Постанова

від 08.10.2019 по справі 910/6356/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" жовтня 2019 р. Справа№ 910/6356/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Чорногуза М.Г.

суддів: Хрипуна О.О.

Яковлєва М.Л.

секретар судового засідання: Михайленко С.О.

за участю представників сторін:

від позивача Клименко М.С., адвокат, представник згідно ордеру серії АА № 1006561 від 24.09.19

від позивача Фрідман О.О., адвокат, представник згідно ордеру серії АІ № 1007330 від 24.09.19

від відповідача Перепелицін К.М. довіреність № 225-КМТ-5439 від 25.09.19

розглянувши матеріали апеляційної скарги Київської міської ради

на рішення Господарського суду міста Києва від 25 липня 2019 року (повний текст складено 30.07.2019 р.)

у справі № 910/6356/19 (суддя Павленко Є.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Докас"

до Київської міської ради

про визнання договору укладеним, -

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1 короткий зміст позовних вимог:

1.1.1. ТОВ "Докас" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом, у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просило визнати укладеним між сторонами вищезазначений договір оренди земельної ділянки у запропонованій позивачем редакції (а.с. 3-14, 113-120).

1.1.2. Позовні вимоги мотивовані тим, що 26 червня 2007 року Київською міською радою прийнято рішення № 994/1655 про передачу ТОВ "Докас" земельної ділянки, враховуючи яке та бездіяльність відповідача, рішенням суду від 4 жовтня 2012 року в справі № 17/386-36/14-51/197-34/114-10/544, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26 листопада 2012 року та постановою Вищого господарського суду України від 26 лютого 2013 року, вимоги про зобов`язання Київську міську раду укласти договір задоволено. Проте, оскільки зазначене судове рішення в примусовому порядку виконано не було, а Радою спірний договір не підписано навіть після направлення їй повторної пропозиції про його укладення з долученням проекту цієї угоди, позивач, посилаючись на статтю 16 ЦК України, статті 9, 12, 116, 122-124, 134 ЗК України, статті 181, 187 ГК України та статтю 16 Закону України "Про оренду землі" (далі - Закон) звернувся із даним позовом.

1.1.3. Прийнята судом до розгляду заява позивача про уточнення позовних вимог, в якій останній виклав у новій редакції деякі положення запропонованого до укладення з відповідачем спірного договору оренди земельної ділянки, подана позивачем у зв`язку із збільшенням нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки на час розгляду даної справи.

1.2 короткий зміст рішення суду першої інстанції:

1.2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 25 липня 2019 року у справі №910/6356/19 позов задоволено повністю (а.с.146-155).

1.3 короткий зміст вимог апеляційної скарги:

1.3.1. Київська міська рада звернулась з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 25 липня 2019 року у справі № 910/6356/19, в яуій викладено прохання оскаржуване рішення скасувати та прийняти норе рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

2. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ:

2.1. визначення складу суду, заяви, клопотання:

2.1.1. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 серпня 2019 року, апеляційна скарга Київської міської ради у судовій справі № 910/6356/19 передана на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Чорногуз М.Г., судді - Яковлєв М.Л., Хрипун О.О.

2.1.2. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20 серпня 2019 року у справі № 910/6356/19 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 25 липня 2019 року у справі № 910/6356/19 та повідомлено, що її розгляд відбудеться 24 вересня 2019 року.

2.1.3. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24 вересня 2019 року у судовому засіданні оголошено перерву до 08 жовтня 2019 року.

2.2. узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу:

2.2.1 Відповідач зазначає, що рішення Господарського суду м. Києва від 04.10.2012, постанова Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2012 та постанова Вищого господарського суду України від 26.02.2013 у справі № 17/386-36/14-51/197-34/114-І0/544 приймалися під час дії Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" , а відтак ніщо не заважало позивачу привести у відповідність редакцію договору оренди земельної ділянки, що була предметом розгляду до вимог закону.

2.3 узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи:

2.3.1 У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що керуючись ч.ч. 6-7 ст. 40 та п. 7 Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", Позивач листом від 29.03.2019 року №01-20/03/19 запропонував відповідачу привести рішення Київської міської ради від 26.06.2007 року №994/1655 у відповідність до вимог чинного законодавства України шляхом викладення п.3.6. рішення новій редакції та виключення пунктів 3.7, 3.9 рішення, а також укласти договір оренди земельної ділянки за адресою: перетин вул. Стрілецької та пров. Георгіївського, 9/11 у Шевченківському районі міста Києва.

2.3.2 Доданий Позивачем до листа проект договору оренди земельної ділянки повністю відповідав затвердженій типової формі, а питання регулювання пайової участі у розвитку м. Києва викладені у відповідності до діючого законодавства України, що належним чином дослідив та врахував суд першої інстанції.

2.3.3 На відміну від тверджень відповідача про незаконність рішення суду з підстав виключення пунктів договору щодо передачі Головному управлінню житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради 20% загальної площі квартир у будинку та сплати до цільового фонду спеціального фонду бюджету м. Києва на розвиток житлового будівництва до моменту здачі в експлуатацію збудованої житлової площі кошти в розмірі 5% витрат з будівництва загальної площі будинку, висновки Господарського суду м. Києва з цього приводу, викладені у рішенні від 25.07.2019 року, є правильними і обґрунтованими.

2.4 інші процесуальні дії у справі:

2.4.1. У судовому засіданні 08 жовтня 2019 року представник відповідача надав пояснення, в яких підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

2.4.2. Представник позивача у судовому засіданні 08 жовтня 2019 року надав пояснення, в яких заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Мотивувальна частина.

3.ПОЗИЦІЯ СУДУ:

3.1. встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини;

3.1.1. Рішенням Київської міської ради від 26 червня 2007 року № 994/1655 "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "ДОКАС" земельної ділянки для будівництва житлового будинку з вбудованими приміщеннями та підземним паркінгом на перетині вул. Стрілецької та пров. Георгіївського, 9/11 у Шевченківському районі міста Києва" затверджено проект землеустрою щодо відведення позивачу наведеної земельної ділянки та вирішено передати Товариству (за умови виконання останнім пункту 3 цього рішення) у короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,23 га для будівництва житлового будинку з вбудованими приміщеннями та підземним паркінгом на перетині вул. Стрілецької та пров. Георгіївського, 9/11 у Шевченківському районі міста Києва за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування (а.с. 18).

3.1.2. Пунктом 3 зазначеного рішення Київської міської ради позивача зобов`язано:

- виконувати обов`язки землекористувача відповідно до вимог статті 96 Земельного кодексу України;

- у місячний термін звернутись до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Ради (Київської міської державної адміністрації) із клопотанням щодо організації робіт по винесенню меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) та виготовленню документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою;

- виконати вимоги, викладені в листах Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 11 травня 2007 року № 19-4499, Київської міської санепідстанції від 25 квітня 2007 року № 2885, Державного управління охорони навколишнього природного середовища в місті Києві від 28 квітня 2007 року № 06-6-25/2729, Головного управління охорони культурної спадщини та Державної служби з питань національної культурної спадщини від 26 квітня 2007 року № 22-1059/35;

- забезпечити вільний доступ для прокладання нових, ремонту та експлуатації існуючих інженерних мереж і споруд, що знаходяться в межах земельної ділянки;

- вирішити питання пайової участі до початку будівництва відповідно до рішення Ради від 27 лютого 2003 року № 271/431 "Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва";

- передати Головному управлінню житлового забезпечення виконавчого органу Ради (Київської міської державної адміністрації) 20% загальної площі квартир у цьому житловому будинку (крім службового житла) на підставі пункту 36 рішення Ради від 28 грудня 2006 року № 531/588 "Про бюджет міста Києва на 2007 рік";

- у складі проекту будівництва виконати розрахунки щодо забезпеченості населення об`єктами соціальної сфери (дитячі дошкільні заклади, загальноосвітні школи, об`єкти охорони здоров`я тощо) і передбачити їх розміщення та будівництво одночасно із спорудженням житлового будинку;

- сплатити до цільового фонду спеціального фонду бюджету міста Києва на розвиток житлового будівництва до моменту здачі в експлуатацію збудованої житлової площі кошти в розмірі 5% витрат з будівництва загальної площі цього житлового будинку, виходячи з опосередкованої вартості спорудження житла, установленої Державним комітетом України з будівництва та архітектури для міста Києва станом на 1 січня року, в якому проводиться оплата, на підставі пункту 84 рішення Ради від 28 грудня 2006 року № 531/588 "Про бюджет міста Києва на 2007 рік".

