Рішення

від 03.10.2019 по справі 440/1324/19

БУСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Єдиний унікальний номер №440/1324/19

Провадження № 2/440/1582/2019

03 жовтня 2019 року

Буський районний суд Львівської області у складі:

головуючого-судді - Кос І.Б.,

за участю секретаря - Дутки С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Буськ цивільну справу за позовом АТКБ Приватбанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в :

Акціонерне товариство комерційний банк Приватбанк через представника за довіреністю Савіхіну А.М. звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 17.02.2012 року між сторонами було укладено кредитний договір б/н, згідно якого відповідач ОСОБА_1 отримав у позивача кредит в сумі 5000,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. При цьому відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за його користування. Однак, взятих на себе зобов`язань за цим договором ОСОБА_1 не виконав. Станом на 25.06.2019 року відповідач має існуючу перед позивачем заборгованість на загальну суму 13395,05 грн., яку добровільно не погашає, що стало приводом для звернення позивача до суду із цим позовом.

Представник позивача за довіреністю Савіхіна А.М. до початку судового засідання подала клопотання про розгляд справи без участі представника позивача, позов підтримує в повному обсязі, просить його задовольнити, не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, незважаючи на те, що був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Разом із тим, від відповідача надійшла письмова заява про розгляд справи у його відсутності, у якій відповідач зазначив, що визнає позовні вимоги частково, а саме в частині заборгованості за тілом кредиту, а вимоги про стягнення штрафу та пені заперечив.

Дослідивши матеріали та з`ясувавши дійсні обставини справи, перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи із таких мотивів.

Відповідно до статті 129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Основними засадами судочинства є: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; обов`язковість рішень суду.

Згідно статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 10 ЦПК).

Згідно частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як передбачено частиною першою статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Згідно частини першої та другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами п`ятою - сьомою статті 81 цього Кодексу передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ ПриватБанк з метою отримання кредитних послуг, підписавши Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку № б/н від 17 лютого 2012 року, тобто уклав договір про надання банківських послуг (кредитний договір) шляхом приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку , згідно якого отримав у позивача кредит у розмірі 5000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Як вбачається із представленого позивачем Розрахунку заборгованості за договором станом на 25 червня 2019 року, за відповідачем рахується заборгованість в сумі 13 395,05 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 6015,36 грн., простроченим тілом кредиту в сумі 2158,14 грн., пеня в сумі 3407,50 грн., а також штрафи: 500 грн. (фіксована частина) та 614,05 грн. (процентна складова).

Відтак із наведено вбачається, що загальна сума фактично отриманих відповідачем кредитних коштів, що не заперечується останнім, становить - 8 173,50 грн.

Разом із тим, на думку суду, заявлені позивачем вимоги в частині стягнення з відповідача за порушення договірного зобов`язання заборгованості з пені в сумі 3407,50 грн., а також штрафи: 500 грн. (фіксована частина) та 614,05 грн. (процентна складова) до задоволення не підлягають, виходячи із таких мотивів.

Статтею 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами першою і другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Нормою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 1049, ст. 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути кредитору надані грошові кошти (кредит) та сплатити проценти у строки та на умовах, встановлених договором.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ ПриватБанк ).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

У анкеті-заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 17.02.2012 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання.

Нормою частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Позивач, окрім тіла кредиту просить стягнути з відповідача пеню та штраф. На підтвердження своїх позовних вимог, в тому числі їх розміру і порядку нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 25.06.2019 року, позивач надав суду Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт Універсальна та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, якими визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, та інші умови.

При цьому, слід зазначити, що вказані тарифи та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку відповідачем не підписані. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів).

Більше того, відповідач ОСОБА_1 заперечує вищевказані обставини. Так із поданої ним до суду заяви вбачається те, що він визнає позовні вимоги частково, а саме в частині суми заборгованості за тілом кредиту, а вимоги про стягнення штрафу, пені не визнав.

Оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим АТ КБ ПриватБанк з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, а відповідач заперечує факт їх узгодження із позивачем, за таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про пеню та штрафи за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Крім того, у частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України Про захист прав споживачів ).

Вищенаведені мотиви повністю узгоджуються із правовим висновком, викладеним у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, яка в силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України є обов`язковою до застосування.

Зокрема, як зауважила Велика Палата Верховного Суду, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить умов щодо строку повернення кредиту (користування ним), розміру обумовлених процентів за користування коштами, домовленості між сторонами про сплату пені, штрафів за порушення умов договору.

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ ПриватБанк частково не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Відтак, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог банку шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суми фактично отриманих кредитних коштів у розмірі 8 173,50 грн., що складається із тіла кредиту в сумі 6015,36 грн. та простроченого тіла кредиту в сумі 2158,14 грн.

Окрім того, у відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем при поданні позову до суду сплачено судовий збір у сумі 1921 грн., що підтверджено платіжним дорученням, яке міститься у матеріалах справи. Таким чином, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становитиме 1172,17 грн. (8173,50 : 13395,05 х 1921,00).

Ураховуючи викладене, та керуючись статтями ст.ст. 2, 4, 10 , 12 , 43, 49, 76-80 , 81, 82, 89 , 206, 259 , 260, 263, 264, 265 , 268, 273, 354 ЦПК України , на підставі ст.ст. 11, 15, 16, 207, 509, 526, 527, 530, 549, 551, 625, 626, 627, 628, 629, 633, 634 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України,суд, -

у х в а л и в:

позов задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційного банку ПРИВАТБАНК (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д (р/р НОМЕР_2 , МФО 305299, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 14360570) заборгованість в сумі 8 173,50 грн. (вісім тисяч сто сімдесят три гривні 50 копійок) та 1172,17 грн. судового збору.

Відмовити у задоволенні решти вимог.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги через Буський районний суд Львівської області до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи:

Позивач: АТКБ Приватбанк (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д).

Представник відповідача: Савіхіна Анастасія Миколаївна (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50).

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).

Повний текст рішення виготовлено: 03.10.2019 року.

Суддя: І. Б. Кос