Ухвала від 04.10.2019 по справі 826/24892/15

УХВАЛА

04 жовтня 2019 року

Київ

справа №826/24892/15

адміністративне провадження №К/9901/10474/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Київської міської ради, треті особи Департамент охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Товариство з обмеженою відповідальністю "Фонд розвитку будівельних ініціатив", Дитячий спеціалізований санаторій "Ялинка" територіального медичного об'єднання "Санаторного лікування" у м. Києві, Дитячий спеціалізований санаторій "Салют" територіального медичного об'єднання "Санаторного лікування" у м. Києві, за участю Прокуратури м. Києва, про визнання протиправним та скасування рішення в частині за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2015 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 (далі -позивачі, ОСОБА_2, ОСОБА_3.) звернулися до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Київської міської ради (далі - відповідач), треті особи Департамент охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Товариство з обмеженою відповідальністю "Фонд розвитку будівельних ініціатив", Дитячий спеціалізований санаторій "Ялинка" територіального медичного об'єднання "Санаторного лікування" у м. Києві, Дитячий спеціалізований санаторій "Салют" територіального медичного об'єднання "Санаторного лікування" у м. Києві (далі також - треті особи), за участю Прокуратури м. Києва, у якому просили визнати протиправним та скасувати пункт 9 рішення відповідача від 24 травня 2007 року № 739/1400 "Про надання дозволу Головному управлінню охорони здоров'я та медичного забезпечення виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) на укладання інвестиційного договору з метою збільшення кількості ліжок та покращення умов перебування дітей в дитячому санаторії "Салют" та в дитячому санаторії "Ялинка" Київського міського дитячого санаторно-курортного об'єднання".

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за приписами частин п'ятої та шостої статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2016 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оспорюване рішення та укладений на його виконання інвестиційний договір не передбачають продаж об'єктів нерухомості та проведення грошових розрахунків за об'єкти нерухомості; суду не надано доказів, які б свідчили, що оскаржуване рішення спрямоване на незаконне заволодіння майном територіальної громади; рішення прийнято у межах та у спосіб визначених законом повноважень відповідача та не порушує прав та охоронюваних законом інтересів позивачів.

Не погоджуючись з постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 червня 2016 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_3 звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій ОСОБА_3 просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та закрити провадження у справі.

Касаційна скарга подана 28 вересня 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/24892/15, витребувано матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року прийнято до свого провадження справу № 826/24892/15 та призначено до розгляду у порядку письмового провадження з 03 жовтня 2019 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 жовтня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Коваленко Н.В.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 зазначає, що судами неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, оскільки даний спір, який безпосередньо стосується права на будівлі та споруди, що перебувають у комунальній власності та правовідносин з розпорядження таким майном, у відповідності до статті 15 Цивільного процесуального кодексу України, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Від ТОВ "Фонд розвитку будівельних ініціатив" надійшло заперечення на касаційну скаргу, в якій заперечує проти заявлених вимог та вважає їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій вважає законними та обґрунтованими.

Відповідно до частини шостої статті 346 КАС України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Враховуючи, що учасник справи оскаржує рішення судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, просить закрити провадження у справі з цих підстав, то за правилами частини шостої статті 346 КАС України є підстава для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Колегія суддів також враховує правову позицію, що міститься, зокрема, в ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 207/898/17, від 23 січня 2019 року у справі № 818/560/16, зі змісту яких вбачається, що справа передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли скаржник одночасно просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та закрити провадження у справі з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Конституційний Суд України у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010 прийшов до наступних висновків. Відповідно до частини другої статті 3 Конституції України головним обов`язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини, за свою діяльність держава відповідає перед людиною. Забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. В Україні систему судів утворено згідно з положеннями Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" ("Golder v. the United Kingdom"), заява № 4451/70, § 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Станєв проти Болгарії" ("Stanev v. Bulgaria"), заява № 36760/06, § 230).

Як зазначив Європейський суд з прав людини у пунктах 23, 24 та тексті свого рішення у справа "Сокуренко і Стригун проти України" (№ 29458/04 та № 29465/04) відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві керується законом, що приймається парламентом"; фраза "встановленим законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність; термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів; вимога стосовно того, що суд має бути "встановленим законом" є однією з декількох вимог Конвенції та протоколів до неї і встановлює, що дії національних органів мають базуватись на внутрішньому праві; вся організаційна система судів, включаючи не тільки питання, які підпадають під юрисдикцію певних видів судів, але також встановлення окремих судів та визначення їх місцевої юрисдикції (Coeme and others v. Belgium № 32492/96).

Крім того, Європейський суд з прав людини у Рішенні у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держави-учасниці організувати їхню судову систему в такий спосіб, щоб їхні суди і трибунали виконували кожну зі своїх функцій (пункт 44), притаманну відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 88/1991/340/413).

Керуючись статтями 341, 345, 346, 347, 359 КАС України,

У Х В А Л И В:

Справу за позовом за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Київської міської ради, треті особи Департамент охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Товариство з обмеженою відповідальністю "Фонд розвитку будівельних ініціатив", Дитячий спеціалізований санаторій "Ялинка" територіального медичного об'єднання "Санаторного лікування" у м. Києві, Дитячий спеціалізований санаторій "Салют" територіального медичного об'єднання "Санаторного лікування" у м. Києві, за участю Прокуратури м. Києва, про визнання протиправним та скасування рішення в частині за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2016 року передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко