Рішення

від 07.10.2019 по справі 361/8331/18

БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 361/8331/18

Провадження № 2/361/1349/19

07.10.2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2019 року Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:

судді - Сердинського В.С.

при секретарі - Мищенко С.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Бровари цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми авансового платежу,

установив:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми авансового платежу .

Позивач зазначала, що 28 липня 2018 року вона та відповідач уклали попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки, який цього дня було посвідчено приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області Лисогором О.А. за реєстровим номером 1852.

Згідно з п.п. 1, 2 (пп. 2.1, 2.2), 4 цього договору, сторони зобов`язувалися в майбутньому у строк до 08 грудня 2018 року укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0378 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 -є, кадастровий номер 3210600000:01:005:0095, після отримання на неї відповідачем всіх необхідних документів, для її відчуження позивачу за ціною за основним договором в сумі 2007112,50 грн., що на дату підписання попереднього договору становить еквівалент 75000,00 доларів США за офіційним курсом української гривні до долара США.

Відповідно до п. 10 вказаного попереднього договору, позивач сплатила відповідачу, а він, підписавши попередній договір, підтвердив факт отримання від неї авансового платежу за цим договором в сумі 401422,50 грн., що на дату підписання зазначеного попереднього договору становить еквівалент 15000,00 доларів США за офіційним курсом української гривні до долара США.

Як вбачається з цього пункту, сторони розуміли, що зазначені грошові кошти не є завдатком, і на них не розповсюджуються норми цивільного законодавства України про завдаток; ці кошти не є неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням у розумінні частини першої статті 546 Цивільного кодексу України. Та, за умови належного виконання всіх умов попереднього договору, та при майбутньому укладенні основного договору, ці грошові кошти зараховуються до вартості відчужуваної земельної ділянки.

03 грудня 2018 року вони за взаємною згодою розірвали вищевказаний попередній договір окремим договором про його розірвання, який цього дня було посвідчено приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області Лисогором О.А. за реєстровим номером 3159. При цьому на примірниках попереднього договору нотаріусом були зроблені відмітки про розірвання попереднього договору.

На день посвідчення нотаріусом договору про розірвання попереднього договору купівлі-продажу земельної ділянки відповідач не мав суми авансового платежу, яку позивач сплатила йому, але й не мав до неї претензій щодо повернення протягом трьох днів після укладення договору від 03.12.2018 р. про розірвання попереднього договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28.07.2018 р. сплаченої йому нею суми авансового платежу в розмірі 401422,50 грн.

Однак, потім відповідач відмовився повертати їй всю суму авансового платежу в розмірі 401422,50 грн.

Посилаючись на викладене, позивач просила суд стягнути із ОСОБА_2 на її користь суму авансового платежу в розмірі 401422,50 грн., у зв`язку з розірванням попереднього договору купівлі-продажу земельної ділянки, а також усі понесені нею судові витрати.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 позовні вимоги підтримав, надав пояснення аналогічні позовній заяві, просив суд про задоволення позову в повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 позовні вимоги не визнав, заперечував проти їх задоволення в повному обсязі, посилаючись на те, що сума в розмірі 401422,50 грн. була повернута позивачу в повному обсязі, що підтверджується підписанням останньою договору про розірвання попереднього договору купівлі-продажу земельної ділянки, згідно якого у сторін відсутні претензії один до одного. Посилаючись на викладене, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Судом встановлено, що 28 липня 2018 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області Лисогором О.А., зареєстрований в реєстрі за №1852 (а.с.5-6).

Згідно з п.п. 1, 2 (пп. 2.1, 2.2), 4 цього договору, сторони зобов`язувалися в майбутньому у строк до 08 грудня 2018 року укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0378 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 -є, кадастровий номер 3210600000:01:005:0095.

Ціна за основним договором визначена сторонами в сумі 2007112,50 грн., що на дату підписання попереднього договору становить еквівалент 75000,00 доларів США за офіційним курсом української гривні до долара США.

Відповідно до п. 10 вказаного попереднього договору, позивач ОСОБА_1 сплатила відповідачу ОСОБА_2 , а він, підписавши попередній договір, підтвердив факт отримання від неї авансового платежу за цим договором в сумі 401422,50 грн., що на дату підписання зазначеного попереднього договору становить еквівалент 15000,00 доларів США за офіційним курсом української гривні до долара США.

Зазначена сума розцінюється сторонами у договорі як аванс наступного договору купівлі-продажу. Зазначені грошові кошти не є завдатком, і на них не розповсюджуються норми цивільного законодавства України про завдаток; ці кошти не є неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням у розумінні частини першої статті 546 Цивільного кодексу України. Та, за умови належного виконання всіх умов попереднього договору, та при майбутньому укладенні основного договору, ці грошові кошти зараховуються до вартості відчужуваної земельної ділянки.

03 грудня 2018 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 за взаємною згодою було укладено договір про розірвання попереднього договору, який цього дня було посвідчено приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області Лисогором О.А. за реєстровим №3159 (а.с.7).

Згідно з частинами 1, 3 ст. 635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Відповідно до частин 2, 3, 4 ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. ст. 570, 571 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання й на забезпечення його виконання. Якщо порушення зобов`язання сталося з вини боржника, завдаток залишається в кредитора. Якщо порушення зобов`язання сталося з вини кредитора, він зобов`язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму в розмірі завдатку або його вартості.

Окрім того, в диспозиції ч. 2 ст. 570 ЦК України зазначено: якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Верховний Суд України шляхом винесення 13 лютого 2013 року постанови зазначив, що внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише в разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договорів.

У рішенні, винесеному 10 липня 2013 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, визначено, що внесення завдатку як способу забезпечення виконання зобов`язання може мати місце лише у випадку наявності зобов`язання, тобто укладеного між сторонами договору, яким визначено предмет та істотні умови.

Верховний Суд України в постанові від 25 вересня 2013 року зробив висновок, що правила ст. 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.

Такої ж позиції дотримався Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у рішенні від 29 січня 2014 року, зазначивши, що правило статті 571 ЦК України про залишення завдатку особі, яка його одержала, або стягнення з неї подвійної суми завдатку застосовується в тих випадках, коли між сторонами укладено договір, проте він не виконується з вини якоїсь із сторін.

Слід звернути увагу на позицію Вищого господарського суду України, викладену в постанові від 24 вересня 2014 року в справі № 909/117/14. Так, судом зазначено, що положення ч. 2 ст. 571 ЦК України (стосовно відшкодування другій стороні збитків, завданих порушенням або припиненням зобов`язання, забезпеченого завдатком) регулюють відшкодування завданої неналежним виконанням забезпеченого завдатком зобов`язання шкоди, тому не підлягають застосуванню до спірних правовідносин сторін.

Відповідно до висновку Вищого господарського суду України, викладеного у постанові від 10 грудня 2014 року (справа № 5/112/10), де суд зазначив, що за своєю правовою суттю гарантійний внесок є завдатком та до нього застосовуються правила, передбачені ч. 1 ст. 571 ЦК України, а саме: якщо порушення зобов`язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора.

Згідно постанови Вищого господарського суду України від 29 жовтня 2015 року (справа № 910/2510/15-г), сума завдатку (вартість рухомого майна, що передається як завдаток) може бути будь-якою, однак вона обов`язково має бути меншою, ніж загальна сума зобов`язання. Інакше така передача буде не передачею завдатку, а виконанням зобов`язання. Завдатком може бути забезпечено лише зобов`язання, що випливає з договору.

Таким чином, з аналізу судової практики можна виділити такі критерії інституту завдатку:

1. Завдаток вноситься з метою забезпечення виконання наявного зобов`язання.

2. Завдаток може мати місце лише в разі наявності зобов`язання, тобто укладеного між сторонами договору, яким визначено предмет та істотні умови.

3. Гарантійний внесок і завдаток є тотожними за своєю правовою суттю.

4. Завдатком є грошові кошти, що підлягають поверненню лише в тому випадку, якщо сторона, яка їх сплатила, доведе, що зобов`язання було не виконано не з її вини.

5. Положення ч. 2 ст. 571 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин сторін.

6. Сума завдатку може бути будь-якою, однак вона обов`язково має бути меншою, ніж загальна сума зобов`язання.

В ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2012 року, від 14 березня 2012 року, від 27 липня 2011 року в справах про стягнення авансових платежів, сплачених за попередніми договорами, і розірвання таких договорів суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що в разі неукладення сторонами основних договорів у строк, визначений попередніми договорами, передані позивачами в рахунок оплати за основними договорами грошові кошти є відповідно до ст. 570 ЦК України не завдатком, а авансом і підлягають поверненню особам, які їх сплатили.

Крім того, у рішенні, винесеному 10 липня 2013 року, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зробив висновок, що в разі неукладення договору підстави вважати передані кошти завдатком відсутні, тобто в такому випадку ці кошти є авансом (ч. 2 ст. 570 ЦК України).

Більше того, суд звертає увагу на той факт, що кошти, сплачені в рахунок авансу, підлягають поверненню незалежно від того, з чиєї вини не було укладено договір, який сторони мали намір укласти.

У постанові від 23 липня 2014 року, винесеній у справі № 910/24568/13, Вищий господарський суд України зазначає, що згідно з положеннями чинного в Україні законодавства авансом є грошова сума, яку перераховують відповідно до договору наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які має бути отримано (виконано, надано). Тобто в разі невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.

Крім того, Верховний Суд України в постанові від 25 вересня 2013 року зазначає, що якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Основний договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0378 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 -є, кадастровий номер 3210600000:01:005:0095, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено не було.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов правильного висновку, що грошові кошти в розмірі 401422,50 грн., які були передані позивачем ОСОБА_1 відповідачу ОСОБА_2 , були передані в якості авансу за земельну ділянку площею 0,0378 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 -є, кадастровий номер 3210600000:01:005:0095, а тому ці кошти підлягають поверненню.

Відповідно до ч.ч.1,5 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ч.ч.1,2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доводи представника відповідача ОСОБА_4 про те, що грошові кошти в сумі 401422,50 грн. були повернуті позивачу ОСОБА_1 , про що свідчить п. 2 договору про розірвання попереднього договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03 грудня 2018 року, є необгрунтованими, оскільки, як встановлено судом, на момент укладення вказаного договору відповідач не повернув суму авансового платежу і згідно п. 2 зазначеного договору, сторони засвідчили факт про відсутність будь-яких претензій один до одного, в тому числі які б стосувалися саме повернення грошових коштів, а не той факт, що грошові кошти вже були повернуті позивачу ОСОБА_1 .

За таких обставин суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі та стягненню із відповідача на користь позивачів коштів в розмірі 401422,50 грн.

Крім того, керуючись ст.141 ЦПК України, суд вважає необхідним стягнути із відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в розмірі 4014 грн.23 коп.

Керуючись ст.ст.570, 571, 635, 653 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 76, 80, 81, 89, 141, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Позов задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , грошові кошти в розмірі 401422 (чотириста одна тисяча чотириста двадцять дві) грн. 50 коп.

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , витрати по сплаті судового збору в розмірі 4014 (чотири тисячі чотирнадцять) грн. 23 коп.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Броварський міськрайонний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В. С. Сердинський