Постанова

від 09.10.2019 по справі 826/17739/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/17739/17 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2019 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів: Єгорової Н.М. та Сорочка Є.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 квітня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві, відповідач), у якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11.12.2017 №0033034204, №0032754204, №0032844204, №0032814204.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 квітня 2019 року у задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11.12.2017 №0033034204, №0032754204, №0032844204, №0032814204.

30.09.2019 до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив ГУ ДФС у м. Києві на апеляційну скаргу позивача, в якому вказує на відсутність посилань порушень судом першої інстанції при винесення оскаржуваного рішення. Також, звертає увагу на те, що апелянтом не зазначено жодних нових фактів та обставин, які б спростовували висновки суду першої інстанції.

Сторони у судове засідання не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, уповноваженими працівниками податкового органу на підставі наказу Головного управління ДФС у м. Києві № 3034 від 24.04.2017 та відповідно до п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 77, п. 82.1 ст. 82 Податкового кодексу України, та п.п. 13.1.2 п. 13.1 ст. 13. Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування проведено документальну планову виїзну перевірку щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2016, дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 31.12.2016 ФОП ОСОБА_1 відповідно до плану-графіка проведення документальних планових перевірок суб`єктів господарювання на IV квартал 2017 року.

Перевіркою встановлено, що ОСОБА_1 завищено суми витрат, всупереч п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, за рахунок безпідставно віднесених витрат, які не пов`язані з отриманням доходу та не включаються до складу витрат, а саме придбані автозапчастини у ПрAT Київоблагротехпостач на суму 13 286,67 грн. в 2015 році (використання в господарській діяльності автотранспортних засобів не встановлено); завищено суму витрат, за рахунок безпідставно віднесених витрат, які не пов`язані з отриманням доходу та не включаються до складу витрат, а саме придбані будівельні матеріали в 2016 році на загальну суму 392 121,05 грн. в т.ч. у ТОВ Сан Тек в сумі 177502,99 грн., у ТОВ Слойс в сумі 33402,18 грн., у ТОВ Будгрейтс в сумі 22908,00 грн., у ТОВ Кайс груп в сумі 158307,88 грн.; завищено суму витрат за рахунок включення придбання паливно-мастильних матеріалів в 2016 році на суму 24688,97 грн., які документально не підтверджені відповідними первинними документами, зокрема угодами, актами виконаних робіт (наданих послуг), товарно-транспортними накладними. На перевірку платником надані фіскальні чеки на придбання дизельного палива , які не підтверджують факт оплати палива ФОП ОСОБА_2 , крім того у власності та в оренді платника автомобілі відсутні; завищено суму витрат за рахунок включення придбаного товару у ТОВ Комерційна Фірма РКС на суму 26321,67 грн.

Також, перевіркою встановлено, що в порушення п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, фізичною особою-підприємцем не нараховано податкові зобов`язання по операціях з придбання товарів (авто запчастини, будівельні матеріали), що не використовуються в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника, а саме за грудень 2015 року на суму 2 657,33 грн., за серпень 2016 року на суму 31661,57 грн., за вересень 2016 року на суму 12535,35 грн., за грудень 2016 року на суму 35500,59 грн., відповідно до податкових накладних.

За результатами такої проведеної перевірки працівники податкового органу дійшли висновку про порушення позивачем :

- п.177.2, п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України, заниження податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності в сумі 81 756,71грн., в т.ч. у сумі 1993,00 грн. за 2015 рік, у сумі 79 763,71 грн. за 2016 рік;

- п.п.177.5.3 п.177.5 ст.177 Податкового кодексу України, несвоєчасну сплату податку з доходів фізичних осіб в сумі 551,00 грн.;

- п. 16-1 підрозділу 10 Розділу XX Податкового кодексу України не нарахування, не утримання і не перерахування до бюджету військового збору з чистого доходу в сумі 6 846,27 грн. в т.ч. за 2015 рік -199,30 грн., за 2016 рік - 6 646,97 грн.;

- п. 1, п. 4 ч. 2 ст. 6, п. 2 ч. 1 ст. 7, п. 8 ст. 9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , єдиний внесок із сум чистого доходу не нарахований, не утриманий і не перерахований до бюджету в сумі 94994,40 грн. в т.ч. за 2015 рік - 4 433,32 грн., за 2016 рік - 90 561,08 грн.;

- п. 8 ст. 9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , встановлено не своєчасну сплату єдиного внеску в сумі 2335,00 грн.;

- п.198.5 ст. 198, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, заниження податкових зобов`язань з ПДВ в сумі 83484,00 грн. в т. ч за вересень 2015 року - 1130,00 грн., грудень 2015 року - 2657,00 грн., серпень 2016 року - 31661,00 грн., вересень 2016 року - 12535,00 грн., грудень 2016 року - 35501,00 грн.;

- п. 177.10 п. 177 Податкового кодексу України, відображені недостовірні дані щодо понесених витрат безпосередньо пов`язаних з отриманим доходом в Книзі обліку доходів та витрат.

Так, за результатами проведеної перевірки ГУ ДФС у м. Києві складено акт від 17 листопада 2017 року № 2299/26-15-42-04-2759300738.

На підставі зазначеного акту відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 11.12.2017 № 0033034204, № 0032754204, № 0032844204, № 0032814204.

