Рішення

від 26.09.2019 по справі 520/5542/19

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

26 вересня 2019 р. справа № 520/5542/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Біленського О.О.,

при секретарі судового засідання - Поволяєвій К.В.,

за участі:

представника позивача - Машир В.О.,

представника відповідача - Єрохін І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Уніпласт (61047, м. Харків, вул. Роганська, 89-в, кв. 24, код ЄДРПОУ 25178124) до Головного управління ДФС у Харківській області (61057, м.Харків, вул. Пушкінська, буд.46, код ЄДРПОУ 39599198) про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Уніпласт звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області, в якому, з урахуванням збільшених позовних вимог, просить суд:

- скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.03.2019 року №00000651401, №00000661401, №00000671401, №00000681401.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Головним управлінням ДФС у Харківської області було проведено перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Уніпласт про що складено Акт від 22.02.2019 року за №557/20-40-14-01-08/25178124. На підставі акта перевірки винесено податкові повідомлення-рішення від 19.03.2019 року №00000651401, №00000661401, №00000671401, №00000681401. Представник позивача вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення ґрунтуються на помилкових судженнях суб`єкта владних повноважень та підлягають скасуванню.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24.06.2019 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання.

Через канцелярію суду 15.07.2019 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень - рішень відповідач діяв на підставі та у межах повноважень, визначених чинним законодавством, оскаржувані рішення прийнято за наслідками встановлених актом перевірки порушень податкового законодавства.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити адміністративний позов з підстав та мотивів, викладених в ньому.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, підтримав правову позицію, викладену у відзиві.

Заслухавши пояснення представників сторін по справі, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю Уніпласт зареєстровано в якості юридичної особи 25.02.2004 року, перебуває на податковому обліку у Головному управлінні ДФС у Харківській області, є платником податку на додану вартість з 10.12.1997 року.

З наявних матеріалів справи вбачається, що в період з 28.01.2019 року по 15.02.2019 року на підставі направлень на перевірку від 25.01.2019 №№ 636, 637, 638, 639, 640, 641, виданих ГУ ДФС у Харківській області, відповідно до пп. 20.1.4 п.20.1 ст.20, ст.75, ст.77, п.82.1 ст.82 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ та плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків на 2019 рік, на підставі наказу ГУ ДФС у Харківській області від 02.01.2019 №2, з урахуванням наказу ГУ ДФС у Харківській області від 05.02.2019 №890 фахівцями контролюючого органу проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ Уніпласт податковий номер 25178124, податкового законодавства за період з 01.01.2016 по 30.09.2018, з урахуванням п.102.1 ст. 102 Податкового кодексу України, валютного та іншого законодавства - за період з 01.01.2016 по 30.09.2018, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2016 по 30.09.2018, відповідно до затвердженого плану документальної перевірки, наведеного у додатку 1 до акта перевірки.

За результатами перевірки було складено акт від 22.02.2019 року за №557/20-40-14-01-08/25178124 (далі - акт перевірки), яким встановлені наступні порушення ТОВ Уніпласт :

- пп.134.1.1. п. 134.1 ст. 134, абз. з) пп.14.1.11 п.14.1 ст.14, п. 44.2, п. 44.1 ст. 44, п. 138.2, п. 138.3 ст. 138, п.11 підрозділу 4 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Податкового кодексу України, з урахуванням: пп. 14.1.9 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2756-VI зі змінами та доповненнями в редакції, що діяла до 01.01.2015 року; ст. 9 Закону України від 01.07.2004 №1955-IV Про транспортно-експедиторську діяльність ; п.5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 Зобов`язання , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 №20, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.02.200 за №85/4306; п.5, п. 15 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 Дохід , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за №860/4153; п. 19 Положення (стандартів) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 N 318, Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 р. за N 27/4248, в результаті порушень наведених у розділі 3.1.1.1 акту перевірки внаслідок чого занижено податок на прибуток у сумі 2338135 грн., в тому числі: за 2016 рік у сумі 124054 грн., за 2017 рік у сумі 2198236 грн., за три квартали 2018 року у сумі 15846 грн.

- п.198.1, п.198.3, ст.198, ст. 201 Податкового Кодексу України з урахуванням змін та доповненнями (в редакціях, які були чинні у відповідні періоди), внаслідок порушень наведених у розділах 3.1.2.2 акту перевірки встановлено заниження податку на додану вартість у загальній сумі 8625 грн. , в тому числі: за липень 2016 року у сумі 8625 грн.;

- п.п.266.1.1 п.266.1, п.п.266.2.1 п.266.2, п.п. 266.7.5 п. 266.7 ст.266 Податкового кодексу України, підприємством занижено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за період, що перевіряється у сумі 50913,72 грн., у т.ч. за 2016 рік у сумі 11011,32 грн.; 2017 рік у сумі 21308,80 грн.; 3 квартали 2018 року у сумі 18593,59 грн.

- п.п.49.18.3 п.49.18 ст.49, п. 46.1 ст. 46, п.п 266.7.5, п. 266.7, ст.266 Податкового кодексу України, в частині неподання до Державної Фіскальної Служби декларацій з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік по строку 19.02.2016 року, та за 2017 рік по строку 20.02.2017 року, за 2018 рік по строку 19.02.2018 року за формою затвердженою Наказом Міністерства фінансів України від 10 квітня 2015 року № 408.

На підставі вказаних висновків акта перевірки від 22.02.2019 року за №557/20-40-14-01-08/25178124, Головним управлінням ДФС у Харківській області винесені спірні податкові повідомлення - рішення від 19.03.2019 року №00000651401, №00000661401, №00000671401, №00000681401.

Перевіряючи обґрунтованість висновків фахівців ГУ ДФС у Харківській області, викладених в акті перевірки, судом встановлено наступне.

Перевіркою встановлено, що позивачем допущено заниження доходів по рядку 2120 Фінансового звіту за 2017 рік Інші операційні доходи у сумі 11500000 грн., внаслідок не включення до складу рядка 2120 Фінансового звіту Iншi операцiйнi доходи безнадійної кредиторської заборгованості у сумі 11500000 грн., яка лічилася на рахунку 621 Короткострокові векселі видані в національній валюті на початок періоду, що перевірявся і залишилася без руху на кінець періоду, що перевірявся (по векселям, строк пред`явлення по яких вже минув) у сумі 11500000 грн., емітентом яких було ТОВ УНІПЛАСТ .

Судом встановлено, що між ТОВ Уніпласт (Покупець) та ТОВ "СПЕЦТЕХНОЛОГІЯ-ХХІ" (Продавець) код за ЄДРПОУ 33648684, було укладено договір №УП21/710 від 01.01.2007 про наступне: п.1.1. Продавець зобов`язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити промислове обладнання (надалі - Обладнання ) на умовах, викладених в цьому Договорі… п. 2.1. Кількість, найменування, ціна і вартість Обладнання, що поставляється за цим Договором, попередньо узгоджується Сторонами і вказується в Додатках до цього договору. п. 2.2. Загальна вартість Обладнання, яке буде поставлено за цим Договором, встановлюється орієнтовно в 18 000 000,00 (вісімнадцять мільйонів) гривень, в т.ч. ПДВ 20% 3000000,00 (три мільйони) гривень… п. 3.1. Поставка Обладнання здійснюється окремими партіями на підставі Додатків в цього Договору. п. 3.2.Часткова поставка партії Обладнання допускається. п. 3.3.Поставка Обладнання здійснюється в терміни, узгоджені сторонами в Додатках на поставку окремої партії Обладнання. п. 3.4. Якість і комплектність Обладнання повинне відповідати вимогам і нормам технічної документації, передбаченої для даного виду Обладнання. п. 3.5. Датою поставки партії Обладнання є дата підписаної сторонами видаткової накладної. п. 3.6. Обладнання повинно бути упаковано Продавцем таким чином, що б зберегти його належним чином від псування або знищення при транспортуванні, навантаженні, розвантаження та зберіганні…. п. 4.1 Оплата Обладнання проводиться шляхом безготівкового переказу грошових коштів на поточний рахунок Продавця. п. 4.2.Покупатель зобов`язується провести оплоту 100% вартості поставленого партії Обладнання, в терміни, зазначені в Додатках на поставку окремої партії Обладнання. п. 4.3.Датой оплати є дата зарахування коштів на поточний рахунок Продавця… п. 8.1.Условія цього Договору можуть бути змінені або доповнені шляхом оформлення Додаткових угод, що підписуються обома Сторонами. п. 8.2.Всі Додатки та Додаткові угоди є невід`ємною частиною цього Договору. Договір вважається укладеним, яке набрало чинності з моменту підписання Сторонами і діє до 31 грудня 2008 року. Додатковою угодою №1 від 26.01.2008 до договору №УП21/710 від 01.10.2007 року, уточнені реквізити Продавця.

В межах вказаної угоди складено: специфікація №1 на поставку обладнання на суму 2100000 грн., в т.ч. ПДВ; Специфікація №2 на поставку обладнання на суму 4343400 грн., в т.ч. ПДВ; Специфікація №3 на поставку обладнання на суму 7392000 грн., в т.ч. ПДВ; Специфікація №4 на поставку обладнання на суму 3978000 грн., в т.ч. ПДВ. Термін поставки у специфікаціях визначено до 27 березня 2008 року. Термін оплати у специфікаціях визначено до 27 березня 2008 року.

Додатковою угодою №2 від 25.03.2008 року до договору №УП21/710 від 01.10.2007 року передбачено: 1. У рахунок погашення існуючої заборгованості за Договором №УП21/710 від 01.10.2007 Покупець передає Продавцю 45 простих векселів власної емісії. 2. Номінальна договірна вартість становить 15000000 грн. 3. Факт передачі векселів і всі реквізити переданих від Покупця до Продавця векселів відбивається в Акті прийому-передачі векселів, які підписуються Сторонами. 4. З моменту підписання Сторонами Акту прийому-передачі векселя зобов`язання покупця з оплати поставленої Продавцем продукції вважається виконаним в розмірі 15000000 грн. 5. Ця Додаткова угода є невід`ємною частиною Договору №УП21/710 від 01.10.2007, умови не обумовлені цією Додатковою угодою, залишаються без змін.

Актом приймання-передачі векселів від 25.03.2008 у відповідності з додатковою угодою №2 від 25.03.2008 до Договору №УП21/710 від 01.10.2007 в рахунок погашення заборгованості ТОВ Уніпласт перед ТОВ Спецтехнологія-ХХІ по Договору №УП21/710 від 01.10.2007 ТОВ УНІПЛАСТ передано ТОВ Спецтехнологія-ХХІ 45 простих векселів на загальну суму 15000000,00 грн., що не заперечувалось сторонами. Окрім цього, актом приймання-передачі векселів від 25.03.2008 у відповідності з додатковою угодою №3 від 29.12.2008 до Договору №УП21/710 від 01.10.2007 в рахунок погашення заборгованості ТОВ УНІПЛАСТ перед ТОВ Спецтехнологія-ХХІ по Договору №УП21/710 від 01.10.2007 ТОВ Уніпласт передало ТОВ Спецтехнологія-ХХІ простий вексель, емітований ТОВ Уніпласт на суму 300000,00 грн. та простий вексель, емітований ТОВ "МаксПак" на суму 300000,00 грн.

Також судом встановлено, що між ТОВ Уніпласт та ТОВ "ТЯЖПРОМПРОЕКТ", код 34755212 було укладено договір №2007027 від 09.07.2007 наступного змісту: ТОВ Тяжпромпроект , далі - Постачальник, в особі директора Шмелькова РА. який діє на підставі Статуту, з однієї сторони, та ТОВ Уніпласт , далі - Покупець, в особі директора Суєвова А.В, який діє на підставі Статуту, з другої сторони, уклали цей договір про таке: 1.1.Постачальник зобов`язується поставити та передати у власність Покупця промислове Обладнання. Покупець зобов`язується прийняти це Обладнання та оплатити його на умовах, визначених цим Договором. 1.2. Ціна, кількість, асортимент, терміни поставки Обладнання обумовлюються в додатках до даного Договору, які погоджуються сторонами попередньо, додаються до цього Договору та є його невід`ємною частиною. 2.1.Кількість Обладнання, що поставляється за цим Договором, зазначається в додатках до цього договору. 2.2.Обладнання, що поставляється Постачальником, по якості та комплектності має відповідати державним стандартам та нормативно-технічній документації, що передбачена для даного типу Обладнання. 2.3.У разі поставки Обладнання неналежної якості і комплектності, або Обладнання, що не буде відповідати умовам цього Договору, Постачальник зобов`язується за свій рахунок у термін 30 днів з дати отримання. 3.1.Постачальник поставляє Обладнання партіями в терміни, зазначені в додатках до цього договору. 3.2.Датою поставки є дата отримання Обладнання Покупцем згідно видаткової накладної; підписаної сторонами. 3.3.Поставка Обладнання здійснюється автотранспортом Постачальника за його рахунок. 3.4.Прийняття Обладнання за кількістю та якістю проводиться Покупцем за адресою м. Харків вул. Примакова,46. 3.5.Допускається дострокова поставка Обладнання, про що Постачальник повідомляє Покупця будь-яким прийнятним для обох сторін способом. 4.1.Загальна вартість Договору складає 1 200 000,00 (один мільйон двісті тисяч) гривень, т.ч. ПДВ 20% - 200 000,00 (двісті тисяч) гривень… 5.1.Покупець сплачує за Обладнання, що поставляється за цінами, погодженими сторонами попередньо та - зазначеними в додатках до даного Договору, які додаються до цього Договору та становлять його невід`ємну частину, протягом 45 календарних днів з дати поставки. 5.2.Оплата проводиться в національній валюті України на поточний рахунок Постачальника…12.1. Цей Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2007. 12.2. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору за один місяць до закінчення його дії, він вважається продовженим на той самий термін і на тих умовах, ям були передбачені цим договором…

Додатковою угодою №1 від 01.07.2008 року до договору №2007027 від 09.07.2007 року передбачено: 1. У рахунок погашення існуючої заборгованості за Договором №2007027 від 09.07.2007 Покупець передає Продавцю прості векселя власної емісії. 2. Номінальна договірна вартість становить 1200000 грн. 3. Факт передачі векселів і всі реквізити переданих від Покупця до Продавця векселів відбивається в Акті прийому-передачі векселів, які підписуються Сторонами. 4. З моменту підписання Сторонами Акту прийому-передачі векселя зобов`язання покупця з оплати поставленої Продавцем продукції вважається виконаним в розмірі 1200000 грн. 5. Ця Додаткова угода є невід`ємною частиною Договору №2007027 від 09.07.2007…

Актом приймання - передачі векселів від 01.07.2008 у відповідності з додатковою угодою №1 від 01.07.2008 до Договору №2007027 від 09.07.2007 в рахунок погашення заборгованості ТОВ Уніпласт перед ТОВ "ТЯЖПРОМПРОЕКТ" по Договору №2007027 від 09.07.2007 ТОВ Уніпласт передало ТОВ "ТЯЖПРОМПРОЕКТ" один простий вексель на суму 200000,00 грн.

З огляду на викладене, в межах досліджених операцій, позивачем було передано ТОВ Спецтехнологія-ХХІ 45 векселів на загальну суму 15300000,00 грн. з датою погашення 25.03.2017 року, один вексель на суму 300000,00 грн. з датою погашення 29.12.2017 року та на користь ТОВ "ТЯЖПРОМПРОЕКТ" один вексель на суму 200000,00 грн. з датою погашення 01.07.2017 року.

На думку перевіряючих, на порушення абз. з) пп.14.1.11 п.14.1 ст.14 п.п. 134.1.1 п.134.1 ст. 134 Податкового кодексу України з урахуванням п. 15 П(С)БО № 15 Дохід встановлено не включення ТОВ Уніпласт до складу доходу безнадійної кредиторської заборгованості за векселями, які обліковуються у ТОВ Уніпласт по рахунку 62 Короткострокові векселі видані на суму 11500000,00 грн. (векселі АА 0393457 - АА 0393487 на суму 11000000,00 грн., вексель АА 0393499 на суму 200000,00 грн., вексель АА 0393500 на суму 300000,00 грн.), оскільки станом на 31.12.2017 припинено реєстрацію юридичних осіб отримувачів векселів емітентом яких було ТОВ Уніпласт ; отримувача векселів було ліквідовано без правонаступництва; станом на 25.03.2017, 01.07.2017, 29.12.2017 (термін погашення векселів) наступні векселя не було пред`явлено до сплати.

З приводу наведених порушень, зазначених у акут перевірки суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній з таких ознак: а) заборгованість за зобов`язаннями, щодо яких минув строк позовної давності; б) прострочена заборгованість померлої фізичної особи, за відсутності у неї спадкового майна, на яке може бути звернено стягнення; в) прострочена заборгованість осіб, які у судовому порядку визнані безвісно відсутніми, оголошені померлими; г) заборгованість фізичних осіб, прощена кредитором, за винятком заборгованості осіб, пов`язаних з таким кредитором, та осіб, які перебувають (перебували) з таким кредитором у трудових відносинах; ґ) прострочена понад 180 днів заборгованість особи, розмір сукупних вимог кредитора за якою не перевищує мінімально встановленого законодавством розміру безспірних вимог кредитора для порушення провадження у справі про банкрутство, а для фізичних осіб - заборгованість, яка не перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року (у разі відсутності законодавчо затвердженої процедури банкрутства фізичних осіб); д) актив у вигляді корпоративних прав або не боргових цінних паперів, емітента яких визнано банкрутом або припинено як юридичну особу у зв`язку з його ліквідацією; е) сума залишкового призового фонду лотереї станом на 31 грудня кожного року; є) прострочена заборгованість фізичної або юридичної особи, не погашена внаслідок недостатності майна зазначеної особи, за умови, що дії щодо примусового стягнення майна боржника не призвели до повного погашення заборгованості; ж) заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв`язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством; з) заборгованість суб`єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв`язку з їх ліквідацією.

Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 зазначеного Кодексу інші доходи включають: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Матеріалами справи встановлено, що між позивачем та контрагентом були укладені договори. Заборгованість по цих договорах була оформлена простими векселями.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 609 ЦК України зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

Відповідачем помилково ототожнюються поняття правонаступництва юридичної особи та правонаступництва за зобов`язанням.

Частиною 3 ст. 202 Господарського кодексу України встановлено, що до відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 3 ст. 205 ГК України господарське зобов`язання припиняється неможливістю виконання у разі ліквідації суб`єкта господарювання, якщо не допускається правонаступництво за цим зобов`язанням.

Відносини, пов`язані з обігом векселів в Україні, регулюються Уніфікованим законом про переказний та простий векселі , ратифікованого Верховною Радою України згідно Закону України від 06.07.1999 № 826-XIV Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (дата набуття чинності Україною 06.01.2000, з урахуванням застережень, передбачених у додатку II до неї) (далі - Уніфікований закон), ЦК України та Законами України Про цінні папери та фондовий ринок та Про обіг векселів в Україні .

Відповідно до ст. 4 Закону України Про обіг векселів в Україні видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов`язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов`язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов`язання щодо платежу за векселем.

Згідно з ч. 1 ст. 14 Закону України Про цінні папери та фондовий ринок вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов`язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Відповідно до ст. 77 Уніфікованого закону до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо: індосаменту (статті 11 - 20); строку платежу (статті 33 - 37); платежу (статті 38 - 42); права регресу у разі неплатежу (статті 43 - 50, 52 - 54); платежу у порядку посередництва (статті 55, 59 - 63); копій (статті 67 і 68); змін (стаття 69); позовної давності (статті 70 і 71); неробочих днів, обчислення строків і заборони пільгових строків (статті 72, 73 і 74).

Оскільки до простого векселя застосовуються такі ж положення, як i до переказних векселів, у разі якщо вони є сумісними з природою цих документів, зокрема щодо строку позовної давності (ст. 77 Уніфікованого Закону), то позовні вимоги, які випливають з переказного векселя проти акцептанта, погашаються після закінчення трьох років із дня терміну платежу відповідно до ст. 70 Уніфікованого Закону.

Частина 1 ст.70 глави XI Позовна давність Уніфікованого закону встановлює, що позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу. Ця норма стосується не тільки векселедержателя, а всіх осіб, що мають право вимагати за векселем.

За змістом ст. ст. 11, 16 Уніфікованого закону будь-який переказний вексель, навіть виданий без прямого застереження про наказ, може бути переданий шляхом індосаменту. Власник переказного векселя вважається його законним держателем, якщо його право на вексель базується на безперервному ряді індосаментів, навіть якщо останній індосамент є бланковим.

Слід зазначити, що вексель як платіжний засіб може використовуватись для погашення заборгованості між ринковими суб`єктами, запобігаючи платіжній кризі. Водночас вексель є інструментом комерційного кредиту, що виступає у вигляді відстрочення платежу за надані товари та послуги.

При цьому векселедавець не має можливості та не зобов`язаний отримувати відомості щодо обігу виданих векселів та передачі їх векселедержателем іншим особам.

Відповідно до статей 43, 77 Уніфікованого закону держатель може використати своє право регресу проти індосантів, трасанта та інших зобов`язань осіб при настанні строку платежу, якщо останній не був здійснений, а також до настання строку платежу за таких умов: якщо мала місце повна або часткова відмова здійснити акцепт; у разі банкрутства трасата (незалежно від того, здійснив він акцепт чи ні), або у разі припинення ним платежів, навіть якщо ця обставина не була встановлена судовим рішенням, або у разі безрезультатного звернення стягнення на його майно; у разі банкрутства трасанта за векселем, що не підлягає акцепту.

Вказані норми закріплюють право векселедержателя на дострокову реалізацію права вимоги за векселем за рахунок солідарно зобов`язаних осіб у разі, якщо до настання строку платежу відбудуться визначені Уніфікованим законом події, що унеможливлюють погашення такого векселя прямим боржником. При цьому векселедержатель може використовувати простий вексель у розрахунках зі своїми контрагентами, при цьому переводячи власну заборгованість на векселедателя. У такому випадку припиняється право вимоги одного кредитора і виникає право вимоги у іншого кредитора. Отже, вексель може і надалі використовуватися в обігу до закінчення строку платежу за ним, вексель як актив не втрачає своєї правової сили внаслідок ліквідації держателя та може і надалі використовуватися в обігу.

Таким чином, у випадку відсутності даних про те, що простий вексель не був переданий іншій стороні (кредитору, індосату) та залишений у контрагента заборгованість за таким векселем не може вважатися безнадійною кредиторською заборгованістю та створювати в позивача обов`язок включити її до інших доходів звітного періоду.

Судом встановлено, що дата погашення по спірним векселям настала 25.03.2017 року, 01.07.2017 року, 29.12.2017 року, контролюючим органом не встановлено держателів вказаних простих векселів станом на час проведення перевірки, відповідно не встановлено належних кредиторів. При цьому, строк позовної давності щодо погашення заборгованості за вказаними векселями на час перевірки не минув, відповідно відсутні підстави вважати вказані кошти безнадійною заборгованістю.

Вказане в повній мірі спростовує висновки акту перевірки та свідчить про правомірність дій позивача.

Також, з наявних матеріалів справи вбачається, що між ТОВ Уніпласт та ТОВ КОНТИНГЕНТ-79 було укладено договір про надання послуг №1 від 01.02.2016 наступного змісту: …Товариство з обмеженою відповідальністю Уніпласт , що є юридичною особою за законодавством України та платником податку на прибуток на загальних підставах (надалі іменується - Замовник ), в особі генерального директора Суєвової Інни Леонідівні, що діє на підставі статуту з другого боку, та Товариство з обмеженою відповідальністю КОНТИНГЕНТ-79 , що є юридичною особою за законодавством України та платником податку на прибуток на загальних підставах (надалі іменується - Виконавець ), в особі генерального директора Нелюбова Олега Євгеновича, що діє на підставі статуту з другого боку, ( в подальшому разом іменуються - Сторони , а кожна окремо - Сторона ), уклали цей Договір про надання послуг (надалі іменується Договір ) про наступне: в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Виконавець зобов`язується за завданням Замовника надати за плату наступні послуги та роботи, за переліком.

Вказаний договір скріплено печаткою з однієї сторони ТОВ Уніпласт , з іншого боку - ТОВ КОНТИНГЕНТ-79 та підписано зі сторони ТОВ Уніпласт - генеральним директором Суєвовою І.Л. , з боку ТОВ КОНТИНГЕНТ-79 - директором Нелюбовим О.С.

Позивачем було надано Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №1 від 17 лютого 2016 р., відповідно до якого виконавцем були виконані роботи, передбачені договором. Вищенаведений акт підписано зі сторони ТОВ Уніпласт - генеральним директором Суєвовою І.Л. , з боку ТОВ КОНТИНГЕНТ-79 - директором Нелюбовим О.С .

На виконання умов договору ТОВ КОНТИНГЕНТ-79 було виписано наступну податкову накладну №15, дата виписки 17.02.2016, дата реєстрації 18.02.2016, на суму 51750,00 грн, в т.ч. ПДВ 8625,00 грн.

Розрахунки проводились у безготівковій формі на загальну суму 51750 грн. відповідно до платіжного доручення від 18.02.2016 року №УП-00000288. Станом на 30.09.2018 дебіторська/кредиторська заборгованість по взаємовідносинам ТОВ Уніпласт з ТОВ "КОНТИНГЕНТ-79" відсутня.

У бухгалтерському обліку зазначені операції відображено належним чином.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що перевіряючими надано аналіз змісту ухвали по справі №428/955/18 слідчого судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 27 березня 2018 року та даних інформаційних баз ДФС України по ТОВ "КОНТИНГЕНТ-79". В результаті аналізу наявної інформації встановлено, що ТОВ "КОНТИНГЕНТ-79" не міг здійснювати ці роботи, оскільки ці роботи потребують залучення до виконання кваліфікованих спеціалістів, а ТОВ "КОНТИНГЕНТ-79" не мав найманих працівників та не залучав до виконання третіх осіб. Також, ТОВ "КОНТИНГЕНТ-79" не міг постачати запасні частини, оскільки не здійснював придбання ТМЦ з такою номенклатурою, серед видів діяльності, які мало право здійснювати ТОВ КОНТИНГЕНТ-79 відсутній вид діяльності пов`язаний з виконанням робіт з ремонту обладнання та устаткування, а основним видом діяльності було лісопильне та стругальне виробництво.

Встановлені факти та дані, на думку представника відповідача, доводять нереальність здійснення господарських операцій між ТОВ КОНТИНГЕНТ-79 та ТОВ Уніпласт . Тобто фактично відбулось формування надходжень у вигляді отримання ремонтних робіт, робіт з установки обладнання, та отримання запасних частин, які були використані в процесі виконання робіт з джерела невідомого походження (або з такого, що не відповідає документально оформленому), з його легалізацією за рахунок використання документів ТОВ КОНТИНГЕНТ-79 , що фактично не міг і не здійснював постачання з оплатою на користь ТОВ КОНТИНГЕНТ-79 .

Отже, єдиною підставою для встановлення порушень, став факт наявності податкової інформації відносно контрагента позивача.

При цьому, як вбачається зі змісту акту перевірки, під час перевірки було використано лише дані систем автоматизованого співставлення податкових даних, податкову інформацію та ухвалу суду, при цьому не надано належну оцінку первинній документації щодо господарських взаємовідносин позивача з контрагентами.

З висновками акту перевірки суд не може погодитися, оскільки вони зроблені передчасно та на підставі припущень відповідача, а не на підставі доказів, які можуть бути використані у відповідності до чинного законодавства.

В матеріалах справи відсутні вироки судів за ст.205 та 205-1 Кримінального кодексу України, такі що набрали законної сили та якими встановлено факти фіктивності господарських операцій між позивачем та ТОВ КОНТИНГЕНТ-79 .

Разом з тим, надані позивачем первинні документи в сукупності із іншими дослідженими судом доказами є достатніми доказами реального виконання господарських операцій.

Відповідно до висновків Верховного Суду України, покупець не може нести відповідальність за несплату податку продавцями. Сама по собі несплата податку продавцем і його постачальниками (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування (не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару або послуги) (постанова ВСУ № 08/28 від 12.02.2008 р., постанова ВСУ № 09/05 від 13.01.2009 р., постанова ВСУ № 10/21 від 02.03.2010 р.).

Виключенням з цього правила є, якщо буде підтверджено належними доказами, що платник податків знав про те, що його контрагент є фіктивною фірмою (створений без наміру здійснення господарської діяльності) і метою укладених правочинів та здійснених господарських операцій було саме ухилення від сплати податків або отримання так званої податкової вигоди через формування податкового кредиту та валових витрат платника податку).

Таким чином, відповідач жодних доказів щодо наявності у позивача обізнаності щодо фіктивності його контрагента не навів, отже не може стверджувати про наявність у позивача умислу на укладення фіктивних угод.

Верховний Суд України у постанові від 27.10.2015 р. у справі № 826/661/14 (№ 21-1539а15) зазначив, що обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Отже висновки акту перевірки по взаємовідносинам ТОВ Уніпласт з ТОВ КОНТИНГЕНТ-79 спростовуються встановленими судом фактичними обставинами справи.

Згідно з п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов`язків. При цьому загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 цього Кодексу).

Отже, одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Також, позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентами були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства, зокрема і щодо подання звітності та декларування податкових зобов`язань, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Вказане цілком узгоджується з правовою позицією, висловленою у постановах Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10, від 31.10.2014 року у справі № 21-318а14, а саме, законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов`язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару (робіт, послуг) та дотримання ними вимог податкового законодавства. Навіть у разі, якщо контрагент не виконав своїх зобов`язань зі сплати податків, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Також, законодавство України не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Таким чином, отримана контролюючим органом податкова інформація щодо контрагента позивача не може свідчити про нереальність господарських операцій, окрім фактів, встановлених вироком суду, що набрав законної сили.

Як зазначив ВАСУ у своїй ухвалі у справі № К/800/27236/13 від 8 лютого 2017 року, факт ненадання контрагентом підтверджуючих здійснення господарських операцій документів свідчить про порушення податкової дисципліни саме цим суб`єктом господарювання, за що позивач, в силу положень статті 61 Конституції України, не може нести відповідальності .

Окремо суд акцентує увагу й на принципі індивідуалізації юридичної відповідальності, що закріплений статтею 61 Конституції України.

Частиною 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У той самий час згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" рішення є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ). Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов`язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання контрагентами їх зобов`язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії". У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом". Так, наведені ДПІ аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних та допустимих доказах.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління .

Предметом правочинів між позивачем та його контрагентом є роботи та послуги, котрі не обмежені в цивільному обороті, зміст прав та обов`язків сторін спірних правочинів не суперечать закону.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд застосовує наступні приписи норм чинного законодавства.

Суд зазначає, що згідно з п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу, а відповідно до п.п.14.1.179 п.14.1 ст.14 ПК України податкове зобов`язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Відповідно до п. 201.10 ст. 210 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 201.4 ст.201 ПК України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов`язань (п.201.7 ст.201 ПК України).

Відповідно до п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 200.1 ст.200 ПК України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Відповідно до п. 200.3 при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно з п.198.4 ст.198 ПК України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об`єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст.1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Пунктами 1, 2 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до п.201.15 ст.201 ПК України зведені результати такого обліку відображаються в податкових деклараціях, форма яких встановлюється у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу.

Отже, отримання податкової накладної є необхідною умовою правомірного формування податкового кредиту покупця товарів, робіт, послуг.

Судом встановлено, що первинні документи по взаємовідносинах позивача з ТОВ КОНТИНГЕНТ-79 оформлені належним чином та у відповідності до приписів чинного законодавства України, документи не мають дефекту форми, змісту або походження, які в силу положень ст.44 Податкового кодексу України, ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п.2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1994 року № 88 спричиняють втрату первинними документами юридичною сили.

На час укладання договорів вказані контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа та був платником податку на додану вартість.

Матеріалами справи підтверджено, що роботи та послуги, придбані та отримані позивачем у вищезазначеного контрагента, використані позивачем для забезпечення господарської діяльності та відображені у податковому обліку позивача.

Щодо посилань податкового органу на відсутність реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами на підставі податкової інформації про відсутність об`єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (робіт, послуг), суд зазначає, що чинним законодавством України, на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов`язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару (робіт, послуг) та дотримання ними вимог податкового законодавства. Навіть у разі, якщо контрагент не виконав своїх зобов`язань зі сплати податків, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Також, законодавство України не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Таким чином, отримана контролюючим органом податкова інформація щодо контрагента позивача не може свідчити про нереальність господарських операцій.

Наявні у справі докази не містять жодних доказів наявності між позивачем та контрагентом позивача взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 9 КАС України не виявлено.

Вказане в повній мірі спростовує висновки акту перевірки та свідчить про правомірність дій позивача щодо формування витрат та податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ КОНТИНГЕНТ-79 .

Також судом встановлено, що перевіркою встановлено завищення витрат по рядку 2180 Фінансового звіту Інші операційні витрати (за 2017 рік рядок 2150 Фінансового звіту Витрати на збут ) у сумі 427043 грн., внаслідок включення до складу витрат на збут витрати, які не підтверджено документально на загальну суму 427043 грн., в тому числі: за 2016 рік у сумі 15000 грн.; за 2017 рік у сумі 202910 грн.; за три квартали 2018 року у сумі 209133 грн.

Перевіркою проведеною за період з 01.01.2016 по 30.09.2018 року було встановлено, що підприємством до витрат на збут включалися витрати на міжнародні транспортні перевезення, витрати на дозвільну документацію, інші витрати, пов`язані з відвантаженням товару на експорт, які не підтверджено належним чином оформленими первинними документами, а саме, ТОВ Уніпласт було укладено наступні договори: договір про надання послуг №09439 від 17.01.2017, який укладено з ТОВ ТВОЯ ЛОГІСТИКА ; договір транспортно-експедиторського обслуговування №35 від 15.11.2016, який укладено з ФОП ОСОБА_8

Договір про надання послуг №09439 від 17.01.2017, який укладено з ТОВ ТВОЯ ЛОГІСТИКА має наступний зміст, а саме: … Товариство з обмеженою відповідальністю ТВОЯ ЛОГІСТИКА , в особі директора Воронкова Олександра Вікторовича, що діє на підставі Статуту, далі - Виконавець , та Товариство з обмеженою відповідальністю Уніпласт , в особі Суєвової Інни Леонідівни , що діє на підставі Статуту, далі - Замовник , кожна окремо - Сторона , а разом Сторони , уклали цей Договір про нижченаведене: Згідно з умовами цього Договору Замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання за плату і за рахунок Замовника організувати міжнародні транспортно-експедиційні послуги (авіаційним, морським та автомобільним транспортом) та митне оформлення, відповідно до узгоджених Сторонами Заявок. 1.4. За домовленістю сторін Виконавець може виконувати для Замовника додаткові послуги, такі як: доставка вантажу в місцезнаходження вантажоодержувача, завантаження, розвантаження вантажу, оформлення документів та організацію роботи відповідно до митних, карантинних та санітарних вимог, брокерські послуги та інші допоміжні та супутні перевезенням транспортно-експедиторських послуг, що згідно умов цього Договору та чинного законодавства України є транспортно-експедиторськими послугами. 1.5. При перевезенні вантажу у міжнародному сполученні та по території України Виконавець має право долучати третіх осіб. При узгодженні Заявки Замовник дає згоду, що він погоджується з наступним: документи при перевезенні по Україні, що підтверджують приймання та передачу вантажу можуть надаватися кінцевим експедитором/перевізником; що він ознайомлений з правилами третіх осіб, документами та зобов`язується їх дотримуватися...3.1. Замовник сплачує винагороду Виконавцю на підставі рахунку, виставленого Виконавцем. Сторони підписують Акт виконаних робіт після надання виконавцем послуг Замовнику відповідно до умов Договору. 3.1.1. Замовник зобов`язується відшкодувати Виконавцю витрати, що були ним здійснені для належного виконання доручення Замовника. 3.3. Сума, що підлягає сплаті Виконавцю, погоджується сторонами в Заявках.

Договір транспортно-експедиторського обслуговування №35 від 15.11.2016, який укладено позивачем з ФОП ОСОБА_8 має наступний зміст (мовою оригіналу): "…Физическое лицо-предприниматель ОСОБА_8, именуемое в дальнейшем ЭКСПЕДИТОР , в лице ОСОБА_8 , действующей на основании выписки из единого государственного реестра юридических лиц и ФЛП №24780000000002892 от 27.02.2012 года, с одной стороны, и Общество с ограниченной ответственностью УНИПЛАСТ , именуемое в дальнейшем Заказчик, в лице генерального директора Суєвовой Инны Леонидовны , действующего на основании Устава, с другой стороны, при совместном упоминании - Стороны , заключили настоящий договор о нижеследующем: 1.Предмет договора 1.1. Настоящий договор определяет порядок взаимоотношений, возникающих между Сторонами при организации, осуществлении и расчетах за транспортно-экспедиционные услуги (далее ТЭУ), предоставляемые Экспедитором Заказчику, связанные с перевозкой грузов в международном и внутреннем автомобильном сообщении. 1.2. Заказчик поручает, а Экспедитор принимает на себя обязанности от своего имени за счет средств Заказчика организовать перевозки грузов Заказчика и осуществлять расчеты с транспортными организациями за перевозку грузов Заказчика…5.1. Цены по настоящему Договору предварительно устанавливаются и согласовываются Сторонами перед каждой перевозкой посредством заявки. Окончательная сумма фрахта указывается в счет-фактуре на каждую выполненную ТЭУ, и может изменяться, исходя из сложности выполнения Заявки, штрафных санкций и других, подтвержденных либо согласованных расходов, понесенных Экспедитором при выполнении ТЭУ. 5.3. Оплата перевозки производится в сроки, указанные в Заявке. Основанием для оплаты ТЭУ Заказчиком является оригинал счата-фактуры Экспедитора, акта выполненных работ и товаросопроводительных документов с печатью грузополучателя, если иное не оговорено в Заявке. 5.6. Оплата Экспедитора за организацию транспортно-экспедиторского обслуживания, считать сумму вознаграждения, которая остается на счете Экспедитора и является разницей между поступившей сумой от Заказчика и суммой, которую Экспедитор оплатил счета перевозчика и третьих лиц, участвовавших в перевозке. Экспедитор самостоятельно удерживает принадлежащую ему сумму вознаграждения из общей суммы, которая поступает ему на расчетный счет. 5.7. Оплата Заказчика включает сумму, которая является вознаграждение экспедитора и сумму, которая в дальнейшем перечисляется экспедитором для оплаты услуг третьей особе-перевозчику (транзитные деньги)…."

