Постанова

від 08.10.2019 по справі 826/12736/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/12736/17 Суддя (судді) суду 1-ї інст.:

Вєкуа Н.Г.

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 жовтня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сорочка Є.О.,

суддів Єгорової Н.М.,

Федотова І.В.,

за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державного підприємства "Інвестжитло" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 липня 2019 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області до Державного підприємства "Інвестжитло" про надання дозволу на погашення суми податкового боргу, за рахунок майна, що перебуває в податковій заставі,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив надати дозвіл на погашення суми податкового боргу по земельному податку у сумі 1532323,61 грн. за рахунок майна ДП "Інвестжитло", що перебуває у податковій заставі.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 липня 2019 року позов задоволено.

Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що підстави для надання дозвіл на погашення суми податкового боргу відсутні.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що Державне підприємство "Інвестжитло" перебуває на обліку у ДПІ Солом`янського району ГУ ДФС у м. Києві з 24.12.2004 року та є платником податків за основним місцем обліку, але податковий борг виник по земельному податку з юридичних осіб в ДПІ Малиновського району м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області, в якій відповідач є платником податків не за основним місцем реєстрації.

Державне підприємство "Інвестжитло" (код ЄДРПОУ 33294267) є державним підприємством, єдиним засновником якого є Міністерство оборони України.

Згідно довідки про стан розрахунків боржника з бюджетом та інтегрованої картки платника, податкова заборгованість відповідача по земельному податку з юридичних осіб станом на 31.08.2017 становила 1 532 323,41 грн. (з яких по основному платежу - 1 517 385,52 грн., залишок несплаченої пені - 14 938,09 грн., штрафні санкції - 31 728,98 грн.) (а.с. 19-20).

У зв`язку з існуванням податкового боргу у ДП "Інвестжитло", було вжито заходів щодо стягнення боргу у судовому порядку.

Так, постановою Одеського окружного адміністративного суду від 05.02.2013 по справі № 1570/6364/2012 позов ДПІ у Малиновському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області до ДП "Інвестжитло" про стягнення з рахунків у банку коштів, обслуговуючих ДП "Інвестжитло" було задоволено у повному обсязі (зворотній бік а.с. 87-88).

У 2013 році ДПІ у Малиновському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області вдруге звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про стягнення коштів з рахунків у банку, обслуговуючих ДП "Інвестжитло". Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12.03.2013 по справі № 815/648/13-а/4901/13 позов задоволено у повному обсязі (а.с. 90-91).

В подальшому, позивач звернувся до банків, обслуговуючих ДП "Інвестжитло", щодо списання з розрахункових рахунків відповідача суми податкової заборгованості. Однак, з банківських установ було отримано відповідь про повернення інкасових доручень без виконання.

У зв`язку із зазначеним, позивач скористався своїм правом та прийняв рішення про опис майна у податкову заставу, відповідно до приписів статті 89 Податкового Кодексу України (далі - ПК).

На підставі вказаного рішення, ДПІ у Малиновському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області було складено акт опису майна № 9/15-52-23-14 від 15.06.2015 та описано майно ДП "Інвестжитло" на загальну суму 636 894,44 грн. (а.с. 85).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження, вказане обтяження було зареєстровано в реєстрі 02.10.2015 на підставі акту опису майна від 15.06.2015.

Позивач, вважаючи, що має підстави для надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу відповідача за рахунок його майна, що перебуває в податковій заставі, звернувся до суду з відповідним позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що за відповідачем наявний податковий борг, який неможливо стягнути за рахунок належних йому коштів, що підтверджується наявними у матеріалах справи інкасовими дорученнями, у зв`язку з чим, позовні вимоги позивача щодо надання дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна, що перебуває у податковій заставі платника податків ДП "Інвестжитло" є обґрунтованими.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 ПК даний кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК податковий борг - сума грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

Статтею 20 ПК встановлені права контролюючих органів, зокрема, підпунктом 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 визначено право контролюючого органу звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини.

Відповідно до пунктів 89.2, 89.3 статті 89 ПК з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.

Майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису. До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу. Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, яке пред`являється платнику податків, що має податковий борг.

Відповідно до пунктів 95.1, 95.3 статті 95 ПК контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Контролюючий орган звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття контролюючим органом рішення про погашення усієї суми податкового боргу. Рішення контролюючого органу підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу та скріплюється гербовою печаткою контролюючого органу. Перелік відомостей, які зазначаються у такому рішенні, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що нормами ПК встановлено загальний порядок погашення заборгованості платника податків перед бюджетом та визначено перелік заходів, які повинен здійснити контролюючий орган у певній послідовності для примусового стягнення податкового боргу, а саме: стягнення коштів, які перебувають у власності боржника, а в разі їх відсутності - шляхом продажу майна боржника, яке перебуває у податковій заставі.