Вважаючи зазначені рішення податкового органу такими, що суперечать вимогам чинного податкового законодавства позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів шляхом подання цього адміністративного позову.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України ) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України грошове зобов`язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до п.177.2 ст.177 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Згідно пп.пп.177.4.1, 177.4.4, п.177.4 ст.177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать, зокрема, витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат.

Аналіз викладених правових норм вказує на те, що необхідною умовою для віднесення витрат, понесених платником податку на придбання товарів (послуг), до складу витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб, є безпосередній зв`язок з отриманням доходу.

Підпунктом а пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.189.1 ст.189 Податкового кодексу України у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Приписами пп. г п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися, зокрема, в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Підпунктом 14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України закріплено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, та вбачається з матеріалів справи, по фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ Комерційна Фірма РКС (код ЄДРПОУ 39206731) за березень, квітень, травень 2015 року, що останній не мав права виписувати податкові накладні, прибуткові касові ордери, а ФОП ОСОБА_1 не мав права формувати податковий кредит, валові витрати за рахунок зазначеного контрагента-постачальника.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, оперативним управлінням ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві відібрано пояснення у гр. ОСОБА_3 (директор, головний бухгалтер та особа, що має право підпису), в якому той зазначив, що він не причетний до діяльності вищезазначеного підприємства.

Згідно з приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Приписами ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

При цьому, варто звернути увагу, що одним із принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (стаття 4 Закону № 996-XIV). У відповідності до зазначеного принципу, неважливо яку операцію було оформлено документально, значення має виключно те, яка операція була здійснена фактично. Тобто, документальне оформлення операції, відмінної від тої, яка реально відбулася, не дає права особі обліковувати таку операцію, натомість обліку підлягає та операція, яка фактично відбулася.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Тобто, при вирішенні питання про правомірність формування податкових зобов`язань суд повинен встановити, насамперед, реальність господарської операції, про що мають свідчити належним чином оформлені первинні документи. При цьому чинне законодавство передбачає перелік необхідних первинних документів з огляду на предмет господарських відносин. При дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

На підставі викладеного, зважаючи що директор ТОВ Комерційна Фірма РКС заперечував свою участь у створенні та діяльності цього підприємства, будь які документи підписані останнім не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважною особою, а отже і посвідчувати факт здійснення реальної господарської операції.

Як вбачається зі змісту акту перевірки, позивач завищив суму витрат за рахунок витрат, які не пов`язані з отриманням доходу та не включаються до складу витрат, а саме придбані автозапчастини на суму 13 286,67 грн. в 2015 році та придбання паливно-мастильних матеріалів в 2016 році на суму 24 688,97 грн., які документально не підтверджені відповідними первинними документами, зокрема угодами, актами виконаних робіт (наданих послуг), товарно-транспортними накладними, крім того використання в господарській діяльності автотранспортних засобів не встановлено та у власності чи в оренді позивача автомобілі відсутні.

З огляду на докази, які містяться в матеріалах справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з чим погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції, про те, що позивачем безпідставно віднесено до витрат витрати на придбання автозапчастин та паливно-мастильних матеріалів, а тому, збільшення зобов`язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб та донарахування штрафних санкцій відповідачем здійснено правомірно.

Згідно з пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, до якого відповідно до підпункту 164.2.5 пункту 164.2 статті 164 ПК України. Ставка військового збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування.

Відповідно до статті 163 ПК України об`єктом обкладення податком на доходи фізичних осіб є, зокрема, загальний річний оподатковуваний дохід, тобто будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Враховуючи правомірне збільшення зобов`язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб та, як наслідок, донарахування штрафних санкцій, відповідно зобов`язання з військового збору теж збільшені відповідачем правомірно, так як є похідним зобов`язанням від попередніх.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон) платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно ч. 1 ст. 8 Закону розмір єдиного внеску для кожної категорії платників, визначених цим Законом, та пропорції його розподілу за видами загальнообов`язкового державного соціального страхування встановлюються з урахуванням того, що вони повинні забезпечувати застрахованим особам страхові виплати і соціальні послуги, передбачені законодавством про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; створення резерву коштів для забезпечення страхових виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам; покриття адміністративних витрат із забезпечення функціонування системи загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За правилами ч. 5 ст. 8 Закону єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Абзацом 1 п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Частиною одинадцятою статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" встановлено, що орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

З наведеного випливає, що розмір єдиного внеску обраховується виходячи з розміру доходу (прибутку), отриманого від господарської діяльності фізичної особи-підприємця, що підлягає оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб.

Крім того, суд першої інстанції при дослідженні доказів наданих сторонами по справі вірно дійшов висновку, що автозапчастини, будівельні матеріали не використовувалися позивачем безпосередньо у його господарській діяльності, а ОСОБА_1 не нараховано податкові зобов`язання по операціях з придбання товарів, що не використовуються в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника, а саме за грудень 2015 року на суму 2 657,33 грн., за серпень 2016 року на суму 31661,57 грн., за вересень 2016 року на суму 12 535,35 грн., за грудень 2016 року на суму 35 500,59 грн., відтак вбачається порушення ОСОБА_1 п.198.5 ст. 198 ПК України.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.12.2017 №0033034204, №0032754204, №0032844204, №0032814204, оскільки правильність донарахування грошових зобов`язань відповідачем підтверджується матеріалами справи.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне звернути увагу, що жодних доводів на спростування наведеної позиції суду першої інстанції ФОП ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначено не було.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду не спростовують.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 квітня 2019 року- без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді: