Постанова

від 26.05.2021 по справі 161/20810/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2021 року

м. Київ

справа № 161/20810/18

провадження № 61-19867св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Волинський обласний центр зайнятості, Луцький районний центр зайнятості,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Волинського обласного центру зайнятості на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 4 червня 2019 року, ухвалене у складі судді

Івасюти Л. В., та постанову Волинського апеляційного суду від 1 жовтня

2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Шевчук Л. Я., Киці С. І.,

Федонюк С. Ю., та касаційну скаргу Луцького районного центру зайнятості на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 4 червня

2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 1 жовтня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулась із позовом до Волинського обласного центру зайнятості про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову вказувала, що наказом Волинського обласного центру зайнятості № 825-к від 26 листопада 2018 року її звільнено з посади директора Луцького районного центру зайнятості у зв`язку із змінами в організації праці, змінами істотних умов праці, реорганізацією Луцького районного центру зайнятості.

Звільнення вважає незаконним у зв`язку з порушенням відповідачем статей 40,

42 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Про реорганізацію Луцького районного центра зайнятості та можливе звільнення її попереджено

20 березня 2018 року та запропоновано посади у віддалених районних філіях Волинського обласного центру зайнятості. При цьому жодної посади у Луцькій районній філії Волинського обласного центру зайнятості, які на той час були вакантними, їй не запропоновано, незважаючи на те, що Луцький районний центр зайнятості фактично було приєднано до Волинського обласного центру зайнятості.

Вказувала, що після реорганізації Луцького районного центра зайнятості посади директора філії, заступника директора та 11 інших посад залишились у штатному розписі Луцької районної філії Волинського обласного центру зайнятості. Скорочено посади головного бухгалтера та провідного фахівця бухгалтерського обліку.

Позивач вважала, що вона має переваги на залишення на роботі, оскільки має стаж роботи 36 років, з яких 13 років на посаді директора Луцького районного центру зайнятості.

За таких обставин просила визнати незаконним наказ Волинського обласного центру зайнятості № 825-к від 26 листопада 2018 року, поновити її на посаді директора Луцької районної філії Волинського обласного центру зайнятості та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 травня

2019 року залучено до участі у справі співвідповідачем Луцький районний центр зайнятості.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 4 червня

2019 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним наказ Волинського обласного центру зайнятості № 825-к

від 26 листопада 2018 року.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Луцького районного центру зайнятості з 27 листопада 2018 року.

Стягнено з Луцького районного центру зайнятості на користь ОСОБА_1 56 210,46 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми платежу за один місяць.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що зміни штатного розпису Луцького районного центру зайнятості не стосувались посади директора цього центру. Деякі відмінності у функціях, пов`язані з відсутністю керівних, розпорядчих чи господарських функцій директора філії, у порівнянні з функціями директора базового центру є більш обмеженими. Суд першої інстанції зазначив, що скорочення відділу бухгалтерського обліку не могло бути достатньою підставою для звільнення директора Луцького районного центру зайнятості у зв`язку зі скороченням штату, посада якого залишилась у новоствореній філії.

Встановивши порушення вимог трудового законодавства допущені при звільненні позивача, суд першої інстанції дійшов висновку про скасування наказу про звільнення позивача з поновленням її на попередній посаді та виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановою Волинського апеляційного суду від 1 жовтня 2019 року апеляційні скарги Волинського обласного центру зайнятості та Луцького районного центру зайнятості залишено без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 4 червня 2019 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився із його висновками про порушення Волинським обласним центром зайнятості трудового законодавства при звільненні ОСОБА_2 , зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У листопаді 2019 року Волинський обласний центр зайнятості подав до Верховного Суду касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 травня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 1 жовтня 2019 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга Волинського обласного центру зайнятості мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що скорочення стосувалось не певного відділу Луцького районного центру зайнятості, а всього центру. Одночасно з попередженням про скорочення позивачу запропоновано вакантні посади, від яких вона відмовилась.

На думку заявника, суди не врахували, що Луцький районний центр зайнятості та Луцька районна філія Волинського обласного центру зайнятості за статусом є різними установами і посади директора центру та директора філії мають інші функції і обов`язки. Тому заявник вважає помилковим висновок судів про поновлення позивача у новоутвореній установі.

Заявник вказує на неврахування судами попередніх інстанцій пропуску позивачем встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України місячного строку для звернення до суду за захистом порушеного права.

