Постанова

від 02.10.2019 по справі 204/8016/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1240/19 Справа № 204/8016/17 Суддя у 1-й інстанції - Книш А.В. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2019 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду області в складі:

головуючого - Лаченкової О.В.

суддів - Варенко О.П., Городничої В.С.

при секретарі - Кошара О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 10 липня 2018 року

по справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Дніпровської міської ради, третя особа на стороні позивачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_4 про визнання договору оренди землі таким, що припинив свою дію,-

ВСТАНОВИЛА:

В грудні 2017 року до Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Дніпровської міської ради про визнання договору оренди землі таким, що припинив свою дію.

Ухвалою Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 29 травня 2018 року позовну заяву ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , Дніпровської міської ради про визнання договору оренди землі таким, що припинив свою дію - залишено без розгляду.

Подальше провадження у цивільній справі здійснювати за позовними вимогами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Дніпровської міської ради про визнання договору оренди землі таким, що припинив свою дію, залучивши в якості третьої особи на стороні позивачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_4 (місцепроживання: АДРЕСА_1 ).

Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 10 липня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Дніпровської міської ради, третя особа на стороні позивачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_4 про визнання договору оренди землі таким, що припинив свою дію - відмовлено повністю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 10.07.2018 року по справі №204/8016/17 та прийняти нове рішення у справі про задоволення позовних вимог.

У відзиві ОСОБА_3 на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 10 липня 2018 року просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 10 липня 2018 року без задоволення.

Відзивів на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 10 липня 2018 року від інших учасників справи до суду не надходило.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Дніпровській міській раді на праві власності належить земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 1210100000:07:202:0051, загальною площею 1,4074 га (а.с.13).

09 листопада 2006 року між Дніпропетровською міською радою та ОСОБА_3 укладено договір оренди земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 і зареєстрована в Державному кадастрі земель за кадастровим номером 1210100000:07:202:0051 зі строком дії договору 15 років (а.с.14-16).

Згідно договору дарування частини будівель та споруд від 29 липня 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_5 прийняли у спільну сумісну власність як дарунок Ѕ частину будівель та споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.11-12).

12 січня 2018 року ОСОБА_4 придбала у ОСОБА_5 ј частку у праві спільної часткової власності на вищевказаний об`єкт нерухомого майна (а.с.110-111).

Власником іншої Ѕ частини будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_2 є ОСОБА_1 (а.с.9-10).

Відповідно до ст.120 ЗК України та ст.377 ЦК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно із ч.3 ст.7 Закону України Про оренду землі до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Відповідно до ст.31 Закону України Про оренду землі договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи-орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства). Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право попереднього власника або користувача припиняється автоматично, в силу закону, без оформлення припинення права будь-якими актами та документами. Дана норма є імперативною, а тому відступ від неї на підставі договору не допускається. Договір оренди при цьому не припиняється в цілому, має місце заміна сторони в зобов`язанні.

Відповідно до п.12.3 договору оренди землі від 19 листопада 2006 року дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який було його укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; смерті фізичної особи-орендаря.

Згідно п.12.4. договору оренди землі від 19 листопада 2006 року договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до п.12.6. договору оренди землі від 19 листопада 2006 року перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Пункт 6.6 договору оренди землі від 19 листопада 2006 року зобов`язує у разі зміни землекористувача, придбання або відчуження будівель та споруд протягом місяця з моменту настання таких змін звернутися до міської ради для внесення відповідних змін у договір оренди земельної ділянки.

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилаються на як на підставу для припинення спірного договору оренди на норму ч.1 ст.31 Закону України Про оренду землі в частині припинення договору оренди в разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.

Однак, ч.1 ст.31 Закону України Про оренду землі застосовується з урахуванням положень вищенаведеного законодавства щодо припинення договору оренди в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, оскільки в разі припинення договору в повному обсязі неможливим стає перехід до нового власника нерухомості права користування земельною ділянкою на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача, ще і тому що в законодавстві йдеться саме про перехід права, а не про його виникнення.

Відмовляючи в задоволенні позових вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання договору оренди землі таким, що припинив свою дію, суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що відповідно до ст.120 ЗК України відсутні підстави припинення договору оренди землі і обраний позивачами спосіб захисту своїх прав є не належним виходячи з обставин, якими вони обґрунтовують свої вимоги, та змісту позовних вимог.

Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянта, що судом першої інстанції не враховано, що бездіяльність з боку відповідачів щодо припинення правовідносин оренди із ОСОБА_3 та оформлення їх із позивачами, а також продовження вважати ОСОБА_3 право володільцем щодо земельної ділянки, призводить до того, що позивачі не мають можливості захистити свої права інакше, аніж звернутись до суду із позовом про визнання договору оренди припиненим, колегія суддів ставиться критично, оскільки із дій відповідачів по справі не вбачається порушення прав позивачів, так як відповідно до до п.12.3 договору оренди землі від 19 листопада 2006 року дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який було його укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; смерті фізичної особи-орендаря. Тобто жодна із наведених позивачами підстав не входить до переліку обставив викладених в оскарженому договорі оренди землі від 19.11.2006 року.

Приведені в апеляційній скарзі інщі доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення .

Рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 10 липня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя О.В.Лаченкова

Судді О.П.Варенко

В.С.Городнича