Постанова

від 01.10.2019 по справі 910/4153/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2019 р. Справа№ 910/4153/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Жук Г.А.

Мальченко А.О.

секретар судового засідання Бовсуновська Ю.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційної скарги Громадської організації Товариство сприяння Збройним Силам України та військово-морському флоту Цивільний корпус Азов

на рішення Господарського суду міста Києва

від 15.07.2019 (повний текст складено 01.08.2019)

у справі № 910/4153/19 (суддя Ковтун С.А.)

за позовом Державного підприємства Готель Козацький

Міністерства оборони України

до Громадської організації Товариство сприяння Збройним

Силам України та військово-морському флоту

Цивільний корпус Азов

третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Міністерство оборони України

за участю Військової прокуратури Київського гарнізону

про зобов'язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство Готель Козацький Міністерства оборони України (далі - ДП Готель Козацький , позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Громадської організації Товариство сприяння Збройним Силам України та військово-морському флоту Цивільний корпус Азов (далі - ГО Товариство сприяння Збройним Силам України та військово-морському флоту Цивільний корпус Азов , відповідач) про зобов'язання вчинити дії. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що позивач, як балансоутримувач спірного майна, належного Міністерству оборони України, позбавлений можливості використовувати його за прямим цільовим призначення, оскільки відповідач займає вказані приміщення в ньому без достатніх на те правових підстав, відтак просило зобов'язати відповідача звільнити приміщення за адресою: м. Київ, провулок Шевченка, 5, а саме: будівлю готелю площею 1151,5 кв.м; прибудови до будівлі готелю площею 238,6 кв.м; прибудови до будівлі готелю (лазні) площею 86,3 кв.м; прибудови до будівлі готелю площею 176 кв.м.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.05.2019 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерство оборони України (далі - третя особа).

У наданому суду першої інстанції відзиві на позовну заяву третя особа в повному обсязі підтримали вимоги позивача та просила їх задовольнити.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.07.2019 у справі № 910/4153/19 позов задоволено повністю. Зобов'язано Громадську організацію Товариство сприяння Збройним Силам України та військово-морському флоту Цивільний корпус Азов звільнити приміщення, розташовані за адресою: м. Київ, провулок Шевченка, 5, а саме: будівлю готелю площею 1 151,5 кв.м; прибудови до будівлі готелю площею 238,6 кв.м; прибудови до будівлі готелю (лазні) площею 86,3 кв.м; прибудови до будівлі готелю площею 176 кв.м., належних державному підприємству Міністерства оборони України Готель Козацький (вул. Михайлівська, 1/3, м. Київ, 01001, код 14303572) на праві господарського відання, у строк не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дати набрання чинності цим рішенням. Стягнуто з громадської організації Товариство сприяння Збройним Силам України та військово-морському флоту Цивільний корпус Азов на користь державного підприємства Міністерства оборони України Готель Козацький 1 921,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, Громадська організація Товариство сприяння Збройним Силам України та військово-морському флоту Цивільний корпус Азов оскаржила його в апеляційному порядку та просила скасувати. В обґрунтування своїх вимог зазначила, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням вимог матеріального та процесуального права, без подання відповідачем доказів з поважних причин та за участі осіб, повноваження яких не підтверджено належними процесуальними документами. Апелянт стверджував, що позивачем жодними належними та допустимими доказами не підтверджено перебування саме відповідача в спірних приміщеннях, відтак останній не є належним відповідачем у даній справі. При цьому, за умовами укладеного між сторонами Договору про відшкодування витрат відповідач зобов'язувався лише компенсувати витрати, пов'язані з експлуатацією приміщення третіми особами, а не представниками громадської організації. За твердженнями апелянта, позивач не намагався повідомити відповідача про наявність претензії щодо звільнення приміщення, адже направляв її на неактуальну адресу, проте кореспонденцію щодо інших питань, зокрема, оплати здійснювалось позивачем вже за актуальними (відомими позивачу) адресами. Оскільки в досудовому врегулюванні спору та при зверненні до суду позивач вказав неактуальні адреси відповідача, останній був позбавлений можливості надати суду докази на підтвердження своєї позиції. На переконання апелянта, представники третьої особи на стороні позивача не набули повноважень представляти інтереси Міністерства оборони України, оскільки наявні в матеріалах справи на їх імена довіреності не засвідчено належним чином. Крім цього, апелянт звертав увагу, що в наявному в матеріалах справи листі Військової прокуратури Київського гарнізону про участь у справі не вказано прізвища представника даної організації та обсяг його повноважень, посвідчення працівників прокуратури також не місять інформації про обсяг процесуальних права та повноважень такої особи у конкретній судовій справі. В судових засіданнях приймав участь не представник Військової прокуратури, а представник Прокуратури м. Києва, що є зовсім іншою юридичною особою тощо.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач та третя особа на стороні позивача подали відзиви на апеляційну скаргу, в яких вказували на безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просили не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, зазначили, що акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та рахунки фактури відповідно до Договору, пізніше й претензії про сплату заборгованості, яка виникла внаслідок припинення відповідачем виконання своїх зобов'язань за Договором, а також вимогу про звільнення приміщень позивач надсилав на всі відомі йому адреси відповідача. Проте, за всіма цими адресами відповідач не отримував поштової кореспонденції, конверти із листуванням повертались відправнику без вручення адресату, з формулюванням по закінченню терміну зберігання тощо. Позовну заяву із доданими до неї матеріалами позивач направив на офіційну юридичну адресу відповідача, яка згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань була та є: 04074, м. Київ, вул. Коноплянська, буд. 16 Б, офіс 101/2. Суд першої інстанцію свою кореспонденцію також направляв на цю адресу, що свідчить про здійснення позивачем і судом першої інстанції всіх необхідних дій, передбачених положеннями чинного процесуального законодавства для належного повідомлення відповідача, відповідно не отримання ним поштової кореспонденції за власною офіційною юридичною адресою залежало лише від волевиявлення останнього. При цьому, на підтвердження користування приміщеннями саме відповідачем та наявності відносин у нього з позивачем суду пред явлено документальне підтвердження, яке прийнято судом та надано йому відповідну правову оцінку, що відповідає вимогам чинного законодавства України й практиці його застосування Верховним судом. Твердження апелянта про перебування у спірних приміщеннях третіх осіб на підставі Договору про співробітництво, визнали безпідставними та необґрунтованими, адже цей Договір не є договором оренди або суборенди, який би надавав третім особам право перебувати у спірних приміщеннях, які позивач просив суд звільнити. Крім цього, посилання апелянта на те, що перебування військовослужбовців та учасників АТО у приміщеннях по пров. Шевченка, 5 жодних негативних наслідків не несе, позивач та третя особа вважають такими, що не відповідають дійсності, оскільки кожною перевіркою контролюючих органів господарської діяльності ДП Готель Козацький зазначалось в якості порушення використання вказаного приміщення іншою юридичною особою без правових підстав та оформлення договору оренди у встановленому для державного майна порядку. Наслідком кожної такої перевірки податкового органу є штрафи, суми яких сягають мільйонів, і несплата яких здатна привести підприємство до банкрутства. За твердженнями позивача та третьої особи, оскільки й позивачем, й судом першої інстанції здійснено всіх передбачених нормами чинного законодавства заходів для належного повідомлення відповідача про наявність позову та його судового розгляду, і питання приймання участі в судових засіданнях та подачі доказів залежало у даному випадку виключно від волевиявлення відповідача, заявлене суду апеляційної інстанції клопотання останнього про прийняття доказів слід залишити без задоволення. З приводу тверджень апелянта щодо повноважень представників Міністерства оборони України та прокуратури Київського гарнізону зазначили, що законне та обґрунтоване рішення не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань тощо.

В наданому суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу, прокуратура також заперечувала проти доводів апелянта, зокрема, з аналогічних підстав, які наведено у відзивах позивача та третьої особи, відтак просила оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін.

В судове засідання апеляційної інстанції 01.10.2019 з'явились представники позивача, третьої особи та прокуратури, представник відповідача не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом надіслання на його адресу та адресу його представника відповідної ухвали про призначення розгляду справи, яка згідно повідомлень про вручення отримана представником останнього - 17.09.2019, а уповноваженою особою - 19.09.2019, відтак апеляційний суд вважав за можливе справу розглядати за відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Представники позивача, третьої особи та прокуратури в даному судовому засіданні надали пояснення, в яких заперечили доводи апеляційної скарги, просили не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін з підстав, викладених у відзивах на апеляційну скаргу.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено матеріалами справи, ДП Готель Козацький Міністерства оборони України є балансоутримувачем державного майна, належного Міністерству оборони України, зокрема, приміщень, розташованих за адресою: м. Київ, вул. Шевченка, 5 (будівлі готелю площею 1151,5 кв.м; прибудови до будівлі готелю площею 238,6 кв.м; прибудови до будівлю готелю (лазні) площею 86,3 кв.м, прибудови до будівлі готелю площею 176 кв.м), які були передані до господарського відання позивача на підставі наказу Міністерства оборони України №81 від 24.04.1993 актом прийому-передачі б/н від 19.05.1994.

В березні 2014 у вказаних приміщеннях готелю, за зверненням голови Київської міської державної адміністрації № 327 від 18.03.2014 до Міністра оборони України про тимчасове до 31.05.2014 розташування учасників (активістів) подій на Майдані Незалежності у м. Києві, їх було розташовано.

04.06.2014 було здійснено державну реєстрацію ГО Товариство сприяння Збройним Силам України та військово-морському флоту Патріот України , а 23.02.2015 назву ГО Товариство сприяння Збройним Силам України та військово-морському флоту Патріот України змінено на ГО Товариство сприяння Збройним Силам України та військово-морському флоту Цивільний корпус Азов .

01.10.2014 між ДП Готель Козацький Міністерства оборони України (позивач, підприємство за договором) та ГО Товариство сприяння Збройним силам України та військово-морському флоту Патріот України (відповідач, організація за договором) укладено Договір №01-10/2014 про відшкодування витрат (далі - Договір), за умовами 1.1 якого його предметом є відшкодування витрат за послуги підприємства з електропостачання, водопостачання, водовідведення, витрати по сплаті земельного податку (виключно за земельну ділянку, на якій розташовується Об'єкт) та вартість витратних матеріалів корпусу підприємства за адресою: м. Київ, пров. Шевченка, 5 (далі - об'єкт), у зв'язку із розташуванням на об'єкті навчально-мобілізаційного центру Полку патрульної служби міліції особливого призначення Азов ГУ МВС у Київській області.

Положеннями п. 1.3 Договору сторони погодили, що з 15.03.2014 на об'єкті розташовується навчально-мобілізаційний центр Полку патрульної служби міліції особливого призначення Азов ГУ МВС у Київській області (що раніше називався Батальйон патрульної служби міліції особливого призначення Азов ГУ МВС у Київській області), який бере активну участь в антитерористичній операції на сході України.

Про розташування з 15.03.2014 навчально-мобілізаційного центру Полку патрульної служби міліції особливого призначення Азов ГУ МВС у Київській області в будівлі готелю за адресою: м. Київ, вул. Шевченка, 5, листом № 26.12/2014-77 від 26.12.2014 Полку патрульної служби міліції особливого призначення Азов ГУ МВС у Київській області було проінформовано Київську торгово-промислову палату.

Водночас, відповідно до наданої Головним управлінням МВС України в Київській області інформації (лист від 25.09.2014 № 2/1202), Батальйон патрульної служби міліції особливого призначення Азов ГУ МВС у Київській області в структурі Головного управлінні діє тільки з червня 2014.

Аналіз обов'язків, прийнятих на себе ГО Товариство сприяння Збройним силам України та військово-морському флоту Патріот України згідно вказаного Договору, свідчить не тільки про формальне покладення на себе зобов'язань щодо відшкодовування послуги з електропостачання, водопостачання, водовідведення об'єкту та витрати по сплаті земельного податку (виключно за земельну ділянку, на якій розташовується Об'єкт), отриманих третьою стороною, а й про фактичне знаходження у спірних приміщенням цієї громадської організації, оскільки ГО Товариство сприяння Збройним силам України та військово-морському флоту Патріот України зобов'язалась вживати всіх необхідних заходів для безпеки осіб, які перебувають на території Об'єкту, здійснювати поточний ремонт, вживати заходи по недопущенню погіршення технічного стану Об'єкту, допускати на Об'єкт уповноважених представників позивача, вживати заходів, пов'язаних проведенням перевірок контролюючими органами (п. 4.1 Договору).

Додатковою угодою №05-03/2015 сторони внесли зміни до найменування Організації з Громадська організація Товариство сприяння Збройним силам України та військово-морському флоту Патріот України на Громадська організація Товариство сприяння Збройним силам України та військово-морському флоту Цивільний корпус Азов .

Як встановлено матеріалами справи, фактичне використання ГО Товариство сприяння Збройним силам України та військово-морському флоту Цивільний корпус Азов приміщень за адресою: м. Київ, провулок Шевченка, 5, а саме: будівлі готелю площею 1151,5 кв.м; прибудови до будівлі готелю площею 238,6 кв.м; прибудови до будівлі готелю (лазні) площею 86,3 кв.м; прибудови до будівлі готелю площею 176 кв.м, зафіксовано в аудиторському звіті від 05.03.2019, складеному Державною аудиторською службою України за результатами державного фінансового аудиту державного підприємства Готель Козацький за період з 01.01.2014 по 30.09.2018.

Крім цього, про перебування відповідача в спірних приміщеннях свідчить також здійснена ним під час розгляду справи судом першої інстанції оплата частини заборгованості за Договором №01-10/2014 про відшкодування витрат від 01.10.2014 та підписання акту звірки взаємних розрахунків від 01.06.2019.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу (ст.16 ЦК України).

За змістом ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Положеннями ст. 136 ГК України визначено, що право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим кодексом та іншими законами. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.

Як вище згадувалось, ДП Готель Козацький Міністерства оборони України є балансоутримувачем державного майна, належного Міністерству оборони України, зокрема, приміщень за адресою: м. Київ, вул. Шевченка, 5 (будівлі готелю площею 1 151,5 кв.м; прибудови до будівлі готелю площею 238,6 кв.м; прибудови до будівлю готелю (лазні) площею 86,3 кв.м, прибудови до будівлі готелю площею 176 кв.м), які були передані до господарського відання позивача на підставі наказу Міністерства оборони України №81 від 24.04.1993 за актом прийому-передачі б/н від 19.05.1994.

Відповідно до ст. ст. 2, 3 Закону України Про оренду державного та комунального майна , правовою підставою зайняття державного чи комунального майна є договір оренди.

Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності (ст. 2 Закон України Про оренду державного та комунального майна ).

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 759 ЦК України).

Відповідно до ст. 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Разом з цим, укладений між державним підприємством Готель Козацький Міністерства оборони України та громадською організація Товариство сприяння Збройним силам України та військово-морському флоту Патріот України Договір про відшкодування витрат від 01.10.2014 не породжує жодних відносин оренди, оскільки предметом його регулювання не є правовідносини щодо користування спірним майном. Відповідно відповідач не має жодних правових підстав для користування, а тим більше розпорядження майном про пров. Шевченка, 5, належним Міністерству оборони України, доказів на спростування цього апелянтом не надано.

З приводу тверджень апелянта про перебування у спірних приміщеннях третіх осіб, а саме Громадської організації Ветеранське братерство на підставі укладеного між ними Договору про співробітництво від 25.10.2017, слід зазначити, що цей Договір також не є договором оренди або суборенди, відповідно не є належним доказом, що ГО Ветеранське братерство має право на перебування у приміщеннях за адресою: м. Київ, провулок Шевченка, 5, як і того, що позивач надавав цій юридичній особі таке право. Положення цього Договору також не містять жодної інформації щодо порядку користування цими приміщеннями.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, яка бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, що мають значення для справи.

Належними згідно ст. 76 ГПК України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять до предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження набуття ним у передбаченому законом порядку права на спірні приміщення, що в свою чергу свідчить, що він користується ними без відповідної правової підстави.

Як встановлено матеріалами справи, 21.01.2019 позивач надіслав на адресу місця знаходження відповідача, зазначену у Додатковій угоді № 05-03/2015 до Договору, і на адресу: м. Київ, пров. Шевченка, 5, вимогу про звільнення приміщення, яка залишена відповідачем без задоволення.

Посилання апелянта на те, що позивач не намагався повідомити відповідача про наявність претензії про звільнення приміщення, адже направляв її на неактуальну адресу, хоча кореспонденцію щодо інших питань, зокрема, щодо оплати здійснював вже за актуальними (відомими позивачу) адресами, не заслуговують на увагу як безпідставні на необґрунтовані. За твердженнями скаржника, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та рахунки фактури відповідно до Договору, а пізніше й претензії про сплату заборгованості, яка виникла внаслідок припинення відповідачем виконання своїх зобов'язань за Договором, вимогу про звільнення приміщень позивач направляв на всі відмові йому адреси відповідача. Проте, за матеріалами справи, за усіма цими адресами відповідач поштової кореспонденції не отримував, конверти із листуванням повертались відправнику без вручення адресату, з формулюванням по закінченню терміну зберігання тощо.

При цьому, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ст. 8 Конституції України).

Згідно рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

З урахуванням наведеного, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі, і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Таким чином, позивач мав право не направляти відповідачу претензію про погашення заборгованості та вимогу про звільнення приміщення, проте для вирішення спору здійснив відповідні заходи, а відповідач вимогу позивача не виконав.

З огляду на наведене та враховуючи, що відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження набуття ним у передбаченому законом порядку права на спірні приміщення, апеляційний суд визнає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та зобов'язання відповідача звільнити приміщення за адресою: м. Київ, провулок Шевченка, 5, а саме: будівлю готелю площею 1 151,5 кв.м; прибудови до будівлі готелю площею 238,6 кв.м; прибудови до будівлі готелю (лазні) площею 86,3 кв.м; прибудови до будівлі готелю площею 176 кв.м., належних позивачу на праві господарського відання, у строк не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дати набрання чинності цим рішенням.

Твердження апелянта про те, що оскільки в досудовому врегулюванні спору та при зверненні до суду позивач вказав неактуальні адреси відповідача, останній був позбавлений можливості надати суду докази на підтвердження своєї позиції, не заслуговують на увагу, адже матеріалами справи встановлено, що всю кореспонденцію суд першої інстанції направляв на адресу відповідача, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (04074, м. Київ, вул. коноплярська, буд. 16Б, офіс 101/2), проте така поверталась за адресу суду з відміткою за закінченням терміну зберігання .

Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку: 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення „на офіційну електронну адресу особи: 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення: 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду: 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положень п. 5 ч. 6 вказаної вище статті день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу

Таким чином, оскільки матеріали справи свідчать про надсилання на юридичну адресу відповідача судової кореспонденції рекомендованими поштовими відправленнями, апеляційний суд не погоджується з доводами скаржника про невиконання судом вимог процесуального законодавства та незабезпечення права сторони на участь у розгляді справи, тому відхиляє клопотання апелянта про визнання виправданим неподання суду першої інстанції доказів на підтвердження своєї правової позиції.

При цьому, твердження апелянта з приводу повноважень представників Міністерства оборони України та прокуратури Київського гарнізону не можуть бути підставою для скасування цілком законного та обґрунтованого рішення.

Доводи апелянта (позивача) з приводу неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Крім цього, враховуючи приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Громадської організації Товариство сприяння Збройним Силам України та військово-морському флоту Цивільний корпус Азов залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2019 у справі № 910/4153/19 - без змін.

Матеріали справи № 910/4153/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 07.10.2019

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді Г.А. Жук

А.О. Мальченко