Помилковими заявник вважає висновки судів про розгляд цієї справи у порядку цивільного судочинства, оскільки спір стосується проходження позивачем публічної служби, тому підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Крім того, у листопаді 2019 року Луцький районний центр зайнятості подав до Верховного Суду касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 травня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 1 жовтня 2019 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга Луцького районного центру зайнятості мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій перебування у період

з 27 листопада 2018 року до 12 червня 2019 року позивача на обліку у Луцькій районній філії Волинського обласного центру зайнятості та отримання нею допомоги по безробіттю на загальну суму 38 991,02 грн, яка підлягає відрахуванню від суми стягненого судом середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Також заявник вказує, що, залучивши до участі у справі співвідповідача на стадії розгляду справи по суті, суд першої інстанції порушив вимоги частини першої статті 51 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги Луцького районного центру зайнятості аналогічні доводам касаційної скарги Волинського обласного центру зайнятості.

Позиція інших учасників справи

У лютому 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзиви на касаційні скарги Волинського обласного центру зайнятості і Луцького районного центру зайнятості, в яких зазначила про безпідставність доводів касаційних скарг та відповідність висновків судів попередніх інстанцій обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права. Просила врахувати, що між сторонами в цій справі виник трудовий спір, тому справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Зазначила, що позовна заява про вирішення трудового спору подана нею до суду у строк, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Волинського обласного центру зайнятості та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції і ухвалою цього ж суду

від 12 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Луцького районного центру зайнятості.

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що наказом Волинського обласного центру зайнятості № 177 від 19 вересня 2005 року ОСОБА_1 призначено на посаду директора Луцького районного центру зайнятості, а наказом № 825-к від 26 листопада 2018 року - звільнено з цієї посади у зв`язку із змінами в організації праці, змінами істотних умов праці, реорганізацією Луцького районного центру зайнятості зі скороченням штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати.

Наказом Центрального апарату Державної служби зайнятості № 166

від 18 жовтня 2016 року реорганізовано базові центри зайнятості Волинської області, в тому числі і Луцький районний центр зайнятості, шляхом їх приєднання до Волинського обласного центру зайнятості.

Наказом Волинського обласного центру зайнятості № 291 від 27 жовтня

2016 року у зв`язку з реорганізацією базових центрів зайнятості Волинської області шляхом їх приєднання до Волинського обласного центру зайнятості призначені голови комісій з припинення юридичної особи, а наказом № 330

від 29 вересня 2017 року створено Рожищенську, Луцьку та Шацьку районні філії Волинського обласного центру зайнятості.

Суди встановили, що відповідач не запропонував ОСОБА_1 вакантні посади у новоствореній Луцькій районній філії Волинського обласного центру зайнятості . Разом з тим, їй запропоновано посади директора Шацької районної філії, директора Іваничівської районної філії, заступника начальника відділу надання соціальних послуг Камінь-Каширської районної філії, директора Турійської районної філії, директора, заступника начальника відділу взаємодії з роботодавцями Старовижівської районної філії, начальника відділу взаємодії з роботодавцями Ківерцівської районної філії, від яких позивач відмовилася.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційних скарг Волинського обласного центру зайнятості та Луцького районного центру зайнятості на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 4 червня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 1 жовтня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону

від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційних скарг і відзивів на неї, суд дійшов таких висновків.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Звертаючись до суду, ОСОБА_1 посилалася на незаконність її звільнення з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані із звільненням за пунктом 1частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача були зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

При вирішенні питання про те, чи мав можливість роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої

статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

У справі, що переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1 працювала директором Луцького районного центру зайнятості. Роботодавець 20 березня 2018 року повідомив ОСОБА_1 про наступне вивільнення у зв`язку з припиненням юридичної особи - Луцького районного центру зайнятості - та запропонував посадудиректора Шацької районної філії Волинського обласного центру зайнятості. У подальшому Волинський обласний центр зайнятості запропонував ОСОБА_1 посади директора Іваничівської районної філії, заступника начальника відділу надання соціальних послуг Камінь-Каширської районної філії, директора Турійської районної філії, директора, заступника начальника відділу взаємодії з роботодавцями Старовижівської районної філії, начальника відділу взаємодії з роботодавцями Ківерцівської районної філії.

Суди встановили, що ОСОБА_1 відмовилась від вказаних посад.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що Волинський обласний центр зайнятості не запропонував ОСОБА_1 вакантні посади у новоствореній Луцькій районній філії Волинського обласного центру зайнятості, тому не виконав покладений на нього частиною третьою статті 49-2 КЗпП України обов`язок запропонувати позивачу всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Дійшовши такого висновку, суди попередніх інстанцій врахували, що звільнення працівника за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України вважається таким, що проведено з дотриманням норм трудового законодавства, зокрема, у тому разі, коли працівникові було запропоновано всі вакантні посади, які з`явилися на підприємстві у період строку попередження, і які існували на день звільнення працівника.

Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 29 січня 2020 року у справі № 742/532/18 (провадження № 61-3607св19).

Судами встановлено, що сторони не заперечували факт існування вакантних посад у Луцькій районній філії Волинського обласного центру зайнятості на час звільнення позивача.

Доводи касаційної скарги Волинського обласного центру про те, що Луцький районного центр зайнятості та Луцька районна філія Волинського обласного центру зайнятості за статусом є різними установами, тому посади директора центру та директора філії мають інші функції і обов`язки, відхиляються касаційним судом, оскільки вказані обставини не звільняють роботодавця від обов`язку запропонувати працівнику всі вакантні посади, які існували на підприємстві у період строку попередження і на день звільнення працівника. При цьому матеріали справи не містять доказів неможливості ОСОБА_1 виконувати роботу на будь-якій вакантній посаді Луцької районної філії Волинського обласного центру зайнятості з урахуванням її освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Посилання Волинського обласного центру зайнятості про те, що ОСОБА_1 запропоновано усі вакантні посади, від яких вона відмовилась, спростовуються обставинами, встановленими судами попередніх інстанцій.

Також підлягають відхиленню доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанції пропуску позивачем встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України місячного строку для звернення до суду за захистом порушеного права, як такі, що спростовуються матеріалами справи. Так, спірний наказ про звільнення позивача від 26 листопада 2018 року вручено позивачу в день його прийняття, тому звернення позивача із даним позовом

27 грудня 2018 року відбулось у межах визначеного вказаною статтею строку.

Доводи касаційних скарг Волинського обласного центру зайнятості та Луцького районного центру зайнятості про те, що між сторонами у цій справі виник спір, який стосується проходження позивачем публічної служби, тому підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, відхиляються касаційним судом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 квітня 2021 року у справі № 320/2654/19 (провадження № 11-78апп21) викладено висновок, що про те, що посада директора базового центру зайнятості не відноситься до категорії посад державних службовців, як наслідок, і до посад публічної служби. Тому спір, що виник у зв`язку зі звільненням з посади, трудова діяльність на якій не пов`язана з проходженням публічної служби, має вирішуватись за правилами цивільного судочинства.

Аналогічний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 13, 27 березня 2019 року, 1 квітня 2020 року у справах № 520/6612/17 (провадження № 11-1196апп18), № 814/2514/17 (провадження № 11-1472апп18) та № 804/2823/16 (провадження № 11-433апп19) відповідно.

Касаційний суд відхиляє доводи касаційної скарги Луцького районного центру зайнятості про неврахуванням судами попередніх інстанцій отримання позивачем допомоги по безробіттю за період з 27 листопада 2018 року до

12 червня 2019 року на загальну суму 38 991,02 грн, на яку підлягає зменшенню стягнена сума середнього заробітку, оскільки виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. Посилання заявника на пункт 32 постанови Пленуму Верховного Суду України

від 6 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів є помилковим, оскільки викладені в ньому роз`яснення були зроблені з урахуванням вимог закону, зокрема частини третьої статті 117 КЗпП, яку виключено на підставі Закону України від 20 грудня 2005 року № 3248- IV Про внесення змін до Кодексу законів про працю України .

Такий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові

від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16 (провадження № 11-134ас18).

Посилання Луцького районного центру зайнятості про залучення його до участі у справі із порушенням вимог частини першої статті 51 ЦПК України відхиляються касаційним судом.

Відповідно до частини третьої статті 51 ЦПК України після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Постановляючи ухвалу від 27 травня 2019 року, суд першої інстанції вважав за можливе після спливу вказаних строків залучити до участі у справі співвідповідачем Луцький районний центр зайнятості, який у подальшому не заявив клопотання про розгляд справи спочатку (частина четверта статті 51 ЦПК України), та, заперечуючи проти позову по суті заявлених вимог, не зазначав про порушення його процесуальних прав.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК

України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, судові

рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і на такі заявники не вказують.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, є підставою для залишення касаційних скарг без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Волинського обласного центру зайнятості та касаційну скаргу Луцького районного центру зайнятостізалишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 4 червня

2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 1 жовтня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук