Постанова

від 01.10.2019 по справі 161/20810/18

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/20810/18 Головуючий у 1 інстанції: Івасюта Л. В. Провадження № 22-ц/802/844/19 Категорія: 54 Доповідач: Шевчук Л. Я.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2019 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Шевчук Л.Я.,

суддів - Киці С.І., /Федонюк С.Ю.,

секретар с/з - Вергун Т.С.,

з участю:

позивача - ОСОБА_1 І.А.,

представника відповідачів - Герасимчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Волинського обласного центру зайнятості, Луцького районного центру зайнятості про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційними скаргами відповідачів Волинського обласного центру зайнятості та Луцького районного центру зайнятості на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 червня 2019 року,

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2018 року ОСОБА_2 звернулася в суд із зазначеними позовними вимогами, які обґрунтувала тим, що відповідно до наказу № 825-к від 26 листопада 2011 року її було звільнено з посади директора Луцького районного центру зайнятості на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Позивач вважає, що її звільнили з роботи незаконно, оскільки у зв`язку з реорганізацією Луцького районного центру зайнятості їй не було запропоновано іншу посаду у Луцькій районній філії Волинського обласного центру зайнятості, а тому просила суд визнати незаконним наказ про її звільнення з роботи, поновити її на посаді директора Луцької районної філії Волинського обласного центру зайнятості та стягнути з відповідача в її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 27 листопада 2018 року.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 червня 2019 року у даній справі позов задовольнено частково.

Постановлено визнати наказ Волинського обласного центру зайнятості № 825-к від 26 листопада 2018 року незаконним.

Поновлено ОСОБА_2 на посаді директора Луцького районного центру зайнятості з 27 листопада 2018 року.

Стягнуто з Луцького районного центру зайнятості в користь ОСОБА_2 56210,46 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць допущеного до негайного виконання.

Стягнуто з Волинського обласного центру зайнятості в дохід держави 1921 грн судового збору.

Не погоджуючись із постановленим судовим рішенням, відповідачі Волинський обласний центр зайнятості та Луцький районний центр зайнятості подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне дослідження доказів по справі, просять рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові ОСОБА_2 .

В судовому засіданні представник відповідачів апеляційні скарги підтримала і просила скарги задовольнити, позивачка апеляційні скарги заперечила і просила апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційні скарги відповідачів слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Із матеріалів справи убачається, що на підставі наказу № 177 від 19 вересня 2005 року ОСОБА_2 була призначена на посаду директора Луцького районного центру зайнятості, як така, що пройшла за конкурсом (а.с.4), наказом № 825 - к від 26 листопада 2018 року ОСОБА_2 звільнена з роботи у зв`язку із змінами в організації праці, змінами істотних умов праці, реорганізацією Луцького районного центру зайнятості зі скороченням штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України зі сплатою вихідної допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати (а.с.5,6).

В судовому засіданні встановлено, що наказом Центрального апарату Державної служби зайнятості № 166 від 18 жовтня 2016 року були реорганізовані базові центри зайнятості Волинської області, в тому числі і Луцький районний центр зайнятості, шляхом їх приєднання до Волинського обласного центру зайнятості (а. с. 66,67).

Згідно з наказом Волинського обласного центру зайнятості № 291 від 27 жовтня 2016 року у зв`язку з реорганізацією базових центрів зайнятості Волинської області шляхом їх приєднання до Волинського обласного центру зайнятості були призначені голови комісій з припинення юридичної особи (а.с.68-70). Наказом Волинського обласного центру зайнятості № 330 від 29 вересня 2017 року створено Рожищенську районну філію, Луцьку районну філію та Шацьку районну філію Волинського обласного центру зайнятості (а.с.78-79).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про поновлення на роботі, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивачки з посади директора Луцького районного центру зайнятості проведено незаконно, оскільки будь-якої іншої посади в новоствореній Луцькій філії Волинського обласного центру зайнятості їй запропоновано не було, а тому суд поновив позивачку на роботі та стягнув в її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи і зроблені з дотриманням вимог закону.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці (стаття 49-2 КЗпП України).

В судовому засіданні встановлено, що на підставі наказу Державної служби зайнятості № 166 від 18 жовтня 2016 року були реорганізовані базові центри зайнятості (в тому числі і Луцький районний центр зайнятості) у Волинській області шляхом їх приєднання до Волинського обласного центру зайнятості (а.с.66).

Позивачка ОСОБА_2 була звільнена з посади директора Луцького районного центру зайнятості у зв`язку із зміною в організації виробництва і праці на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Частина 2 статті 40 КЗпП України передбачає, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Отже, частина 2 статті 40 КЗпП України допускає звільнення працівника з роботи з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 6 статті 40 КЗпП України, лише у випадку, коли працівника неможливо перевести на іншу роботу.

При цьому, як було встановлено в судовому засіданні, позивачці ОСОБА_2 жодної посади у новоствореній Луцькій районній філії Волинського обласного центру зайнятості роботодавцем запропоновано не було, незважаючи на наявність вакантних посад.

Разом з тим, роботодавцем позивачці були запропоновані посади директора Шацької районної філії, директора Іваничівської районної філії, заступника начальника відділу надання соціальних послуг Камінь -Каширської районної філії, директора Турійської районної філії, директора, заступника начальника відділу взаємодії з роботодавцями Старовижівської районної філії, начальника відділу взаємодії з роботодавцями Ківерцівської районної філії, від яких позивачка відмовилася.

Таким чином, судом встановлено, що на підставі наказу Державної служби зайнятості були реорганізовані базові центри зайнятості у Волинській області шляхом їх приєднання до Волинського обласного центру. Реорганізація Луцького районного центру зайнятості на даний час незавершена.

Частина 3 статті 36 КЗпП України передбачає, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини 1 статті 40 КЗпП України). Зазначена норма закону встановлює принцип правонаступництва в трудових відносинах у разі реорганізації юридичної особи.

Проте, як було встановлено судом, у зв`язку з реорганізацією шляхом приєднання до Волинського обласного центру зайнятості у Луцькому районному центрі зайнятості були скорочені лише дві посади у відділі бухгалтерського обліку, інші посади у центрі зайнятості скорочені не були. Позивачці не були запропоновані жодна із цих посад.

За положеннями частини 2 статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також уразі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник на власний розсуд звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати іншу роботу в тому самому підприємстві, в установі, організації всі вакантні посади, незалежно від того, у якому структурному підрозділі працівник, який вивільняється, працював.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладено на власника, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові було запропоновано всі інші вакантні посади, які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення (правовий висновок Верховного Суду у справах № 6-1723 цс 17 від 18 жовтня 2017 року, № 487/6407/16 від 10 вересня 2018 року).

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що позивачка ОСОБА_3 була звільнена з роботи з порушення норм трудового законодавства.

Також колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про стягнення в користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу з огляду на наступне.

У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше ніж за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина 1, 2 статті 235 КЗпП України).

З врахуванням того, що середньоденна заробітна плата позивачки складає 435,74 грн (розмір середньоденного заробітку обчислений згідно з пунктами 2, 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1992 року № 100), період вимушеного прогулу становить 129 днів, починаючи з дня звільнення з роботи 26 листопада 2018 року і до 04 червня 2019 року (день постановлення судового рішення), розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає 56210,46 грн (435,74 грн х 129 днів =56210,46 грн).

Доводи апеляційних скарг відповідачів не впливають на правильність рішення суду першої інстанції, яке постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги відповідачів Волинського обласного центру зайнятості та Луцького районного центру зайнятості залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 червня 2019 року в даній справі залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 04 жовтня 2019 року.

Головуючий

Судді