Ухвала

від 08.10.2019 по справі 240/320/19

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті апеляційного провадження

Справа № 240/320/19

08 жовтня 2019 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача: Гонтарука В. М.

суддів: Білої Л.М. Курка О. П.

перевіривши матеріали апеляційної скарги Оліївської сільської виборчої комісії Житомирського району, Житомирської області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 березня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Оліївської сільської виборчої комісії Житомирського району, Житомирської області про визнання протиправною та скасування постанови від 18.01.2019 №08/2019,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 березня 2019 року позов задоволено.

Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

30.09.2019 року до Сьомого апеляційного адміністративного суду відповідачем повторно надіслана заява про поновлення строку на апеляційне оскарження з викладенням поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

Дослідживши вказану заяву, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що вперше відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою 02 травня 2019 року.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2019 року апеляційну скаргу залишено без руху та запропоновано апелянту протягом десяти днів з моменту отримання вказаної ухвали усунути виявлені недоліки.

Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вищевказану ухвалу апелянтом отримано 21.05.2019 року.

10 червня 2019 року ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу відповідача повернуто апелянту, у зв`язку з невиконанням, до вказаної дати, вимог ухвали від 13 травня 2019 року.

Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вказана ухвала була отримана Оліївською сільською виборчою комісією Житомирського району, Житомирської області 25 червня 2019 року (а.с.181).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що тільки через місяць, а саме 25 липня 2019 року відповідач повторно звернувся до суду з апеляційною скаргою, крім того заявив клопотання про поновлення строку звернення до суду з апеляційною скаргою.

В обґрунтування поважності підстав пропуску строку апеляційного оскарження при поданні апеляційної скарги відповідач вказав на те, що копію ухвали суду апеляційної інстанції про залишення апеляційної скарги без руху від 13 травня 2019 року не отримував, оскільки Оліївська сільська виборча комісія Житомирського району, Житомирської області знаходиться за іншою адресою, а в приміщенні Оліївської сільської ради знаходилася лише на період виборчого процесу. Вказане рекомендоване відправлення, згідно доводів апелянта, було помилково видане працівником поштового відділення в с. Оліївка і отримане ОСОБА_2 начальником загального відділу Оліївської сільської ради Житомирського району, Житомирської області, підпис якої знаходиться в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення від 21.05.2019 року за №2105013143467. Вказане на думку апелянта підтверджується актом, який доданий до заяви.

Таким чином, апелянт вважає, що строк пропущено з поважних причин, оскільки копію ухвали суду від 13.05.2019 було вручено неналежному адресату.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2019 року апеляційну скаргу було залишено без руху та визнано неповажними вказані причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 березня 2019 року, наведені Оліївською сільською виборчою комісією Житомирського району, Житомирської області у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження даного рішення, оскільки доводи відповідача щодо неотримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху від 13 травня 2019 року, не свідчать про поважність підстав пропуску строку апеляційного оскарження судового рішення, оскільки дана ухвала направлена за адресою, яка апелянтом зазначена в апеляційній скарзі.

Також, суд зазначав, що відповідачем не наведено жодних обґрунтованих доводів та не надано належних і допустимих доказів на підтвердження наявності у останнього об`єктивних перешкод, які унеможливили реалізацію права на повторне звернення (після отримання ухвали від 10.06.2019 про повернення апеляційної скарги) до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою в найкоротші строки, оскільки ухвалу від 10.06.2019 про повернення апеляційної скарги скаржником отримано 25.06.2019, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, а вдруге з апеляційною скаргою скаржник звернувся до суду лише 25.07.2019.

Звертаючись повторно 30.09.2019 року з заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, апелянт наводить ті ж обставини, яким судом апеляційної інстанції вже була надана оцінка та вони були визнані неповажними, а також аргументує поважність пропуску строку на апеляційне оскарження тим, що 03 червня, 21 червня 2019 року перебував за кордоном, у зв`язку з чим був позбавлений можливості вчасно підготувати апеляційну скаргу з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження та подати до суду.

Колегія суддів зазначає, що докази і доказування - один із найважливіших інститутів адміністративного права. Адже саме з допомогою доказів суд з`ясовує дійсні правовідносини сторін, обставини, що мають значення для справи.

Суд зауважує, що докази - це будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність оспорюваних обставин. Тобто доказом є не факт, не обставина, а фактичні дані.

Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у справі, та інших обставин, які мають значення, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Достатність доказів визначається як наявність у справі такої сукупності зібраних доказів, яка викликає у суб`єкта доказування внутрішню переконаність у достовірному з`ясуванні наявності або відсутності обставин предмету доказування, необхідних для встановлення об`єктивної істини та прийняття правильного рішення у справі.

Надаючи оцінку доказам, які надані апелянтом в підтвердження поважності пропуску строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.

Так, апелянт до свого клопотання надає Акт від 27.09.2019 року, який на його думку свідчить про те, що ухвала Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2019 року про залишення апеляційної скарги без руху було отримане ОСОБА_2 .

Однак, колегія суддів вважає що вказаний акт не є належним доказом у відповідності до вимог ст.ст. 72-76 КАС України, оскільки він не містить ні пояснень працівника поштового відділення, який видав копію ухвали особі, ні пояснень самої особи, яка отримала відповідну копію ухвали, інформації про проведення службового розслідування щодо факту встановлення порушення. Також, суд не в змозі ідентифікувати установу, яка склала відповідний акт за даним календарним штемпелем.

Разом з тим, колегія суддів також не приймає, як доказ поважності пропуску строку звернення до суду з апеляційною скаргою посилання апелянта в заяві на факт перебування його 03 червня 2019 року, 21 червня 2019 року за кордоном, оскільки згідно повідомлення про вручення поштового відправлення, ухвала про повернення апеляційної скарги була отримана відповідачем 25 червня 2019 року, тобто після повернення апелянта з - за кордону, а тому в даному випадку суд досліджує обґрунтованість доводів апелянта щодо наявності чи відсутності істотних перешкод чи труднощів, які б позбавили останнього реалізувати право на повторне звернення з апеляційною скаргою без зайвих зволікань, і в наданих доказах відповідача не знаходить вказаних істотних перешкод та поважних причин пропуску строку звернення до суду з апеляційною скаргою.

Враховуючи вказані обставини, колегія суддів не вбачає наявності поважних причин пропуску апелянтом строку на апеляційне оскарження рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 березня 2019 року.

Судова колегія зазначає, що підставою для поновлення пропущеного процесуального строку відповідно до ст. 295 КАС України може бути лише наявність інших поважних причин пропуску такого строку.

Поважними причинами пропуску строку на апеляційне оскарження можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами. Неналежне ж виконання апелянтом наданих процесуальних прав не може бути визнано судом як поважна причина пропуску строку на апеляційне оскарження.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення.

В рішенні у справі "Нешев проти Болгарії" від 28 жовтня 2004 року Європейський суд з прав людини зазначає, що безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність. Сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Олександр Шевченко проти України" від 26 квітня 2007 року та рішення у справі "Трух проти України" від 14 жовтня 2003 року).

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Окрім цього, рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом віднесено до принципів здійснення правосудця в адміністративних судах, зміст якого розкриває стаття 8 КАС України, частинами 1, 2 якої встановлено, що усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників судового процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Такі приписи наведених правових норм процесуального права знайшли своє відображенні і у ст. 44 КАС України, частина перша якої вказує, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки.

При цьому, як зазначив Європейський суд з прав людини у пункті 39 рішення у справі "Устименко проти України" принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представити свою справу за таких умов, які не ставлять його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

У пунктах 46, 47 цього ж Рішення ЄСПЛ вказує на те, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановления нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії". Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі "Пономарьов проти України" від 3 квітня 2008 року).

Відповідно до п.4 ч.1 ст.299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження у даній справі.

Враховуючи зазначене, керуючись ст.ст.299, 325, 328, 329 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

1. Відмовити у задоволенні заяви Оліївської сільської виборчої комісії Житомирського району, Житомирській області про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 березня 2019 року.

2. Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Оліївської сільської виборчої комісії Житомирського району, Житомирської області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 березня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Оліївської сільської виборчої комісії Житомирського району, Житомирської області про визнання протиправною та скасування постанови від 18.01.2019 №08/2019.

3. Копію ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження разом з апеляційною скаргою та доданими до скарги матеріалами надіслати скаржнику.

4. Копію ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження надіслати учасникам справи.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддями та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Суддя-доповідач Гонтарук В. М. Судді Біла Л.М. Курко О. П.