Ухвала

від 03.10.2019 по справі 159/1632/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

03 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 159/1632/19

провадження № 61-17320ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Литвиненко І. В. вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 27 червня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства Стронг-С про стягнення неустойки та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства Стронг - С про стягнення неустойки та моральної шкоди. Позов мотивує тим, що 03 січня 2017 року між позивачем та ПП Стронг ? С було укладено договір купівлі - продажу транспортного засобу, за умовами якого позивачем було придбано автомобіль "Mazda 3", 2016 року випуску. Вартість автомобіля на момент придбання становила 485 000 грн. В ході експлуатації автомобіля виникла поломка склоочисників вітрового скла, що призвело до неможливості подальшої експлуатації автомобіля. Вказана подія мала місце 27 грудня 2018 року, а оскільки автомобіль є новим та придбаний у офіційного представника Mazda в Україні, то, відповідно, на автомобіль надана гарантія строком на три роки з моменту передачі автомобіля. Гарантійний строк встановлено з 05 січня 2017 року по 05 січня 2020 року. Про вказану несправність 28 грудня 2019 року позивач повідомив продавця - ПП "Стронг - С". З метою гарантійного обслуговування автомобіль було доставлено до міста Рівне та передано відповідачу для проведення огляду та з`ясування причин поломки. Під час огляду автомобіля було виявлено та встановлено, що несправність склоочисників вітрового скла виникла внаслідок виходу з ладу модуля управління. Несправність усунута 28 грудня 2018 року не була, а відповідальною особою ПП "Стронг - С" було повідомлено, що вказаний ремонт дійсно відноситься до ремонту гарантійного, а сам модуль потребує заміни та відсутній на складі на день звернення. Відтак автомобіль був переданий позивачем відповідачу для усунення несправності. При передачі автомобіля позивачу було запропоновано написати заяву про гарантійний випадок та надано на підписання наряд - замовлення № КР-10731 від 28 грудня 2018 року та наряд-замовлення ГР-10731 від 28 грудня 2018 року. В заяві про гарантійний випадок було зазначено, що строк гарантійного ремонту складає 14 діб та вказаний строк був позивачем погоджений. Інших, в тому числі і збільшених строків проведення гарантійного ремонту позивачем погоджено не було.

Орієнтовно 3 - 4 січня 2019 року директором ПП "Стронг - С" в телефонному режимі позивача було повідомлено, що на території України така запчастина відсутня, а відтак строк проведення робіт буде становити значний час. Не погоджуючись із вказаною обставиною, позивачем було надіслано лист відповідачу, в якому вказав, що на збільшення строків проведення робіт, ніж у строк, який встановлено Законом України "Про захист прав споживачів", він не погоджується та вимагає повідомити орієнтовний строк проведення ремонту та повернення авто.

Листом від 12 січня 2019 року відповідач повідомив позивача, що у них є законне право проводити ремонт автомобіля в термін, що не перевищує 60 робочих днів, адже, нібито, у відповідності до наряду - замовлення КР-10731 від 28 грудня 2018 року, примірник якого було передано позивачу та знаходиться у його володінні, між сторонами було узгоджено такий термін виконання робіт. Дії відповідача є такими, які спрямовані на оману споживача. Продовження строків між сторонами 28 грудня 2018 року погоджено не було та в заяві про гарантійний випадок та наряд - замовленні № ГР-10731 було чітко регламентовано, що строк гарантійного ремонту встановлено у 14 днів.

Про усунення виявленого недоліку позивачем було заявлено 28 грудня 2018 року та того ж дня передано автомобіль для усунення недоліку, а строк усунення недоліків був встановлений у 14 днів, то, відповідно, недолік мав бути усунутий включно 19 січня 2019 року. У вказаний строк недолік усунуто не було виключно з вини відповідача, а тому, починаючи з 20.01.2019 року, у відповідача виникло зобов`язання сплатити на його користь неустойку за весь час затримки усунення недоліку (проведення гарантійного ремонту) у розмірі 1 % від вартості автомобіля, що становить 4 850 грн.

Затримка усунення недоліку виникла з вини відповідача, починаючи з 20 січня 2019 року по 01 лютого 2019 року включно, що становить 9 робочих днів, а тому сумою неустойки, яка підлягає до стягнення є 43 650 грн. Вважає, що оскільки його права на вільне володіння та користування належним йому об`єктом рухомого майна були обмежені у строк з 22 січня 2019 року по 01 лютого 2019 року саме з вини відповідача, то він зазнав моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, пов`язаних із змінами нормального ритму життя. Зокрема, був змушений змінювати свої плани, користуватись громадським транспортом, докладати додаткових зусиль для організації своєї підприємницької діяльності, адже транспортний засіб потрібен для його щоденної експлуатації, в тому числі і для організації підприємницької діяльності.

Просив суд стягнути з відповідача на його користь неустойку у сумі 43 650 грн та 10 000 грн, як відшкодування завданої моральної шкоди.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 27 червня 2018 року відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Волинського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 27 червня 2019 року залишено без змін.

19 вересня 2019 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Зі змісту положень пункту 3 частини третьої статті 175 пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці.

Предметом спору в даній справі є вимоги про стягнення неустойки у сумі 43 650 грн та відшкодування моральної шкоди у сумі 10 000 грн, яка є майновою вимогою так як позивач визначив її у грошовому вимірі.

Ціна позову у даній справі становить 53 650 грн, що станом на 01 січня 2019 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921,00 грн * 100 = 192 100,00 грн).

Таким чином, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.

Враховуючи, що положення статті 19 ЦПК України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь - якій стадії її розгляду.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини с статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Ураховуючи, що касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, і судом не встановлено передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, увідкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Зазначення у постанові Волинського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для її розгляду судом касаційної інстанції, оскільки такий розгляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 27 червня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства Стронг-С про стягнення неустойки та моральної шкоди відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Суддя І. В. Литвиненко