Постанова

від 03.10.2019 по справі 226/1655/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 226/1655/18

провадження № 61-7832св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне некомерційне підприємство Мирноградська центральна міська лікарня Мирноградської міської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Мирноградська міська рада,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Димитровського міського суду Донецької області від 17 грудня 2018 року, ухвалене у складі судді Клепки Л. І., та постанову Донецького апеляційного суду від 7 березня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Космачевської Т. В., Санікової О. С., Агєєва О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Комунального некомерційного підприємства Мирноградська центральна міська лікарня Мирноградської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Мирноградська міська рада, про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що працювала у Мирноградській центральній міській лікарні, правонаступником якої є Комунальне некомерційне підприємство Мирноградська центральна міська лікарня Мирноградської міської ради, за трудовим договором на посаді медичного реєстратора зубопротезної лабораторії на 1,0 ставки.

26 березня 2018 року у зв`язку із реорганізацією підприємства позивача попереджено про звільнення з роботи 22 травня 2018 року відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП) України через скорочення її посади на підставі наказу Мирноградської центральної міської лікарні від 16 березня 2018 року № 101 Про реорганізацію стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами та зубопротезної лабораторії Мирноградської центральної міської лікарні, скорочення чисельності та штату працівників , прийнятого на виконання рішення Мирноградської міської ради від 14 лютого 2018 року № VII/43-26 Про реорганізацію стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами та зубопротезної лабораторії Мирноградської центральної міської лікарні та штатного розпису Мирноградської центральної міської лікарні.

Наказом № 147 від 22 травня 2018 року внесені зміни до наказу № 101 від 16 березня 2018 року, якими вивільнення працівників стоматологічної поліклініки та зубопротезної лабораторії, що підлягали звільненню за скороченням штату, за ініціативою голови первинної профспілки відтерміновано до 11 червня 2018 року.

11 червня 2018 року трудові правовідносини сторін припинено на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Аргументуючи відсутністю попередження про звільнення з роботи, зазначила, що звільнення її із займаної посади є незаконним.

Позивач вказала, що вона є членом профспілки працівників охорони здоров`я України і у порушення статті 43 КЗпП України її вивільнення здійснено без попередньої згоди вказаної профспілки.

Пославшись на порушення відповідачем законодавства про працю, ОСОБА_1 просила визнати незаконним та скасувати наказ № 210-к від 11 червня 2018 року про її звільнення з роботи, поновити її на посаді медичного реєстратора 1,0 ставки зубопротезної лабораторії Комунального некомерційного підприємства Мирноградська центральна міська лікарня Мирноградської міської ради з 12 червня 2018 року, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 червня 2018 року по день поновлення на роботі та допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення на її користь середньомісячного заробітку за один місяць вимушеного прогулу.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 17 грудня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про дотримання відповідачем вимог трудового законодавства при звільненні ОСОБА_1

Постановою Донецького апеляційного суду від 7 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Димитровського міського суду Донецької області від 17 грудня 2018 року залишено без змін.

З висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову суд апеляційної інстанції погодився, оскільки вважав доведеним факт попередження ОСОБА_1 про наступне вивільнення за два місяці, наявності пропозиції іншої роботи у Мирноградській центральній міській лікарні, від якої позивач відмовилась, а наказ № 210-к від 11 червня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України - законним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Димитровського міського суду Донецької області від 17 грудня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 7 березня 2019 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції і постанова апеляційного суду ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням процесуального права.

На думку заявника, суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про відсутність правових підстав для скасування наказу про звільнення, оскільки у зв`язку із внесенням змін до наказу Мирноградської центральної міської лікарні від 16 березня 2018 року № 101 Про реорганізацію стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами та зубопротезної лабораторії Мирноградської центральної міської лікарні, скорочення чисельності та штату працівників відповідне попередження втратило юридичну силу.

Також позивач послалася на неповідомлення її про звільнення, яке відбулось 11 червня 2018 року.

Вказала, що відповідач не звертався до профспілки працівників охорони здоров`я України і не отримував згоди на її звільнення 11 червня 2018 року.

Позиція інших учасників справи

У серпні 2019 року Комунальне некомерційне підприємство Мирноградська центральна міська лікарня Мирноградської міської ради подало відзив на касаційну скаргу, у якому послалося на безпідставність її доводів. Вказало, що процедура звільнення ОСОБА_1 проводилася з дотриманням вимог трудового законодавства, тому підстави для скасування судових рішень відсутні .

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2019 рокувідкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2019 року залучено Комунальне некомерційне підприємство Мирноградська центральна міська лікарня Мирноградської міської ради як правонаступника Мирноградської центральної міської лікарні до участі у справі.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 5 серпня 1987 року працювала в Димитровській міській лікарні на посаді медичної сестри, а з 1 квітня 2015 року - на посаді медичного реєстратора зубопротезної лабораторії на 1,0 ставки та була членом первинної профспілкової організації Мирноградської центральної міської лікарні.

Рішенням Мирноградської міської ради № VII/43-26 від 14 лютого 2018 року Про реорганізацію стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами та зубопротезної лабораторії Мирноградської центральної міської лікарні з організаційної структури Мирноградської центральної міської лікарні виключено стоматологічну поліклініку зі спеціалізованими прийомами (27,75 шт.од.) і зубопротезну лабораторію (17 шт.од.) та утворено і включено до складу організаційної структури Мирноградської центральної міської лікарні стоматологічний кабінет у складі лікувально-діагностичного відділення зі спеціалізованими прийомами на 3,5 штатних одиниць: лікаря-стоматолога-терапевта 0,5 од., лікаря-стоматолога-хірурга - 0,5 од., лікаря-стоматолога-дитячого - 0,5 од., лікаря стоматолога-ортопеда - 0,5 од., сестри медичної - 1,0 од., молодшої медичної сестри (санітарки) - 0,5од.

20 лютого 2018 року відповідач повідомив первинну профспілкову організацію лікарні про реорганізацію стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами та зубопротезної лабораторії і вивільнення працівників за скороченням штату.

16 березня 2018 року головним лікарем Мирноградської центральної міської лікарні Хохловою Р. І. видано наказ № 101 Про реорганізацію стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами та зубопротезної лабораторії Мирноградської центральної міської лікарні, скорочення чисельності та штату працівників , яким із організаційної структури лікарні виключено відділення Зубопротезна лабораторія зі штатними посадами в кількості 17,00 шт.од., в тому числі посади медичного реєстратора в кількості 1,0 шт.од., яку на 1,0 ставки обіймала ОСОБА_1 , та відділення стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами з штатними посадами в кількості 27,75 шт.од.

Судами встановлено, що на засіданні комісії з реорганізації, яке відбулося 23 березня 2018 року, ОСОБА_1 від отримання попередження про скорочення її посади і подальше вивільнення відмовилася, про що членами комісії за участю голови первинної профспілкової організації складено акт.

26 березня 2018 року на засіданні комісії з реорганізації ОСОБА_1 попереджено про її наступне вивільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням її посади та запропоновано вакантні посади: кухонний робітник іншого адміністративно-управлінського та допоміжного персоналу (1,0 ставки), молодша медична сестра травматологічного відділення (0,5 ставки), молодша медична сестра жіночої консультації (1,0 ставки), від яких вона відмовилася.

7 травня 2018 року на адресу голови первинної профспілкової організації спрямовані подання за підписом головного лікаря про надання згоди на звільнення працівників, у тому числі ОСОБА_1 з посади медичного реєстратора на 1,0 ставки, на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України за скороченням штату з 23 травня 2018 року.

16 травня 2018 року та 22 травня 2018 року позивачу запропоновано посади сестри медичної пологового відділення (1,0 ставки), сестри медичної палатної отоларингологічного відділення (1,0 ставки), сестри медичної перев`язної отоларингологічного відділення (0,5 ставки), сестри медичної приймального відділення (1,0 ставки), сестри медичної педіатричного відділення (1,0 ставки), сестри медичної гінекологічного відділення (1,0 ставки), молодшої медичної сестри травматологічного відділення (0,5 ставки), сестри медичної операційної травматологічного відділення (1,0 ставки), сестри медичної пологового відділення (1,0 ставки), сестри медичної хірургічного відділення (1,0 ставки), рентген лаборанта рентгенологічного відділення (1,0 ставки), а також медичної сестри новоутвореного стоматологічного кабінету у складі лікувально-діагностичного відділення зі спеціалізованими прийомами (1,0 ставки).

