Рішення

від 10.10.2019 по справі 910/8972/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.10.2019Справа № 910/8972/19 Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М. , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Публічного акціонерного товариства Родовід Банк в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Шевченко Андрія Миколайовича

до Приватного акціонерного товариства Українська Фінансова Мережа

про стягнення 13 950,49 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство Родовід Банк в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Шевченко Андрія Миколайовича звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства Українська Фінансова Мережа про стягнення 13 950,49 грн., а саме: 9 900,00 грн. основного боргу, 2 816,30 грн. пені, 261,00 грн. пені минулих періодів, 237,15 грн. процентів річних, 735,44 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором № 21187/21188 оренди обладнання від 20.06.2013 року в частині своєчасної сплати орендної плати за обладнання, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2019 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Розглянувши подану від позивача через відділ діловодства суду 22.07.2019 заяву № 16-11-б.б/4258 від 17.07.2019 року про усунення недоліків позовної заяви, ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 останню прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/8972/19 та, приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь - якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/8972/19 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Окрім того, вказаною ухвалою суду також витребувано у позивача додаткові докази в обґрунтування своїх позовних вимог.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано. Додаткових заяв та клопотань процесуального характеру від останнього на час розгляду справи до суду також не надходило.

В свою чергу суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення; днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

За змістом статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

В силу положень статті 10 наведеного Закону якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 29.07.2019 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Сирецька, 1-3, м. Київ, 04136, та була повернута поштовим відділенням на адресу суду неврученою з відміткою за закінченням встановленого строку зберігання .

Відповідно до пунктів 4, 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Суд наголошує, що відповідно до частини сьомої статті 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

Враховуючи викладене, беручи до уваги, що сторони не повідомили суд про іншу адресу, відмінну від адреси місцезнаходження відповідача, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що про відкриття провадження у справі № 910/8972/19 відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Суд також звертає увагу, що з урахуванням строків, встановлених частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 29.07.2019 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву до 23.08.2019 року включно.

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду у справі № 910/8972/19 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на вищевикладене, оскільки Приватне акціонерне товариство Українська Фінансова Мережа не скористалось наданим йому процесуальним правом, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 20 червня 2013 року між Публічним акціонерним товариством Родовід Банк (орендодавець за договором, позивач у справі) та Приватним акціонерним товариством Українська фінансова мережа (орендар за договором, відповідач у справі) укладено Договір оренди обладнання № 21187/21188 (далі - Договір), згідно з яким орендодавець зобов`язується передати в строкове платне користування, а саме - в оренду, криптографічне обладнання HSM Protect Server Gold PCI 3, виробництва компанії Safe Net, згідно з переліком, що міститься в Додатку № 1 до даного договору, що є його невід`ємною частиною (далі - обладнання), а орендар зобов`язується прийняти від орендодавця обладнання у строкове платне користування, а саме - в оренду, і сплачувати орендодавцеві орендну плату за оренду обладнання в порядку і розмірі, визначених цим Договором.

Вартість обладнання з урахуванням індексації на дату укладення Договору становить 80 657,16 грн. (пункт 1.2. Договору).

Розділами 2-9 Договору сторони визначили умови передачі та повернення обладнання, орендну плату, обов`язки, права і відповідальність сторін тощо.

Судом встановлено, що укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживча річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в ст. 759 Цивільного кодексу України.

Так, за умовами Договору передача обладнання орендодавцем в оренду орендареві здійснюється за адресою: 04136, м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 1-3, на підставі акта приймання-передачі обладнання в оренду, який підписується представниками (уповноваженими особами) сторін та скріплюється печатками сторін. Стан та склад обладнання, яке передається орендареві відображається в акті приймання-передачі обладнання в оренду, який підписується представниками (уповноваженими особами) сторін (пункти 2.1., 2.2. Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до умов Договору позивач - Публічне акціонерне товариство Родовід Банк передав, а відповідач - Приватне акціонерне товариство Українська фінансова мережа прийняв в оренду обладнання у кількості 2 (дві) шт., інвентарні номери 21187, 21188, згідно переліку (додаток № 1 до Договору) в робочому стані, що підтверджується відповідним належним чином оформленим актом приймання-передачі обладнання в оренду від 21 червня 2013 року, копія якого наявна в матеріалах справи.

