Постанова

від 07.10.2019 по справі 918/328/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2019 року Справа № 918/328/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В. , суддя Бучинська Г.Б.

розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Рівненської області від 16.07.2019 р. у справі № 918/328/19 (суддя Заголдна Я.В., повний текст рішення складено 17.07.2019 р.)

за позовом акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (м.Київ)

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку № 2 Б по вул. Гайдамацькій, м. Рівне "Сонячна домівка" (м. Рівне)

про стягнення заборгованості в сумі 37 090, 24 грн.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до ОСББ "Сонячна домівка" про стягнення заборгованість в розмірі 37 090, 24 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням умов договору купівлі-продажу природного газу від 21.12.2015 р. № 3408/16-ТЕ-28 в частині розрахунків за поставлений природній газ.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 16.07.2019 р. у справі №918/328/19 позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача (враховуючи ухвалу про виправлення описки від 18.07.2019 р.) 34 700,86 грн., з яких основний борг у розмірі 24 265,30 грн., пеня у розмірі 2 272,91 грн., три проценти річних у розмірі 1572,95 грн., інфляційні втрати у розмірі 6 589,70 грн. та 1 921 грн. судового збору; В задоволенні позову в частині вимог про стягнення 2 272, 91 грн. пені відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, всупереч взятих на себе зобов`язань, не здійснив з позивачем розрахунків за поставлений природний газ, внаслідок чого в нього утворилася заборгованість за спірними договорами. Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення суми основного боргу, пені, інфляційних втрат та 3% річних за договорами є обґрунтованими, підтвердженими наявними в матеріалах справи доказами, не спростовані відповідачем, а відтак підлягають задоволенню.

Окрім того, суд першої інстанції, враховуючи положення ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, а також заяву відповідача про зменшення розміру пені та його скрутне матеріальне становище, дійшов висновку зменшити розмір пені до 50%.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про стягнення з відповідача 2 272,91 пені, прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задоволити.

Мотивуючи апеляційну скаргу скаржник вказує. що суд першої інстанції безпідставно та необґрунтовано зменшив розмірі пені; судом взагалі не було з`ясовано, чи були заподіяні позивачу збитки неналежним виконанням зобов`язання, а також не було оцінено розмір таких збитків.

Окрім того, скаржник вказує, що нараховані штрафні санкції не є надмірно великими в порівнянні з невиконаним зобов`язанням за договором купівлі-продажу природного газу, тобто місцевий господарський суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, а також визнав встановленими недоведені обставини, які мають значення для справи.

Скаржник звертає увагу суду, що відповідач не надав суду належних доказів в обґрунтування своїх заперечень, натомість суд не мотивуючи, а лише своїм внутрішнім переконанням та посиланнями на важкий матеріальний стан відповідача зменшили розмір нарахованих санкцій, що є грубим порушенням положень ст. 233 ГК України.

З огляду на наведене, беручи до уваги ті обставини, що відсутність вини відповідача у виникненні боргу, його важкий фінансовий стан не є винятковим випадком та підставою для зменшення неустойки, суд не надав належної уваги ступеню виконання зобов`язання боржником, не виконавши при цьому вимоги закону щодо оцінки майнового стану сторін, які беруть участь у зобов`язанні, та інших інтересів сторін, які заслуговують на увагу, що призвело до порушення ст. 233 ГК України ст. 525, 526, 551, 599, 625 ЦК України.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.08.2019 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою; встановлено сторонам строк для подання до суду відзиву на апеляційну скаргу та відповіді на відзив; роз`яснено учасниками справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Копія даної ухвали суду направлена на адресу сторін 20.08.2019 р. та отримана позивачем - 22.08.2019 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Разом з тим, копія даної ухвали суду, яка направлялася на юридичну адресу відповідача, що відповідає відомостям з Державного реєстру була повернута до суду із довідкою відділення поштового зв`язку про причину повернення: "відсутність адресату".

Згідно п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до ч.ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт не отримання особою кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до абз. 1 ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За приписами ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (абз. 2 ч. 10 ст. 270 ГПК України).

Від учасників справи клопотань про розгляд апеляційної скарги у даній справі в судовому засіданні з повідомленням учасників справи не надходило.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Рівненської області від 16.07.2019 р. у справі № 918/328/19 за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено апеляційним судом та підтверджено матеріалами справи, 21.12.2015 р. між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі - постачальник, позивач) та Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 "Сонячна домівка" (надалі - споживач, відповідач) укладено договір №3408/16-ТЕ-28 купівлі-продажу природного газу та додаткові угоди до нього, за умовами якого продавець зобов`язується поставити споживачеві у 2016р. природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.

Відповідно до п. 1.2. договору природний газ, що поставляється за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Згідно п. 1.3. договору за цим договором поставлений природний газ власного видобутку (природний газ, видобутий на території України (за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на митну територію України).

Пунктом 3.4. договору встановлено, що приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу.

Ціна за 1 000 куб.м. природного газу за цим договором становить 1806,15 гривні, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 2 167,38 грн. Загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу (п.п. 5.1., 5.4. договору).

Відповідно до п. 6.1. договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний рахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

У разі невиконання споживачем п. 6.1. договору він зобов`язується оплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день його прострочення (п. 8.2. договору).

Договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплено відбитками печаток останніх.

На виконання умов даного договору, позивачем було передано у власність відповідачу природний газ на загальну суму 73 353, 20 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (а.с.32-35), які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень (арк. с. 28-32).

Відповідач зобов`язання по оплатиті природного газу виконав частково, станом на час звернення позивача із позовом відповідачем не оплачено кошти за умовами договору на загальну суму 24 265, 30 грн., факт наявності якої відповідачем не спростовано.

У зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов`язань щодо здійснення оплати за природний газ у строк, визначений договором, позивачем, враховуючи часткові оплати заборгованості відповідачем, нараховано та заявлено до стягнення з останнього 24 265, 30 грн. заборгованості, 4 545,83 грн. пені, 1572, 95 грн. 3% річних та 6 589, 70 грн. інфляційних втрат згідно долученого до матеріалів справи уточненого розрахунку.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 530 ЦК України зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ч.1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За п. 2 ч. 2 ст. 19 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" відповідач зобов`язаний забезпечувати своєчасну оплату в повному обсязі послуг з постачання природного газу згідно з умовами договорів.

Як встановлено судом першої інстанції та як свідчать матеріали справи, позивач поставив відповідачу природний газ на загальну суму 73 353, 20 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, відтак у відповідача виник обов`язок його оплатити.

Втім, останній, не в повному обсязі розрахувався за отриманий товар, у зв`язку з чим у нього виникла перед позивачем заборгованість у розмірі 24 265, 30 грн., факт наявності якої відповідачем не спростовано.

Отже, враховуючи те, що на час розгляду справи відповідачем не надано доказів сплати повної вартості отриманого природного газу, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 24265,30 грн. є обґрунтованою, підтвердженою належними у справі доказами та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Що стосується заявлених позивачем на підставі ст. 625 ЦК України вимог про стягнення 1572, 95 грн. 3% річних та 6 589, 70 грн. інфляційних втрат, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Тому, втрати внаслідок інфляційних процесів апеляційний суд розцінює як суму знецінення грошових коштів за прострочення грошового зобов`язання за певний період і ці втрати є невід`ємною складовою суми основного боргу.

Здійснивши перевірку правильності нарахованої суми 3% річних та інфляційних втрат, апеляційний господарський суд вважає, що наданий розрахунок позивача є арифметично вірним, відповідає положенням ст. 625 ЦК України, тому позовні вимоги про стягнення 1572, 95 грн. 3% річних та 6 589, 70 грн. інфляційних підставно задоволені судом 1 інстанції.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 4 545,83 грн. на підставі п. 8.2. договору.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що за умовами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, зокрема сплата неустойки.

Згідно ч. 1. ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пеня за прострочу платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України (ч. 2 ст. 343 ГК України).

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Пунктом 8.2. договору передбачено, що у разі невиконання споживачем п. 6.1. договору він зобов`язується оплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день його прострочення.

Здійснивши перевірку правильності нарахованої суми пені, суд апеляційної інстанції зазначає, що нарахування здійснено арифметично вірно.

Разом з тим, враховуючи предмет апеляційного оскарження та доводи скаржника, наведені ним у апеляційній скарзі щодо безпідставного зменшення судом першої інстанції розміру пені на 50%, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора (правова позиція викладена і в рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013р.).

Обґрунтовуючи заяву про зменшення розміру пені, відповідач посилається на те, що об`єднання створене власниками квартир та нежитлових приміщень відповідно до ЗУ "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" та є неприбутковою організацією, яка не має на меті одержання прибутку для його розподілу між співвласниками; відповідач не здійснює господарську діяльність; джерелом надходження коштів до відповідача є платежі мешканців будинку за надані їм послуги з утримання будинку та прибудинкової території; природний газ куплений у позивача використовувався відповідачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води, що споживається населенням.

Відповідач також посилається на скрутне матеріальне становище, що підтверджується відомістю про заборгованість мешканці будинку, звітом про рух коштів з розрахункового рахунку відповідача за 2017-2018 р.р.

Окрім того, відповідач зазначає, що він не є кінцевим споживачем теплової енергії, а організацією, яка використовує отриманий газ для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води, що споживається населенням. В свою чергу, здійснення оплати поставленого позивачем газу залежить виключно від розрахунків споживачів з відповідачем. Як вказує відповідач, ПП "Інтерекопласт" є власником більше половини квартир у багатоквартирному будинку, загальна площа яких становить 3092,1 м 2 , що складає 46,82% загальної площі приміщень будинку і 61,8% сукупної площі усіх квартир будинку. Невиконання договірних зобов`язань з боку цього співвласника унеможливлює відповідача належним чином виконувати свої зобов`язання перед позивачем. З метою примусового стягнення боргу з ПП "Інтерекопласт", відповідач неодноразово звертався до суду, що підтверджується рішеннями Господарського суду Рівненської області від 11.12.2012р. у справі №5019/1791/12, від 12.06.2013р. у справі №918/574/13 та від 10.07.2017р. у справі № 918/349/17.

Як зазначає відповідач, станом на 01.05.2019 р. розмір заборгованості ПП "Інтерекопласт" перед відповідачем складає 589 820,09 грн. Вказана заборгованість суттєво впливає на фінансовий стан відповідача та складає понад 90% від усієї дебіторської заборгованості останнього.

Відповідно до ч. 1 ст. 73, ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Щодо доводів апелянта про те, що судом першої інстанції не було з`ясовано заподіяння позивачу збитків, їх розмір, апеляційний господарський суд констатує, що доказів, які б підтверджували ймовірність завдання чи наявність реальних збитків у позивача через неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань матеріали справи не містять.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно взяв до уваги вищенаведені доводи відповідача, вказав про врахування інтересів сторін та дійшов обґрунтованого висновку про зменшення розміру присудженої до стягнення пені на 50%.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Також апеляційним судом враховується, що стягнення на користь позивача 3% річних та інфляційних певною мірою компенсує знецінення несплачених відповідачем коштів, що при зменшенні розміру пені позивач не зазнає значних негативних наслідків для свого фінансового стану.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд не бере до уваги посилання позивача в апеляційній скарзі на неправильне застосування судом першої інстанції норм ст. 233 ГК України, ст. ст. 549-552, 599, 625 ЦК України, ст. ст. 236, 238 ГПК України, оскільки суд з`ясував обставини, передбачені зазначеними нормами, з урахуванням наявних у справі доказів.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції.

При цьому, судом звертається увага на те, що у рішенні Європейського суду з прав людини (справа Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 р.) зазначено, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Рівненської області від 16.07.2019 р. у справі №918/328/19 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - без задоволення.

Витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Рівненської області від 16.07.2019 р. у справі №918/328/19 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Рівненської області.

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Бучинська Г.Б.