Судами установлено, що 21 травня 2018 року Мирноградська міська організація профспілки працівників охорони здоров`я за результатами розгляду подань про надання згоди на звільнення працівників за скороченням штату повідомила про відмову у наданні згоди на звільнення працівників за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у тому числі і ОСОБА_1 .

В обґрунтування відмови профспілкова організація послалася на юридичну відсутність наказів, якими скорочувалися посади працівників з дат, вказаних у попередженнях про їх подальше вивільнення, так як внесенням змін до пункту 1 наказу № 101 Про реорганізацію стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами та зубопротезної лабораторії Мирноградської центральної міської лікарні, скорочення чисельності та штату працівників від 16 березня 2018 року втрачалася первісна редакція цього пункту.

21 травня 2018 року відповідачем видано наказ № 146 про внесення змін до пунктів 1 та 2 наказу № 101 від 16 березня 2018 року, якими скорочення чисельності та штату певних працівників визначалося окремими датами в залежності від дати отримання ними попередження про вивільнення. ОСОБА_1 підлягала скороченню 26 травня 2018 року.

22 травня 2018 року відповідачем повторно направлено подання на осіб, які підлягали вивільненню на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, та наказ № 146 від 21 травня 2018 року.

Того ж дня голова профспілки Перетятко І. М. звернувся до Мирноградської центральної міської лікарні з пропозицією перенесення дати звільнення працівників на 11 червня 2018 року, на підставі чого відповідачем видано наказ № 147 від 22 травня 2018 року про внесення змін до пункту 1 наказу № 101 від 16 березня 2018 року щодо перенесення скорочення чисельності штату працівників стоматологічної поліклініки та зубопротезної лабораторії на 11 червня 2018 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що від ознайомлення із наказом № 147 від 22 травня 2018 року, а також від запропонованих вакансій ОСОБА_1 .

відмовилась.

23 травня 2018 року голова профспілки звернувся до Мирноградської центральної міської лікарні з листом, в якому просив свою пропозицію щодо перенесення дати вивільнення працівників на 11 червня 2018 року вважати недійсною, так як вона не враховувала усіх вимог трудового законодавства.

Рішень про згоду чи відмову у наданні згоди на вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України за повторними поданнями від 22 травня 2018 року відповідачу профспілковою організацією не надано.

ОСОБА_1 звільнена за наказом № 210-к від 11 червня 2018 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що ОСОБА_1 повідомлено про наступне вивільнення за два місяці та запропоновано роботу на іншій вакантній посаді у Мирноградській центральній міській лікарні, від якої позивач відмовилась.

Відповідно до статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, має бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Виборний орган первинної профспілкової організації повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації дав згоду на розірвання трудового договору.

Згідно із частиною сьомою статті 43 КЗпП України та частиною шостою статті 39 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору з працівником має бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у такій згоді, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

Розглядаючи трудовий спір з урахуванням положень частини сьомої статті 43 КЗпП України та статті 39 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності , суд повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення. Оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли правильних висновків про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Доводи заявника про те, що попередження про наступне вивільнення втратило юридичну силу у зв`язку із внесенням змін до наказу Мирноградської центральної міської лікарні від 16 березня 2018 року № 101, касаційний суд відхиляє, оскільки перенесення дати звільнення позивача на іншу дату не потребує повторного попередження.

Посилання ОСОБА_1 на відсутність згоди профспілки працівників охорони здоров`я України щодо її звільнення не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, так як суди, оцінивши відмову профспілкового органу у наданні згоди, вважали, що рішення профспілкового органу про відмову у наданні згоди на звільнення позивача не містить достатньої аргументації та посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

Судом апеляційної інстанції правильно зазначено, що відповідач мав право звільнити працівника без згоди профспілкового органу за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови, тобто відповідачем були дотримані вимоги законодавства під час звільнення позивача з роботи.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду першої інстанції та апеляційного суду не спростовують і на законність судових рішень не впливають.

Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів і встановлення на їх підставі нових обставин, що не відноситься до визначених статтею 400 ЦПК України повноважень касаційного суду під час касаційного перегляду справи, згідно з якими касаційний суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі Проніна проти України ). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Україниє підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції і постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Димитровського міського суду Донецької області від 17 грудня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 7 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов