Постанова

від 24.09.2019 по справі 522/25494/15-ц

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.09.2019 року м. Одеса

Єдиний унікальний номер справи № 522/25494/15

Апеляційне провадження № 22-ц/813/2821/19

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Колеснікова Г.Я.(суддя-доповідач),

суддів - Вадовської Л.М., Ващенко Л.Г.,

за участю секретаря - Сороколет Ю.С.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1 ,

представник позивача- ОСОБА_2 ,

відповідачі- ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

представники відповідачів- ОСОБА_7, ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_3 , та апеляційну скаргуОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 квітня 2018 року у складі судді Загороднюка В.І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору про спільну трудову діяльність дійсним та зобов`язання виконати його умови, передбачені п.п.4.1.,4.2.договору, шляхом передачі нежитлових підвальних приміщень АДРЕСА_1 , загальною площею 65,8 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , на баланс товариства з обмеженою відповідальністю ХЕДВЕЙ УКР.КОМПАНИ (далі-ТОВ ХЕДВЕЙУКР.КОМПАНИ ) на підставі ст.ст.207, 503, 509, 626, 629 ЦК України.

В подальшому, змінивши предмет та підстави позову, збільшивши коло відповідачів, ОСОБА_1 просив:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 10 грудня 2015 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гарською В.В., зареєстрований за № 1052;

- визнати за ним право власності на нежитлові підвальні приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 65,8 кв.м.;

- витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 зазначені нежитлові підвальні приміщення за вказаною адресою.

Остаточні позовні вимоги обґрунтовано тим, що у лютому 2011 року між сторонами укладена усна домовленість щодо ведення спільного бізнесу, метою якого, було взяття в оренду нежитлові приміщення в Фонді державного майна України в Одеській області для їх експлуатації з подальшим викупом.

20 липня 2012 року між ними було укладено договір про спільну трудову діяльність, яким, крім іншого, був передбачений викуп двох об`єктів нерухомості:

- нежитлового підвального приміщення АДРЕСА_1, загальною площею 65,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 ;

- нежитлового приміщення технічного поверху АДРЕСА_1, загальною площею 90,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 .

Вказаним договором також передбачалось, що всі фінансові витрати на проведення ремонтних робіт та експлуатації зазначених об`єктів нерухомості на себе бере позивач; кошти в розмірі 400 000 грн., були отримані ОСОБА_3 при підписанні договору; викуп приміщень буде оформлено на фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 , з послідуючою передачею на спільно створене ними підприємство.

Зазначав, що в подальшому, на вимоги відповідача, ним неодноразово надавались йому грошові кошти у сумі приблизно 60 000 доларів США.

11 лютого 2013 року сторонами спільно засновано ТОВ ХЕДВЕЙ УКР.КОМПАНИ .

За договорами купівлі-продажу, укладеними 28 квітня 2014 року між Фондом державного майна України в Одеській областіта ОСОБА_3 , останнім були придбані наведені вище 2 нежитлових приміщення загальною вартістю 285 938,00 грн.:

-одне з яких - за адресою: АДРЕСА_2 ., 08 грудня 2015 року було відчужено відповідачем йому (позивачу);

-інше-за адресою: АДРЕСА_1, було відчужено 10 грудня 2015 року відповдачем ОСОБА_4

Вважаючи себе власником нерухомості, відчуженої ОСОБА_4 , посилаючись на зазначені вище обставини та норми ст.ст.203,215,216,328,387,388,392, 1130,1132-1134,1139 ЦК України, ОСОБА_1 просив задовольнити його позовні вимоги (т.1 а.с.2-4,63-66,176-180).

Представник відповідачів позов не визнав, вказавши, що ОСОБА_3 грошові кошти за договором про спільну діяльність від 20 липня 2012 року не отримував, що вказаний договір передбачає лише передачу коштів у майбутньому.

Окрім цього, зазначив, що зобов`язання між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 виникли на підставі трудового договору, укладеному у липні 2012 року, а тому позивач пропустив трьох місячний строк звернення до суду без поважних причин (т.1 а.с.146-149).

Короткий зміст рішення першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 квітня 2018 року, з врахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 22 квітня 2019 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 10 грудня 2015року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гарською В.В., зареєстрований в реєстрі за № 1052.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлове підвальне приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 65,8 кв.м.

Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 вказане нежитлове приміщення (т. 2 а.с.54-57, т.2 а.с.173-174).

Доводи апеляційних скарг та відзивів на скарги

В апеляційної скарзі представник ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати, у позові ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на те, що:

- ОСОБА_3 не отримував грошові кошти за договором від 20 липня 2012 року, а також кошти в сумі 60 000 доларів США за виконання робіт з підготовки документації та викупу приміщення АДРЕСА_1 ;

- в матеріалах справи відсутні банківські документи та будь-які докази, щодо отримання вищевказаних коштів;

- договір про спільну трудову діяльність від 20 липня 2012 року зачіпає трудові відносини, а не порядок передачі права власності на спірні приміщення;

- в договорі від 20 липня 2012 року немає заборони на придбання власності на ім`я ОСОБА_3 або передачі іншим особам даного об`єкту власності;

- звертаючись до суду з позовом на підставі ст.ст. 203,215 ЦК України про визнання договору купівлі-продажу від 10 грудня 2015 року недійсним, позивач не зазначив норму закону, яка була порушена під час укладання договору;

- оскільки договір від 20 липня 2012 року є трудовим договором, тому позивач пропустив строк звернення до суду з позовом відповідно до вимог ст.233 КЗпП України. Строк позовної давності в даному випадку обчислюється з моменту підписання договору, тобто з 20 липня 2012 року та закінчується 20 жовтня 2012 року (т.2 а.с.62-68).

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 представник позивача ОСОБА_2 просить залишить апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду без змін.

При цьому, зазначив, що:

- п.4.4 Договору чітко вказує, що ОСОБА_3 отримав кошти у розмірі 400 000 грн. в момент підписання договору (розділ Обов`язки );

- вказана сума значно перевищує суму, за яку було придбано ОСОБА_3 обидва нежитлові приміщення;

- у матеріалах справи є докази перерахування позивачем ОСОБА_3 39 072 доларів США після підписання договору;

- викуп спірного приміщення відбувся за кошти ОСОБА_1 , тому він став співвласником приміщень, його частка складає 100% (т.2 а.с.148-150).

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду скасувати, у позові відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не вірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та дійшов помилкових висновків про задоволення позову.

Зокрема, апелянт, зазначила, що:

- позивач змінив предмет та підстави позову одночасно, чим порушив вимоги ст.ст. 27,31 ЦПК України, які діяли на той час;

- спірний об`єкт нерухомості відчужений ОСОБА_3 10 грудня 2015 рокуза 179 916,28 грн., які відповідно до розділу 6 договору (т.1 а.с.17) розподіляються порівну між сторонами у разі продажу об`єкту;

- матеріали справи не містять доказів, що позивач звертався до суду з вимогою про стягнення половини суми від продажу об`єкту;

- спірні нежитлові приміщення були викуплені на ім`я ОСОБА_3 ( т.1 а.с.19-26), тому відповідно до п.7ч.1ст.1141 ЦК України договір простого товариства припинив свою дію в разі досягнення мети договору (розділ 1 договору);

- набуття сторонами права спільної власності на вищевказане приміщення є нікчемним, оскільки виникнення права спільної власності не може визначатися договором про спільну трудову діяльність (п.4.3 договору т.1 а.с.16);

- факт порушення умов договору про спільну трудову діяльність не є підставою для визнання іншого договору недійсним, однак може бути підставою для відшкодування збитків за неналежне виконання зобов`язань (т.2 а.с.125-130).

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 представник ОСОБА_2 просить залишить апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду без змін.

При цьому, зазначив, що:

- у розділі 6 договору Продаж об`єктів йдеться річ про продаж майна за згодою обох сторін договору, у тому числі співвласника майна;

- власником приміщень на момент продажу був позивач, оскільки лише він надав усі кошти на придбання приміщень ОСОБА_3 , тому він не мав права відчужувати спірне приміщення без згоди ОСОБА_1 ;

- договором передбачено, що право власності виникає у ОСОБА_3 після повернення ОСОБА_1 половини вартості приміщень, яка ним взагалі не поверталась. Ці пункти договору не визнані в судовому порядку нікчемними;

-ОСОБА_3 не виконав умови договору п.4.1, яким чітко вказано, що право власності оформляється на нього, як фізичну особу-підприємця із подальшою передачею на нове приватне підприємство, створене ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , без участі третіх осіб.

