Постанова

від 07.10.2019 по справі 409/2547/18

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 409/2547/18

Провадження № 22-ц/810/674/19

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2019 року, жовтня місяця, 02-го дня, Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Яреська А.В. (судді - доповідача), суддів: Дронської І.О., Єрмакова Ю.В., за участю секретаря судового засідання Вовчанської С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 26 червня 2019 року у цивільній справі (№409/2547/18, суддя І інстанції Максименко О.Ю.) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, -

в с т а н о в и в:

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Білокуракинського районного суду Луганської області із позовною заявою до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав. Просила суд позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав, щодо малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . По справі було відкрито провадження. Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 26 червня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав було відмовлено за необґрунтованістю.

Не погодившись із вказаним рішенням ОСОБА_1 звернулася до суду із апеляційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 26 червня 2019 року та ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При розгляді справи по суті суд першої інстанції встановив що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с.10). На підставі рішення Артемівського районного суду м. Луганська від 13.12.2011 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 11.08.2007 року Артемівським відділом ДРАЦС реєстраційної служби Луганського міського управління юстиції, актовий запис №681, було розірвано (а.с.9). Згідно рішення Артемівського районного суду м. Луганська від 08.11.2012 року з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 всіх видів доходів (заробітку) відповідача, щомісячно, але не менше, ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 07.03.2012 року і до повноліття дитини (а.с.11-12). Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 6333011861 від 19.05.2016 р., ОСОБА_1 разом з малолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживають фактично за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.8). Згідно педагогічної характеристики, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 4-го класу навчається у школі № 20 м. Харкова. Дитина проживає з матір`ю. Батько дитини живе окремо від сім`ї, школу не відвідує, результатами навчання сина не цікавиться (а.с.13). Суд першої інстанції дійшов до висновків що у матеріалах справи відсутні дані про обставини, які б свідчили про винну поведінку ОСОБА_2 щодо сина ОСОБА_3 , або дані про те, що до нього раніше застосовувались попередження про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, до органу опіки та піклування щодо отримання висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 як за місцем проживання дитини, та і за місцем реєстрації відповідача не зверталася. За таких обставин, враховуючи, що оскільки позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини, то керуючись ст.ст. 3, 9, 12 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою ВРУ 27.02.1991р., Постановою № 3 Пленуму Верховного суду України Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав , ст.ст. 19, 150, 164-166, 194 СК України суд першої інстанції дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, адже до них він дійшов із належним дотриманням норм матеріального та процесуального права. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яке тягне за собою серйозні правові наслідки, як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними (стаття 77 ЦПК), допустимими (стаття 78 ЦПК), достовірними (стаття 79 ЦПК), а у своїй сукупності - достатніми (стаття 80 ЦПК ). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Позивач не надав суду належних та допустимих доказів винної поведінки відповідача щодо ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню малолітньої дитини, тоді як позбавлення його батьківських прав є крайнім заходом впливу.

Як вбачається із тексту позовної заяви, ОСОБА_1 звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2 підставою позбавлення батьківських прав відповідача зазначила його ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини.

У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Згідно із частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Як роз`яснювалось у п. п. 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" (зі змінами) позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Поняття ухилення від виконання обов`язку і невиконання обов`язку не є тотожними. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони свідомо та умисно піклуються про розвиток дитини, хоча мають реальну можливість для цього. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яке тягне за собою серйозні правові наслідки, як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

У рішенні у справі Хант проти України від 07 грудня 2006 року ЄСПЛ наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58). Згідно ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні були дотримані норми матеріального та процесуального права. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками - коли це є доведеним належними та допустимими доказами по справі. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови доведеної винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Посилання апелянта на непроживання відповідача разом із дитиною впродовж 7 років само по собі не може розцінено як підтвердження його винної поведінки, між сторонами є розірвано шлюб, дитина проживає із матір`ю, рішенням суду стягнуто аліменти на утримання дитини, на цей час виконавче провадження перебуває на тимчасово неконтрольованій Україною території. Посилання апелянта на помилковість неврахування судом визнання позовних вимог з боку відповідача на увагу теж не заслуговує, адже це є правом суду, який виходить при винесенні своїх рішень по цій категорії справ з пріоритету інтересів дитини. Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Результат аналізу наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і насамперед, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків. Як вбачається з матеріалів справи, висновок органу опіки та піклування за місцем проживання дитини по доцільність позбавлення батьківських прав відсутній - позивачкою він не надавався. У позовній заяві позивач зазначала, що до органу опіки та піклування щодо отримання висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 як за місцем проживання дитини, та і за місцем реєстрації відповідача вона не зверталася. Таким чином, колегія суддів приходить до висновків про те, що позивачем не надано достатніх доказів на підтвердження факту ухилення відповідача від своїх батьківських обов`язків у відношенні дитини. Європейський суд з прав людини у справі Хант проти України від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці, тоді як у справу не було надано доказів, які б давали можливість для подібних висновків. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. У рішенні по справі Мамчур проти України від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100). Отже, за таких обставин колегія суддів приходить до висновків про те, що суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що позбавлення відповідача батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Та обставина, що позбавлення відповідача батьківських прав буде найкращим чином відповідати у цьому випадку інтересам дитини належними та допустимими доказами позивачкою не була доведена.

З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 26 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 04 жовтня 2019 року.

Головуючий

Судді