Постанова

від 02.10.2019 по справі 766/8154/17

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2019 року м. Херсон

Номер справи: 766/8154/17

Номер провадження: 22-ц/819/1122/19

Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (суддя-доповідач) Вейтас І.В.,

суддів : Бездрабко В.О.,

Приходько Л.А.,

секретар Кутузова А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційну скаргу Приватної виробничо-комерційної фірми Стройіндустрія на рішення Херсонського міського суду Херсонської області, в складі судді Майдан С.І., від 10 квітня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Приватної виробничо-комерційної фірми Стройіндустрія про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

В травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 14.08.2014 року між нею та ПВКФ СТРОЙІНДУСТРІЯ укладено договір №18 купівлі-продажу транспортного засобу, за яким ПВКФ Стройіндустрія зобов`язалась передати позивачу у власність належний фірмі транспортний засіб - автомобіль Fiat Linea , 2013 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , а позивач зобов`язувалася його прийняти та сплатити 207991,66 гривень.

В період з 15.08.2014 року по 20.08.2014 року позивач виконала взяті на себе зобов`язання і сплатила 208 000 гривень згідно квитанцій 2Р1572 від 15.08.2014 року на суму 28 000 гривень, згідно квитанції 1Р1919 від 19.08.2014 року на суму 149 000 гривень, згідно квитанції до прибуткового касового ордеру №4 від 20.08.2014 року на суму 31 000 гривень. Після повної сплати вартості за транспортний засіб відповідач передав позивачці транспортний засіб, оригінал свідоцтва про право власності та ключі. Починаючи з 20.08.2014 року, позивач фактично володіє, користується та розпоряджається транспортним засобом. В кінці серпня 2014 року позивач звернулась до працівників МРЕВ ДАІ з метою перереєструвати на себе транспортний засіб, однак отримала відмову у зв`язку з тим, що вказаний транспортний засіб, починаючи з 21.05.2014 року, знаходився в заставі ПАТ ПОЛТАВА-БАНК .

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 06.04.2017 року у цивільній справі №766/12136/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ПВКФ Стройіндустрія , НФГ РУСЛАН про визнання права власності на транспортний засіб та за зустрічним позовом ПВКФ Стройіндустрія до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним у задоволені первісного позову про визнання права власності відмовлено та відмовлено ПВКФ Стройіндустрія в задоволені зустрічної позовної заяви про визнання правочину недійсним. Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області зазначене рішення Херсонського міського суду Херсонської області залишено без змін.

Позивач вказує, що ПВКФ Стройіндустрія набула кошти в сумі 208 000 гривень без достатньої правової підстави та просить стягнути вказану суму відповідно до положень ст.1212 ЦК України. Також просить стягнути за період з 20.08.2014 року по 18.12.2017 року (дата звернення з заявою про збільшення позовних вимог) відповідно до положень ч.2 ст.625 ЦК України 21561,85 гривень - 3 % річних, 150 645 гривень - інфляційні втрати.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 10 квітня 2019 року позов задоволено, стягнуто з Приватної виробничо-комерційної фірми Стройіндустрія на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 380 206,85 гривень, з яких: 208 000,00 гривень - сума боргу, 21 561,85 гривень - 3% річних, 150 645,00 гривень - інфляційні витрати.