3.1.3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.10.2012 року в справі №17/386-36/14-51/197-34/114-10/544 за позовом Товариства до Ради про визнання договору укладеним та зобов`язання вчинити дії, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26 листопада 2012 року та постановою Вищого господарського суду України від 26 лютого 2013 року, зобов`язано відповідача укласти з позивачем договір оренди земельної ділянки площею 2 232 кв.м., кадастровий № 8000000000:91:175:0013, яка знаходиться за адресою: перетин вул. Стрілецької та пров. Георгіївського, 9/11 у Шевченківському районі міста Києва, з цільовим призначенням - для будівництва житлового будинку з вбудованими приміщеннями та підземним паркінгом, у запропонованій позивачем редакції.

3.1.4. Встановлені у вказаному рішенні обставини в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України є преюдиційними та не підлягають доказуванню в межах розгляду даної господарської справи.

3.1.5. Зазначеним рішенням встановлено, що на виконання рішення Ради від 26 червня 2007 року № 994/1655 року позивач 13 липня 2007 року звернувся до Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації та у своєму листі № 27 просив дати доручення на виготовлення договору оренди зазначеної земельної ділянки та просив виконання всіх необхідних робіт доручити КП "Київський міський центр земельного кадастру та приватизації землі".

3.1.6. 20 липня 2007 року Головним управлінням земельних ресурсів було затверджено технічне завдання № 2715 (до кадастрової справи № Д-2369) на розробку технічної документації зі складання договору оренди землі.

3.1.7. Крім того, 7 серпня 2007 року була виготовлена технічна документація (кадастрова справа № Д-2369) із землеустрою по складанню договору оренди на 5 років на земельну ділянку № 8000000000:91:175:0013, що передається позивачу, яка була перевірена та прийнята до бази даних Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської державної адміністрації (інв. № ІД-001362), а проект відведення зазначеної земельної ділянки був погоджений позивачем із відповідними органами.

3.1.8. Водночас у вищенаведеному судовому рішенні встановлено, що запропонований позивачем до укладення у справі № 17/386-36/14-51/197-34/114-10/544 договір оренди містив істотні умови, визначені Законом, та узгоджувався з рішенням відповідача від 26 червня 2007 року № 994/1655 щодо таких умов, а відтак відповідав вимогам вказаного закону та відповідному рішенню Ради. Проте цей правочин відповідачем підписано не було.

3.1.9. Також судом при розгляді вищевказаної справи встановлено, що Товариство зверталося до Ради з проханням укласти договір оренди земельної ділянки, а також надсилало на адресу відповідача підписані ним два примірника проекту договору оренди для відповідного оформлення, проте зазначена угода Радою підписана не була.

3.1.10. 03 жовтня 2013 року постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Думанської А.Л. відкрито виконавче провадження ВП № 40019981 по примусовому виконанню наказу Господарського суду міста Києва від 12 грудня 2012 року № 17/386-36/14-51/197-34/114-10/544 та встановлено строк відповідачу для добровільного виконання рішення суду (а.с. 19-26).

3.1.11. 20 серпня 2014 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 40019981 по примусовому виконанню наказу Господарського суду міста Києва від 12 грудня 2012 року № 17/386-36/14-51/197-34/114-10/544, оскільки виконати рішення суду без участі боржника неможливо (а.с. 27-33).

3.1.12. Зі місту постанови від 20 серпня 2014 року про закінчення виконавчого провадження ВП № 40019981 вбачається, що у зв`язку із невиконанням боржником рішення суду, на підставі статей 5, 11, 75, 89 Закону України "Про виконавче провадження", постановами від 29 січня 2014 року та від 12 травня 2014 року на боржника накладено штрафи у розмірі 680,00 грн. та 1360,00 грн. відповідно, а також вимог державного виконавця, якими двічі зобов`язано Раду виконати рішення суду.

3.1.13. У постанові від 20 серпня 2014 року вказано, що оскільки рішення суду боржником не виконано і виконати його без участі боржника неможливо , державним виконавцем підготовлено подання (повідомлення), що направлено до Шевченківського РУ ГУ МВС України в місті Києві для вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності винних посадових осіб за невиконання рішення суду.

3.1.14. Враховуючи ухилення Ради від виконання вищенаведеного рішення суду та укладення договору оренди земельної ділянки, Товариство звернулося до Господарського суду міста Києва із заявою, в якій просило змінити спосіб виконання цього судового рішення на визнання укладеним між сторонами договору оренди спірної земельної ділянки.

3.1.15. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08 листопада 2018 року у справі № 17/386-36/14-51/197-34/114-10/544 вищенаведену заяву задоволено.

3.1.16. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28 лютого 2019 року вищенаведену ухвалу суду першої інстанції скасовано, а у задоволенні заяви про зміну способу та порядку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 4 жовтня 2012 року у справі № 17/386-36/14-51/197-34/114-10/544 - відмовлено.

3.1.17. З метою реалізації рішення Київської міської ради від 26 червня 2007 року № 994/1655 листом від 29 березня 2019 року № 01-29/03/19 позивач у черговий раз звернувся до відповідача з пропозицією про укладення договору оренди земельної ділянки площею 2 232 кв.м., кадастровий № 8000000000:91:175:0013, яка знаходиться за адресою: перетин вул. Стрілецької та пров. Георгіївського, 9/11 у Шевченківському районі міста Києва, з цільовим призначенням - для будівництва житлового будинку з вбудованими приміщеннями та підземним паркінгом, а також проханням про приведення рішення відповідача від 26 червня 2007 року № 994/1655 у відповідність до вимог чинного законодавства України шляхом виключення пунктів 3.7 та 3.9 цього рішення та викладення його пункту 3.6 у наступній редакції: "Питання пайової участі вирішити відповідно до вимог Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та рішення Київради від 15 листопада 2016 року № 411/1415 "Про затвердження Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва"(а.с. 46-48).

3.2. доводи, з якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції;

3.3.1. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

3.3.2. Так, шляхом прийняття рішення від 26 червня 2007 року №994/1655 (про передачу позивачу відповідної земельної ділянки в оренду на 5 років), Київською міською радою, як органом місцевого самоврядування та уповноваженою особою на вирішення питань про надання у користування земельних ділянок із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва висловлено волевиявлення на виникнення орендних земельних правовідносин, що зумовлює можливість передачі цієї земельної ділянки в користування (оренду) позивач шляхом укладення з ним відповідного договору оренди.

3.3.3. На момент прийняття Київською міською радою вищенаведеного рішення, звернення Товариства з офертою від 29 березня 2019 року № 01-29/03/19 щодо укладення спірного договору оренди, а також на час розгляду даного спору в суді земельна ділянка площею 2 232 кв.м., кадастровий №8000000000:91:175:0013 перебувала у власності територіальної громади міста Києва в особі відповідача.

3.3.4. На зазначеній земельній ділянці знаходяться належні позивачу на праві власності об`єкти нерухомості, зокрема, нежилі будинки: корпус 2 (літера А1) площею 94,00 кв.м., корпус 3 (літера В) площею 115,30 кв.м., що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями договору купівлі-продажу нежилих будинків від 27 травня 2013 року та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 86-109).

3.3.5. Процедуру реалізації прав на землю фізичними та юридичними особами із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва врегульовано Порядком набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві, затвердженим рішенням Ради від 20 квітня 2017 року № 241/2463 (далі - Порядок).

3.3.6. За змістом пункту 7.3 Порядку зацікавлена особа, на користь якої прийнято рішення про передачу в оренду земельної ділянки, зобов`язана у місячний термін після отримання повідомлення звернутися до Департаменту з метою організації підготовки проекту договору оренди земельної ділянки.

3.3.7. Матеріалами справи підтверджується, що листом від 26 липня 2018 року № 26/07/19 Товариство зверталося до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Ради (Київської міської державної адміністрації) з проханням надати проект договору оренди земельної ділянки за встановленою типовою формою (а.с. 45).

3.3.8. У відповідь на вказане звернення листом від 3 вересня 2018 року № 05707-18753 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Ради (Київської міської державної адміністрації) надав позивачу копію Типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 року № 220 (зі змінами) (а.с. 34, 35-44).

3.3.9. З метою реалізації рішення Київської міської ради від 26 червня 2007 року № 994/1655 листом від 29 березня 2019 року № 01-29/03/19 позивач звернувся до відповідача з пропозицією про укладення договору оренди земельної ділянки площею 2 232 кв.м., кадастровий № 8000000000:91:175:0013, яка знаходиться за адресою: перетин вул. Стрілецької та пров. Георгіївського, 9/11 у Шевченківському районі міста Києва, з цільовим призначенням - для будівництва житлового будинку з вбудованими приміщеннями та підземним паркінгом.

3.3.10. До вказаної пропозиції позивачем додано проект відповідного договору, складеного відповідно до його типової форми, наданої на його запит Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Ради, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 року № 220 "Про затвердження Типового договору оренди землі" та в якому було враховано зміни, які відбулись у зв`язку із набранням 12.03.2011 р. чинності Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" щодо регулювання питань пайової участі інвесторів у розвитку інфраструктури міста.

3.3.11. Факт отримання відповідачем наведеної пропозиції останнім не заперечується.

3.3.12. Доказів підписання наданого позивачем договору, або надання у відповідь обґрунтованих заперечень із зазначенням причин відмови від підписання - матеріали справи не містять.

3.3.13. Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції вірно враховано, що прийняття судом рішення у справі № 17/386-36/14-51/197-34/114-10/544 про зобов`язання відповідача укласти договір та пред`явлення його до примусового виконання не призвело до відновлення порушених прав позивача, оскільки не було виконано через неможливість такого виконання без участі Ради, яка ухилялася від виконання зазначеного судового рішення та відмовляється від укладення з позивачем відповідного договору оренди землі та те, що у даній справі позивачем обрано спосіб захисту у вигляді визнання договору укладеним, який є належним та таким, що призводить до відновлення порушеного права позивача.

3.3.14. У даному випадку судом першої інстанції вірно встановлено наявність волевиявлення позивача (ініціювання процедури одержання земельної ділянки в оренду, звернення із пропозицією щодо укладення спірної угоди, подання позову) і відповідача (рішення Ради від 26 червня 2007 року № 994/1655) на виникнення правовідносин оренди земельної ділянки. Водночас у даному випадку має місце ухилення відповідача від фактичного виконання свого ж рішення, а також судового рішення, що набрало законної сили, яким Раду було зобов`язано виконати вищенаведений обов`язок, тому ефективним способом захисту права позивача (права набути право оренди спірної земельної ділянки), з урахуванням суті порушеного права та специфіки правовідносин, з яких виник спір, є саме визнання такого договору укладеним, що і буде спрямовано на відновлення такого права Товариства.

3.3.15. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

3.3. чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси за захистом яких мало місце звернення до суду:

3.3.1 Матеріали справи свідчать про те, що відповідач ухиляється від виконання свого рішення про передачу позивачу в оренду на 5 років земельної ділянки та рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2012 р. в справі №17/386-36/14-51/197-34/114-10/544, яким його зобов`язано укласти з позивачем договір оренди земельної ділянки.

ВИСНОВКИ СУДУ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА:

4.1. висновки за результатами розгляду матеріалів справи

4.1.1. Оскільки позивачем за допомогою належних, допустимих та достатніх доказів доведено обґрунтованість заявлених ним позовних вимог, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для їх задоволення.

4.2. посилання на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції:

4.2.1. У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

4.2.2. За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень

4.2.3. Відповідно до ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

4.2.4. 12 березня 2011 року набув чинності Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності", частинами 1-3 статті 40 якого передбачено, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

4.2.5. Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з державними будівельними нормами, стандартами і правилами. Встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

4.2.6. Граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати: 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для нежитлових будівель та споруд; 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для житлових будинків (частини 5, 6 статті 40 цього Закону).

4.2.7. Відповідно до частини 7 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об`єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 30 цього Закону.

4.2.8. Аналогічну норму щодо заборони органам місцевого самоврядування вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі, здійснення будівництва об`єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів, крім пайової участі (внеску) замовника, було встановлено статтею 27 1 Закону України "Про планування і забудову територій" (у редакції Закону України від 16 вересня 2008 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву" та в подальших редакціях).

4.2.9. Пунктами 2, 7 Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено, що закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

4.2.10. Якщо договором про пайову участь, який укладений до набрання чинності цим Законом, передбачена сплата пайової участі замовником будівництва (повністю або частково) в обсягах інших, ніж визначено цим Законом, такий договір підлягає приведенню у відповідність із цим Законом.

4.2.11. Будь-які рішення органів місцевого самоврядування про надання замовником будівництва будь-яких послуг, передачу активів у будь-якій формі (матеріальній чи нематеріальній), передачу частини (відсоткової частки) площ прийнятих в експлуатацію об`єктів містобудування, крім пайової участі відповідно до цього Закону, прийняті до набрання чинності цим Законом, підлягають приведенню у відповідність із цим Законом.

