Рішення

від 10.10.2019 по справі 910/9813/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.10.2019Справа № 910/9813/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Бондарчук В.В., за участі секретаря судового засідання Топіхи І.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження

позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім "БМЗ" , м. Київ

до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ

про стягнення 20 388 577,02 грн,

Представники:

від позивача: Лижньов Є.В., Барабаш В.В.;

від відповідача: Пегза К.К.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім "БМЗ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заборгованості в розмірі 20 388 577,02 грн., в тому числі: 18 553 308,18 грн. - основного боргу, 1 188 342,01 грн - пені, 201 426,77 грн - 3% річних, 445 500,06 грн - інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань в частині оплати за поставлений товар відповідно до договорів поставки №ЦЗВ-01-01218-01 від 04.06.2018, №ЦЗВ-01-01818-01 від 13.06.2018, №ЦЗВ-01-02618-01 від 26.06.2018, №ЦЗВ-01-05918-01 від 13.11.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 29.08.2019.

12.08.2019 через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач суму основного боргу визнав в повному обсязі, при цьому зазначивши, що частково погасив заборгованість в сумі 11 937 818,97 грн, та вживає всі можливі заходи щодо погашення залишку у розмірі 6 615 489,21 грн. Крім того, відповідач зазначає, що строк прострочення оплати за вказаними договорами є незначним, тому просить суд застосувати норми чинного законодавства щодо зменшення відповідальності у зв`язку з простроченням оплати.

29.08.2019 через відділ діловодства суду позивачем подано відповідь на відзив, в якій останній зазначив, що відповідачем не наведено поважних причин прострочення виконання зобов`язання, тому підстав для зменшення штрафних санкцій немає.

29.08.2019 через відділ діловодства суду позивачем подано клопотання про долучення доказів по справі, зокрема підтвердження повної оплати заборгованості за поставлений товар.

У підготовче засідання 29.08.2019 з`явились представники сторін. У зв`язку з неможливістю розглянути всі питання, які підлягають вирішенню у підготовчому засіданні, суд оголосив про відкладення підготовчого засідання на 23.09.2019.

23.09.2019 через відділ діловодства суду позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої у зв`язку з оплатою відповідачем основної суми заборгованості, позивач просить суд стягнути з відповідача 1 188 342,01 грн - пені, 201 426,77 грн - 3% річних та 445 500,06 грн - інфляційних втрат. Крім того, позивач просить суд повернути з Державного бюджету судовий збір в розмірі переплаченої суми, а саме 278 299,62 грн.

У підготовче засідання 23.09.2019 з`явились представники сторін, представник позивача підтримав заяву про зменшення позовних вимог. У підготовчому засіданні суд прийняв заяву про зменшення позовних вимог до розгляду, закрив підготовче засідання та призначив справу до судового розгляду на 10.10.2019.

У судове засідання 10.10.2019 р. з`явились представники сторін, зокрема, представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, представник відповідача просив суд зменшити розмір штрафних санкцій.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Філією Центр забезпечення виробництва акціонерного товариства Українська залізниця (далі - замовник/відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім БМЗ (далі - постачальник/позивач) були укладені договори поставки, а саме: договір поставки № ЦЗВ-01-01218-01 від 04.06.2018; договір поставки № ЦЗВ-01-01818-01 від 13.06.2018; договір поставки № ЦЗВ-01-02618-01 від 26.06.2018; договір поставки № ЦЗВ-01-05918-01 від 13.11.2018. Умови вказаних договорів щодо порядку розрахунків, умов і термінів постачання, передачі і приймання продукції, майнової відповідальності та інші умови - ідентичні.

Так, згідно з п. 1.1. вказаних договорів постачальник зобов`язується поставити та передати у власність, а замовник прийняти та оплатити продукцію, найменування, марка й кількість якого вказується в специфікації, яка є невід`ємною частиною договору, на умовах, що викладені у договорі.

Відповідно до п. 5.2 договорів поставка продукції проводиться партіями протягом терміну дії договору, тільки після письмової рознарядки замовника, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності замовника до прийому продукції. Відповідальність за достовірність інформації, яка вказується у рознарядці, несе замовник. Рознарядка надається постачальнику в оригіналі шляхом направлення засобами поштового зв`язку (Укрпошта) цінного листа з описом вкладення та/або направлення сканкопії рознарядки електронним листом із застосуванням електронної пошти. Сторони погоджують, що рознарядка вважається отриманою постачальником з дня її відправлення замовником засобами поштового зв`язку (Укрпошта) та/або електронною поштою (E-mail). Кожна партія продукції постачається протягом 30 календарних днів з дати письмової рознарядки замовника, якщо інше не вказано у рознарядці.

Відповідно до п. 5.3 договорів датою поставки продукції вважається дата приймання цієї продукції замовником у відділі матеріальних ресурсів м. Фастів філії ЦЗВ ПАТ Укрзалізниця , Київська обл., м. Фастів, вул. Шевченко, 48, що підтверджується належно оформленою видатковою накладною, довіреністю або Актом прийому-передачі.

Пунктом 6.1. договорів передбачено, що оплата за кожну партію поставленої продукції по договору повинна проводитись замовником протягом 10-ти (десяти) банківських днів з дати оформлення та реєстрації податкової накладної, у відповідності до вимог чинного законодавства України та у відповідності з рахунком-фактурою на поставлену партію продукції, обумовлену згідно з п. 5.2. договору.

Згідно п. 6.2. договорів датою оплати вважається дата відправлення коштів замовником за банківськими реквізитами постачальника.

Пунктом 10.6 договорів передбачено, що у разі несвоєчасної оплати за поставлену продукцію замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від вартості несплаченої продукції за кожен день прострочення.

На виконання умов вказаних вище договорів у період з 12.12.2018 по 26.04.2019 позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 30 754 742,10 грн. Проте, в порушення умов договорів відповідач за поставлений товар розраховувався з порушенням строків, передбачених в п. 6.1. договорів, що підтверджується платіжними дорученнями та не заперечується відповідачем.

Позивач неодноразово звертався до відповідача з претензіями щодо погашення заборгованості за договорами поставки № ЦЗВ-01-01218-01 від 04.06.2018, № ЦЗВ-01-01818-01 від 13.06.2018, № ЦЗВ-01-02618-01 від 26.06.2018, № ЦЗВ-01-05918-01 від 13.11.2018. Проте відповідач відповіді на претензії не надавав.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. (ч. 2 ст. 509 ЦК України)

За приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом.

Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Так, відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положення частини 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем були укладені договори поставки, а саме: договір поставки № ЦЗВ-01-01218-01 від 04.06.2018; договір поставки № ЦЗВ-01-01818-01 від 13.06.2018; договір поставки № ЦЗВ-01-02618-01 від 26.06.2018; договір поставки № ЦЗВ-01-05918-01 від 13.11.2018. Умови вказаних договорів щодо порядку розрахунків, умов і термінів постачання, передачі і приймання продукції, майнової відповідальності та інші умови - ідентичні.

Статтею 530 ЦК України вставлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Так, пунктом 6.1. договорів передбачено, що оплата за кожну партію поставленої продукції по договору повинна проводитись замовником протягом 10-ти (десяти) банківських днів з дати оформлення та реєстрації податкової накладної, у відповідності до вимог чинного законодавства України та у відповідності з рахунком-фактурою на поставлену партію продукції, обумовлену згідно з п. 5.2.

Судом встановлено, що на виконання умов вказаних договорів у період з 12.12.2018 по 26.04.2019 позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 30 754 742,10 грн. Проте, відповідач за поставлений товар розраховувався з порушенням строків передбачених п. 6.1. договорів, що підтверджується платіжними дорученнями та не заперечується відповідачем.

Отже, з наведеного вбачається, що позивачем умови договору виконані належним чином шляхом здійснення поставки товару, проте відповідачем порушено строки здійснення оплати.

За вказаних обставин, позивач просить суд стягнути з відповідача 1 188 342,01 грн - пені, 201 426,77 грн - 3% річних та 445 500,06 грн - інфляційних втрат.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Судом встановлено, що відповідно до п. 10.6 вищевказаних договорів, у разі несвоєчасної оплати за поставлену продукцію замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від вартості несплаченої продукції за кожен день прострочення.

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій відповідно припиняється зі сплином 6 (шести) місяців.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені та встановив, що в останньому допущено помилку, зокрема у визначенні періоду простроченого грошового зобов`язання згідно видаткових накладних №221, №222, №223, №224 та №225 та відповідно у розмірі нарахування пені.

За розрахунком суду, обґрунтованою є сума пені у розмірі 1 186 296,49 грн, що розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання протягом 6 місяців згідно кожного рахунку, а тому ця вимога підлягає задоволенню частково.

Крім того, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, і встановлено, що позивачем допущено помилку при обчисленні розміру інфляційних втрат.

За розрахунком суду, обґрунтованими визнаються позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 201 426,77 грн. та інфляційних втрат в розмірі 324 475,87 грн.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до вимог ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, суд відзначає наступне.

Частиною 3 статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини 2 статті 233 ГК України, якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Таким чином, приймаючи до уваги вищенаведені законодавчі норми, враховуючи, що станом на час звернення до суду у відповідача перед позивачем була наявна значна сума заборгованості, зокрема, тривалість прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, при цьому, розмір неустойки не перевищує суму погашеної заборгованості під час судового провадження, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій (пені).

З урахуванням встановленого вище, приймаючи до уваги, що відповідачем неналежним чином виконувались зобов`язання за договорами поставки щодо здійснення своєчасної оплати, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім "БМЗ" про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця" 1 188 342,01 грн - пені, 201 426,77 грн - 3% річних та 445 500,06 грн - інфляційних втрат, підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 35 000,00 грн.

Згідно ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 126 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Пунктом 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З вищенаведеного випливає, що для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу стороні необхідно надати суду докази фактично понесених витрат.

Разом із тим, як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано суду доказів фактично понесених витрат в розмірі 35 000,00 грн, тому ця вимога позивача задоволенню не підлягає.

Разом з тим, Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім "БМЗ" подало заяву про зменшення позовних вимог з підстав повної оплати відповідачем основної заборгованості за договорами поставки, у зв`язку з чим просить суд повернути з Державного бюджету судовий збір в розмірі переплаченої суми, а саме - 278 299,62 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно з ч. 2 ст. 7 Закону України Про судовий збір у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Враховуючи викладене, суд вважає, що заява позивача про повернення з Державного бюджету судового збору в розмірі переплаченої суми, а саме - 278 299,62 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім "БМЗ" задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства Українська залізниця (03680, місто Київ, вул. Тверська, будинок 5; ідентифікаційний код 40075815) в особі філії Центр забезпечення виробництва Акціонерного товариства Українська залізниця (03049, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 11/15; ідентифікаційний код 40081347) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім "БМЗ" (03115, місто Київ, вулиця Михайла Котельникова, будинок 45-В; ідентифікаційний код 38272630) 1 186 296 (один мільйон сто вісімдесят шість тисяч двісті дев`яносто шість) грн 49 коп. - пені, 324 475 (триста двадцять чотири тисячі чотириста сімдесят п`ять) грн 87 коп. - інфляційних втрат, 201 426 (двісті одну тисячу чотириста двадцять шість) грн. 77 коп. - 3% річних та 25 679 (двадцять п`ять тисяч шістсот сімдесят дев`ять) грн 77 коп. - судового збору.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю Торговий дім "БМЗ" (03115, місто Київ, вулиця Михайла Котельникова, будинок 45-В; ідентифікаційний код 38272630) з Державного бюджету України судовий збір в розмірі переплаченої суми - 278 299 (двісті сімдесят вісім тисяч двісті дев`яносто дев`ять) грн 62 коп.

Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Повний текст рішення складено: 11.10.2019.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів в порядку, передбаченому ст.ст. 253-259, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України

Суддя В.В. Бондарчук