Стягнуто з Приватної виробничо-комерційної фірми Стройіндустрія на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 5 147,09 гривень.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що відповідач безпідставно набув кошти в сумі 208 000 гривень та зобов`язаний їх повернути позивачці з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ПВКФ Стройіндустрія в апеляційній скарзі вказує, що договором купівлі-продажу передбачено оплату коштів лише на розрахунковий рахунок Фірми, і тому суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги доводи відповідача, що кошти в сумі 31 000 гривень, які начебто, сплатила позивач відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру № 4 від 20 серпня 2014 року, ПВКФ Стройіндустрія не отримувала. Також відповідач оскаржує правомірність застосування до вказаних правовідносин положень ч.2 ст. 625 ЦК України, оскільки вони не є зобов`язальними правовідносинами, які виплавають з грошового зобов`язання. Вказує, що позивач в позовній заяві та в заяві про збільшення позовних вимог не вказала норму Закону відповідно до якої просить стягнути 3% річних та інфляційні втрати. Зазначає, що позивачем та судом першої інстанції не наведено обґрунтування періоду за який здійснено нарахування вказаних сум. Просить скасувати рішення суду та прийняти нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково, стягнути з ПВКФ Стройіндустрія на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 177 000 гривен. У вказаному розмірі коштів відповідач погоджується про безпідставність їх утримання.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача адвокат Дерій А.С. вказує, що судом постановлено законне та обґрунтоване рішення на підставі правильно застосованих норм матеріального права, з врахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 10.04.2018 року у справі № 910/1056/15 щодо застосування положень ч.2 ст.625 ЦК України. Вважає, що відповідач мав повернути безпідставно отримані кошти наступного дня після їх отримання, тому позивачкою і було заявлено про початок нарахування 3% річних та інфляційних втрат у вказані нею дати. Також зазначає, що обставина отримання ПВКФ Стройіндустрія від ОСОБА_1 207 991 гривень встановлена рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 06.04.2017 року, яке набрало законної сили та не потребує доведенню в даній справі. Просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи слідує, що 14.08.2014 року між ПВКФ Стройіндустрія та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу марки Fiat Linea , 2013 року випуску, державний номер НОМЕР_1 . Згідно умов договору продавець передає покупцю ОСОБА_1 у власність автомобіль Fiat Linea за ціною 207991,66 гривень, а покупець сплачує загальну суму договору частками або повністю безготівковим платежем не пізніше 60 календарних днів з моменту підписання цього договору.

ПВКФ Стройіндустрія виписано ОСОБА_1 рахунок-фактуру №СФ-0000240 від 15.08.2014 року на суму 208 991,66 гривень.

Згідно квитанції 2Р1572 від 15.08.2014 року ОСОБА_1 перерахувала ПВКФ Стройіндустрія грошові кошти за автомобіль Fiat Linea в сумі 28 000 гривень за договором від 14.08.2014 року.

Згідно квитанції 2Р1919 від 19.08.2014 року ОСОБА_1 перерахувала ПВКФ Стройіндустрія грошові кошти за автомобіль Fiat Linea в сумі 149 000 гривень за договором від 14.08.2014 року.

Згідно квитанції до прибуткового касового ордера №4 від 20.08.2014 року ОСОБА_1 сплатила ПВКФ Стройіндустрія 31 000 гривень згідно рахунку №240 від 15.08.2014 року.

З довідки відповідача від 05.06.2015 року ПВКФ Стройіндустрія вбачається, що ОСОБА_2 видано довіреність на право керування автомобілем Fiat Linea , державний номер НОМЕР_1 , який належить ПВКФ Стройіндустрія , строком на один рік.

06.05.2015 року ОСОБА_1 направлено ПВКФ Стройіндустрія претензію, в якій вона просить підписати Акт приймання-передачі транспортного засобу Fiat Linea , державний номер НОМЕР_1 , або повернути грошові кошти в сумі 207991,66 гривень. Посилаючись на те, що нею умови договору від 14.08.2014 року виконані, переховано ПВКФ Стройіндустрія грошові кошти в сумах 149000,00 гривень, 28000,00 гривень, 31000,00 гривень, а всього 208000,00 гривень.

14.04.2017 року ОСОБА_1 направлено ПВКФ Стройіндустрія вимогу, в якій вона просить в семиденний термін з дня отримання вимоги підписати Акт приймання-передачі транспортного засобу, призначити день для спільної участі в проведенні реєстрації (перереєстрації) транспортного засобу на ім`я ОСОБА_1

Однак, право власності на автомобіль не було перереєстровано за позивачем, оскільки з договору застави від 24.02.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського місткового нотаріального округу Йосипенко В.В., вбачається, що легковий автомобіль Fiat Linea , державний номер НОМЕР_1 , передано ПВКФ Стройіндустрія у заставу Публічному акціонерному товариству ПОЛТАВА - БАНК в рахунок забезпечення повернення ПВКФ Стройіндустрія грошових коштів в розмірі 1 200 000 гривень за кредитним договором №4384 від 24.02.2015 року, що також підтверджується Витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна №52133842 від 28.04.2017 року.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 06.04.2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 03.05.2017 року та Постановою Верховного Суду від 26.09.2018 року, у справі №766/12136/16-ц, в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПВКФ Стройіндустрія , Насіннєвого фермерського господарства Руслан про визнання права власності на транспортний засіб відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ПВКФ Стройіндустрія до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним відмовлено.

На підставі вищезазначених рішень 12.04.2017 року ПВКФ Стройіндустрія направлено ОСОБА_1 вимогу про повернення автомобіля Fiat Linea , державний номер НОМЕР_1 , оскільки він належить на праві власності ПВКФ Стройіндустрія на підставі свідоцтва про перереєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , виданого ВРЕВ ДАІ м.Херсон 20.05.2014 року. Представники сторін підтвердили, що на час розгляду справи судом апеляційної інстанції спірний автомобіль перебуває у позивача ОСОБА_1 .

Отже, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на виконання умов договору купівлі-продажу транспортного засобу від 14.08.2014 року, визнаного згодом неукладеним, сплатила відповідачу грошові кошти в розмірі 208 000 гривень.

ПВКФ Стройіндустрія не спростовано доводи позивача щодо сплати нею коштів в сумі 31 000 гривень відповідно до прибуткового касового ордеру № 4. Колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги, що вказані кошти не були отримані ПВКФ Стройіндустрія такими, що не спростовують висновок суду про повну оплату ОСОБА_1 вартості автомобіля в сумі 208 000 гривень, в тому числі за прибутковим касовим ордером № 4 сумі 31 000 гривень, копія якого знаходиться в матеріалах справи, виходячи з наступного.

Відповідач вказує, що ОСОБА_3 , за підписом якої видано дану квитанцію, на посаді головного бухгалтера та касира не працювала. На підтвердження цього надано копію трудової книжки ОСОБА_3 , з якої вбачається, що ОСОБА_3 з 02.01.2006 року по 05.05.2015 року працювала в ПВКФ Стройіндустрія на посаді комерційного директора. Вказана відповідачем обставина не свідчить про те, що позивач не вносила коштів через касу фірми. Крім того, всі послідуючі дії ПВКФ Стройіндустрія , як то видача довіреності на ім`я позивачки на право керування спірним автомобілем та позиція фірми під час розгляду справи №766/12136/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ПВКФ Стройіндустрія та зустрічним позовом ПВКФ Стройіндустрія до ОСОБА_1 , свідчить про визнання ПВКФ Стройіндустрія факту повного виконання ОСОБА_1 умов договору щодо повної сплати вартості автомобіля.

Разом з тим, колегія суддів вважає такими, що заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про безпідставність вимог про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та періоду нарахування відсотків за користування безпідставно одержаних грошей, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1212 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно; особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 06.04.2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПВКФ Стройіндустрія , Насіннєвого фермерського господарства Руслан про визнання права власності на транспортний засіб відмовлено, в задоволенні зустрічного позову ПВКФ Стройіндустрія до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовів, суд першої інстанції дійшов висновку про неможливість визнання права власності на транспортний засіб, оскільки продаж транспортного засобу здійснено без відповідного договору транспортного засобу, реєстрацію та отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, що сторонами здійснено не було.

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 03 травня 2017 року за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 06.04.2017 року залишено без змін.

Тобто, з дати ухвалення рішення суду про відмову з задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на транспортний засіб сторонам стало достовірно відомо про безпідставність отримання грошей відповідачем і, відповідно виникло грошове зобов`язання ПВКФ Стройіндустрія перед ОСОБА_1 по поверненню на її користь сплачених коштів.

На порушення вимог ст. 1212 ЦК України відповідач станом на день подання позовної заяви не повернув сплачені позивачем гроші.

Згідно із частиною другою статті 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до статті 536 ЦК за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Великою Палатою Верховного Суду в Постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, провадження № 12-14гс18, висловлено правову позицію, що у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК ( п.41 Постанови).

Велика Палата Верховного Суду у вказаній Постанові зазначила, що термін користування чужими коштами може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин в силу частини другої статті 1054 ЦК та до відносин із комерційного кредиту в силу частини другої статті 1057 ЦК.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки законодавством встановлені наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, то підстави для застосування аналогії закону відсутні.

Отже, висновки судів про необхідність застосовувати до спірних відносин положення частини першої статті 1048 ЦК за аналогією закону, аби визначити розмір процентів, є помилковими, бо, по-перше, у цій справі йдеться про неправомірну поведінку боржника (в той час як частина 1 статті 1048 ЦК застосовується у випадку правомірної поведінки), а по-друге, у законодавстві немає прогалини у цій частині.

Виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК. (п. 34-41 Постанови)

Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги про незаконність стягнення 3% річних у разі прострочення виконання зобов`язання по поверненню безпідставно одержаних коштів є юридично безпідставними.

Разом тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про безпідставність вимог про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат.