За змістом ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Пунктами 9.1., 9.2. Договору встановлено, до даний Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками і діє до 31 грудня 2013 року включно. Якщо жодна із сторін не заявить письмово про припинення дії Договору достроково за 1 (один) місяць до збігу строку його дії, то Договір вважається пролонгованим на тих самих умовах ще на 1 (один) рік до 31 грудня 2014 року включно. Будь-яка сторона має право достроково розірвати даний Договір, попередивши письмово про такі наміри іншу сторону не менше ніж за 30 (тридцять) робочих днів до запланованого дня розірвання Договору. Цей Договір вважається розірваним після закінчення 30-денного періоду з дати відправлення зацікавленою стороною письмового повідомлення про розірвання.

Зміни та доповнення до цього Договору можуть бути внесені за взаємною згодою сторін укладаються в письмові формі, шляхом оформлення додаткових угод до цього Договору, які є його невід`ємними частинами (пункти 9.6., 9.7. Договору).

В подальшому між сторонами була укладена додаткова угода № 1 від 31.12.2014 до Договору, якою сторони виклавши в новій редакції п. 9.1 розділу 9 Договору, продовжили дію останнього до 31.12.2015 включно. В разі якщо жодна із сторін не заявить про розірвання Договору за 30 календарних днів до закінчення строку його дії, Договір вважається продовженим на кожний наступний рік.

Окрім цього, матеріали справи містять також належним чином оформлений між сторонами Договір від 22.02.2019 про дострокове припинення дії Договору, згідно з яким сторони дійшли згоди достроково, а саме 01.02.2019, припинити дію Договору оренди обладнання № 21187/21188 від 20.06.2013 із змінами та доповненнями. Сторони погодили, що останнім днем оренди є 31.01.2019Ю а також те, що з 31.01.2019 у орендаря виникає зобов`язання по погашенню заборгованості у сумі 9 900,00 грн. в т.ч. ПДВ з орендної плати за період травень 2018 року - січень 2019 року.

За умовами Договору у день закінчення встановленого цим Договором строку оренди, орендар зобов`язаний передати орендодавцеві обладнання за адресою, визначеною орендодавцем, за актом приймання-передачі обладнання із оренди, який підписується представниками (уповноваженими особами) сторін. Орендар, при припиненні дії цього Договору, повинен повернути орендодавцеві обладнання у стані, не гіршому від стану, в якому воно було прийнято орендарем в оренду, з урахуванням нормального зносу (пункт 2.3. Договору).

Частиною 2 статті 795 Цивільного кодексу України визначено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Як наслідок, у зв`язку із достроковим припиненням дії Договору, орендодавцем в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Родовід Банк" Шевченка А.М. та орендарем складено відповідний акт приймання-передачі обладнання з оренди, з якого вбачається, що орендар передав, а орендодавець прийняв з оренди криптографічне обладнання HSM Protect Server Gold PCI 3, виробництва компанії Safe Net, у кількості 2 (дві) шт., інвентарні номери 21187, 21188, у справному стані та з урахуванням нормального зносу.

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Договором встановлено, розмір орендної плати за цим Договором становить 1 100,00 грн., в тому числі ПДВ, на місяць. Початком перебігу строку, за який вноситься орендарем орендна плата за оренду обладнання, є день підписання сторонами акта приймання-передачі обладнання в оренду, а закінченням цього строку - день підписання сторонами акта приймання-передачі обладнання з оренди (пункти 3.1., 3.3. Договору).

Відповідно до положень частини 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з пунктом 3.2. Договору орендна плата вноситься щомісячно протягом 15 (п`ятнадцяти) календарних днів місяця, за який вона вноситься. Внесення орендної плати здійснюється орендарем самостійно шляхом переказу грошових коштів на рахунок орендодавця № 361925 в АТ "Родовід Банк", МФО 321712. Щомісячно, не пізніше 30-го числа наступного місяця за звітним, орендодавець надає орендарю підписаний акт про виконання Договору за поточний місяць.

Суд звертає увагу, що відповідно до Цивільного кодексу України договір найму (оренди) не є договором про надання послуг, тож як наслідок - такі операції не повинні щомісяця засвідчуватись актом наданих послуг.

Отже чинне законодавство про оренду не вимагає щомісячного підтвердження факту користування майном актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), які притаманні здебільшого договорам підряду та/або договорам про надання послуг (ст.ст. 882,901 ЦК України).

В свою чергу, за висновками суду з огляду на положення Договору оренди обладнання наявність або відсутність підписаних Актів про виконання договору за поточний місяць не ставлять в залежність наявність обов`язку орендаря вчасно вносити орендну плату обладнання.

Згідно наданих позивачем письмових пояснень судом встановлено, що за зазначений у позовній заяві період по наданим послугам з оренди обладнання по Договору акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) були підготовлені та виставлялися відповідачу, проте були проігноровані останнім в частині оплати та повернення до Банку підписаного екземпляру.

Наразі оскільки в матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до АТ "Родовід Банк" як орендодавця з питань неотримання актів згідно вищевказаних приписів Договору, можливість посилання на відсутність (неодержання) актів як на підставу невиконання зобов`язань зі своєчасної та повної їх оплати у відповідача відсутня.

При цьому, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання позивачем своїх договірних зобов`язань в частині надання послуг з оренди обладнання з боку орендаря (відповідача) відсутні.

Доказів пред`явлення відповідачем заперечень щодо якості та обсягів наданих послуг та відмови відповідача від приймання наданих позивачем послуг та підписання актів, а також претензій щодо повного та належного виконання позивачем умов Договору до суду не надходило.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання щодо надання послуг з оренди обладнання у відповідності до умов Договору та в обсягах, зазначених в актах акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), а відповідачем, у свою чергу, прийнято надані послуги у вказаних обсягах без будь - яких зауважень.

Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з доданого позивачем до позову розрахунку, відповідач у визначений Договором строк орендні платежі належним чином не здійснив, у зв`язку з чим станом на 03.07.2019 за Приватним акціонерним товариством Українська фінансова мережа обліковується прострочена заборгованість по орендній платі за травень -, грудень 2018 року та січень 2019 року, що в загальній сумі становить 9900,00 грн.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов`язання щодо здійснення платежів за оренду обладнання за період травень 2018 року - січень 2019 року на загальну суму 9 900,00 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась прострочена заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив суд стягнути в судовому порядку.

Окрім того, оскільки, на думку позивача, відповідачем допущено порушення зобов`язання щодо своєчасної оплати передбачених умовами Договору орендних платежів, позивачем на підставі п.8.1 Договору здійснено нарахування пені в сумі 2 816,30 грн. за період за період з 16.05.2018 по 03.07.2019, а також на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України 237,15 грн. процентів річних та 735,44 грн. втрат від інфляції за період з 16.05.2018 по 03.07.2019, які позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку.

У відповідності до статті 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Доказів визнання недійсним Договір оренди обладнання № 21187/21188 від 20.06.2013 (із змінами та доповненнями) або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Таким чином, зважаючи на те, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 9 900,00 грн. за вказаним Договором підлягає задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов`язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань .

З урахуванням приписів статті 549, ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1ст. 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Так, пунктом 8.1. Договору сторони встановили, що за невнесення (несвоєчасне внесення) орендної плати орендар сплачує орендодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми прострочених платежів за кожний день прострочення.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

При цьому інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо сплати орендних платежів у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення пеню в сумі 2 816,30 грн. за період травень за період з 16.05.2018 по 03.07.2019, а також на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України 237,15 грн. процентів річних та 735,44 грн. втрат від інфляції за період з 16.05.2019 по 03.07.2019, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

Суд зазначає, що відповідно до абз. 1 п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань (далі - Постанова № 14) кінцева дата виконання зобов`язання не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Відповідно до частини 2 статті 251 Цивільного кодексу України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч. 2 ст. 252 Цивільного кодексу України).

При цьому згідно ч. 1 ст. 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Окрім цього, відповідно до ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Також суд звертає увагу, що згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Зокрема, як зазначено в пункті 2.5 Постанови № 14 щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Отже, за висновками суду, положеннями п. 8.1 Договору щодо нарахування пені за кожен день прострочення не визначена інша (більша) тривалість періоду нарахування пені, ніж передбачений положеннями ст. 232 Господарського кодексу України та Постановою №14, а тому нарахування пені за Договором повинно здійснюватись виключно у визначеному господарським законодавством загальному порядку.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи ЛІГА перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені та процентів річних судом встановлено, що розмір пені, процентів річних та втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного позивачем періоду закінчення нарахування та враховуючи визначений судом початок такого періоду, становить 1763,14 грн. пені, 236,60 грн. процентів річних та 778,36 грн. втрат від інфляції, а отже є меншим, ніж заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення пені, процентів річних та втрат від інфляції за несвоєчасну сплату орендної плати за Договором підлягають частковому задоволенню у розмірах, нарахованих судом, а саме 1763,14 грн. пені, 236,60 грн. процентів річних та 778,36 грн. втрат від інфляції.

Окрім цього позивачем заявлена до стягнення з відповідача пеня минулих періодів в сумі 261,60 грн. яка, за твердженнями позивача, нарахована за несвоєчасну оплату орендної плати за спірним Договором за лютий, березень 2018 року, а також за несвоєчасну сплату відшкодування комунальних послуг за 11.2017 року по договору К-9.

Суд зазначає, що предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст.16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Як встановлено судом, правовідносини сторін виникли на підставі Договору № 21187/21188 оренди обладнання від 20.06.2013 року, та, відповідно, предметом даного позову є стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за вказаним Договором за період травень 2018 року - січень 2019 року, в зв`язку з несплатою якої позивачем, відповідно, нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.

Проте, оскільки період заборгованості за лютий, березень 2018 року за спірним Договором не входить до складу позовних вимог, включених позивачем до даного позову, а правовідносини сторін виникли на підставі іншого, ніж договір К-9, правочину, зазначене унеможливлює задоволення позовних вимог позивача в цій частині.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі Гарсія Руїз проти Іспанії , від 22 лютого 2007 року в справі Красуля проти Росії , від 5 травня 2011 року в справі Ільяді проти Росії , від 28 жовтня 2010 року в справі Трофимчук проти України , від 9 грудня 1994 року в справі Хіро Балані проти Іспанії , від 1 липня 2003 року в справі Суомінен проти Фінляндії , від 7 червня 2008 року в справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян ( MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії ) свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі РуїсТоріха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

За таких обставин, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Українська фінансова мережа (04070, м. Київ, вул. Північно-Сирецька, буд. 1-3, код ЄДРПОУ 34295209) на користь Публічного акціонерного товариства Родовід Банк (04136, м. Київ, вул. Північно-Сирецька, буд. 1-3, код ЄДРПОУ 14349442) 9 900,00 грн. (дев`ять тисяч дев`ятсот грн. 00 коп.) основного боргу, 1763,14 грн. (одну тисячу сімсот шістдесят три грн. 14 коп.) пені, 236,60 грн. (двісті шістдесят три грн. 60 коп.) процентів річних, 778,36 грн. (сімсот сімдесят вісім грн. 36 коп.) втрат від інфляції та 1745,79 (одну тисячу сімсот сорок п`ять грн. 79 коп.) судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 10 жовтня 2019 року

Суддя А.М. Селівон