Постанова

від 30.09.2019 по справі 500/978/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2019 рокуЛьвів№ 857/7349/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Пліша М.А., Шинкар Т.І.

за участі секретаря судового засідання Сердюк О.Ю.,

представник позивача: ОСОБА_1

відповідач: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 червня 2019 року у справі № 500/978/19 за адміністративним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

суддя в 1-й інстанції - Подлісна І.М.,

час ухвалення рішення - 10 год. 43 хв.,

місце ухвалення рішення - м. Тернопіль,

дата складання повного тексту рішення - 06.06.2019,-

В С Т А Н О В И В:

22.04.2019 фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що за результатами проведення документальної планової виїзної перевірки щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016р. по 31.12.2018р. складено акт та прийнято податкове повідомлення-рішення № 00004621302 від 02.04.2019р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 150 324,00 грн. та застосовано штрафну санкцію 37 581,00 грн..

Позивач вважає, що висновки викладені в акті перевірки прийняті без достатніх на те підстав, ґрунтуються на неправильному тлумаченні та розумінні відповідачем норм законів, які регулюють дані відносини.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 червня 2019 року позов задоволено. Податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Тернопільській області від 02.04.2019 року №00004621302 визнано протиправним та скасовано.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління ДФС у Тернопільській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовують тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що позивачем, як фізичною особою-підприємцем в порушення пп. г п.198.5 ст. 198 Податкового кодексу України занижено податкове зобов'язання по податку на додану вартість.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 з 2005 року зареєстрований як фізична особа-підприємець та здійснює діяльність з роздрібної та оптової торгівлі хімічними продуктами (засобами захисту рослин). З 01.04.2016 року позивач зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Головним державним ревізором-інспектором відділу конрольно-перевірочної роботи фізичних та самозайнятих осіб, управління податків і зборів з фізичних осіб Головного управління ДФС у Тернопільській області ОСОБА_3, проведено документальну планову виїзну перевірку діяльності Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2016р. по 31.12.2018р., правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011р. по 31.12.2018р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016р. по 31.12.2018р., відповідно до затвердженого плану перевірки, наведеного у додатку до акта.

05.03.2019 року за результатами проведення документальної планової виїзної перевірки складено Акт № 240/19-00-13-02/НОМЕР_1, у якому зокрема зроблено висновки про вчинення позивачем порушень, передбачених п. 198.5 п. 198.5, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу від 02.12.2010 року №2756-VI, із змінами, а саме, встановлено його заниження в сумі 154226,00 грн., що призвело до завищення від'ємного значення рядка 21 декларації з ПДВ за листопад 2016р. в сумі 146710 грн., завищення від'ємного значення рядка 21 декларації з ПДВ за грудень 2018р. в сумі 3902 грн. та занижено податкове зобов'язання по податку на додану вартість на суму 150324 грн. в т.ч. по періодах: - в листопаді 2016р. в сумі 4154грн.; - в грудні 2017р. в сумі 146170 грн..

На підставі даного акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 00004621302 від 02.04.2019р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 150 324,00 грн. та застосовано штрафну санкцію 37 581,00 грн..

Вважаючи прийняте податкове повідомлення-рішення суб'єкта владних повноважень протиправним, з метою захисту порушеного права позивач звернувся до суду з вимогою про скасування такого.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що доводи відповідача про те, що факт реєстрації автомобіля на фізичну особу, а не на фізичну особу - підприємця позбавляє останнього права на формування податкового кредиту за реально здійсненою господарською операцією з придбання такого транспортного засобу є безпідставними, оскільки використання позивачем автомобіля саме в господарській діяльності підтверджується, зокрема, товарно-транспортними накладними на перевезення товару, а також рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 11.07.2018р. по справі № 819/585/18, яким було встановлено, що Для здійснення господарської діяльності позивач використовує власний автомобіль НОМЕР_2 .

Відтак, суд прийшов до висновку, що висновки контролюючого органу про відсутність права позивача на формування податкового кредиту є безпідставними та помилковими.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

28.11.2016 року позивач, для здійснення своєї господарської діяльності, придбав у ТзОВ Екомоторс (код ЄДРПОУ 38791563) автомобіль Ford Kuga С520 vin номер WF0AXXWPMAGR00604, загальною вартістю 901946,00 грн. в т.ч. ПДВ 150324,33 грн., згідно податкової накладної № 77 від 28.11.2016р., зареєстрованої в ЄРПН 01.12.2016р.

Сума податку на додану вартість згідно вищевказаної податкової накладної була включена позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ в декларації за листопад 2016 року.

Також, 30.11.2016 року позивач придбав у ФОП ОСОБА_4О (код ЄДРПОУ НОМЕР_3) 4 колеса Yokohama V905 103V, загальною вартістю 13600,00 грн. в т.ч. ПДВ 2266,67 грн., згідно податкової накладної № 31 від 30.11.2016р., зареєстрованої в ЄРПН 04.12.2016 року.

28.11.2016 року позивач придбав у ТзОВ ОСОБА_5 Моторс (код ЄДРПОУ 35505627) замок-конструктор Ford Kuga Duratorg та 2 комплекти бризговиків, загальною вартістю 10847,60 грн. в т.ч. ПДВ 1807,90 грн., згідно податкової накладної № 28 від 07.12.2016 року, зареєстрованої в ЄРПН 16.12.2016 року.

Сума податку на додану вартість вищевказаних податкових накладних була включена позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ в декларації за грудень 2016 року.

За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, в редакції чинній на виникнення спірних правовідносин, податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього кодексу.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, в редакції чинній на виникнення спірних правовідносин, бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України).

Згідно з пп. б п.204 ст.200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та його подальше бюджетне відшкодування наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язано з рухом активів та підтверджується належним чином оформленими первинними документами.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що 28.11.2016 року позивач, для здійснення своєї господарської діяльності, придбав у ТзОВ Екомоторс автомобіль Ford Kuga С520 vin номер WF0AXXWPMAGR00604, загальною вартістю 901946,00 грн. в т.ч. ПДВ 150324,33 грн., згідно податкової накладної № 77 від 28.11.2016 року, зареєстрованої в ЄРПН 01.12.2016 року та сума податку на додану вартість згідно вищевказаної податкової накладної була включена до складу податкового кредиту з ПДВ в декларації за листопад 2016 року.

Таким чином, реальність господарської операції, факт придбання автомобіля з метою використання у господарській діяльності позивача та сплати ПДВ в ціні товару підтверджується належно оформленими первинними документами, що наявні в матеріалах справи.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу вказаний легковий автомобіль під номером В07607ВН зареєстровано за ОСОБА_2 як за фізичною особою, у зв'язку з чим контролюючий орган дійшов висновку про безпідставність формування позивачем податкового кредиту.

Проте, такий висновок контролюючого органу не ґрунтується на нормах чинного законодавства, з огляду на те, що особливих умов для формування податкового кредиту та визначення дати виникнення права на податковий кредит для фізичних осіб - суб'єктів господарювання, зареєстрованих платниками ПДВ, Податковим кодексом України не передбачено, а тому здійснена реєстрація транспортних засобів на фізичну особу, а не на суб'єкта підприємницької діяльності жодним чином не впливає на право позивача на податковий кредит, оскільки реєстрація права власності на фізичну особу не може розглядатися як підстава для неможливісті укладення договорів фізичною особою - підприємцем у межах її підприємницької діяльності, яка відповідно до ч. 2 ст. 128 Господарського кодексу України відповідає всім майном, що належить їй на праві приватної власності, за своїми обов'язками в сфері підприємництва, та ідентифікаційний - номер якої як платника податків та інших обов'язкових платежів належить фізичній особі - громадянину. Тобто, незважаючи на те, що п. 6 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів від 07.09.1998 року № 1388, передбачає реєстрацію, зокрема, прав власності на автотранспортні засоби тільки на юридичних і фізичних осіб, останні в угодах щодо таких об'єктів можуть виступати як фізичні особи-підприємці.

Таким чином, враховуючи вказане колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги контролюючого органу, що факт реєстрації автомобіля на фізичну особу, а не на фізичну особу -підприємця позбавляє останнього права на формування податкового кредиту за реально здійсненою господарською операцією з придбання такого транспортного засобу.

Така правова позиція сформована Верховним Судом у постановах від 13.03.2018р. справа №819/710/17, від 24.05.2018р. справа №803/1021/17, від 08.08.2018р. справа №813/4630/13-а, від 30.10.2018р. справа №807/537/17, від 12.02.2019р. справа №807/1380/16.

Також судом першої інстанції вірно встановлено, що відсутність ведення бухгалтерського чи іншого обліку в частині підтвердження використання позивачем автомобіля у підприємницькій діяльності не відповідають дійсності та висновкам акту перевірки, оскільки використання позивачем автомобіля саме в господарській діяльності підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

У п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 Справа РуїзТоріха проти Іспанії (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції з вищенаведених мотивів.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ч.1 ст.316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ч. 3 ст. 243, ст. ст. 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст.ст. 322, 325, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 червня 2019 року у справі № 500/978/19 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_6 судді ОСОБА_7 ОСОБА_8 Повне судове рішення складено 04 жовтня 2019.