Так, частиною 2 статті 1214 ЦК України передбачено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказано саме про необхідність застосовувати до правовідносин з прострочення зобов`язання повернення безпідставно отриманих грошей процентів, нарахованих згідно з положенням ч.2 ст.625 ЦК України, а не з застосуванням ч.1 ст.1048 ЦК України.

Таким чином, стягнення інфляційних втрат з відповідача на користь позивача не відповідає положенням частини 2 статті 1214 ЦК України та висновкам, викладених Великою Палатою Верховного Суду у вказаній вище справі.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду в частині стягнення з ПВКФ Стройіндустрія на користь ОСОБА_1 інфляційних втрат в сумі 150 645 гривень підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову ОСОБА_1 в задоволенні вказаної позовної вимоги.

Частиною 1 статті 1214 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберігала його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналась або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Оскільки, ні ОСОБА_1 , ні ПВКФ Стройіндустрія не вважали отримані відповідачем за договором від 14.08.2014 року кошти в сумі 208 000 гривень безпідставно набутим майном до ухвалення 06 квітня 2017 року Херсонським міським судом Херсонської рішення суду про відмову з задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на транспортний засіб (яким вона користувалась весь вказаний час), то саме з цієї дати сторонам стало достовірно відомо про володіння відповідачем грошима позивача без достатньої правової підстави.

Отже, у відповідача з цього часу виникло зобов`язання з поверненню вказаних коштів. Тому колегія суддів вважає, що судом першої інстанції безпідставно взято до уваги розрахунок позивача за яким нарахування процентів здійснено з дня після їх отримання відповідачем (з 15, 19 та 20 серпня 2014 року) по 18.12.2017 року.

18 грудня 2017 року позивач збільшувала позовні вимоги та просила стягнути з відповідача 3% річних всього в сумі 21 561,85 гривень. Колегія суддів вважає, що вказана вимога підлягає частковому задоволенню, а саме за період з 07 квітня 2017 року по 18 грудня 2017 року в сумі 4 376 гривень (208 000 гривень х (256 днів :365) х 3% : 100%).

Отже, рішення суду в частині стягнення з ПВКФ Стройіндустрія на користь ОСОБА_1 . 3 % річних слід змінити, зменшивши стягнуту суму з 21 561, 85 гривень до 4 376 гривень.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати, понесені сторонами у зв`язку з розглядом справи в суді першої та апеляційної інстанції, підлягають такому розподілу.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково, а саме у розмірі 55,86 %, а тому рішення суду простягнення з ПВКФ Стройіндустрія на користь ОСОБА_1 судових витрат по сплаті судового збору слід змінити, зменшивши стягнуту суму з 5147,09 гривень до 2876,70 гривень.

З ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь ПВКФ Стройіндустрія судові витрати понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції - судовий збір пропорційно до розміру задоволених вимог апеляційної скарги 82,6% в сумі 2517,73 гривень.

Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст. 376, ст. 382 ЦПК України Херсонський апеляційний суд у складіколегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватної виробничо-комерційної фірми Стройіндустрія задовольнити частково.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 10 квітня 2019 року в частині стягнення з Приватної виробничо-комерційної фірми Стройіндустрія на користь ОСОБА_1 інфляційних втрат в сумі 150 645 гривень скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні вказаної позовної вимоги.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 10 квітня 2019 року в частині стягнення з Приватної виробничо-комерційної фірми Стройіндустрія на користь ОСОБА_1 3 % річних змінити, зменшивши стягнуту суму з 21 561, 85 гривень до 4 359 гривень.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 10 квітня 2019 року в частині визначення загальної суми стягнення з Приватної виробничо-комерційної фірми Стройіндустрія на користь ОСОБА_1 змінити, зменшивши стягнуту суму з 380206,85 гривень до 212 359 гривень.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 10 квітня 2019 року в частині стягнення з Приватної виробничо-комерційної фірми Стройіндустрія на користь ОСОБА_1 судових витрат по сплаті судового збору змінити, зменшивши стягнуту суму з 5147,09 гривень до 2876,70 гривень.

В іншій частині рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 10 квітня 2019 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватної виробничо-комерційної фірми Стройіндустрія судові витрати понесені в зв`язку з розглядом справи апеляційним судом у виді судового збору в сумі 2517,73 гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий І.В. Вейтас

Судді: В.О. Бездрабко

Л.А. Приходько

Повний текст постанови складено 09 жовтня 2019 року

Суддя: І.В. Вейтас