Постанова

від 10.12.2019 по справі 910/6356/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/6356/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Пількова К. М.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Клименка М. С. (адвокат), Фрідмана О. О. (адвокат),

відповідача - Перепелиціна К. М. (довіреність від 04.12.2019),

розглянув касаційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2019 (суддя Павленко Є. В.) і постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2019 (головуючий - Чорногуз М. Г., судді Хрипун О. О., Яковлєв М. Л.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Докас"

до Київської міської ради

про визнання договору укладеним.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У травні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Докас" (далі - ТОВ "Докас", Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням заяви від 09.07.2019 про уточнення позовних вимог у зв`язку зі збільшенням нормативної грошової оцінки земельної ділянки) до Київської міської ради (далі - Київрада, Рада) про визнання укладеним між сторонами договору оренди земельної ділянки у запропонованій позивачем редакції, посилаючись на положення статей 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 9, 12, 116, 122- 124, 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 181, 187 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статті 16 Закону України "Про оренду землі".

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що 26.06.2007 Київрада прийняла рішення №994/1655 "Про передачу ТОВ "Докас" земельної ділянки для будівництва житлового будинку з вбудованими приміщеннями та підземним паркінгом на перетині вул. Стрілецької та пров. Георгіївського, 9/11 у Шевченківському районі міста Києва" (далі - рішення Київради № 994/1655), зважаючи на яке, а також з огляду на бездіяльність відповідача, рішенням Господарського суду міста Києва від 04.10.2012 у справі № 17/386-36/14-51/197-34/114-10/544, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 26.02.2013, задоволено позовні вимоги про зобов`язання Київради укласти з ТОВ "Докас" договір оренди (з усіма додатками, що є його невід`ємними частинами) земельної ділянки площею 2232 м 2 , кадастровий № 8000000000:91:175:0013, яка знаходиться за адресою: перетин вул. Стрілецької та пров. Георгіївського, 9/11 у Шевченківському районі міста Києва, цільове призначення - для будівництва житлового будинку з вбудованими приміщеннями та підземним паркінгом (далі - спірна земельна ділянка), та вчинити усі інші необхідні дії для оформлення і реєстрації ТОВ "Докас" договору оренди спірної земельної ділянки в редакції, викладеній у резолютивній частині рішення, проте зазначене судове рішення у примусовому порядку виконано не було і Рада спірного договору не підписала навіть після направлення їй повторної пропозиції Товариства про його укладення з долученням проєкта цього договору.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.07.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2019, позов задоволено повністю. Визнано укладеним між Київрадою та ТОВ "Докас" договір оренди спірної земельної ділянки у запропонованій Товариством редакції, викладеній у резолютивній частині рішення.

4. Рішення та постанова мотивовані положеннями статей 16, 626, 627, 628, 638 ЦК України, статей 93, 116, 123, 124 ЗК України, статей 179, 180, 184, 187 ГК України, статті 16 Закону України "Про оренду землі", статті 40 і пунктів 2, 7 Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та статей 73, 74, 75, 76, 77, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), посилаючись на які, суди дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на неправомірне ухилення відповідача від виконання рішення Київради № 994/1655, шляхом прийняття якого орган місцевого самоврядування висловив волевиявлення на виникнення орендних земельних правовідносин, а також зважаючи на невиконання ним судового рішення у справі № 17/386-36/14-51/197-34/114-10/544, що підтверджується постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 20.08.2014 про закінчення виконавчого провадження ВП № 40019981 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 12.12.2012 № 17/386-36/14-51/197-34/114-10/544. При цьому суди зазначили, що на спірній земельній ділянці розташовано належні Товариству на праві власності об`єкти нерухомості, зокрема нежилі будинки: корпус 2 (літ. А1) площею 94 кв.м., корпус 3 (літ. В) площею 115,30 кв.м., що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями договору купівлі-продажу нежилих будинків від 27.05.2013 та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись з рішенням місцевого суду та постановою апеляційної інстанції, Київрада звернулася з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати повністю та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову у повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій положень статті 628 ЦК України, частин 1- 3, 5-7 статті 40 і пунктів 2, 7 Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", наголошуючи, що рішення Господарського суду м. Києва від 04.10.2012, постанова Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2012 та постанова Вищого господарського суду України від 26.02.2013 у справі № 17/386-36/14-51/197-34/114-І0/544 приймалися під час дії Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", відтак ніщо не заважало позивачу привести у відповідність до вимог цього Закону редакцію договору оренди земельної ділянки, що була предметом судового розгляду.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7. Позивач відзиву на касаційну скаргу не подав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

8. Рішенням Київради №994/1655 затверджено проект землеустрою щодо відведення позивачу спірної земельної ділянки та вирішено передати Товариству (за умови виконання пункту 3 цього рішення) у короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,23 га для будівництва житлового будинку з вбудованими приміщеннями та підземним паркінгом на перетині вул. Стрілецької та пров. Георгіївського, 9/11 у Шевченківському районі міста Києва за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.

9. Згідно з пунктом 3 Київради № 994/1655 позивача зобов`язано:

- виконувати обов`язки землекористувача відповідно до вимог статті 96 ЗК України;

- у місячний термін звернутися до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Ради (Київської міської державної адміністрації) із клопотанням щодо організації робіт по винесенню меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) та виготовленню документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою;

- виконати вимоги, викладені у листах Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 11.05.2007 № 19-4499, Київської міської санепідемстанції від 25.04.2007 № 2885, Державного управління охорони навколишнього природного середовища в місті Києві від 28.04.2007 № 06-6-25/2729, Головного управління охорони культурної спадщини та Державної служби з питань національної культурної спадщини від 26.04.2007 № 22-1059/35;

- забезпечити вільний доступ для прокладання нових, ремонту та експлуатації існуючих інженерних мереж і споруд, що знаходяться в межах земельної ділянки;

- вирішити питання пайової участі до початку будівництва відповідно до рішення Ради від 27.02.2003 № 271/431 "Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва";

- передати Головному управлінню житлового забезпечення виконавчого органу Ради (Київської міської державної адміністрації) 20 % загальної площі квартир у цьому житловому будинку (крім службового житла) на підставі пункту 36 рішення Ради від 28.12.2006 № 531/588 "Про бюджет міста Києва на 2007 рік";

- у складі проєкту будівництва виконати розрахунки щодо забезпеченості населення об`єктами соціальної сфери (дитячі дошкільні заклади, загальноосвітні школи, об`єкти охорони здоров`я тощо) і передбачити їх розміщення та будівництво одночасно із спорудженням житлового будинку;

- сплатити до цільового фонду спеціального фонду бюджету міста Києва на розвиток житлового будівництва до моменту здачі в експлуатацію збудованої житлової площі кошти в розмірі 5 % витрат з будівництва загальної площі цього житлового будинку, виходячи з опосередкованої вартості спорудження житла, установленої Державним комітетом України з будівництва та архітектури для міста Києва станом на 1 січня року, в якому проводиться оплата, на підставі пункту 84 рішення Ради від 28.12.2006 № 531/588 "Про бюджет міста Києва на 2007 рік".

10. Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.10.2012 у справі № 17/386-36/14-51/197-34/114-10/544 за позовом Товариства до Ради про визнання договору укладеним та зобов`язання вчинити дії, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2012 і постановою Вищого господарського суду України від 26.02.2013, зобов`язано Київраду укласти з ТОВ "Докас" договір оренди спірної земельної ділянки у запропонованій позивачем редакції.

11. 03.10.2013 постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Думанської А.Л. відкрито виконавче провадження ВП № 40019981 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 12.12.2012 № 17/386-36/14-51/197-34/114-10/544 та встановлено відповідачу строк для добровільного виконання рішення суду.

12. 20.08.2014 головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України виніс постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 40019981 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 12.12.2012 № 17/386-36/14-51/197-34/114-10/544, оскільки виконати рішення суду без участі боржника неможливо.

За змістом постанови від 20.08.2014 про закінчення виконавчого провадження ВП № 40019981 у зв`язку з невиконанням боржником рішення суду на підставі статей 5, 11, 75, 89 Закону України "Про виконавче провадження" постановами від 29.01.2014 та від 12.05.2014 на боржника накладено штрафи у розмірі 680 грн та 1360 грн відповідно, а також з огляду на невиконання вимог державного виконавця, який двічі зобов`язував Раду виконати рішення суду.

У постанові від 20.08.2014 також зазначено, що оскільки рішення суду боржник не виконав і виконати це рішення без участі боржника неможливо , державний виконавець підготував подання (повідомлення), яке направлене до Шевченківського РУ ГУ МВС України в місті Києві для вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності винних посадових осіб за невиконання рішення суду.

13. У листі від 26.07.2018 № 26/07/19 Товариство звернулося до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) з проханням надати проєкт договору оренди земельної ділянки за встановленою типовою формою.

У відповідь на це звернення разом із листом від 03.09.2018 № 05707-18753 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) надав позивачу копію Типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220 (зі змінами).

14. Ураховуючи ухилення Ради від виконання судового рішення у справі № 17/386-36/14-51/197-34/114-10/544 та від укладення договору оренди спірної земельної ділянки, Товариство звернулося до Господарського суду міста Києва із заявою, в якій просило змінити спосіб виконання цього судового рішення на визнання укладеним між сторонами договору оренди спірної земельної ділянки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2018 у справі № 17/386-36/14-51/197-34/114-10/544 зазначену заяву ТОВ "Докас" задоволено.

Проте постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2019 ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.11.2018 скасовано та відмовлено у задоволенні заяви ТОВ "Докас" про зміну способу та порядку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2012 у справі №17/386-36/14-51/197-34/114-10/54.

15. З метою реалізації рішення Київради № 994/1655 листом від 29.03.2019 № 01-29/03/19 позивач звернувся до відповідача з пропозицією укласти договір оренди спірної земельної ділянки, а також із проханням привести рішення Київради від 26.06.2007 № 994/1655 у відповідність до вимог чинного законодавства України - виключити з цього рішення пункти 3.7 та 3.9 та викласти його пункт 3.6 у такій редакції: "Питання пайової участі вирішити відповідно до вимог Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та рішення Київради від 15 листопада 2016 року № 411/1415 "Про затвердження Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва".

До цієї пропозиції позивач додав проєкт договору оренди земельної ділянки, складений відповідно до його типової форми, наданої на запит ТОВ "Докас" Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київради і затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220 "Про затвердження Типового договору оренди землі", при цьому у проєкті було враховано зміни, що відбулися у зв`язку з набранням чинності 12.03.2011 Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" щодо регулювання питань пайової участі інвесторів у розвитку інфраструктури міста.

Факт отримання відповідачем зазначеної пропозиції Київрада не заперечує, однак доказів підписання наданого Товариством проєкта договору оренди земельної ділянки або надання Київрадою обґрунтованих заперечень із зазначенням причин відмови від його підписання матеріали справи не містять.

16. На час прийняття Київрадою рішення від 26.06.2007 № 994/1655, звернення Товариства з офертою від 29.03.2019 № 01-29/03/19 щодо укладення договору оренди, а також на час розгляду цього спору в суді спірна земельна ділянка перебувала у власності територіальної громади міста Києва в особі Київради.

17. На спірній земельній ділянці розташовані належні Товариству на праві власності об`єкти нерухомості, зокрема нежилі будинки: корпус 2 (літ. А1) площею 94 кв.м., корпус 3 (літ. В) площею 115,30 кв.м., що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями договору купівлі-продажу нежилих будинків від 27.05.2013 та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Позиція Верховного Суду

18. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

19. Згідно з частиною 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

20. Дійсно, преюдиційність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

21. Судовими рішеннями у справі № 17/386-36/14-51/197-34/114-10/54 (між тими самими сторонами) встановлено факти, що не підлягають доведенню при вирішенні цього спору, а саме: 1) 07.08.2007 було виготовлено технічну документацію (кадастрова справа № Д-2369) із землеустрою по складанню договору оренди на 5 років на земельну ділянку кадастровий № 8000000000:91:175:0013, що передається позивачу, яка була перевірена та прийнята до бази даних Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської державної адміністрації (інвентарний № ІД-001362), а проєкт відведення зазначеної земельної ділянки позивач погодив з відповідними органами; 2) запропонований позивачем до укладення у справі № 17/386-36/14-51/197-34/114-10/544 договір оренди містив істотні умови, визначені Законом України "Про оренду землі", та узгоджувався з рішенням Київради від 26.06.2007 № 994/1655 щодо таких умов, а відтак відповідав вимогам зазначеного Закону та відповідному рішенню Ради, проте відповідач не підписав цього правочину; 3) Товариство зверталося до Ради з проханням укласти договір оренди спірної земельної ділянки, а також надсилало на адресу відповідача підписані ним два примірники проєкту договору оренди для відповідного оформлення, проте Рада зазначеного договору не підписала.

22. Відповідно до частин 2, 5, абзацу 2 пункту 2 частини 6 та пунктів 1- 3 частини 9 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції, чинній до 01.01.2010) замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною 4 цієї статті. Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. Граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для житлових будинків. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію. Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін. Невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Згідно з імперативними положеннями частини 7 статті 40 зазначеного Закону органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об`єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень , у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених частиною 5 статті 30 цього Закону.

23. Пунктом 7 Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що у разі якщо договором про пайову участь, який укладений до набрання чинності цим Законом, передбачена сплата пайової участі замовником будівництва (повністю або частково) в обсягах інших, ніж визначено цим Законом, такий договір підлягає приведенню у відповідність із цим Законом. Будь-які рішення органів місцевого самоврядування про надання замовником будівництва будь-яких послуг, передачу активів у будь-якій формі (матеріальній чи нематеріальній), передачу частини (відсоткової частки) площ прийнятих в експлуатацію об`єктів містобудування , крім пайової участі відповідно до цього Закону, прийняті до набрання чинності цим Законом, підлягають приведенню у відповідність із цим Законом .

24. Касаційна інстанція погоджується з твердженням скаржника про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 04.10.2012, постанова Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2012 і постанова Вищого господарського суду України від 26.02.2013 у справі №17/386-36/14-51/197-34/114-10/544 приймалися під час дії Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", відтак ніщо не заважало позивачу привести у відповідність до вимог цього закону редакцію договору оренди земельної ділянки, що була предметом судового розгляду.

Адже згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини (далі - Конвенція) рішеннями Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 25.07.2002 у справі за заявою №48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" і від 28.10.1999 у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів .

Отже, судове рішення у справі № 17/386-36/14-51/197-34/114-10/544, яке набрало законної сили та є остаточним, не може бути поставлено під сумнів.

25. Разом з тим, ураховуючи норми статті 40 і пункту 7 Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції, чинній до 01.01.2010), Верховний Суд зауважує, що, по-перше, порушене відповідачем питання щодо обов`язку Товариства взяти пайову участь у розвитку інфраструктури м. Києва може бути врегульовано передусім шляхом укладення окремого договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, а не у договорі оренди земельної ділянки, вичерпний перелік істотних умов якого визначено у статті 15 Закону України "Про оренду землі" та не передбачає відповідної обов`язкової умови. При цьому у разі виникнення між сторонами спору щодо пайової участі у розвитку інфраструктури м. Києва скаржник наразі не позбавлений можливості звернутися з позовом про спонукання Товариства до укладення відповідного договору.

По-друге, з матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено та скаржником не доведено приведення пунктів 3.6, 3.7, 3.9 рішення Київради № 994/1655 у відповідність до вимог частини 7 статті 40 і пункту 7 Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" після набрання чинності цим Законом.

У зв`язку з цим апеляційний суд дійшов правильного висновку, що визнання укладеним договору оренди землі у судовому порядку наразі не звільняє позивача від дотримання обов`язку щодо вирішення питання пайової участі у порядку, встановленому чинним законодавством.

26. Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

27. Відповідно до частин 1, 2 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Порядок передачі земельних ділянок в оренду визначено у статті 124 ЗК України, за змістом частини 1 якої передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями.

Згідно з частиною 2 статті 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому ЗК України, або за результатами аукціону.

28. За змістом статей 123, 124 ЗК України і статті 16 Закону України "Про оренду землі" надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

29. Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У цих нормах матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

30. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ наголосив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

31. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, суди мають виходити з його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

32. Надаючи правову оцінку належності обраного Товариством способу захисту, суди попередніх інстанцій правомірно зазначили, що ухвалення у справі № 17/386-36/14-51/197-34/114-10/544 судового рішення про зобов`язання відповідача укласти договір та пред`явлення цього рішення до примусового виконання не призвело до відновлення порушених прав позивача, оскільки судове рішення не було виконано через неможливість такого виконання без участі Ради (боржника), яка ухилялася від виконання зазначеного судового рішення та відмовляється від укладення з позивачем відповідного договору оренди землі, натомість у цій справі позивач обрав спосіб захисту у виді визнання договору укладеним, який є належним і таким, що призводить до відновлення порушеного права позивача.

33. Суди першої та апеляційної інстанцій достеменно встановили і скаржник не заперечує наявності взаємного волевиявлення позивача (ініціювання процедури одержання земельної ділянки в оренду, звернення із пропозицією щодо укладення договору, подання позову) і відповідача (рішення Київради № 994/1655) на виникнення правовідносин оренди стосовно спірної земельної ділянки.

Оскільки у цьому випадку йдеться про ухилення органу місцевого самоврядування від фактичного виконання власного рішення, а також судового рішення, що набрало законної сили, яким Раду було зобов`язано виконати наведений обов`язок, то з урахуванням суті порушеного права та специфіки правовідносин, з яких виник спір, ефективним способом захисту права позивача набути в оренду спірну земельну ділянку є саме визнання укладеним договору оренди землі, що призведе до реального відновлення порушеного права Товариства.

34. Водночас колегія суддів враховує правову позицію ЄСПЛ, який у своїх рішеннях у справах "Мелахер та інші проти Австрії" від 19.12.1998 "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002, "Прессос Компанія Нав"єра С.А." та інші проти Бельгії" від 28.10.1995, "Пайн Велі Девелопмент Лтд." та інші проти Ірладнії" від 23.10.1991 зазначив, що під поняттям "майно" розуміється не лише майно, яке належить особі на праві власності згідно законодавства країни, в якій виник спір, а також прибутки, що випливають з власності, кошти, належні заявникам на підставі судових рішень, "активи", які можуть виникнути, "правомірні очікування"/"законні сподівання" особи.

35. Концепція "майна" у розумінні положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном". До таких активів може відноситися право оренди (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" від 25.03.1999, заява № 311107/96, пункт 54). На окрему увагу заслуговує питання "правомірних очікувань" особи щодо отримання права на оренду земельної ділянки.

36. У справі "Пайн Велі Девелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії" ЄСПЛ постановив, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати таке рішення дійсним та розраховувати на певний стан речей.

37. Отже, за наявності відповідного рішення органу публічної влади щодо передачі в оренду майна чи земельної ділянки особі, у останньої виникають правомірні очікування мирно володіти майном (право оренди) ще до укладення відповідного договору оренди на виконання зазначеного рішення. При цьому такі правомірні очікування, є об`єктом правового захисту згідно зі статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції та національного законодавства України.

38. У свою чергу, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення ЄСПЛ у справах "Лелас проти Хорватії" від 20.05.2010, "Тошкуце та інші проти Румунії" від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (рішення ЄСПЛ у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Беєлер проти Італії"). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення ЄСПЛ у справі "Лелас проти Хорватії").

39. ТОВ "Докас" звернулося з позовом у справі № 17/386-36/14-51/197-34/114-10/544 ще у жовтні 2007 року, протягом тривалого строку перебуває у стані правової невизначеності, його права не захищено, а бездіяльність органу місцевого самоврядування упродовж понад 10 років порушує правомірні очікування Товариства на набуття в оренду земельної ділянки (наведену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 3/130).

40. За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог внаслідок обрання позивачем належного та ефективного способу захисту своїх прав на спірну земельну ділянку, реалізація якого має призвести до поновлення порушених прав Товариства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

41. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

42. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку судів попередніх інстанцій щодо задоволення позову, у зв`язку з чим підстав для задоволення касаційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваних рішення та постанови немає.

Розподіл судових витрат

43. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Київської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2019 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2019 у справі № 910/6356/19 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

К. М. Пільков