Постанова

від 02.10.2019 по справі 703/338/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

02 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 703/338/17

провадження № 61-31211св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Куцівська сільська рада Смілянського району Черкаської області,

особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, - Смілянська районна державна адміністрація Черкаської області,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Черкаської області від 18 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Нерушак Л. В., Бородійчука В. Г., Наконечної М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Куцівської сільської ради Смілянського району Черкаської області (далі - Куцівська сільська рада) про визнання права власності на спадкове майно, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її баба ОСОБА_6, після смерті якої відкрилася спадщина на спадкове майно, зокрема на земельну ділянку площею 2,99 га (кадастровий номер 7123783500:02:002:0424), розташовану в адміністративних межах Куцівської сільської ради. Згідно із заповітом від 23 червня 1999 року спадкоємцем зазначеного майна є вона. Вона постійно доглядала ОСОБА_6 та проживала разом з нею до дня її смерті, тому відповідно до статті 1268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вступила в оперативне управління спадковим майном, однак не змогла нотаріально оформити спадщину у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на вказане майно. Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просила визнати за нею право власності на спірну земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом.

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22 лютого 2017 року у складі судді Калашника В. П. позов задоволено. Визнано за ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку площею 2,99 га, розташовану в адмінмежах Куцівської сільської ради згідно з державним актом про право власності на земельну ділянку серії ЧР № 019101 від 05 вересня 2003 року, виданим на ім'я ОСОБА_6

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що за життя ОСОБА_6 склала заповіт, в якому все своє майно заповіла ОСОБА_4, яка прийняла спадщину відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України, оскільки постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 18 серпня 2017 року задоволено апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції,-Смілянської районної державної адміністрації Черкаської області. Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22 лютого 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь Смілянської районної державної адміністрації Черкаської області судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 704 грн.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду про те, що спадкоємець ОСОБА_7 на час відкриття спадщини проживала разом із спадкодавцем ОСОБА_6 та прийняла спадщину згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України, є необґрунтованими, оскільки вони не відповідають наявним у справі доказам і встановленим судом обставинам справи та спростовуються довідкою Ротмістрівського будинку-інтернату для громадян похилого віку та інвалідів від 04 січня 2017 року № 2 про те, що ОСОБА_8 проживала в будинку-інтернаті та знаходилася на державному утриманні з 06 січня 2002 року і до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1. Місцевим судом не взято до уваги, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Водночас позивач не зверталася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, спадкова справа не заводилася і нотаріусом не відмовлялося в оформленні її права, а відтак, місцевий суд допустив порушення норм матеріального і процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У вересні 2017 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Черкаської області від 18 серпня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22 лютого 2017 року.

Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що за життя ОСОБА_6 склала заповіт, в якому все своє майно заповідала їй. Вона прийняла спадщину відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України, оскільки постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, тому суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та визнав за нею право власності на спірну земельну ділянку. В ході розгляду справи в суді першої інстанції представник Куцівської сільської ради, в адмінмежах якої розташована земельна ділянка, визнав позов, однак апеляційну скаргу на рішення місцевого суду подано Смілянською районною державною адміністрацією Черкаської області, яка не брала участі у розгляді справи в суді першої інстанції та права якої не порушено. Смілянська районна державна адміністрація Черкаської області не має відношення до спірної земельної ділянки, оскільки договір оренди землі від 05 травня 2014 року, укладений між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю Альфа-Агро КВГ, не зареєстрований в порядку, передбаченому чинним законодавством, тому не має юридичної сили. Апеляційна скарга подана з пропуском строку на апеляційне оскарження, а питання про поновлення цього строку не вирішувалося.

У листопаді 2017 року Смілянська районна державна адміністрація Чернігівської області подала заперечення на касаційну скаргу, в якому просила її відхилити і залишити без змін рішення Апеляційного суду Черкаської області від 18 серпня 2017 року, посилаючись на його законність і обґрунтованість. Доводи про відсутність у держадміністрації права на апеляційне оскарження рішення місцевого суду є безпідставними, оскільки вона відповідно до закону уклала з Товариством з обмеженою відповідальність Альфа-Агро КВГ договір оренди спірної земельної ділянки, а задоволення позову створює обов'язок розірвати цей договір, що призведе до припинення права на отримання орендної плати та передання земельної ділянки ОСОБА_4 Строк апеляційного оскарження пропущений з поважних причин, оскільки вона не брала участі в розгляді справи в суді першої інстанції та ознайомилася з матеріалами справи і рішенням місцевого суду лише 19 липня 2017 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Смілянського міськрайонного суду Черкаської області.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

29 травня 2018 року справу № 703/338/17 Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Згідно з частинами першою-третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Ротмістрівка Смілянського району Черкаської області померла ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1.

За життя 23 червня 1999 року ОСОБА_6 склала заповіт, в якому все своє майно заповідала онуці ОСОБА_9

Згідно з державним актом про право власності на земельну ділянку серії ЧР № 019101 від 05 вересня 2003 року ОСОБА_6 на підставі рішення Куцівської сільської ради від 18 жовтня 2002 року № 3-1 належала земельна ділянка площею 2.99 га., яка розташована в адміністративних межах Куцівської сільської ради.

Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина на все її майно, в тому числі й на вищевказану земельну ділянку.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_4 посилалася на те, що вона, будучи спадкоємцем за заповітом від 23 червня 1999 року, постійно проживала разом із ОСОБА_6 до дня її смерті, а тому вважається такою, що прийняла спадщину відповідно до статті 1268 ЦК України.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 23 постанови від 30 травня 2008 року № 7 Про судову практику у справах про спадкування ,свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Згідно з довідкою Ротмістрівського будинку-інтернату для громадян похилого віку та інвалідів від 04 січня 2017 року № 2 ОСОБА_6 проживала в будинку-інтернаті і знаходилася на державному утриманні з 06 січня 2002 року по ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто до дня смерті. За час проживання її відвідував брат та онука ОСОБА_4, які матеріально допомагали їй і після смерті поховали у селі Куцівка.

Листом від 15 лютого 2017 року № 235/01-16 завідувач Смілянської державної нотаріальної контори повідомив, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 до цієї нотаріальної контори із заявами про прийняття/відмову від прийняття спадщини ніхто не звертався, спадкова справа не заводилася.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що ОСОБА_4 не проживала разом із ОСОБА_6 на день її смерті, а також те, що ОСОБА_4 не зверталася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, спадкова справа не заводилася і нотаріусом не відмовлялося в оформленні спадкових прав позивача, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позову.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Місцем проживання фізичної особи, згідно із статтею 29 ЦК України, є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться. Тобто відвідування особи, яка проживає в будинку-інтернаті, не може вважатися їх постійним спільним проживанням.

Таким чином, доводи ОСОБА_4 про те, що вона постійно проживала із спадкодавцем на час смерті останньої, а тому суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про неприйняття нею спадщини, не заслуговують на увагу, оскільки ці доводи зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Посилання в касаційній скарзі на те, що при відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції не вирішив питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

Загальною декларацією прав людини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у статті 13 Конвенції, ратифікованої Законом України Про ратифікацію конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України 2004 року сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно з частиною першою статті 294 ЦПК України 2004 року апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Смілянська районна державна адміністрація Черкаської області не була залучена до розгляду цієї справи і, відповідно, їй не надсилалася копія рішення місцевого суду.

19 липня 2017 року представник Смілянської районної державної адміністрації Черкаської області ознайомився з копіями матеріалів справи та рішенням місцевого суду від 22 лютого 2017 року.

Апеляційна скарга на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22 лютого 2017 року була подана Смілянською районною державною адміністрацією 21 липня 2017 року, тобто у десятиденний строк після ознайомлення з матеріалами справи та рішенням місцевого суду.

З урахуванням викладеного, відкриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що апеляційна скарга була подана з дотриманням строку, встановленого статтею 294 ЦПК України 2004 року.

Доводи ОСОБА_4 про те, що апеляційна скарга подана неналежною особою, оскільки оскаржуваним судовим рішенням права Смілянської районної державної адміністрації Черкаської області не порушені, також є безпідставними. Як правильно встановлено апеляційним судом, згідно з договором оренди від 05 травня 2014 року Смілянська районна державна адміністрація Черкаської області передала в оренду спірну земельну ділянку, яка не була витребувана та перебуває у користуванні орендаря, обробляється Товариством з обмеженою відповідальністю Альфа-Агро КВГ. Оскільки визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування дає підстави для розірвання укладеного договору оренди земельної ділянки, вона буде позбавлена права на отримання орендної плати. Таким чином, рішенням місцевого суду порушені права та інтереси Смілянської районної державної адміністрації Черкаської області.

Зазначення в касаційній скарзі, що спірна земельна ділянка розташована в межах Куцівської сільської ради, а не в адмінмежах Смілянської державної районної адміністрації Черкаської області, не спростовує права останньої надавати земельну ділянку в оренду згідно із законодавством, чинним на час укладення вищевказаного договору оренди. Факт визнання відповідачем Куцівською сільською радою позову в суді першої інстанції не може свідчити про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Твердження ОСОБА_4 про те, що договір оренди землі від 05 травня 2014 року, укладений між Смілянською районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю Альфа-Агро КВГ, не зареєстрований, як цього вимагає чинне законодавство про оренду землі, а тому цей договір є нікчемним та не має юридичної сили, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). За загальним правилом договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України). Оскільки договір про оренду землі від 05 травня 2014 року містить істотні умови договору, визначені статтею 15 Закону України Про оренду землі , він не може вважатися нікчемним, водночас матеріали справи не містять відомостей про визнання цього договору недійним.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду щодо встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, який їх обґрунтовано спростував.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Черкаської області від 18 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов