Ухвала

від 07.10.2019 по справі 640/17062/17

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 640/17062/17

н/п 6/640/207/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2019 р. Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого - судді Губської Я.В.

при секретарі Савицькій М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Ярмоленка Олександра Валентиновича про встановлення порядку виконання рішення Київського районного суду м.Харкова по справі №640/17062/17,-

ВСТАНОВИВ:

До Київського районного суду м. Харкова надійшло подання державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області про встановлення порядку виконання рішення Київського районного суду м. Харкова від 04.06.2018 року, яким було стягнуто суму грошових коштів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 . В своїй заяві приватний виконавець просить суд в рамках виконання рішення суду визначити порядок виконання виконавчого листа №640/17062/17 виданий 21.01.2019 Київським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми боргу за договором позики від 10.06.2017 року у розмірі 820000 грн., яка складається з суми боргу 260000 грн., штрафу у розмірі 260000 грн.; суму боргу за договором позики від 11.08.2017 року у розмірі 1180000 грн., яка складається з суми боргу 390000 грн., штрафу в розмірі 390000 грн., шляхом звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .

В обґрунтування заяви вказує, що на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Ярмоленка О.В. перебуває виконавче провадження ВП №58707593 з виконання виконавчого листа №640/17062/17 виданого 21.01.2019 року Київським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми боргу за договором позики від 10.06.2017 року у розмірі 820 000 гри., суми боргу за договором позики від 11.08.2017 року у розмірі 1180000 грн.

Відповідно до заяви ОСОБА_2 про примусове виконання рішення суду, яка подана до приватного виконавця 22.03.2019 року, стягувач просить стягнути з боржника ОСОБА_1 частину суми боргу за вищевказаним виконавчим документом в розмірі 1 000 000,00 грн.

Приватним виконавцем 22.03.2019 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за ВП№58707593. 22.03.2019 приватним виконавцем винесена постанова про арешт майна боржника за ВП№58707593, відповідно до якої на майно, що перебуває у боржника на праві власності, накладено арешт у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат провадження, що в загальному розмірі становить 1100200,00 грн.

Згідно отриманих виконавцем відповідей з Державної фіскальної служби України - за боржником відсутні відкриті розрахункові рахунки, відкриті в банківських установах, боржник ОСОБА_1 отримує дохід податкових агентах: код ЄДРПОУ - 30412578. код ЄДРПОУ - 02012214, код ЄДРГІОУ - 40081352. код ЄДРПОУ - 40081216, також згідно відповіді з Пенсійного фонду України боржник отримує дохід в ДУ "ІПХС ІМ.ПРОФ. М.І.СИТЕНКА НАМН УКРАЇНИ" код ЄДРПОУ - 02012214, КНП ХОР "МСМГЦ-ЦР(0)3" код ЄДРПОУ - 30412578, ФІЛІЯ ЦЕНТР ОХОРОНИ ЗДОРОВ`Я АТ УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ код ЄДРПОУ - 40081352.

01.04.2019 приватним виконавцем, винесено постанову про арешт коштів боржника, відповідно до якої накладено арешт на всі грошові кошти, що містяться на рахунках боржника в межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, що в загальному розмірі становить 1100200,00 грн.

Згідно відповідей з банківських установ кошти на рахунку боржника відсутні для виконання постанови про арешт коштів боржника, чи боржник не має відкритих рахунків у банках та не є клієнтом банку.

Згідно відповіді з МВС України №5141082 від 21.05.2019 року за боржником відсутні зареєстровані транспортні засобі на праві власності.

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підставі договору купівлі продажу квартири від 06.07.2000 року, боржнику ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 , на яку в рамках виконання даного рішення приватний виконавець просить суд звернути стягнення.

Відповідно до поданої боржником декларації ОСОБА_1 не має іншого та не володіє іншим майном, крім квартира за адресою: АДРЕСА_1 . Даний факт свідчить про обізнаність боржника ОСОБА_1 про існування виконавчого провадження ВП№58707593 з примусового виконання виконавчого листа 640/17062/17 виданих 21.01.2019 року Київським районним судом м. Харкова, але будь-яких дій спрямованих на його виконання боржником не здійснено, що суперечить вимогам частини п`ятої статті 19 Закону України "Про виконавче провадження". Про причини невиконання рішення суду боржник ОСОБА_1 приватного виконавця не повідомляла.

Заявник також посилається на те, що реалізація квартири АДРЕСА_1 не буде порушувати інтереси неповнолітніх ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_2 так як їх матір має на праві власності частину житлового будинку АДРЕСА_3. Також, відповідно до Акту приватного виконавця від 02.05.2019 року та 24.06.2019 року виходом виконавця за адресою АДРЕСА_1 неповнолітніх осіб ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 які зареєстровані за вищевказаною адресою не виявлено.

В судове засідання заявник - приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Ярмоленко О.В. не з`явився, подав на адресу суду заяву про розгляд справи за його відсутності, вимоги заяви підтримав, просив задовольнити.

Стягувач, представник стягувача в судове засідання не з`явилися, представник стягувача - адвокат Малойван Є.І. подав на адресу суду заяву про розгляд справи за його відсутності, вимоги заяви підтримав, просив задовольнити.

Боржник, представник боржника в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, заяв про відкладення не подавали, за таких обставин суд вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності.

19.08.2019 від представника боржника - адвоката Кундіус Є.В. до суду подано клопотання про відмову в задоволенні заяви, в якій посилається на те, що розмір частки іншого нерухомого майна в м.Чернігів є незначним, що унеможливлює проживання ОСОБА_1 там з дітьми, які навчаються у м.Харків, перебувають на обліку в поліклініці в м.Харків, також зазначає, що дана квартира є єдиним житлом її та малолітніх дітей, а звернення стягнення на це майно потягне за собою виселення дітей, що позбавляє їх право на житло.

10.09.2019 представником стягувача - адвокатом Ципліцьким Д.О. до суду подано пояснення щодо заяви приватного виконавця, в якій представник стягувача заперечує проти доводів боржника та зазначає, що звернення стягнення на нерухоме майно боржника є єдиним реальним та ефективним способом виконання рішення суду.

Згідно вимог ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Судом встановлено, що дійсно на момент подання до суду заяви державного виконавця про встановлення порядку виконання рішення суду в провадженні приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Ярмоленка В.О. наявне виконавче провадження ВП № 58707593 з виконання виконавчого листа по справі № 640/17062/17, що підтверджується постановою про відкриття виконавчого провадження від 22.03.2019 року. (а.с. 135). Боржника зобов`язано подати декларацію про доходи та майно та попереджено боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Згідно відповіді з Пенсійного фонду України №1050022142 від 22.03.2019 року про останнє місце роботи, боржник отримує дохід в ДУ "ІПХС ІМ.ПРОФ. М.І.СИТЕНКА НАМН УКРАЇНИ" код ЄДРПОУ - 02012214, КНП ХОР "МСМГЦ-ЦР(0)3" код ЄДРПОУ - 30412578, ФІЛІЯ ЦЕНТР ОХОРОНИ ЗДОРОВ`Я АТ УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ код ЄДРПОУ - 40081352.(а.с.143)

Згідно відповіді з Державної фіскальної служби України №1050216323 від 26.03.2019 року боржник ОСОБА_1 отримує дохід податкових агентах: код ЄДРПОУ - 30412578. код ЄДРПОУ - 02012214, код ЄДРГІОУ - 40081352. код ЄДРПОУ - 40081216. (а.с.145)

Згідно відповіді з Державної фіскальної служби України №1050148742 від 25.03.2019 року за боржником відсутні відкриті розрахункові рахунки, відкриті в банківських установах.(а.с.146)

Постановою від 01.04.2019 приватним виконавцем, на підставі ст. 56 Закону України "Про виконавче провадження", винесено постанову про арешт коштів боржника, відповідно до якої накладено арешт на всі грошові кошти, що містяться на рахунках боржника в межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, що в загальному розмірі становить 1 100 200,00 грн.(а.с.148)

Згідно відповідей з банківських установ кошти на рахунку боржника відсутні для виконання постанови про арешт коштів боржника, чи боржник не має відкритих рахунків у банках та не є ; клієнтом банку. (а.с.148-158)

Згідно відомостей з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 22.03.2019 за боржником рухоме майно не зареєстровано.(а.с.142, 174)

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 статті 68 Закону України Про виконавче провадження стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів. За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Враховуючи, що мінімальний розмір заробітної плати станом на час розгляду справи складає 4173 грн., сума, що підлягає стягненню за виконавчим листом - 2 000 000 грн. перевищує п`ять мінімальних розмірів заробітної плати, посилання боржника на те, що приватним виконавцем не вжито всіх заходів для забезпечення належного виконання рішення суду, шляхом звернення стягнення на заробітну плату не знайшло свого підтвердження.

09.07.2019 постановою приватного виконавця знято арешт з коштів боржника ОСОБА_1 - заробітної плати. (а.с. 186). Інших заяв боржника про можливість відрахувань з заробітної плати до приватного виконавця подано не було.

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, боржнику ОСОБА_1 , на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 .(а.с. 196-197)

Статтею 48 ЗУ Про виконавче провадження визначено порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника та відповідно до якого:

Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця.

Згідно до ст. 10 Закону України Про виконавче провадження , заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України Про виконавче провадження . Зокрема, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено. ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (стаття 18 Закону).

02.05.2019 та 24.06.2019 року актами приватного виконавця в результаті виходу приватного виконавця за місцезнаходженням майна боржника двері квартири АДРЕСА_1 , малолітніх осіб не виявлено(а.с. 168,178). 02.05.2019 приватним виконавцем було складено постанову про опис та арешт майна боржника ВП№ 58707593, якою було описано двохкімнатну квартиру, місцезнаходження: АДРЕСА_1 , розташована на 2-му поверсі 4-х поверхового будинку, загальна площа якої складає 54.2 кв.м.. житлова площа 28,3 кв.м.. у тому числі: 1-а кімната - 9.8 кв.м, 2-а кімната - 18.5 кв.м., кухня площею - 9.2 кв.м., ванна кімната - 2.6 кв.м, вбиральня - 0.9 кв.м. коридор - 10.7 кв.м., квартира обладнана балконом - 6,4 кв.м. Матеріал зовнішніх стін - цегла, матеріал перекриття - дерево, при проведенні опису майна боржник ОСОБА_1 була відсутня, у зв`язку з чим зберігачем описаного майна боржника призначено стягувача ОСОБА_2 . Копію постанови про опис та арешт майна боржника за ВП№58707593 від 02.05.2019 року було направлено боржнику ОСОБА_1 рекомендованим поштовим відправленням ПН№215600426655 від 02.05.2019 року.(а.с. 159)

Відповідно до Акту приватного виконавця від 02.05.2019 року виходом виконавця за адресою АДРЕСА_1 іншого рухомого майна, яке належить боржнику ОСОБА_1 приватним виконавцем не виявлено.(а.с.168)

Згідно інформаційної довідки з Реєстру територіальної громади міста Харків №10-0004262-2019 від 24.05.2019 року, яка надана Управлінням реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації ХМР приватному виконавцю у відповідь на запит №374 від 20.05.2019 року за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані неповнолітні особи.

з 03.05.2018 року: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 176)

Пунктом 28 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень встановлено, що в разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Згідно розділу II Порядку реалізації арештованого майна - у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти. - до заявки на реалізації арештованого майна додається копія дозволу органів опіки та піклування або відповідне рішення суду.

Приватним виконавцем 20.06.2019 направлено запит до Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради з метою вирішення питання щодо надання дозволу на реалізацію квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно до відповіді на який, Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, як представник органу опіки та піклування, заперечує проти реалізації вищевказаної квартири. (а.с.193)

Згідно з положеннями частин четвертої та п`ятої статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини ти надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на Житло.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК Української РСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Частиною першою статті 156 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із тім у будинку, що йому належить, користуються жилим ^ приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядокУ- користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство. За змістом зазначених норм правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя. їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником квартири (будинку), ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Також, частина 3 ст. 29 Цивільного кодексу встановлює, що місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками(усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Таким чином, реалізація квартири АДРЕСА_1 не буде порушувати інтереси неповнолітніх ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_2 , які не є власниками даного приміщення, так як їх матір має на праві власності частину житлового будинку АДРЕСА_3.

Також, відповідно до акту приватного виконавця від 02.05.2019 року та 24.06.2019 року виходом виконавця за адресою АДРЕСА_1 неповнолітніх осіб ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 які зареєстровані за вищевказаною адресою не виявлено.(а.с.168,178)

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. 5 Закону України Про виконавче провадження примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до статті 33 Закону України Про виконавче провадження - За наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Згідно частини 1 статті 267 Цивільного процесуального кодексу України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

За змістом статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року по справі № 1-7/2013, є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом.

Стаття 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий судовий розгляд та закріплює принцип верховенства права, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя. Проте, право на справедливий суд було б позбавлено сенсу, якщо б допускало невиконання остаточних судових рішень, які набрали законної сили.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини невід`ємною частиною права на суд та фундаментальним аспектом верховенства права є принцип правової визначеності (певності), який включає дотримання принципу остаточності судового рішення.

У розумінні практики Європейського суду частина 1 статті 6 Конвенції передбачає не лише доступ до правосуддя і встановлення порядку судового розгляду, а й гарантує виконання судових рішень з метою запобігання заподіяння шкоди одній із сторін.

У справі Півень проти України ЄСПЛ констатував порушення статті 6 Конвенції та зазначив, що невиконання судового рішення не може буде виправдано недоліками законодавства, які унеможливлюють його виконання. У цій справі Європейський суд дійшов висновку про відсутність у законодавстві України нормативної бази щодо завдань, покладених на органи виконавчої влади, і констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

За змістом пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відтак, невиконання судових рішень, які набрали законної сили, є неприпустимим і, виходячи з обставин конкретної справи, не може бути виправданим.

У контексті статті 1 Першого протоколу Конвенції ЄСПЛ розглядалися справи щодо порушення права власності, де об`єктами були: кошти/присуджені суми, належні до виплати заявникам на підставі остаточного і обов`язкового до виконання арбітражного рішення ( Грецькі нафтопереробні заводи Стран та Стратіс Андреадіс проти Греції (Stran Greek Refineries and Stratis Andreadis v.Greece), заява № 13427/87, рішення від 21 листопада 1994 р.); кошти, належні заявникам на підставі судових рішень, які є остаточними та підлягають виконанню ( Бурдов проти Росії (Burdov v. Russia), заява № 59498/00, рішення від 7 травня 2002 р., п.40).

У рішеннях по справах Бурдов проти Росії (Burdov v. Russia) від 07 травня 2002 р., заява № 59498/00, п.40; Ясіуньєне проти Литви (Jasiыnienл v. Lithuania) від 06 березня 2003 р., заява № 41510/98, п. 45. Суд звертає увагу на свою практику, де неможливість для заявника домогтися виконання рішення на його чи її користь становить втручання у право на мирне володінням майном, як вказано у першому реченні пункту першого статті 1 Першого протоколу.

Частиною 1 статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України , цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону , а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Права і обов`язки виконавця визначені у статті 18 Закону України Про виконавче провадження . Відповідно до частини 1 цієї статті виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За приписами Закону України Про виконавче провадження заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Згідно частини 1 статті 50 цього Закону звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності у боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому, в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.

Правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає в продажі майна, тобто, в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів.

Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів - це є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто правочином.

А відтак відчуження майна з прилюдних торгів за своєю правовою природою відноситься до угод купівлі-продажу, і така угода може визнаватись недійсною на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203 , 215 ЦК України .

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року (справа № 753/5007/16-ц, провадження № 61-1521 св 17).

Отже, реалізація арештованого майна в межах виконавчого провадження має наслідком виникнення, зміни та припинення цивільних прав, зокрема, права власності на житло, і оформлюється відповідним договором, тобто має ознаки правочину.

При цьому, необхідність звернення до органу опіки та піклування за попереднім дозволом у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, є обов`язком державного виконавця під час здійснення виконавчого провадження, який регламентується Інструкцією з організації примусового виконання рішень.

Відповідно до пункту 28 розділу VIII Порядок звернення стягнення на майно боржника Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року № 512/5, у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 37 Закону.

Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Органами, які приймають рішення щодо опіки і піклування, є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад (пункт 1.3 Правил опіки та піклування).

Статтею 5 Закону України Про охорону дитинства встановлено, що місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своєї компетенції, забезпечують захист особистих і майнових прав та інтересів дітей.

Згідно з частиною 3 статті 17 Закону України Про охорону дитинства батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону України Про охорону дитинства органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

У статті 12 Закону України Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей зазначено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна.

Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень.

Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону.

Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Відповідно до частин 4, 5 статті 177 Сімейного кодексу України дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло.

Органи опіки та піклування можуть відмовити у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини з одночасним зверненням до нотаріуса щодо накладення заборони відчуження такого майна лише у випадках, якщо ними встановлено, що: 1) мати та/або батько дитини, які (яка, який) звернулися за дозволом, позбавлені судом батьківських прав відповідно до статті 164 цього Кодексу; 2) судом, органом опіки та піклування або прокурором постановлено (прийнято) рішення про відібрання дитини від батьків (або того з них, який звернувся за дозволом) без позбавлення їх батьківських прав відповідно до статті 170 цього Кодексу; 3) до суду подано позов про позбавлення батьків дитини (або того з них, який звернувся за дозволом) батьківських прав особами, зазначеними у статті 165 цього Кодексу; 4) особа, яка звернулася за дозволом, повідомила про себе неправдиві відомості, що мають суттєве значення для вирішення питання про надання дозволу чи відмову в його наданні; 5) між батьками дитини немає згоди щодо вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини; 6) між батьками дитини або між одним з них та третіми особами існує судовий спір щодо нерухомого майна, за дозволом на вчинення правочину щодо якого звернулися батьки дитини (або один з них); 7) вчинення правочину призведе до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини.

На виконання вимог частини 10 статті 177 Сімейного кодексу України Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року №866 затверджений Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини.

Відповідно до пункту 67 цього Порядку дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина надається районною, районною у містах Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об`єднаної територіальної громади за поданням служби у справах дітей після проведення зазначеною службою перевірки документів за місцем знаходження майна протягом одного місяця з дня надходження заяви на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини лише у разі гарантування збереження її права на житло і оформляється рішенням, витяг з якого видається заявникам службою у справах дітей. Для здійснення правочинів щодо нерухомого майна дитини батьки, опікуни або піклувальники подають службі у справах дітей документи, зазначені у пункті 66 цього Порядку. Служба у справах дітей розглядає протягом 10 робочих днів подані документи та з`ясовує наявність (відсутність) обставин, що можуть бути підставою для відмови у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини.

Районна, районна у містах Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об`єднаної територіальної громади може відмовити у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини з одночасним зверненням до нотаріуса для накладення заборони відчуження такого майна лише у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 177 Сімейного кодексу України .

Рішення районної, районної у містах Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об`єднаної територіальної громади про надання дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини або відмову у його наданні може бути оскаржено до суду.

Натомість, комісією взагалі не з`ясовано, хто є батьками малолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , де вони фактично проживають, чи проживають діти в спірному приміщенні. А надана довідка про обслуговування за місцем роботи боржника не може свідчити про фактичне проживання в квартирі по

вул. Мироносицькій. В порушення своїх обов`язків органом опіки та піклування не встановлено, ким діти є боржнику, чи є вона членом їх родини, чи поширюються щодо неї гарантії, передбачені статтями 405 ЦК України, 156 ЖК Української РСР.

Так, згідно зі статтею 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Разом з тим, слід враховувати, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією , законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Згідно зі статтями 3 та 6 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні реєстрація особи за місцем проживання це лише внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції.

Тобто, реєстрація особи за певною адресою сама по собі не є підтвердженням її права на користування житлом, оскільки таке право виникає та може бути підтверджене на інших підставах, таких як право власності, сімейні відносини, оренда та ін.

Матеріали справи свідчать про те, що малолітні діти ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та їх мати ОСОБА_5 були зареєстровані в квартирі, на яку приватний виконавець просить звернути стягнення 03.05.2018 та 26.04.2018(а.с. 176), тобто вже під час розгляду справи Київським районним судом м. Харкова, що також розцінюється як дії, направлені на унеможливлення реального виконання рішення.

Відповідно до статті 18 Цивільного процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Суд також зазначає, що при вирішенні питання про можливість звернення стягнення на майно боржника Департаментом служб у справах дітей Харківської міської ради не було враховано те, що звернення стягнення на квартиру боржника є єдиною реальною можливістю виконати рішення суду.

Також, не враховано, що неповнолітні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є дітьми ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 , а не боржника по виконавчому провадженню.

Згідно відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно за ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 (мати неповнолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на праві власності зареєстровано частину житлового будинку АДРЕСА_3. Отже, ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 має право користуватися та проживати в даному житловому будинку.

Таким чином, батьки неповнолітніх ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 - ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 не є власниками квартири за адресою АДРЕСА_1 .

Питання про виселення або втрати права користування житловим приміщенням вищезазначених осіб в поданні приватного виконавця не ставиться, наразі судом не розглядається, тому заперечення представника боржника з цього приводу є передчасними.

Відповідно до ст.267 ЦПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Таким чином, доводи приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Ярмоленка О.В., а також представника стягувача щодо необхідності встановлення порядку виконання рішення суду шляхом звернення стягнення на нерухоме майно, як єдиний ефективний спосіб виконання рішення суду знайшли своє підтвердження.

Доводи представника боржника щодо можливості виконання рішення суду шляхом звернення стягнення на інше майно(доходи) боржника є голослівними, такими не ґрунтуються на вимогах закону, та обставини, що в квартирі зареєстровано місце проживання інших осіб, крім власника, в тому числі малолітні діти не перешкоджає виконанню рішення суду, шляхом звернення стягнення на квартиру.

Керуючись ст. ст. 259, 260,267, 268,353 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Заяву приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Ярмоленка Олександра Валентиновича про встановлення порядку виконання рішення Київського районного суду м.Харкова по справі №640/17062/17 - задовольнити.

В рамках виконання рішення суду визначити порядок виконання виконавчого листа №640/17062/17 виданий 21.01.2019 Київським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми боргу за договором позики від 10.06.2017 року у розмірі 820000 грн., яка складається з суми боргу 260000 грн., штрафу у розмірі 260000 грн.; суму боргу за договором позики від 11.08.2017 року у розмірі 1180000 грн., яка складається з суми боргу 390000 грн., штрафу в розмірі 390000 грн., шляхом звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо було оголошено вступну та резолютивну частину ухвали або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту ухвали. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження в цей же строк з дня вручення йому копії рішення (ухвали).

Відповідно до вимог п.15 Перехідних положень ЦПК України ( в ред. з 15.12.2017 року) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя :