Рішення

від 02.10.2019 по справі 910/15782/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.10.2019Справа № 910/15782/18

За позовомПідприємства з іноземними інвестиціями Панальпіна Уорлд Транспорт Л.Т.Д. доКомпанії Діскавері Індастріал Сервісіз Лімітед (Discovery Industrial Services Limited) простягнення 89 762,88 дол. США Суддя Босий В.П.

секретар судового засідання Єрмак Т.Ю.

Представники сторін:

від позивача:Цуркан М.М. від відповідача:Лець Ю.В. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Підприємство з іноземними інвестиціями Панальпіна Уорлд Транспорт Л.Т.Д. (надалі - Підприємство ) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Компанії Діскавері Індастріал Сервісіз Лімітед (Discovery Industrial Services Limited) (надалі - Компанія ) про стягнення 89 762,88 дол. США.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем неналежним чином виконані зобов`язання з оплати послуг за договорами-дорученнями про надання транспортно-експедиційних послуг №018/14 від 06.04.2018 та №014/18 від 26.04.2018, у зв`язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 54 197,50 дол. США. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 35 565,38 дол. США за неналежне виконання грошового зобов`язання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.12.2018 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 26.12.2018.

Підготовче засідання 26.12.2018 було відкладено на 16.01.2019 у зв`язку з відсутністю доказів повідомлення відповідача про розгляд даної справи.

15.01.2019 представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про повідомлення відповідача про розгляд справи в порядку, передбаченому Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2019 відкладено підготовче засідання на 22.07.2019, вирішено звернутися до Центрального органу Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії, обов`язком якого є отримання прохань про вручення документів, що виходять від інших Договірних Держав, з судовим дорученням про вручення Компанії Діскавері Індастріал Сервісіз Лімітед (Discovery Industrial Services Limited) копії ухвал Господарського суду міста Києва від 03.12.2018, від 16.01.2019 та позовної заяви у даній справі, зупинено провадження у справі №910/15782/18.

07.05.2019 до канцелярії суду від Центрального органу Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії надійшло повідомлення про вручення відповідачу копії позовної заяви та процесуальних документів суду у даній справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2019 поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання на 19.08.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2019 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.09.2019.

06.09.2019 представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання про відкладення розгляду справи та надання строку для мирного врегулювання спору, яке судом було задоволено та відкладено судове засідання на 18.09.2019.

18.09.2019 представником відповідача було подано до канцелярії суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на те, що позивачем не було дотримано досудового порядку вирішення даного спору, а також надано необґрунтований розрахунок в частині стягнення пені.

Також 18.09.2019 представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання про витребування у позивача уточненого розрахунку заборгованості, в задоволенні якого судом було відмовлено з огляду на те, що відповідачем не надано доказів неможливості самостійно отримати такий розрахунок у позивача, або надати контр розрахунок у випадку, якщо відповідач вважає неправильним розрахунок, який міститься у позовній заяві.

В судовому засіданні 23.09.2019 представником відповідача було заявлено відвід судді Босому В.П. від розгляду даної справи, який мотивований виникненням сумнівів у неупередженості судді під час розгляду даної справи. Зокрема, заявник зазначав, що на першому судовому засіданні з розгляду справи по суті ним було заявлено ряд клопотань, які суддею були залишені без розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2019 заяву Компанії Діскавері Індастріал Сервісіз Лімітед (Discovery Industrial Services Limited) про відвід судді Босого В.П. від розгляду справи №910/15782/18 передано для визначення судді в порядку, встановленому ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву в судовому засідання на 02.10.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2019 (суддя Чинчин О.В.) відмовлено у задоволенні заяви Компанії Діскавері Індастріал Сервісіз Лімітед (Discovery Industrial Services Limited) про відвід судді Босого В.П. від розгляду справи №910/15782/18.

В судове засідання 02.10.2019 представник позивача з`явився, надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання з`явилася, надала пояснення по справі, проти задоволення позовних вимог заперечувала з огляду на викладені у відзиві на позовну заяву обставини.

В судовому засіданні 18.09.2019 судом проголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

06.04.2018 між Компанією (клієнт) та Підприємством (експедитор) був укладений договір-доручення про надання транспортно-експедиційних послуг №018/14 (надалі - Договір №018/14 від 06.04.2018), відповідно до п. 1.1 якого за цим договором експедитор, який діє від імені, за дорученням та за рахунок клієнта, зобов`язується організувати надання транспортно-експедиційних послуг, пов`язаних з перевезенням вантажів клієнта в міжнародному та/або внутрішньому сполученнях авіаційним, автомобільним та/або морським транспортом, доставку його за адресою, визначеною сторонами, вантажно-розвантажувальні роботи, митне оформлення, оплату платежів, пов`язаних з обробкою. Вантажу, а клієнт, у свою чергу, зобов`язується прийняти та оплатити надані експедитором послуги.

За змістом п. 1.2 Договору №018/14 від 06.04.2018 експедитор розпочинає виконання своїх зобов`язань за цим договором після отримання відповідного доручення клієнта, оформленого у вигляді заявки, що є невід`ємною частиною цього договору та містить конкретний перелік послуг, які надаються експедитором клієнту. Форма заявки міститься в додатку №1 до цього договору. В тому числі, в заявці в обов`язковому порядку вказуються: виз та найменування (номенклатура) вантажів; пункти відправлення та призначення вантажів; пункти перевалки вантажів з одного виду транспорту на інший; строк виконання доручення; загальна вартість послуг.

Згідно з п. 3.2 вказаного Договору клієнт зобов`язаний сплатити експедитору вартість наданих послуг (робіт) і зборів/платежів, зазначених у рахунку, протягом 10 календарних днів з моменту виставлення рахунку якщо інші умови не обумовлені в заявці по кожному окремому факту надання послуг клієнту, при цьому сума несплачених рахунків не має перевищувати суму в 55 000,00 Євро.

Також 26.04.2018 між сторонами був укладений договір-доручення про надання транспортно-експедиційних послуг №014/18, який за своїм змістом та умовами аналогічний Договору №018/14 від 06.04.2018.

На виконання умов Договорів позивач надавав відповідачеві транспортно-експедиційні послуги, а відповідач частково сплачував на користь позивача вартість таких послуг.

Спір у справі виник у зв`язку з наявністю, на думку позивача, підстав для стягнення з відповідача вартості наданих послуг у розмірі 54 197,50 дол. США.

Відповідно до статті 5 Закону України Про міжнародне приватне право учасники правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.

За змістом ч. 1 ст. 7 вказаного Закону при визначенні права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Закону України Про міжнародне приватне право суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема, у випадку, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача.

Пунктом 6.5 Договорів сторонами передбачено, що у разі неможливості вирішення спору мирним шляхом в досудовому порядку, такий спір підлягає розгляду Господарським судом міста Києва із застосуванням положень матеріального та процесуального права України.

Враховуючи вищевикладене, даний позов підлягає розгляду Господарським судом міста Києва.

Вказані договори є підставою для виникнення у їх сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Із матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договорів позивачем надавалися відповідачу транспортно-експедиційні послуги з перевезення вантажу, за результатами чого були складені відповідні рахунки-акти у період з 14.06.2018 по 06.11.2018. В свою чергу, відповідачем частково оплачувались надані послуги, що підтверджується долученими до матеріалів справи банківськими виписками з рахунку позивача.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 3.2 вказаного Договору клієнт зобов`язаний сплатити експедитору вартість наданих послуг (робіт) і зборів/платежів, зазначених у рахунку, протягом 10 календарних днів з моменту виставлення рахунку якщо інші умови не обумовлені в заявці по кожному окремому факту надання послуг клієнту, при цьому сума несплачених рахунків не має перевищувати суму в 55 000,00 Євро.

Позивач вказує, що на момент звернення до суду із даним позовом заборгованість відповідача становить 54 197,50 дол. США, в свою чергу вказана заборгованість відповідачем не спростована.

