Рішення

від 04.10.2019 по справі 320/2272/19

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 жовтня 2019 року № 320/2272/19

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Горобцової Я.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бушевської сільської ради Рокитнянського району Київської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Бушевської сільської ради Рокитнянського району Київської області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Бушевської сільської ради Рокитнянського району Київської області від 14 вересня 2018 № 312-31-7 VII "Про відмову у наданні гр. ОСОБА_1 дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства;

- зобов`язати Бушевську сільську раду Рокитнянського району Київської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та надати дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,15 га.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем неправомірно відмовлено їй у наданні дозволу на розробку технічної документації. Крім того, позивач вважає, що відповідач, відмовивши у наданні дозволу на розробку технічної документації, порушив приписи статтей 118 та 122 Земельного кодексу України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.05.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

20 червня 2019 року через службу діловодства суду представником відповідача подано відзив на адміністративний позов, в якому зазначено, що позовні вимоги є необґрунтованими та провадження у справі підлягає закриттю. Відповідач звертає увагу, що Рішенням від 14 вересня 2018 року Бушевська сільська рада Київської області відмовила у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства не з підстав, визначених статтею 118 Земельного кодексу України, а з підстав того, що на цю земельну ділянку є майновий інтерес територіальної громади, та право власності на цю земельну ділянку вирішує залишити комунальним. Також, на думку відповідача, є неправомірною вимога позивача стосовно зобов`язання повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та надати дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,15 га., оскільки це є втручанням в дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування, а адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

26 червня 2019 року позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначено, що позивачем оскаржується лише рішення про відмову в наданні дозволу на розробку технічної документації, а також в тексті рішення жодним чином не йде мова про передачу земельної ділянки у власність, більше того сам факт надання доволу не породжує жодних цивільних прав та обов`язків для позивача та виникає лише суб`єктивне право ОСОБА_1 розробити технічну документацію. Крім того, відповідачем взагалі не надано доказів, які б обґрунтовували його позицію.

11 липня 2019 року через службу діловодства суду відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначено, що рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 травня 2019 року №320/5974/18, яким скасовано рішення Бушевської сільської ради від 20 вересня 2017 року №196-22-VII Про надання дозволу на розробту технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж сільського кладовища в с. Бушеве , на час розгляду справи не набрало законної сили, строк на апеляційне оскарження не сплинув. Також відповідач категорично заперечує проти вилучення із комунальної власноті земельної ділянки площею 0,15га на яку претендує позивач, оскільки вона необхідна для утримання та обслуговування існуючого кладовища та для облаштування санітарно-захисної смуги.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04 жовтян 2019 року відмовлено у задоволенні клопотання Бушевської сільської ради Рокитнянського району Київської області про закриття провдаження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

08 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Бушевської сільської ради Рокитнянського району Київської області із заявою про передачу їй у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,15га та відповідно надати їй дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки на території Бушевської сільської ради Рокитнянського району Київської області по вул. Центральна, 43 в межах населеного пункту. До заяви додано графічний матеріал на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки та копія паспорту.

Рішенням Бушевської сільської ради Рокитнянського району Київської області від 14 вересня 2018 року №312-31-VII відмовлено ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку технічної документації щодо відведення меж земельної ділянки в натурі у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 0,15 га по АДРЕСА_1 .

Позивач не погоджується із вказаним рішенням та вважає його неправомірним, у зв`язку з чим звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження землею врегульовано Земельним кодексом України від 25.10.2001 №2768-ІІІ.

Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Частиною 3 ст. 116 ЗК України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно з частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини 1 статті 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно із ч. 1 ст. 59 цього Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що ними встановлено підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та визначені органи, уповноважені розглядати ці питання. Ці норми передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів з клопотанням на отримання дозволу для розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, за результатами розгляду якого встановлені ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень.

Судом встановлено, що позивач 08.08.2019 зверталася до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Рішенням Бушевської сільської ради Рокитнянського району Київської області від 14 вересня 2018 року №312-31-VII відмовлено ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку технічної документації щодо відведення меж земельної ділянки в натурі у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 0,15 га по АДРЕСА_1 .

У п. 2 вказаного рішення відповідача вказано "враховуючи висновки земельної комісії залишити дану земельну ділянку для потреби громади села Бушеве".

Суд звертаєу увагу на те, що відповідно ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

В обґрунтування відмови у наданні дозволу на розробку технічної документації щодо відведення земельної ділянки в натурі у власність для ведення особистого селянського господарства площею 0,15га по АДРЕСА_1 відповідач вказує на те, що рада планує цю земельну ділянку відвести для утримання та обслуговування існуючого кладовища, облаштування санітарно-захисної смуги існуючого кладовища. Так, згідно змісту протоколу тридцять першої сесії сьомого скликання Бушевської сільської ради Рокитнянського району Київської області від 14 вересня 2018 року, доповідач по питанню надання гр. ОСОБА_1 дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, зауважив, що вивчивши графічні матеріали додані до заяви позивача, вбачається, що вона розміщена у критичній близькості до існуючого кладовища (в санітарно захисній смузі) та накладатиметься на межі земельної ділянки під розміщення кладовища, межі якої планує встановити Бушевська сільська рада. Разом з тим, будь-яких схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель в межах с. Бушеве, проектів землеустрою щодо впорядкування території населеного пункту, затверджених у встановленому законом порядку, матеріали справи не містять.

Крім того, суд звертаєу увагу на те, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (частина дев`ята статті 118 Земельного кодексу України).

Згідно зі статтею 186-1 Земельного кодексу, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин (частина перша). Розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту (частина четверта). Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері (частина п`ята).

Частиною шостою наведеної статті передбачено, що підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

Частиною десятою статті 118 Земельного кодексу України закріплено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду яких визначені в статті 118 ЗК органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року по справа №545/808/17 (адміністративне провадження №К/9901/3734/17).

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Частиною 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до частини 4 цієї ж статті, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, повноваження суду щодо покладення на відповідача обов`язку прийняти конкретне рішення у першу чергу залежить від встановлення наявності у відповідача у межах спірних правовідносин повноважень діяти на власний розсуд (дискреційних повноважень).

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Відтак, дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Водночас, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Суд зазначає, що дискреційні повноваження відповідача, як суб`єкта владних повноважень, що на підставі статті 118 Земельного кодексу України здійснює від імені територіальної громади розпорядження належними їй землями, є обмеженими.

Так, на етапі, коли особа у порядку, визначеному статтею 118 Земельного кодексу України, звернулась до органу місцевого самоврядування із заявою, у якій вказала бажане місце розташування земельної ділянки і додала до заяви відповідні графічні матеріали, єдиним можливим законним варіантом поведінки суб`єкта владних повноважень є прийняття рішення про надання дозволу на розроблення технічної документації, або ж, у разі наявності вичерпних підстав, встановлених цією ж статтею, - прийняття рішення про відмову у наданні запитуваного дозволу.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушень - пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування". Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, суд зазначає, що зобов`язання відповідача вчинити певні дії, а саме повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 08 серпня 2018 року, в даному випадку є належним способом захисту порушених прав позивача.

При цьому суд звертає увагу на те, що положеннями Земельного кодексу України право громадян на звернення із клопотанням про надання дозволу на розробку технічної документації для відведення земельної ділянки не обумовлено хронологією попереднього використання бажаної земельної ділянки, а відтак посилання позивача на рішення виконавчого комітету Рокитнянської районної ради депутатів трудящих Київської області від 10.07.1976 №149 про затвердження рішення виконкому Бушевської сільської Ради депутатів трудящих від 09.01.1976 "Про надання дозволу на перебудову індивідуального житлового будинку гр. ОСОБА_2 по АДРЕСА_2 на земельній ділянці присадибного фонду колгоспу ім. Жданова 0,40 га згідно довідки колгоспу №19 від 30.01.1976", Свідоцтво про право на спадщину за законом від 25.11.2008 та витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі, згідно яких позивач є спадкоємцем всього майна ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: житлового будинку господарськими та побутовими будівлями та спорудами під АДРЕСА_2 і належав померлій на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Рокитнянською держнотконторою Київської області 17.08.1999 за реєстром №1625, зареєстрованого в КП Київської обласної ради Білоцерківське міжміське бюро технічної інвентаризації 23.09.2008 згідно витягу №20328337 про реєстрацію права власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 24803527 номер запису 54 в книзі 1, не можуть бути підставою для прийняття рішення відповідної ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою або відмову у наданні такого дозволу.

Позаяк суд також зауважує, що предметом даного спору є правомірність прийняття Бушевською сільською радою Рокитнянського району Київської області рішення від 14 вересня 2018 № 312-31-7 VII "Про відмову у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства", а відтак питання вилучення із комунальної власності земельної ділянки площею 0,15га, заяву щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою якої подано позивачем, в межах даної справи судом не вирішується. Також в межах даної справи не вирішується питання речового права на майно, зокрема земельну ділянку, оскільки, як вже було вказано, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. З огляду на що до спірних відносин не підлягає застосуванню правова позиція Верхового Суду, викладена у постанові від 27.03.2019 по справі №206/4712/17, на яку посилається відповідач.

Стосовно посилання сторін на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 травня 2019 року по справі №320/5974/18, суд звертає увагу на те, що вказане судове рішення не було підставою для прийняття оскаржуваного рішення, а відтак не має правого значення при розгляді даної справи.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно вимог ч. 3 ст. 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

На думку суду, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконано та не доведено правомірність та законність своїх дій та рішень при розгляді клопотання позивача, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Згідно вимог ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

До позовної заяви позивачем додано докази сплати судового збору, а саме квитанцію №26 від 07.05.2019 про сплату судового збору у розмірі 768,40 грн.

Суд, керуючись ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги результат вирішення спору щодо задоволення позовних вимог, присуджує позивачу 384,20 грн. понесених витрат з оплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Бушевської сільської ради Рокитнянського району Київській області.

Керуючись статтями 2, 6-11, 14, 77, 139, 243 - 246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Бушевської сільської ради Рокитнянського району Київської області від 14 вересня 2018 № 312-31-7 VII "Про відмову у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства".

Зобов`язати Бушевську сільську раду Рокитнянського району Київської області (код ЄДРПОУ 04361812, адреса місце знаходження: 09643, Київська область, Рокитнянський район, вул. Миру, 2) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місце проживання: АДРЕСА_3 ) про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 08 серпня 2018 року.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місце проживання: АДРЕСА_3 ) судовий збір у розмірі 384,20 (триста вісімдесят чотири гривені 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Бушевської сільської ради Рокитнянського району Київській області (код ЄДРПОУ 04361812, адреса місце знаходження: 09643, Київська область, Рокитнянський район, вул. Миру, 2).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено 04.10.2019

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.