ТОВ Уніпласт надано до перевірки та до суду акти здачі приймання робіт (надання послуг) та заявки до вищеперелічених договорів, міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR), згідно яких здійснювалося перевезення ТМЦ, та у яких зазначено фактичного перевізника.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що співставленням інформації наведеної в актах виконаних робіт (наданих послуг), заявках та міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR) встановлено, що витрати на перевезення ТОВ Уніпласт сплачує експедитору, а фактично транспортування ТМЦ здійснювали інші суб`єкти господарювання, з якими ТОВ Уніпласт не укладало договори та не підписувало акти виконаних робіт (наданих послуг). Також, в актах виконаних робіт значаться послуги, а саме: відшкодування транспортно-експедиційних послуг, відшкодування послуг митного терміналу, відшкодування витрат на дозвільну документацію, та інші, проте документальне підтвердження відсутнє.

З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Законом України Про транспортно-експедиторську діяльність" визначено правові та організаційні засади транспортно - експедиторської діяльності в Україні, вказаний закон спрямований на створення умов для її розвитку та вдосконалення, тобто цей Закон не регулює порядок ведення бухгалтерського обліку в Україні та посилання на нього співробітниками ДФС при визначені складу витрат підприємства є неправомірним.

Для визначення фінансового результату до оподаткування підприємство керується національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, з урахуванням норм ПКУ щодо коригування фінансового результату до оподаткування та іншими нормативно- правовими актами щодо бухгалтерського обліку затвердженими Міністерством фінансів України у встановленому законодавством України порядку.

Згідно ст.9 п.2 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

В ході перевірки співробітникам ДФС надавалися документи, що підтверджують факт надання послуг (договори, акти виконаних робіт, заявки, ЦМР, платіжні доручення на сплату послуг) постачальниками послуг перевезення ТОВ Твоя Логістика та ФОП ОСОБА_8 , також завірені підписом керівника підприємства та печаткою підприємства копії актів надання послуг ФОП ОСОБА_8 та ТОВ ТВОЯ ЛОГІСТИКА надані до ГУ ДФС в Харківській області 20.02.2019р.

При цьому, порушень щодо оформлення акту здачі-приймання робіт (послуг), як первинного документа в акті перевірки не встановлено.

Суд зазначає, що дослідженими договорами передбачено саме надання послуг з організації міжнародних транспортно-експедиційних послуг (авіаційним, морським та автомобільним транспортом) та митне оформлення, відповідно до узгоджених Сторонами Заявок.

При цьому, досліджені договори містять положення, що при перевезенні вантажу у міжнародному сполученні та по території України Виконавець має право долучати третіх осіб.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що надані ТОВ Твоя Логістика та ФОП ОСОБА_8 послуги мали реальний характер, вчинені в межах досягнутих умов, вартість наданих послуг узгоджена сторонами, залучення третіх осіб для здійснення експедиційних послуг вчинено в межах угод, актами надання послуг (документальним підтвердженням) в повній мірі підтверджено та узгоджено понесені витрати, які належить відшкодувати.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність порушень з боку позивача по дослідженим правовідносинам.

Також перевіркою встановлено, що перевіркою показників у рядку 03 Декларацій „Різниці, які виникають відповідно до Податкового кодексу України встановлено заниження показника у сумі 1019470 грн., в тому числі: за 2016 рік заниження у сумі 631063 грн.; за 2017 рік заниження у сумі 509509 грн.; за три квартали 2018 року завищення у сумі 121102 грн., що сталося внаслідок завищення показника по рядку 1.2.1 АМ Cума розрахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до пункту 138.3 статті 138 розділу ІІІ Податкового кодексу України (пункт 138.2 статті 138 розділу ІІІ Податкового кодексу України) . При дослідженні переліку основних засобів, дат вода в експлуатацію встановлено, що станом на 01.01.2016 року приблизно 90 відсотків основних засобів введені в експлуатацію до 01.01.2015 року (з 19.02.2005 по 31.12.2014 року). При нарахуванні амортизації основних засобів було застосовано прямолінійний метод амортизації для об`єктів основних засобів. З огляду на те, що нарахована амортизація за даними бухгалтерського обліку (обороти по рахунку 13 за 2016 рік, 2017 рік, 3 квартали 2018 року) співпадають з даними податкового обліку (додаток АМ за 2016 рік, 2017 рік, 3 квартали 2018 року) було проведено аналіз щодо мінімально допустимих строків амортизації основних засобів та встановлені випадки порушення при визначенні мінімально допустимих строків корисного використання основних засобів, що передбачені пп.138.3.3 п.138.3 ст.138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2756-VI зі змінами та доповненнями в редакції, що діяла до 01.01.2015 року по основним засобам, що введені в експлуатацію до 31.12.2014 року.

Встановлено порушення при визначенні мінімально допустимих строків корисного використання, що визначались за балансовою (залишковою) вартістю основних засобів, які введені в експлуатацію до 01.01.2015 року (станом на 31.12.2014 року), внаслідок порушення п.11 Підрозділу 4 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ, п.138.2, п.138.3 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2756-VI зі змінами та доповненнями в редакції чинній з 01.01.2015 року, з урахуванням пп. 14.1.9 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2756-VI зі змінами та доповненнями в редакції, що діяла до 01.01.2015 року, що призвело до завищення показника по рядку 1.2.1 АМ Cума розрахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до пункту 138.3 статті 138 розділу ІІІ Податкового кодексу України (пункт 138.2 статті 138 розділу ІІІ Податкового кодексу України) , у сумі 1019470 грн.

Згідно ПКУ (в редакції 2011 року) підрозділ 4. Особливості справляння податку на прибуток підприємств п.1: Розділ III цього Кодексу застосовується під час розрахунків з бюджетом починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 року, якщо інше не встановлено цим підрозділом. Розділ III ПКУ (в редакції 2011 року) мав назву РОЗРАХУНКИ З ПОДАТКУ НА ПРИБУТОК , статті 144-146 ПКУ регулювали питання нарахування амортизації підприємствами.

Додатково умови нарахування амортизації з 01.04.2011р. були викладені у підрозділі 4 п. 6. Перехідних положень XX: для визначення переліку об`єктів основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів за групами відповідно до пункту 145.1 статті 145 цього Кодексу з метою нарахування амортизації з дати набрання чинності розділом III цього Кодексу застосовуються дані інвентаризації, проведеної за станом на 1 квітня 2011 року.

Вартість, яка амортизується, по кожному об`єкту основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів визначається як первісна (переоцінена) з урахуванням капіталізованих витрат на модернізацію, модифікацію, добудову, дообладнання, реконструкції тощо, а також суми накопиченої амортизації за даними бухгалтерського обліку на дату набрання чинності розділом III цього Кодексу.

Якщо загальна вартість усіх груп основних засобів за даними бухгалтерського обліку менша, ніж загальна вартість усіх груп основних фондів за даними податкового обліку на дату набрання чинності розділом III цього Кодексу, то тимчасова податкова різниця, яка виникає в результаті такого порівняння, амортизується як окремий об`єкт із застосуванням прямолінійного методу протягом трьох років.

Строк корисного використання об`єктів основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів для нарахування амортизації з дати набрання чинності розділом III цього Кодексу визначається платником податку самостійно з урахуванням дати введення їх в експлуатацію, але не менше мінімально допустимих строків корисного використання, визначених пунктом 145.1 статті 145 цього Кодексу.

З дати набрання чинності розділом III ПКУ, строк корисного використання об`єктів основних засобів, для нарахування амортизації, визначався підприємством самостійно з урахуванням дати введення в експлуатацію об`єктів основних засобів, відповідно до історичної інформації. Термін корисного використання визначався не менше мінімально допустимих строків корисного використання, визначених пунктом 145.1 статті 145 цього Кодексу.

Слід зазначити, що порушень з питань визначення строків корисного використання об`єктів основних засобів, інших необоротних активів у акті планової виїзної перевірки Західної об`єднаної державної податкової інспекції м.Харкова №233/20-33-22-01- 07/25178124 від 09.09.2015р. що проводилась за період з 01.07.2012р. по 31.12.2014р. не встановлено.

Наступна планова виїзна перевірка ТОВ УНІПЛАСТ здійснювалась за період з 01.01.2015 року по 30.09.2018 року, однак, в ході цієї перевірки співробітники ДФС дійшли висновку щодо порушення ТОВ УНІПЛАСТ мінімально допустимих строків амортизації основних засобів введених в експлуатацію до 31.12.2014 р., що фактично свідчить про спростування висновків попередніх планових виїзних перевірок, що є неприпустимим, та свідчить про перевищення представниками ДФС своїх службових повноважень.

Згідно ст.78. п.п.78.1.12 ПКУ позапланову документальну перевірки можна здійснювати: контролюючим органом вищого рівня в порядку контролю за діями або бездіяльністю посадових осіб контролюючого органу нижчого рівня здійснено перевірку документів обов`язкової звітності платника податків або матеріалів документальної перевірки, проведеної контролюючим органом нижчого рівня, і виявлено невідповідність висновків акта перевірки вимогам законодавства або неповне з`ясування під час перевірки питань, що повинні бути з`ясовані під час перевірки для винесення об`єктивного висновку щодо дотримання платником податків вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Наказ про проведення документальної позапланової перевірки в цьому випадку приймається контролюючим органом вищого рівня лише у тому разі, коли стосовно посадових осіб контролюючого органу нижчого рівня, які проводили документальну перевірку зазначеного платника податків, розпочато службове розслідування або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Наказів щодо проведення позапланової перевірки за період з 01.04.2011р. по 15.02.2019 р. ТОВ УНІПЛАСТ не отримувало.

Наведені у додатку №9 основні засоби належать до 4 групи - машини та обладнання та групи 6 - інструменти, прилади, інвентар, меблі.

Згідно п. 138.3.1. ст.138 ПКУ від 02.12.2010р. із змінами та доповненнями (в редакції чинній з 01.01.2015р.) розрахунок амортизації основних засобів або нематеріальних активів здійснюється відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням обмежень, встановлених підпунктом 14.1.138 пункту 14.1 статті 14 розділу І цього Кодексу, підпунктами 138.3.2 - 138.3.4 цього пункту. При такому розрахунку застосовуються методи нарахування амортизації, передбачені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку,: крім "виробничого" методу.

Згідно п.138.3.3. ст.138 ПКУ від 02.12.2010р. із змінами та доповненнями (в редакції чинній з 01.01.2015р.) мінімально допустимі строки амортизації основних засобів та інших необоротних активів для: група 4 - машини та обладнання встановлені 5 років (60 місяців), група 6 - інструменти, прилади, інвентар, меблі встановлені 4 роки (48 місяців).

У разі коли строки корисного використання (експлуатації) об`єкта основних засобів в бухгалтерському обліку менше ніж мінімально допустимі строки амортизації основних засобів та інших необоротних активів, то для розрахунку амортизації використовуються строки, встановлені цим підпунктом.

У разі коли строки корисного використання (експлуатації) об`єкта основних засобів в бухгалтерському обліку дорівнюють або є більшими, ніж ті, що встановлені цим підпунктом, то для розрахунку амортизації використовуються строки корисного використання (експлуатації) об`єкта основних засобів, встановлені в бухгалтерському обліку.

Для обліку основних засобів застосовується Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби" (затверджені наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року № 92 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 18 травня 2000 р. за №288/4509), далі стандарт № 7.

Згідно п.4 стандарту №7 Строк корисного використання (експлуатації) - очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи будуть використовуватися підприємством/установою або з їх використанням буде виготовлено (виконано) очікуваний підприємством/установою обсяг продукції (робіт, послуг).

Згідно п.23 стандарту №7 Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об`єкта, який встановлюється підприємством/ установою (у розпорядчому акті) при визнанні цього об`єкта активом (при зарахуванні на баланс), і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації.

Згідно п.25 стандарту №7 строк корисного використання (експлуатації) об`єкта основних засобів переглядається в разі зміни очікуваних економічних вигод від його використання.

Терміни корисного використання основних засобів встановлені підприємством у актах приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, що були надані у ході перевірки.

Також терміни корисного використання, які застосовані підприємством під час введення в експлуатацію основних засобів наведені у графі Строк корисного використання на дату ввода в експлуатацію додатку № 9 до акту перевірки, терміни корисного використання згідно з п.138.3.3 ст. 138 ПКУ від 02.12.2010р. із змінами та доповненнями (в редакції чинній з 01.01.2015р.) наведені у графі Мінімальний строк корисного використання норма п. 138.3 ПКУ додатку №9 до акту перевірки.

Співставлення даних цих двох граф дає змогу зробити висновок, що ТОВ УНІПЛАСТ при введенні в експлуатацію основних засобів не застосовувало термінів корисного використання менше, чим мінімально допустимі терміни встановлені п.138.3.3. ст.138 ПКУ від 02.12.2010р. із змінами та доповненнями (в редакції чинній з 01.01.2015р.). Для амортизації, з метою оподаткування, підприємство використовувало терміни використання визначені у бухгалтерському обліку дотримуючись норми п.138.3.3 ст.138 ПКУ від 02.12.2010р. із змінами та доповненнями (в редакції чинній з 01.01.2015р.), згідно з якою, у разі коли строки корисного використання (експлуатації) об`єкта основних засобів в бухгалтерському обліку дорівнюють або є більшими, ніж ті, що встановлені цим підпунктом, то для розрахунку амортизації використовуються строки корисного використання (експлуатації) об`єкта основних засобів, встановлені в бухгалтерському обліку.

Однак, до графи Строк корисного використання на дату ввода в експлуатацію по основним засобам з інвентарними номерами :363Д64, 365, 366, 367, 368, 369, 370, 371, 372, 374, 375, 376, 377, 378, 379, 380, 38 перевіряючими, помилково були внесені строки корисного використання об`єктів основних засобів, без урахування додаткової інформації, яка випливає з інших наданих для перевірки документів в яких саме і зазначено, що за результатами інвентаризації проведеної станом на 30.11.2013р., підприємство, скориставшись правом наданим законодавством, виправило помилку щодо обліку об`єктів основних засобів, а саме частин/пристроїв що обліковувались та амортизувались як самостійні об`єкти основних засоби, а по суті були незакінченими пристроями, які самі по собі не можуть функціонувати, а лише у складі об`єкта основного засобу, що суперечило визначенню об`єкта основного засобу за ПСБО№7 Основні засоби .

Об`єкт основних засобів - це: закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього; конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій; відокремлений комплекс конструктивно з`єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно; інший актив, що відповідає визначенню основних засобів, або частина такого активу, що контролюється підприємством/установою.

Завірені копії зазначених документів були надані позивачем надані до ГУ ДФС у Харківській області, 20.02.2019р. за вихідним № 01-20022019р. , дата отримання ГУ ДФС у Харківській області - 20.02.2019р.

Згідно таблиці №1 до наказу № 01-301213 від 30.12.2013р. визначено перелік основних засобів за якими було виправлено помилку та змінені інвентарні номери: 93 змінено на 368, 91 змінено на 369, 92 змінено на 370, 142 змінено на 371, 97 змінено на 372, 143 змінено на 374, 145 змінено на 375, 144 змінено на 376, 146 змінено на 377, 147 змінено на 378, 148 змінено на 379, 282 змінено на 380, 281 змінено на 381.

Основні засоби, за якими була здійснена заміна інвентарних номерів, були укомплектовані обладнанням, яке до цього помилково обліковувалось як окремий об`єкт.

Зміна інвентарних номерів була здійснена враховуючи особливості внесення даних про зміну вартості основних засобів до облікової системи підприємства.

Тобто з балансу підприємства були видалені основні засоби із старими інвентарними номерами та замість них внесені тіж ж основні засоби (які мають тіж самі серійні номери) тільки з новими інвентарними номерами, залишковою вартістю та термінами корисного використання з урахуванням терміну корисного використання при первинному введені в експлуатацію.

Однак, перевіряючі ДФС не урахували, або можливо, не дійшли суті проведених підприємством коригувань, здійснених у обліковій системі підприємства.

Натомість, перевіряючи, самостійно визначили строк корисного використання (експлуатації) об`єктів основних засобів вартість, і розрахували амортизацію виходячи з нових термінів корисного використання.

З огляду на викладене, розрахунки амортизації, проведені перевіряючими, є некоректними та неприйнятними, сума завищення/заниження показників за період з 01.01.2016 по 30.09.2019р. необґрунтована та протирічить положенням п.23 ПСБО 7, нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об`єкта, який встановлюється підприємством/установою (у розпорядчому акті) при визнанні цього об`єкта активом (при зарахуванні на баланс), і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації. Окрім цього, перевіряючі порушили права підприємства самостійно переглядати строк корисного використання основних засобів, відповідно до п.25 ПСБО №7, строк корисного використання (експлуатації) об`єкта основних засобів переглядається в разі зміни очікуваних економічних вигод від його використання. Амортизація об`єкта основних засобів нараховується, виходячи з нового строку корисного використання, починаючи з місяця, наступного за місяцем зміни строку корисного використання.

Таким чином, висновки акту перевірки не підтверджені належними та допустимими доказами та не відповідають фактичним обставинам справи.

Відносно встановлених актом перевірки порушень, що за період з 01.01.2016 по 30.09.2018 ТОВ УНІПЛАСТ не нараховувало та не сплачувало податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, податкову звітність по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки не надавало, суд зазначає наступне.

Перевіркою повноти визначення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за період з 01.01.2016 по 30.09.2018 встановлено його заниження у сумі 50913,72 грн., у т.ч. за: 2016 рік у сумі 11011,32 грн.; 2017 рік у сумі 21308,80 грн.; 3 квартали 2018 року у сумі 18593,59 грн.

На підставі наданих до перевірки документів, перевіряючими встановлено, що ТОВ УНІПЛАСТ має у власності нерухоме майно, у тому числі нежитлову нерухомість яка відповідно до п.п. 266.2.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

ТОВ УНІПЛАСТ до перевірки та до суду надано наступні документи:

- договір купівлі-продажу від 13.01.2012 року, згідно якого ТОВ УНІПЛАСТ прийняв у власність від ТОВ ВКП ВОСТОК-Н на умовах купівлі - продажу, нежитлові приміщення 5-го поверху №154-161, 161а, 162-169, 197, 198, 198а, 199, 199а, 199б, в літ. Х-5 загальною площею 665,9 кв.м., що знаходяться за адресою: Харківська область, м. Харків, вулиця Примакова, будинок 46;

- Витяг про державну реєстрацію прав на вищеперелічені приміщення, номер витягу 34859946, дата 18.07.2012, реєстраційний номер 14376641, Дата прийняття рішення про державну реєстрацію 18.07.2012;

- Витяг з державного реєстру правочинів на вищеперелічені приміщення, номер витягу 10966266 від 30.01.2012;

- Технічний паспорт на нежитлові приміщення у м. Харків, вулиця Примакова, будинок 46, реєстровий номер 3053, паспорт виготовлено Харківським міським бюро технічної інвентаризації станом на 10.02.2005 року;

- Акт типової форми №ОЗ-1 приймання передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів №40 від 31.10.2014 року, одержувач - адміністрація.;

- Наказ ТОВ УНІПЛАСТ №ОЗ-12-311214 від 31.12.2014 року, на зміну напрямку використання приміщення 5-го поверху, відповідно до якого змінено напрямок використання приміщення з адміністративного на складське з 01.01.2015р

Відповідно до пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 Податкового кодексу України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до п.п. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПКУ, об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Відповідно до п.п. 266.3.3 п. 266.3 ст. 266 ПКУ, база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи з загальної площі кожного окремого об`єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об`єкт.

Відповідно до пп.266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПКУ, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Згідно з п.п. 266.7.5 п. 266.7 ст. 266 ПКУ платники податку - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і до 20 лютого цього ж року подають до контролюючого органу за місцезнаходженням об`єкта оподаткування декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст. 46 ПКУ, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально.

Згідно з п.п. 14.1.129 прим. 1 п. 14.1 ст. 14 ПКУ у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади.

Разом з тим, згідно абз. є п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПКУ будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 № 507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (далі - ДК 018-2000), призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Згідно ДК 018-2000 до групи Будівлі промислові та склади (код 125) належить клас Будівлі промисловості (код 1251), який включає будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств тощо.

Будівлі, що використовуються або запроектовані для декількох призначень (комбіноване житло, готель і контора), повинні бути ідентифіковані за однією класифікаційною ознакою відповідно до головного призначення.

Згідно прикладу, наведеного у Державному Класифікаторі приміщення та експлікації приміщень до плану виробничого будинку, виробниче приміщення ТОВ УНІПЛАСТ класифікується наступним чином: основна (виробнича) площа 459,5 кв.м., що складає 69% від загальної площі, допоміжна площа 206,4 кв.м., що складає 31% від загальної площі, разом 669,5 кв.м - 100%.

На рівні двох розрядів коду будівля відноситься до підрозділу 12 "Будівля нежитлова", оскільки основні (виробничі площі), що відносяться до цього підрозділу, займають найбільший відсоток (69%) загальної площі; на рівні трьох розрядів коду до групи 125 Будівлі промислові та склади , тому що основна (виробнича площа), що відносяться до цієї групи, займають найбільший відсоток (69%) загальної площі в межах розділу; на рівні чотирьох розрядів - до класу 1251 - Будівлі промисловості , тому що основні (виробничі площі) займають найбільший відсоток (69%) загальної площі в межах групи.

При цьому суд зазначає, що висновки контролюючого органу що загальна площа Адміністративно-побутових будівель промислових підприємств складає 402,8 м.кв, що становить 60,49% від загальної площі приміщень, а Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне складають 263,1 м.кв., що становить 39,51 % від загальної площі приміщень, тобто головне функціональне призначення цих приміщень є Адміністративно-побутові будівлі промислових підприємств , що є об`єктом оподаткування відповідно до п.п. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПКУ, та не відносяться до абз) є п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст.266 ПКУ, як приміщення які не є об`єктом оподаткування, не відповідають дійсності.

Фахівцями контролюючого органу не було взято до уваги, що згідно наказу №03-12-311214 від 31.12.2014 року, з 01.01.2015 року напрямок використання приміщення змінено з адміністративного на складське та в акті перевірки зроблено висновки виключно на підставі експлікації.

З огляду на те, що абз. є п.п. 266.2.2 п.266.2 ст.266 ПКУ будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а належне позивачу нежитлове приміщення відноситься саме до складських приміщень будівель промисловості, суд приходить до висновку про відсутність у позивача обов`язку щодо подання до Державної Фіскальної Служби декларацій з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік, за 2017 рік та за 2018 рік за формою затвердженою Наказом Міністерства фінансів України від 10 квітня 2015 року № 408 та відсутність підстав для визначення зобов`язання та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за період, що перевірявся у сумі 50913,72 грн.

Згідно з вимогами ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідачем не доведено факт порушення позивачем вимог податкового законодавства України.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

За викладених обставин, відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів належним чином правомірності винесення податкових повідомлень-рішень Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області 19.03.2019 року №00000651401, №00000661401, №00000671401, №00000681401.

Враховуючи вищевикладене, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Уніпласт підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 19, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Уніпласт (61047, м. Харків, вул. Роганська, 89-в, кв. 24, код ЄДРПОУ 25178124) до Головного управління ДФС у Харківській області (61057, м.Харків, вул. Пушкінська, буд.46, код ЄДРПОУ 39599198) про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 19.03.2019 року №00000651401, №00000661401, №00000671401, №00000681401.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області (61057, м.Харків, вул. Пушкінська, буд.46, код ЄДРПОУ 39599198) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Уніпласт (61047, м. Харків, вул. Роганська, 89-в, кв. 24, код ЄДРПОУ 25178124) судовий збір у сумі 44965 (сорок чотири тисячі дев`ятсот шістдесят п`ять) грн. 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 07.10.2019 року.

Суддя Біленський О.О.