На підтвердження існування у відповідача боргу позивачем долучено до матеріалів справи акт звірки взаємних розрахунків станом на 12.10.2018, підписаний уповноваженими представниками обох сторін, відповідно до якого заборгованість Компанії перед Підприємством становить 66 555,39 дол. США.

Частинами 2 та 3 ст. 8 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів (ч. 3 ст. 8 казаного Закону).

Акти звіряння взаєморозрахунків є зведеними обліковими документами, які відображають загальну суму заборгованості на певну дату та фіксують стан розрахунків між сторонами.

Як вбачається із наявного в матеріалах справи акту звірки взаємних розрахунків, зі сторони відповідача він підписаний уповноваженою особою без зауважень та засвідчений печаткою Компанії.

При цьому, дійсність вказаного акту звірки розрахунків через невідповідність підпису уповноваженої особи та печатки Компанії, що міститься на такому акті, відповідачем не оспорюється у наданому відзиві.

У зв`язку з викладеним, наданий до матеріалів справи акт звірки взаємних розрахунків підтверджує факт (стан) здійснення відповідних взаєморозрахунків між сторонами на відповідну дату, у т.ч. за спірними у цій справі Договорами.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №910/1389/18.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України п. 3.2 Договору, зобов`язання відповідача з оплати послуг становить 54 197,50 дол. США, а строк виконання грошового зобов`язання на момент звернення позивача до суду настав.

Твердження відповідача щодо недотримання позивачем досудової процедури пред`явлення претензій щодо заборгованості судом відхиляється з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується.

Частина 4 статті 13 Конституції України встановлює обов`язок держави забезпечити захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання. До таких суб`єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб`єкти господарських відносин.

Тобто, можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Крім того, згідно позиції Конституційного Суду України, викладеної в рішенні №15-рп/2002 від 09.07.2002 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий Дім Кампус Коттон клаб щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України, випливає, що кожен із суб`єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб`єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб`єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містять застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Право на судовий захист не позбавляє суб`єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб`єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі, і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

З урахуванням викладеного, положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Згідно частин 1, 2 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Крім того, відповідно до статті 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Відтак, звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав, у зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язку з оплати товару за Договорами, є правом позивача, яке не може бути обмежене з огляду на встановлене у розділі 6 Договорів досудове врегулювання спору.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача 54 197,50 дол. США на підставі Договорів за надані транспортно-експедиційні послуги. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Компанія обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення її від відповідальності за порушення зобов`язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги Підприємства про стягнення з Компанії заборгованості у розмірі 54 197,50 дол. США є правомірними та обґрунтованими.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 35 565,38 дол. США за прострочення виконання грошового зобов`язання у період з 25.06.2018 по 16.11.2018.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань ).

Суд відзначає, що оскільки максимальний розмір пені пов`язаний із розміром облікової ставки Національного банку України, а чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України у справі № 3-29гс15 від 01.04.2015, та Верховного Суду від 07.04.2018 у справі №916/1435/17 та від 13.06.2019 у справі №905/1923/16.

В той же час, позивач здійснив розрахунки суми пені лише в іноземній валюті, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині заявленої до стягнення пені задоволенню не підлягають.

За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з Компанії на користь Підприємства заборгованості у розмірі 54 197,50 дол. США. В частині стягнення з відповідача пені позовні вимоги не підлягають задоволенню з викладених підстав.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Підприємства з іноземними інвестиціями Панальпіна Уорлд Транспорт Л.Т.Д. задовольнити частково.

2. Стягнути з Компанії Діскавері Індастріал Сервісіз Лімітед (Discovery Industrial Services Limited) (17 Hanover Square, Mayfair, London, W1S 1BN United Kingdom; номер компанії 01311980) на користь Підприємства з іноземними інвестиціями Панальпіна Уорлд Транспорт Л.Т.Д. (03150, м. Київ, вул. Боженко, 87; ідентифікаційний код 23168191) заборгованість у розмірі 54 197,50 дол. США та судовий збір у розмірі 22 757,97 грн. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 07.10.2019.

Суддя В.П. Босий