Постанова

від 02.10.2019 по справі 560/1367/19

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/1367/19

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лабань Г.В.

Суддя-доповідач - Граб Л.С.

02 жовтня 2019 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Граб Л.С.

суддів: Іваненко Т.В. Сторчака В. Ю. ,

за участю: секретаря судового засідання: Шпикуляка Ю.В.

представника відповідача: Калужської Н.О.

представника позивача: Ткачука Б.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 травня 2019 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Трансформатор-сервіс" до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

В травні 2019 року товариство з обмеженою відповідальністю "Трансформатор-сервіс" (ТОВ "Трансформатор-сервіс") звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області (далі ГУ ДФС у Хмельницькій області), в якому просило:

-визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми "Р" №0004811404 від 16.04.2019 яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств в 272959 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 33109,00 грн.;

-визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми "Р" №0004861404 від 16.04.2019 в розмірі 265778 грн. та 66444 грн. за штрафними санкціями.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 травня 2019 року позов задоволено:

-визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Хмельницькій області від 16.04.2019 №0004811404 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 267161,00 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 33109,00 грн.

-визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Хмельницькій області від 16.04.2019 №0004861404.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення, подав апеляційну скаргу.

В обгрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що перевіркою не встановлено джерело походження виробника масла трансформаторного, придбання якого задокументовано видатковою та податковою накладними, виписаними за реквізитами ТОВ "Еко Транс Оіл" та ТОВ "Равіторг" та не підтверджено легальність руху товарів (масла трансформаторного) в "ланцюгу" постачання від виробника ТОВ "Трансформатор-сервіс".

На переконання скаржника ТОВ "Еко Транс Оіл" та ТОВ "Равіторг" введені в "ланцюг" постачання з метою підміни товарних позицій та як наслідок формування податкового кредиту кінцевим споживачем.

Також в апеляційній скарзі звернуто увагу, що на вимогу контролюючого органу позивач не надав документів, відповідно до яких можна встановити найменування виробника товару, що дає можливість підтвердити реальність здійснення господарських операцій.

18.07.2019 від представника позивача, через канцелярію суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вказав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального права, при повному та всебічному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, в зв`язку з чим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити. В свою чергу представник позивача заперечив щодо задоволення апеляційної скарги і просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що посадовими особами відповідача на підставі направлень від 13.02.2019 №585, 584, 586, 579 та від 15.02.2019 №597 проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "Трансформатор сервіс" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 30.09.2018, валютного законодавства за період з 01.01.2015 по 30.09.2018 та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 30.09.2018, за результатами якої складено акт від 28.03.2019 №0182/22-01-14-04/31617591, яким зафіксовані порушення: пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України; статті 4 закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV; пункту 5 П(С)БО 11 "Зобов`язання", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 №20; П(С)БО 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України віл 29.11.1999 №290; П(С)БО 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.12.1999 №318; пунктів 6, 7, 8 П(С)БО 21 "Вплив змін валютних курсів", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 10.08.2000 №193, пункту 5 розділу VI Наказу Міністерства фінансів України від 23.09.2014 №966 із змінами та доповненнями "Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість".

На підставі вказаного акту відповідачем сформовано та направлено позивачу наступні податкові повідомлення-рішення від 16.04.2019:

-№0004811404, яким ТОВ "Трансформатор-сервіс" збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на 306068,00 грн., в тому числі 272959,00 грн. за податковим зобов`язанням та 33109,00 грн. за штрафними санкціями;

-№0004861404, яким ТОВ "Трансформатор-сервіс" збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 332222,00 грн., в тому числі 265778,00 грн. за податковим зобов`язанням та 66444,00 грн. за штрафними санкціями.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність посилання відповідача на те, що ТОВ "Равітор" та ТОВ "Еко Транс Оіл" введені в ланцюг постачання з метою підміни товарних позицій та формування податкового кредиту кінцевим споживачем, оскільки чинне законодавство не зобов`язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

За правилами п. 44.2 ст. 44 Податкового кодексу України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73, фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період; витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

У звіті про фінансові результати розкривається інформація про доходи, витрати, прибутки і збитки, інший сукупний дохід та сукупний дохід підприємства за звітний період.

Джерелом відомостей для заповнення звіту про фінансові результати є дані регістрів бухгалтерського обліку, що містять інформацію про доходи, витрати, прибуток, збитки та сукупний дохід.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Згідно статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, будь-які документи, у тому числі договори, акти, накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

У пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України зазначено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Основним документом, який регулює формування витрат у бухгалтерському обліку, є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати (П(С)БУ 16), затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318.

Згідно з п.7 П(С)БУ 16 витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Відповідно до п.6-8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 21 "Вплив змін валютних курсів" сума авансу (попередньої оплати) в іноземній валюті, надана іншим особам у рахунок платежів для придбання немонетарних активів (запасів, основних засобів, нематеріальних активів тощо) і отримання робіт і послуг, при включенні до вартості цих активів (робіт, послуг) перераховується у валюту звітності із застосуванням валютного курсу на початок дня дати сплати авансу. У разі здійснення авансових платежів в іноземній валюті постачальникові частинами та одержання частинами від постачальника немонетарних активів (робіт, послуг) вартість одержаних активів (робіт, послуг) визнається за сумою авансових платежів із застосуванням валютних курсів, виходячи з послідовності здійснення авансових платежів.

При цьому, сума авансу (попередньої оплати) в іноземній валюті, одержана від інших осіб у рахунок платежів для поставлення готової продукції, інших активів, виконання робіт і послуг, при включенні до складу доходу звітного періоду перераховується у валюту звітності із застосуванням валютного курсу на початок дня дати одержання авансу. У разі одержання від покупця авансових платежів в іноземній валюті частинами та відвантаження частинами покупцеві немонетарних активів (робіт, послуг) дохід від реалізації активів (робіт, послуг) визнається за сумою авансових платежів із застосуванням валютних курсів, виходячи з послідовності одержання авансових платежів.

На кожну дату балансу: а) монетарні статті в іноземній валюті відображаються з використанням валютного курсу на кінець дня дати балансу; б) немонетарні статті, які відображені за історичною собівартістю і зарахування яких до балансу пов`язано з операцією в іноземній валюті, відображаються за валютним курсом на початок дня дати здійснення операції; в) немонетарні статті за справедливою вартістю в іноземній валюті відображаються за валютним курсом на початок дня дати визначення цієї справедливої вартості.

Визначення курсових різниць за монетарними статтями в іноземній валюті проводиться на дату балансу, а також на дату здійснення господарської операції в її межах або за всією статтею (відповідно до облікової політики). Для визначення курсових різниць на дату балансу застосовується валютний курс на кінець дня дати балансу. При визначенні курсових різниць на дату здійснення господарської операції застосовується валютний курс на початок дня дати здійснення операції. Підприємство може здійснити перерахунок залишків на кінець дня за монетарними статтями в іноземній валюті, за якими протягом дня здійснювались господарські операції із застосуванням валютного курсу, встановленого на кінець цього дня.

Курсові різниці від перерахунку грошових коштів в іноземній валюті та інших монетарних статей про операційну діяльність відображаються у складі інших операційних доходів (витрат).

Курсові різниці від перерахунку монетарних статей про інвестиційну і фінансову діяльність відображаються у складі інших доходів (витрат), за винятком курсових різниць, які відображаються згідно з пунктом 9 Положення (стандарту) 21.

Курсові різниці, які виникають внаслідок перерахунку зобов`язань засновників при формуванні статутного капіталу, відображаються у складі додаткового капіталу.

Відповідно до пп. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності.

Отже, до складу валових витрат можуть бути віднесені витрати, які безпосередньо пов`язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг).

П. 198.3 ст. 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

У разі, коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Вищезазначені правові норми свідчать про те, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту.

В той же час наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

Разом з цим норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Норми податкового законодавства також не визначають місце знаходження платника податку (контрагента) та його звітування до контролюючих органів як критерій правового статусу платника податків (позивача), зокрема й щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 19.04.2019 (справа № 804/6909/17), від 23.05.2019 (справа №804/3440/16), від 15.08.2019 (справа № 804/3440/16).

Верховний Суд у постанові від 15 серпня 2019 року справі № 0870/2709/12 зазначив, що зважаючи на індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, у разі порушення контрагентом платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи, у зв`язку з чим право платника податків на склад витрат, не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третьою особою.

У постанові Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі №804/6909/17 наголошено, що при вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, необхідно враховувати, що відповідно до вимог ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень.

Проте у разі надання контролюючим органом доказів, які свідчать, що документи, на підставі яких платник податків сформував дані податкового обліку, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

При цьому, Верховний Суд в постанові від 20 листопада 2018 року у справі №804/18607/14, зауважив, що з`ясовуючи обставини реальності вчинення господарської операції, слід ретельно перевіряти доводи податкового органу про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або зафіксовані іншими доказами.

Так, з матеріалів справи слідує, що фактичною підставою для нарахування грошового зобов`язання ТОВ "Трансформатор-сервіс" слугували викладені в акті перевірки висновки контролюючого органу про відсутність фактичного здійснення господарських операцій між ТОВ "Трансформатор-сервіс" та контрагентів ТОВ "Равіторг" і ТОВ "Еко Транс Оіл" з поставки масла трансформаторного.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до договору поставки від 22.09.2015 №22/09 ТОВ "Равіторг" зобов`язується передати у власність ТОВ "Трансформатор-сервіс" масло трансформаторне, а ТОВ "Трансформатор-сервіс" зобов`язується прийняти й оплатити товар. Ціна товару встановлюється в накладній. Постачання товару здійснюється автомобільним транспортом на умовах власної доставки за рахунок ТОВ "Равіторг".

На підтвердження виконання вказаного договору позивач надав паспорт №11 /12 , видаткові накладні від 06.10.2015 №17, 18, 19, 20 на суму 224542,50 грн. кожна, товарно-транспортну накладну від 06.10.2015 №17 на суму 898170,00 грн., зареєстровану в ЄРПН податкову накладну від 06.10.2018 №1006005.

Відповідно до договору поставки від 28.12.2015 №28/12 ТОВ "Еко Транс Оіл" зобов`язується передати у власність ТОВ "Трансформатор-сервіс" масло трансформаторне, а ТОВ "Трансформатор-сервіс" зобов`язується прийняти й оплатити товар. Ціна товару встановлюється в накладній. Постачання товару здійснюється автомобільним транспортом на умовах FCA.

На підтвердження виконання вказаного договору позивачем надано паспорт №16366о, видаткову накладну від 05.01.2016 №РН-1 на суму 882900,00 грн., товарно-транспортну накладну від 05.01.2016 №1 на суму 882900,00 грн., зареєстровану в ЄРПН податкову накладну від 05.10.2016 №1.

Позивач також надав суду сертифікат відповідності на масло трансформаторне, картки рахунку, банківські виписки, калькуляції вартості виробництва продукції, журнал-ордер та відомості по рахунку.

Відповідач в акті перевірки не заперечує, що первинні бухгалтерські документи, складені на підтвердження виконання господарських операцій містять усі необхідні реквізити, дозволяють беззаперечно встановити зміст та обсяги господарських операцій та ідентифікувати осіб, які були їх учасниками та відповідальні за їх здійснення.

Однак, матеріали перевірки не містять жодних посилань на наявність дефектів у правовому статусі контрагентів за місцезнаходженням як станом на момент здійснення спірних фінансово-господарських операцій, так і станом на момент перевірки. Також, в акті відсутні посилання на випадки ухилення ТОВ "Равіторг" та ТОВ "Еко Транс Оіл" від сплати податків та зборів і відповідач не заперечує факт декларування та сплати як позивачем так і його контрагентом сум податку на додану вартість за наслідками спірних фінансово-господарських операцій.

Водночас, в обґрунтування нереальності господарських операцій відповідач посилається на відомості, що отримані із бази даних ДФС України, згідно яких ТОВ "Еко Транс Оіл" у періоді відображення господарських операцій з ТОВ "Трансформатор-сервіс" перебувало на податковому обліку в ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м.Києві. Статутний фонд 1500 грн., чисельність працюючих 3 чоловіка по цивільно-правових угодах.

У січні 2016 року при відсутності трудових та виробничих ресурсів для здійснення господарської діяльності, ТОВ "Еко Транс Оіл" відображено обсяг постачання суб`єктами господарювання реального сектора економіки, в т.ч. і "Трансформатор-сервіс" на загальну суму 1052 000 грн. та сформовано податковий кредит на загальну суму 210000 грн. Згідно баз даних ДФС не є імпортером масла трансформаторного та виробником, постачання якого відображено у видаткових та податкових накладних. Згідно ЄРПН ТОВ "Еко Транс Оіл" податковий кредит в грудні 2015 року та січні 2016 року сформований виключно за рахунок інших товарних позицій, та у господарських відносинах не з позивачем.

Також відповідач вказує на те, що в наданому до перевірки паспорті №16366о на оливу трансформаторну Т-1500, в якому зазначено фізико-хімічні показники оливи трансформаторної, відсутні дані про виробника оливи.

Крім того, з відомостей ЄДРСР податковим органом встановлено, що ГУ СБ України у м.Києві та Київській області розслідується кримінальне провадження №22014101110000209 від 04.12.2015 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України, в рамках якого встановлено, що протягом 2004 року функціонував та функціонує потужний "конвертаційний цент" до якого входить ряд підприємств (буферів, транзитних) в тому числі і ТОВ "Еко Транс Оіл" (ухвала Печерського районного суду м.Києва від 16.06.2015, справа №757/20483/15-к).

Між тим, як зазначив Верховний Суд в постанові від 06.02.2018 у справі № 804/4940/14, відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Відповідачем у даній справі не надано суду будь-яких доказів на підтвердження неможливості залучення трудових ресурсів за цивільно-правовими угодами. При цьому, норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності, як критерій правового статусу платника податків щодо формування витрат, які ним понесені.

Посилання податкового органу як на підставу для відмови в позові, на аналіз податкової інформації отриманої відносно контрагентів позивача, зокрема, на відсутність у останніх умов необхідних для здійснення такого роду господарської діяльності, відсутність достатньої кількості трудових та матеріальних ресурсів (складів) необхідних для здійснення спірних господарських операцій з поставки вищевказаного товару, обґрунтовано відхилено судом першої інстанці, оскільки чинне податкове законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів, тощо. Відсутність у контрагента добросовісного платника податку, яким є позивач, матеріальних та трудових ресурсів, не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов`язань, адже поняття добросовісний платник, яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Такий висновком зроблений і Верховним Судом у постанові від 01 жовтня 2019 року у справі №804/9072/16 (адміністративне провадження №К/9901/39390/18).

Щодо посилання контролюючого органу на наявність кримінального провадження № 22014101110000209 від 04.12.2015 колегія суддів зазначає, що відповідно до частини шостої статті 78 КАС України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, проте відповідачем, всупереч вимог частини другої статті 77 КАС України такого доказу, як вирок, надано не було.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого статтею 74 КАС України, частиною другою якої визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Втім, жодних документів щодо наявності кримінального провадження №22014101110000209, порушеного відносно контрагентів позивача за фактом ухилення від сплати податків, Головним управлінням ДФС у Хмельницькій області суду надано не було.

Відповідачем також не надано доказів на підтвердження наявності рішення суду, яке набрало законної сили, яким встановлено фіктивність ТОВ "Еко Транс Оіл" та ТОВ "Равіторг", що має безпосереднє значення для надання висновку щодо діяльності господарюючих суб`єктів.

Під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Така позиція колегії суддів узгоджується з правовою позицію, висловленою у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі №826/5910/17.

У постанові від 25 вересня 2019 року у справі №823/530/15 Верховний Суд зазначив, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від виконання податкового обов`язку іншими платниками - постачальниками товарів (послуг). Однак, у разі встановлення в судовому процесі обставин, які свідчать, що платник податків був чи міг бути обізнаний щодо протиправної діяльності його контрагента, яка полягає в незаконній мінімізації податкових зобов`язань, зокрема, у створенні штучних підстав для збільшення валових витрат та/чи податкового кредиту, або у разі коли платник податків діяв без належної обачності чи обережності при виборі контрагента, який не виконує податкового обов`язку, при встановлених обставинах, які спростовують реальність господарських операцій, отримана таким платником податків податкова вигода у вигляді права на податковий кредит є безпідставною.

В той же час відповідач не навів належних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і останньому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Тому, можливі порушення контрагентами позивача вимог податкового законодавства щодо відображення господарських операцій в податковому обліку та сплати податків спричиняє негативні наслідки саме для них, а не для позивача.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" визначено, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

У відповідності із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку усім доказам у справі в їх сукупності, враховуючи те, що в ході розгляду справи відповідачем не надано достатньо доказів на підтвердження фіктивності здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами ТОВ "Еко Транс Оіл" та ТОВ "Равіторг", колегія суддів вважає, що наявні підстави для захисту прав позивача у судовому порядку шляхом визнання протиправними та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 77, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 травня 2019 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 07 жовтня 2019 року.

Головуючий Граб Л.С. Судді Іваненко Т.В. Сторчак В. Ю.