4.2.12. Відповідно до частини 1, 2 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

4.2.13. При цьому, частиною 1 статті 93 ЗК України, приписи якої кореспондуються зі статтею 1 Закону, визначено, що засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності, є правом оренди земельної ділянки.

4.2.14. За змістом частини 9 статті 93 ЗК України та частини 1 статті 2 Закону відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

4.2.15. Згідно з частиною 1 статті 6 Закону орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

4.2.16. Порядок передачі земельних ділянок в оренду визначено статтею 124 ЗК України, за змістом частини першої якої передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями.

4.2.17. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу (частини 2, 3 статті 124 ЗК України).

4.2.18. Згідно з абзацами 1, 2 частини 2 статті 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

4.2.19. За змістом статей 123, 124 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

4.2.20. Згідно з частиною 2 статті 16 Закону укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому ЗК України, або за результатами аукціону.

4.2.21. Приписами статей 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначені загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та сформовані загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

4.2.22. Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

4.2.23. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина 1 статті 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у статтях 642, 643 ЦК України.

4.2.24. Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

4.2.25. Відповідно до змісту статей 6, 627 ЦК України свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

4.2.26. Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

4.2.27. Відповідно до частин 3, 4 статті 179 ГК України укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

4.2.28. Відповідно до статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов`язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов`язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України.

4.2.29. Згідно з приписами частини 3 статті 184 ГК України укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

4.2.30. У відповідності до положень статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

4.2.31. У справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04, рішення від 20 жовтня 2011 року, набуло статусу остаточного 20 січня 2012 року) Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онерїлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

4.2.32. З огляду на викладені приписи, основоположними принципами виконання органом місцевого самоврядування покладених на нього обов`язків (належне урядування) є верховенство права, одним із елементів якого в свою чергу є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина, втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлювальних такими обмеженнями, тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.

4.2.33. Стаття 55 Конституції України наділяє кожну особу правом захищати свої права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами від порушень і протиправних посягань (частина 6 наведеної статті Конституції України).

4.2.34. Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

4.2.35. Способами захисту цивільних прав та інтересів, відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України, можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

4.2.36. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Разом із тим, належно обраним способом захисту, з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є і той, що не передбачений законом, однак основним критерієм можливості його застосування є визначення його ефективності (забезпечення реального захисту прав та інтересів).

Суд зазначає, що у кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним, та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).

5. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ:

5.1. мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу

5.1.1. Твердження скаржника про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи спростовується тим, що наведена у листі позивача від 29 березня 2019 року №01-29/03/19 пропозиція щодо зміни умов, які стосуються пайової участі була обумовлена внесенням змін до законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

При цьому, у вказаному листі також викладено прохання про приведення рішення Київської міської ради від 26 червня 2007 року № 994/1655 у відповідність до вимог чинного законодавства України шляхом виключення пунктів 3.7 та 3.9 цього рішення та викладення його пункту 3.6 у наступній редакції: "Питання пайової участі вирішити відповідно до вимог Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та рішення Київради від 15 листопада 2016 року № 411/1415 "Про затвердження Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва".

До вказаної пропозиції позивачем було додано проект відповідного договору, складеного з урахуванням норм Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та відповідно до його типової форми, наданої Товариству на його запит Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Ради, що свідчить про вчинення позивачем дій, направлених на приведення проекту спірного договору у відповідність до вимог чинного законодавства.

При цьому, визнання у судовому порядку укладеним відповідного договору оренди землі не нівелює обов`язку позивача щодо вирішення питання пайової участі у визначеному законом порядку.

6. ВИСНОВКИ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ:

6.1.1. Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

6.1.2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25 липня 2019 року у справі №910/6356/19 підлягає залишенню без змін.

6.1.3. Апеляційна скарга Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 25 липня 2019 року у справі № 910/6356/19 задоволенню не підлягає.

7. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ:

7.1.1. Судові витрати у вигляді судового збору за розгляд апеляційної скарги, згідно ч. 1 ст. 129 ГПК України покласти на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 282, 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 25 липня 2019 року у справі № 910/6356/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25 липня 2019 року у справі №910/6356/19 залишити без змін.

3. Судові витрати у вигляді витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Київську міську раду.

4. Справу № 910/6356/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено - 10.10.2019 р.

Головуючий суддя М.Г. Чорногуз

Судді О.О. Хрипун

М.Л. Яковлєв