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що приміщення, які передбачені договором про спільну трудову діяльність, були викуплені ОСОБА_3 за рахунок коштів ОСОБА_1 , що витрати на придбання цих приміщень фактично поніс позивач, тому відповідно до п.п.4.2.,4.3. цього договору, ст.ст.1134,1139 ЦК України ОСОБА_1 став співвласником приміщень. Тому суд дійшов висновку, що договір купівлі-продажу від 10 грудня 2015року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , необхідно визнати недійсним, визнати право власності за позивачем та витребувати майно у ОСОБА_4 .

Колегія суддів не погоджується з такими висновком суду.

1

Із матеріалів справи вбачається, що позивач спочатку звернувся з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору про спільну трудову діяльність від 20 липня 2012 року дійсним та зобов`язання відповідача виконати умови договору, передбачені п.п.4.1.,4.2., шляхом передачі двох нежитлових приміщень на баланс ТОВ ХЕДВЕЙ УКР.КОМПАНИ на підставі ст.ст.207,503,509,626,629 ЦК України (т.1а.с.2-4).

У подальшому ОСОБА_1 у березні 2017 року змінив як предмет позову та коло відповідачів, пред`явивши вимоги також до ОСОБА_4 , так і його підстави (ст.ст.203,215,216,328,387,388,392, 1130,1132-1134,1139 ЦК України), й просив:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 10 грудня 2015 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гарською В.В., зареєстрований за № 1052;

- визнати за ним право власності на нежитлові підвальні приміщення за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 65,8 кв.м.;

- витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 зазначене нежитлове підвальне приміщення за вказаною адресою (т.1а.с.176-180).

Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивач, у порушення вимог ст.ст.27,31 ЦПК України (у редакції, яка діяла у березні 2017 року) фактично пред`явив новий позов, але позовної заяви, яка б відповідала вимогам ст.119 ЦПК України до суду не подавав, ухвалу про відкриття провадження у новій справі, всупереч ст.122 ЦПК України, не постановив, та крім того, не постановив ухвалу про приєднання до справи уточненої позовної заяви .

2

Звертаючись до суду із остаточними вимогами ОСОБА_1 , крім іншого, просив задовольнити їх на підставі ст.ст. 1130, 1132-1134,1139 ЦК України.

Апеляційний суд зазначає, що зазначені норми, містяться у параграфах першому та другому глави 77 ЦК України Спільна діяльність та поширюються на всі договори про сумісну діяльність, в тому числі на договір простого товариства,

Так, відповідно до ст.1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

У ст.1131 ЦК України наводиться ряд умов, досягнення згоди за якими є обов`язковим. До таких умов належать: а) координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ; б) правовий статус виділеного для спільної діяльності майна; в) покриття витрат та збитків учасників; г) участь учасників у результатах спільних дій.

Суд звертає увагу на те, що ця стаття поширюється як на спільну діяльність на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство), так і без об`єднання вкладів учасників. Однак учасники повинні прописати в договорі питання щодо правового статусу виділеного для спільної діяльності майна, якщо таке виділяється або вказати, що спільна діяльність здійснюється без об`єднання вкладів. У іншому разі договір може бути неукладеним (ст. 638 "Укладення договору" ЦК України), оскільки до договорів про сумісну діяльність застосовуються всі норми глави 53 ЦК України Укладення, зміна і розірвання договору .

Стаття 1132 ЦК України містить визначення договору простого товариства. За договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов`язання об`єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

У тих випадках, коли за договором сторони зобов`язуються спільно діяти з метою отримання прибутку (підприємницька діяльність), сторонами договору можуть бути тільки фізичні особи-підприємці (глава 5 ЦК України Фізична особа-підприємець ) , підприємницькі товариства (ст. 84 ЦК України Підприємницькі товариства та глава 8 ЦК України Підприємницькі товариства ) або непідприємницькі товариства (ст.85 ЦК України Непідприємницькі товариства ) у випадках здійснення ними підприємницької діяльності згідно з ст. 86 ЦК України Здійснення підприємницької діяльності непідприємницькими товариствами та установами , тобто якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню. У всіх інших випадках коло учасників договору простого товариства ЦК України не обмежується.

Статтею 1133 ЦК України встановлено, що вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв`язки. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками.

Підтвердженням отримання внесків за сумісною діяльністю є авізо про оприходування майна учасником, який веде спільні справи, або первинний обліковий документ про отримання майна (накладна, квитанція до прибуткового ордеру тощо).

Домовленість учасників про розмір та порядок внесення вкладів у спільне майно є істотними умовами договору простого товариства. Інакше договір вважається неукладеним (ст. 638 ЦК України "Укладення договору").

Стаття 1134 ЦК України містить диспозитивну норму, згідно з якою внесене учасниками майно належить їм на праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом.

У тих випадках, коли спільна діяльність учасників спрямована або приводить до створення самостійної юридичної особи договір простого товариства припиняється з моменту державної реєстрації юридичної особи (ст. 89 ЦК України Державна реєстрація юридичної особи ) , а спільне майно учасників, якщо інше не передбачено договором, стає власністю створеної юридичної особи. .

У справі, яка переглядається, встановлено, що відповідно до договору про спільну трудову діяльність від 20 липня 2012 року, укладеного між фізичною особою ОСОБА_1 (громадянином США) та фізичною особою ОСОБА_3 (громадянином України), сторонами передбачено проведення ремонтних робіт, експлуатацію двох об`єктів нерухомості, оформлення документів для їх викупу на фізичну особу-підприємця (далі-ФОП) ОСОБА_3 , з подальшою передачею їх на нове приватне підприємство, утворене сторонами цього договору, без втручання третіх осіб.

Згідно із п.4.1 вказаного договору, можна дійти висновку, що передбачалось викупити два об`єкти нерухомості, а саме:

- нежитлове підвальне приміщення, загальною площею 65,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1

- нежитлове приміщення технічного поверху, загальною площею 90,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2

У п.5.1. договору визначено, що експлуатація приміщень має проводитися з метою отримання прибутку.

Крім того, договором про спільну діяльність передбачено, що всі фінансові витрати на проведення робіт бере на себе ОСОБА_1 , оплата проводиться грошовими переводами на ім`я ОСОБА_3 (п.2.1.договору), кошти в розмірі 400 000 грн. ОСОБА_1 передає ОСОБА_3 для здійснення витрат, пов`язаних з виконанням договору (п. 4.1. договору), викуп приміщень буде оформлено на фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 , з послідуючою передачею їх на створене ними приватне підприємство (п. 4.4 договору).

Згідно пункту 4.2. договору визначено, що після викупу приміщень сторони будуть їх співвласниками пропорційно понесених ними витрат на викуп і ремонт приміщень, а також непередбачені витрати.

Пунктом 4.3. договору передбачено, що ОСОБА_3 повинен повернути позивачу 50 % понесених затрат на викуп приміщення, ремонтні роботи та інші затрати.

У квітні 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 засновано ТОВ ХЕДВЕЙ УКР.КОМПАНИ зі статутним капіталом у розмірі 9 600 грн.(розмір внеску засновників відповідно 8 640 грн. та 960 грн.) код ЄДРПОУ 38549303, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т.1а.с.53-55).

В т.1 на а.с.109-126 містяться копії документів про переказ ОСОБА_1 ОСОБА_3 коштів на загальну суму 33 072 доларів США, які належним чином не завірені та оригінали яких судам першої та апеляційної інстанції надані не були.

Згідно договорів купівлі-продажу об`єктів державної власності, що підлягали продажу шляхом викупу,28 квітня 2014 року ФОП ОСОБА_3 придбані приміщення за адресою:

-АДРЕСА_1, загальною площею 65,8

кв.м. за 115 200 грн.;

-АДРЕСА_2 , за 170 738 грн.,

які орендувалися ним як ФОП за договором оренди (т.1 а.с.20-26,227-234).

Таким чином, загальна вартість наведених вище двох приміщень склала 285 938 грн .

13 та 22 травня 2014 року начальником регіонального відділення Фонду державного майна та ФОП ОСОБА_3 підписано акти прийому-передачі №№882,883 (т.1а.с.32, 235).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 травня 2014 рокуприміщення за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_3 (т.1 а.с.27-31).

Згідно договору купівлі-продажу від 08 грудня 2015 року, посвідченим приватним нотаріусом Гуряновою Л.Г. за №2460, ОСОБА_1 купив у ОСОБА_3 нежитлове приміщення технічного поверху, загальною площею 90,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 , за ціною 300 000 грн. (т.1 а.с.236-239).

В матеріалах справи відсутні дані про те, що нежитлові приміщення відповідно до розділу 4 договору від 20 липня 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 передано на баланс ТОВ ХЕДВЕЙ УКР.КОМПАНИ .

Відповідно договору купівлі-продажу № 1052 від 10 грудня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гарською В.В., ОСОБА_3 продав ОСОБА_4 нежитлове приміщення, за адресою: АДРЕСА_1 , за 179 916, 28 грн. (т.1 а.с. 144).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 53193418 від 13 лютого 2016 року, нежитлові підвальні приміщення, загальною площею 65,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 належать ОСОБА_4 (т.1 а.с. 129-130).

Таким чином, відповідно до умов договору спір між сторонами виник щодо неналежного виконання умов договору про спільну діяльність, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 20 липня 2012 року, предметом якого є ремонтні роботи приміщень, їх експлуатація, підготовка технічної документації для викупу цих приміщень, отримання та оформлення правовстановлючих документів на ФОП ОСОБА_3 , з подальшою передачею на нове приватне підприємство, утворене сторонами договору, без втручання третіх осіб

Проаналізувавши зміст договору про спільну трудову діяльність а також допустимість та достовірність доказів отримання ОСОБА_3 від ОСОБА_1 грошових коштів, апеляційний суду дійшов висновку про те, що:

-у порушення вимог ч.1ст.638, ч.1 ст.1133 ЦК України у ньому відсутня така істотна умова договору даного виду, як інформація про вклад ОСОБА_3 ;

-у порушення вимог глави 5 ЦК України та ст.1132 ЦК України цей договір, який, крім іншого, передбачав отримання прибутку від експлуатації об`єктів нерухомості, укладений між фізичними особами, а не фізичними особами-підприємцями;

-відповідно до ст.89 ЦК України договір припинив свою дію з моменту державної

реєстрації юридичної особи ТОВ ХЕДВЕЙ УКР.КОМПАНИ , тобто з 11 квітня 2013 року;

крім того спірні нежитлові приміщення були викуплені на ім`я ФОП ОСОБА_3 , внаслідок чого була досягнута мета договору.

-в матеріалах справи відсутні допустимі та достовірні докази щодо отримання ОСОБА_3 від ОСОБА_1 коштів у розмірі 33 072 доларів США.

Відповідно до ст.1139 ЦК України прибуток, одержаний учасниками договору простого товариства в результаті їх спільної діяльності, розподіляється пропорційно вартості вкладів учасників у спільне майно, якщо інше не встановлено договором простого товариства або іншою домовленістю учасників.

Як зазначалось вище, спірний об`єкт нерухомості був відчужений ОСОБА_3 за 179 916, 28 грн.

Розділом 6 договору передбачено, що дохід, який отриманий від продажу об`єктів нерухомого майна розподіляється порівну між сторонами.

Таким чином, згідно умов договору, дохід у розмірі 179 916, 28 грн. мав бути розподілений між сторонами, проте, позивач із вимогами про відшкодування збитків за неналежне виконання зобов`язань до суду не звертався.

Відповідно до п.7ч.1ст.1141 ЦК України договір простого товариства припиняється у разі досягнення мети товариства або настання обставин, коли досягнення мети товариства стало неможливим.

У зв`язку із тим, що, договір про спільну діяльність був припинений, і відповідно, усі права та обов`язки за вказаним договором були припинені.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність будь-яких зобов`язань за договором, оскільки на момент звернення він був припинений, а тому безпідставно визнав за позивачем право власності на спірний об`єкт нерухомості, визнав недійсним договір його купівлі-продажу та витребував це майно.

Таким чином, висновки суду першої інстанції не ґрунтуються на вимогах закону та не узгоджуються з матеріалами справи, у зв`язку із чим колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги задовольнити частково, рішення суду скасувати та постановити нове рішення про відмову у позові.

Керуючись ст.ст.368,374,376,381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 квітня 2018 року скасувати.

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 07 жовтня 2019 року.

Головуючий /підпис/

Судді : /підписи/

З оригіналом згідно,

Суддя Одеського апеляційного суду Г.Я. Колесніков