При цьому, лише сукупність відповідних обставин є підставою для контролюючого органу звернутися до суду із позовом про надання дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, а саме: наявність податкового боргу; наявність майна платника податків, описаного у податкову заставу; відсутність коштів на рахунках платника податків в обслуговуючих банках.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем згідно пунктів 95.1, 95.3 статті 95 та підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК було вжито дій щодо отримання рішення суду про стягнення податкового боргу на загальну суму 310 885,15 грн (а.с. 87-91).

Водночас будь-яких судових рішень про стягнення решти суми податкового боргу, на погашення якого позивач просить надати дозвіл, у розмірі 1 221 438,46 грн, позивач суду не надав, тобто право на стягнення цієї суми податкового боргу з рахунків відповідача у банках, у позивача не виникло.

У свою чергу, право контролюючого органу на звернення до суду щодо отримання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна, як зазначалося, виникає виключно у разі встановлення відсутності коштів на рахунках боржника під час процедури стягнення такого боргу. Якщо ж така процедура не була застосована контролюючим органом, то право на погашення податкового боргу за рахунок майна не виникає.

Верховний Суд у постанові від 20 грудня 2018 року по справі №802/2397/17-а відхилив доводи про те, що у випадку якщо підприємство не може сплатити меншу суму заборгованості, то відповідно і більшу суму не зможе сплатити, а тому відсутня необхідність у наданні рішення про стягнення податкового боргу на всю суму боргу. Суд касаційної інстанції у цьому рішенні наголосив, що звернення контролюючого органу до суду не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивачем у банки Південний , Єврогазбанк , Укрсиббанк направлялися інкасові доручення про списання з позивача 21 615 грн на виконання рішення суду у справі № 815/648/13-а про стягнення податкового боргу. Вказані доручення повернуті без виконання у зв`язку із відсутністю на відповідних рахунках коштів.

Водночас, будь-яких доказів вжиття дій щодо стягнення з рахунків у вказаних банках решти суми боргу, позивач не надав. Не надано також і доказів того, що інкасові доручення взагалі направлялися в інші банки, у яких відповідач має відкриті рахунки: Райфайзен банк Аваль та Перший інвестиційний банк (а.с. 10-109).

За таких обставин, оскільки позивачем не було вжито всіх дій щодо стягнення всієї заявленої до погашення суми податкового боргу з всіх рахунків у всіх банках, обслуговуючих відповідача, та, відповідно, не було встановлено відсутності на всіх таких банківських рахунках коштів для погашення всієї суми податкового боргу, то надання дозволу на погашення такого боргу за рахунок майна є передчасним.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач є державним підприємством.

Пунктом 87.2 статті 87 ПК передбачено, що джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень , визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

Згідно зі статтею 136 Господарського кодексу України (далі - ГК) право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Так, статтею 1 Закону України Про введення мораторію на примусову реалізацію майна встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.

Згідно зі статтею 2 Закону України Про введення мораторію на примусову реалізацію майна для цілей цього Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об`єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних фондів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв`язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов`язань боржника з перерахування фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Конституційний Суд України у п. 3.3 рішення від 10.06.2003 у справі № 1-11/2003 роз`яснив, що за змістом ст. 2 Закону України Про введення мораторію на примусову реалізацію майна мораторій не поширюється на відчуження рухомого та іншого майна підприємств, що не забезпечує ведення їх виробничої діяльності, а також на продаж об`єктів нерухомого майна та інших засобів виробництва, що забезпечують виробничу діяльність підприємства-боржника у процедурі його санації.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що законодавством регламентовано спеціальний правовий режим майна державних підприємств та мораторій на його реалізацію, зокрема в рахунок погашення податкового боргу, за умови, що частка держави у статутному капіталі такого підприємства становить не менше 25 відсотків.

З урахуванням тієї обставини, що у статутному капіталі ДП "Інвестжитло" частка держави становить 100%, майно цього підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для надання позивачу дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна відповідача.

Подібну позицію щодо мораторію на реалізацію майна державних підприємств у спорі про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок такого майна, висловив Верховний Суд у постанові від 08.08.2019 по справі № 823/1472/14.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення про задоволення позову.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов залишенню без задоволення.

Керуючись статтями 34, 243, 311, 317, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Інвестжитло" задовольнити.

Скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 липня 2019 року та ухвалити нове судове рішення, яким позов Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області до Державного підприємства "Інвестжитло" про надання дозволу на погашення суми податкового боргу, за рахунок майна, що перебуває в податковій заставі залишити без задоволення .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя Н.М. Єгорова

Суддя І.В. Федотов