Постанова

від 26.09.2019 по справі 560/407/19

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/407/19

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лабань Г.В.

Суддя-доповідач - Франовська К.С.

26 вересня 2019 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Франовської К.С.

суддів: Кузьменко Л.В. Совгири Д. І. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Держпраці у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 травня 2019 року (час ухвалення рішення- не зазначено, місце ухвалення м. Хмельницький, дата складення повного тексту рішення- 13.05.2019 р.) у справі за адміністративним позовом Летичівського районного споживчого товариства до Управління Держпраці у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування постанов,

В С Т А Н О В И В :

В лютому 2019 року Летичівське районне споживче товариство (далі- Летичівське РайСТ) звернулось в суд з позовом до Управління Держпраці у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування постанов Управління Держпраці у Хмельницькій області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 23.10.2018 №22/536 та №22/537.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 травня 2019 року позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову Управління Держпраці у Хмельницькій області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 23.10.2018 №22/536.

В решті позовних вимог відмовлено.

З цим рішенням в частині задоволення позову не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що рішення прийняте судом першої інстанції з порушеннями вимог чинного законодавства, з неповним з`ясуванням судом обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, є незаконним, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги Управління Держпраці зазначає, що суд першої інстанції не дав правильної правової оцінки матеріалам інспекційного відвідування, зокрема, письмовим поясненням опитаних осіб, якими підтверджено факт допуску позивачем 11 найманих працівників до роботи без укладення трудових договорів, а надані цивільно-правові договори, оформлені з метою приховати фактичні трудові відносини.

В решті рішення суду сторонами не оскаржено.

У відзиві на апеляційну скаргу Летичівське РайСТ вказує на безпідставність доводів апеляційної скарги та звертають увагу на те, що посилання відповідача на пояснення ОСОБА_1 також є безпідставними, оскільки висновки акту інспекційного відвідування базуються виключно на аналізі інспектором цивільно-правових договорів. Крім того, інспектор не спостерігав за процесом праці, не відбирав пояснення у виконавців, не з`ясовував характер правовідносин, тому висновки, викладені в акті, не відповідають фактичним обставинам та нормам матеріального права.

Учасники справи, в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце його проведення, тому відповідно до частини четвертої статті 229 та пункту 2 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за їхньої відсутності без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

У відповідності до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, у період з 04 жовтня 2018 року по 05 жовтня 2018 року Управлінням Держпраці було проведено інспекційне відвідування Летичівського РайСТ, у ході якого зроблено висновок про порушення позивачем вимог частини 3 статті 24 КЗпП, та ч.1 ст.115 КЗпП, що зафіксовано у акті від 05.10.2018 №22-23/2870-ІВ.

За змістом складеного за результатами інспекційного відвідування акту, позивач :

- використовує працю найманих працівників без належного оформлення трудових правовідносин та укладення трудових договорів з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 в порушення частин 1, 3 статті 24, постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу" від 17.06.2015 №413 (далі - Постанова №413);

- здійснив виплати індексації не в тому місяці, коли виникло право на індексацію, в порушення частини 6 статті 95 Кодексу законів про працю України, статті 33 закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 №108/95-ВР (далі - Закон №108/95-ВР); затримки виплати заробітної плати в порушення частини 1, 2 статті 115 Кодексу законів про працю України, частини 1 статті 24 Закону №108/95-ВР; виплати заробітної плати не в першочерговому порядку в порушення частини 5 статті 97 Кодексу законів про працю України, частини 3 статті 15 Закону №108/95-ВР.

На підставі акту інспекційного відвідування від 05.10.2018 №22-23/2870-ІВ відповідач виніс припис від 05.10.2018 №22-23/2870-ІВ-693 з вимогою усунути ввиявлені порушення.

Постановою від 23.10.2018 №22/536 Управлінням Держпраці в Хмельницькій області на підставі статті 265 Кодексу законів про працю України на позивача накладено штраф в розмірі 1 228 590,00 грн.

Постановою від 23.10.2018 Управлінням Держпраці в Хмельницькій області на підставі статті 259 Кодексу законів про працю України на позивача накладено штраф в розмірі 11169,00 грн.

Не погодившись із спірними постановами, позивач оскаржив їх до суду.

Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно- правового спору оскаржуваному рішенню та доводам, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Як встановив суд та підтверджено матеріалами справи, головою правління Летичівського РайСТ ОСОБА_1 укладено цивільно-правові договори із працівниками ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_13 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 про надання послуг у реалізації хліба через магазини РайСТ в селах району.

Такі договори укладені позивачем в серпні 2018 року, зокрема:

з ОСОБА_2 , предметом якого є продаж хліба; розмір винагороди за виконану роботу 787,00 грн.;

з ОСОБА_3 , предметом якого є продаж хліба; розмір винагороди за виконану роботу 981,00 грн.;

з ОСОБА_4 , предметом якого є продаж хліба; розмір винагороди за виконану роботу 981,00 грн.;

з ОСОБА_5 , предметом якого є продаж хліба; розмір винагороди за виконану роботу 653,00 грн.;

з ОСОБА_13 , предметом якого є продаж хліба; розмір винагороди за виконану роботу 985,00 грн.;

з ОСОБА_7 , предметом якого є продаж хліба; розмір винагороди за виконану роботу 1015,00 грн.;

з ОСОБА_8 , предметом якого є продаж хліба; розмір винагороди за виконану роботу 1333,00 грн.;

з ОСОБА_9 , предметом якого є продаж хліба; розмір винагороди за виконану роботу 1005,00 грн.;

з ОСОБА_10 , предметом якого є продаж хліба; розмір винагороди за виконану роботу 1386,00 грн.;

з ОСОБА_11 , предметом якого є продаж хліба; розмір винагороди за виконану роботу 1031,00 грн.;

з ОСОБА_12 , предметом якого є продаж хліба; розмір винагороди за виконану роботу 2083,00 грн.

У вересні 2018 року позивачем укладені договори, зокрема:

з ОСОБА_2 , предметом якого є продаж хліба, штукатурка фундаменту, покраска; розмір винагороди за виконану роботу 709,00 грн;

з ОСОБА_3 , предметом якого є продаж хліба, прибирання території штукатурка сходів; розмір винагороди за виконану роботу 829,00 грн;

з ОСОБА_4 , предметом якого є продаж хліба, прибирання території, штукатурка сходів; розмір винагороди за виконану роботу 829,00 грн;

з ОСОБА_5 , предметом якого є продаж хліба, прибирання території; розмір винагороди за виконану роботу 542,00 грн;

з ОСОБА_13 , предметом якого є продаж хліба, благоустрій території біля магазину; розмір винагороди за виконану роботу 624,00 грн;

з ОСОБА_7 , предметом якого є продаж хліба, скошування трави біля магазину; розмір винагороди за виконану роботу 763,00 грн;

з ОСОБА_8 , предметом якого є продаж хліба, прибирання території; розмір винагороди за виконану роботу 596,00 грн;

з ОСОБА_9 , предметом якого є продаж хліба, побілка всередині магазину; розмір винагороди за виконану роботу 810,00 грн;

з ОСОБА_10 , предметом якого є продаж хліба, штукатурка сходів; розмір винагороди за виконану роботу 1072,00 грн;

з ОСОБА_11 , предметом якого є продаж хліба, прибирання території, побілка всередині магазину; розмір винагороди за виконану роботу 946,00 грн;

з ОСОБА_12 , предметом якого є продаж хліба, ремонт сходів, штукатурка; розмір винагороди за виконану роботу 2064,00 грн.

За змістом вказаних договорів, сторони погодили, що замовник доручає виконавцям, а виконавці беруть на себе зобов`язання надати послуги у відповідності з умовами вказаних договорів, замовник зобов`язується оплатити їх.

Виконавці зобов`язуються виконати роботи на свій ризик, самостійно організовують виконання такої роботи, не підлягають під дію правил внутрішнього трудового розпорядку, не мають права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачують страхові внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності.

Позивач на підтвердження виконання сторонами кожного з договорів та оплати за їх виконання надав суду акти-приймання передачі виконаних робіт.

Частина 1 ст.24 КЗпП України містить перелік випадків коли трудовий договір з працівником укладається у письмовій формі. Відповідно до частини 3 цієї статті працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому КМ України.

Згідно абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати і винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків.

Із змісту наведеного слідує, що підставою для застосування вказаних санкцій є факт допуску без укладення трудового договору до роботи особи, яка за характером виконуваних робіт виконує на підприємстві певну трудову функцію, що у сукупності з іншими ознаками надає їй статусу працівника підприємства, а підприємство щодо неї є суб`єктом, яке використовує саме її найману працю у розумінні КЗпП України.

Такі відносини регулюються законодавством про працю, при цьому сторони розуміють та усвідомлюють таку обставину, але жодним чином не оформляють таких відносин. Сфера регулювання ст.24 КЗпП України обмежується випадками, коли між підприємством та фізичною особою мають місце відносини, які за своїм змістом регулюються трудовим законодавством, а застосування штрафних санкцій за абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України здійснюється у тому випадку, коли такі відносини не оформлені документами, визначеними КЗпП України.

Відповідно до ст.21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

При цьому, цивільно-правовий договір - це угода між організацією (підприємством, установою тощо) і громадянином на виконання останнім певної роботи (договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але для цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

Ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором

Основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, оскільки метою договору є отримання певного матеріального результату, послуги. Виконавець, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо. Натомість, за цивільно-правовим договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляються актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата.

Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється нормами КЗпП України та інших актів трудового законодавства, що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається сторонами у договорі або чинним законодавством України, зокрема, нормами ЦК України.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Отже, відносини, які виникають з цивільно-правового договору про надання послуг не є тотожними трудовим правовідносинам, а укладання цивільно-правового договору про надання послуг не свідчить про наявність трудових відносин між замовником та виконавцем.

Висновки аналогічного змісту також викладені у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №820/1432/17 та від 26 вересня 2018 року у справі №822/723/17.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Відтак, трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт .

Отже, за цивільно-правовим договором, укладеним між власником і громадянином, останній зобов`язується за винагороду виконувати для підприємства індивідуально визначену роботу. Основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Натомість трудовий договір характеризується тим, що працівники не самі організовують роботу та виконують її не на власний ризик і розсуд, а підпорядковуються відповідним посадовим особам. Водночас на підприємстві має вестися табель відпрацьованого часу, що є особливістю трудових правовідносин. У трудових договорах визначається обов`язок працівника виконувати відповідну трудову функцію в межах робочого процесу підприємства, а за невиконання обов`язків визначено матеріальну та/чи дисциплінарну відповідальність. За укладеним трудовим договором заноситься запис до трудової книжки відповідно до наказу про прийняття працівника на роботу.

За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

При цьому, за цивільно-правовим договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату.

Враховуючи аналіз наведених норм права, суд зазначає, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Тобто, за приписами чинного законодавства, виконання робіт, надання послуг громадянином може здійснюватися як на підставі трудового договору, так і на інших юридичних підставах, зокрема на підставі цивільно-правового договору. При виконанні робіт, наданні послуг на підставі трудового договору повинні бути дотримані вимоги трудового законодавства, а при укладанні цивільно-правового договору на виконання певної роботи або за надання певних послуг слід керуватися цивільним законодавством.

За наявності ознак, притаманних саме для трудових відносин (посада передбачена штатним розписом, працівник підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку тощо), має укладатися трудовий договір, а за наявності ознак, притаманних цивільно-правовим відносинам, мають укладатися відповідні цивільно-правові договори.

Слід зазначити, що цивільно-правовий договір не повинен містити ознак трудового договору. Так, у разі якщо умовами договору будуть передбачені ознаки трудових відносин (наприклад, робота має характер систематичності (щоденного виконання роботи), працівник повинен підпорядковуватися правилам внутрішнього трудового розпорядку тощо), такий договір може бути визнано трудовим.

Схема розмежування цивільно-правових і трудових договорів за критерієм їх предмета (об`єкта) така: якщо фізична особа взяла на себе обов`язок виконати роботу і передати замовникові результат роботи - це договір підряду або інший цивільно-правовий договір. Якщо фізична особа взяла на себе зобов`язання створити твір науки, літератури, мистецтва і передати його замовнику - це теж цивільно-правовий (авторський) договір. Якщо ж громадянин виконує роботи під керівництвом іншої сторони, що прийняла на себе обов`язок організувати працю, одержала право давати вказівки щодо послідовності проведення робіт - це трудовий договір.

Сторони правочину є вільними у своєму виборі щодо укладання відповідних цивільно-правових договорів на виконання відповідної роботи або оформлення трудових договорів для оформлення відповідних трудових відносин, а тому оформлення таких відносин ґрунтується на вільному волевиявленні сторін і вони на свій розсуд вправі визначати вид такого договору. При цьому сторони дотримались обов`язкової вимоги щодо письмової форми договору.

При цьому, укладення цивільно-правового договору, за яким ніякий результат праці замовнику передаватися не буде, оскільки послуга, що робиться за таким договором невіддільна від самого процесу її надання (наприклад, послуга щодо реалізації товару), чинним законодавством не заборонена.

За таких обставин та враховуючи зазначені приписи права, слід дійти висновку , що роботодавці мають право укладати цивільно-правові договори з фізичними особами на виконання певних видів робіт та надання послуг, укладання яких узгоджується з приписами ЦК України.

У даній справі суд встановив, що перевіркою встановлено порушення позивачем вимог ч.ч.1 і 3 ст.24 КЗпП України, які полягають в допуску працівників до роботи без оформлення трудового договору.

Визначальним для вирішення наведеного спору є встановлення наявності ознак трудових правовідносин між Летичівським РайСТ та громадянами, з якими укладено цивільно-правові договори по наданню послуг з реалізації хліба сільському населенню.

Як встановив суд, зазначені громадяни із заявами про прийняття на роботу на умовах трудового договору до правління РайСТ не звертались.

Прийняття вказаних працівників на роботу не пов`язано ні з наявністю освіти, спеціальності чи кваліфікації, ні з наявністю певних навиків чи досвіду.

Працівники, за укладеним договором, обирають для себе зручний час для виконання роботи і на них не поширюються Правила внутрішнього розпорядку, що запроваджені в Летичівському РайСТ.

Окрім того, у штатних розкладах районних споживчих товариств не передбачені посади продавців (реалізаторів). Такі посади за структурою споживчої кооперації в Україні включались до штатного розпису сільських споживчих товариств, через мережу магазинів яких сільському населенню реалізовувались товари. У зв`язку з банкрутством переважної більшості сільських споживчих товариств та їх ліквідацією, виявились зачиненими сільські магазини.

Отже, обґрунтованими є доводи позивача про необхідність укладення цивільно-правових договорів для забезпечення потреб сільського населення.

При цьому, сам факт, що особа не бажає вступати в трудові відносини з роботодавцем, про що говорить відсутність заяв працівників про прийняття на роботу заперечує підміну трудового договору цивільно-правовим договором.

Жоден з зазначених працівників до Управління Держпраці за захистом порушених трудових прав внаслідок укладення цивільно-правових договорів, не звертався.

Також встановлено, що дані цивільно-правові договори на даний час є виконані, послуги по них прийняті та повністю оплачені, претензій жодна із сторін до іншої не має.

Чинне законодавство України не містить обов`язкових приписів, у яких випадках сторони зобов`язані укладати трудові договори, а в яких - цивільно-правові договори (угоди) на виконання певних робіт. Сторони договору вільні у своєму виборі щодо форми оформлення відносин та на власний розсуд можуть визначати вид такого договору. Укладання цивільно-правового договору є виключним правом суб`єктів господарювання, що забезпечено Конституцією України та ЦК України.

Тож якщо не встановлено факту прийняття особи на роботу за конкретною кваліфікацією, професією, посадою; не роз`яснено їй права й обов`язки та не поінформовано під розписку про умови праці тощо, такий договір не можна вважати трудовим.

За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги, висновків суду не спростовують та не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення суду.

Щодо посилань у апеляційній скарзі про порушення судом норм процесуального закону і неприйняття до оцінки письмових пояснень свідків, суд апеляційної інстанції звертає увагу на таке.

Зміст показань свідка - це сукупність фактичних даних, що можуть підтвердити позовні вимоги або заперечення проти позову чи спростувати їх, а також мають процесуальне значення.

Відповідно до ст.65 КАС України як свідок в адміністративній справі судом може бути викликана будь-яка особа, якій відомі обставини, що належить з`ясувати у справі.

Свідок викликається в судове засідання з ініціативи суду або учасників справи. Учасник справи, заявляючи клопотання про виклик свідка, повинен зазначити його ім`я, місце проживання (перебування), роботи чи служби та обставини, щодо яких він може дати показання.

Свідок наділяється адміністративно-процесуальними обов`язками, тобто мірою необхідної та належної поведінки. Зокрема, він зобов`язаний прибути до суду у визначений час та надати правдиві показання про відомі йому обставини (ч. 5 ст. 65 КАСУ). У разі неможливості прибуття за викликом суду свідок має завчасно повідомити про це суд (ч. 6 ст. 65 КАСУ). Свідки, що постійно проживають поза місцем знаходження суду, який розглядає справу, і не можуть через поважні причини з`явитись в судове засідання, можуть бути допитані судом за місцем їх проживання за дорученням суду, який розглядає справу.

Так само, свідок може бути допитаний судом за місцем його перебування, якщо він внаслідок хвороби, похилого віку, інвалідності або з інших поважних причин не може з`явитись за викликом суду.

Засобом отримання інформації від свідка в адміністративному судочинстві є його допит. Дотримання процесуального порядку отримання доказів загалом і свідчень свідків, зокрема, є гарантією достовірності одержуваних відомостей, на яких суд ґрунтує свої висновки. Так, ст. 141 КАСУ встановлює правила допиту свідка. Обов`язково свідком проголошується присяга, після чого він підписує текст присяги.

Письмові пояснення осіб, долучені до матеріалів перевірки, інспекційного відвідування тощо за приписами КАС не є належними та допустимими доказами в адміністративному процесі.

У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Відповідачем по справі, як суб`єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов`язку щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваної постанови.

Аналізуючи наведені правові норми та обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана позивачем постанова є необґрунтованою та протиправною, прийнятою з порушенням принципів, передбачених ч.2 ст.2 КАС України, що має наслідком її скасування.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Управління Держпраці у Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 травня 2019 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 07 жовтня 2019 року.

Головуючий Франовська К.С. Судді Кузьменко Л.В. Совгира Д. І.