Рішення

від 25.09.2019 по справі 916/2889/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" вересня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2889/13

Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Ю.С.

при секретарі судового засідання Фатєєвій Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження позовну заяву Малого приватного підприємства Фірма Альфа-М (04053, м. Київ, вул. Артема, буд. 59-А, кв. 37, код ЄДРПОУ 30726900)

до відповідача Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 )

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Управління ордена Червоного прапора Південного оперативного командування (65023, м. Одеса, пров. Штабний, код ЄДРПОУ 07966906)

про стягнення, -

за участю учасників справи: не з`явились

Суть спору: У жовтні 2013 року Мале приватне підприємство Фірма Альфа-М звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення з відповідача 174430,06 грн., з яких: 92032,12 грн. основного боргу, 31198,89 грн. інфляційних втрат, 13819,95 грн. 3% річних, 11931,40 грн. пені, 25447,70 грн. збитків (упущеної вигоди).

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань, прийнятих на себе згідно з мировою угодою про реструктуризацію зобов`язань №212 від 24.11.2011 в частині сплати суми боргу в строки, визначені умовами цієї мирової угоди.

Рішенням господарського суду Одеської області від 18.12.2013 позов задоволено частково: стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь МПП Фірма Альфа-М 614,45 грн. судових витрат по справі №11/17-4648-2011, зазначених сторонами у пункті 1 мирової угоди №212, 1035,44 грн. витрат на відрядження, 33 грн. судового збору; припинено провадження у справі в частині позовних вимог МПП Фірма Альфа-М про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 заборгованості в сумі 90366,25 грн.; в задоволенні решти позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06.03.2014 рішення господарського суду Одеської області від 18.12.2013 скасовано в частині стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь МПП Фірма Альфа-М 1035,44 грн. витрат на відрядження та 33 грн. судового збору і викладено пункт 2 резолютивної частини рішення у новій редакції, а саме стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь МПП Фірма Альфа-М 159,68 грн. інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 7218,24 грн., 614,45 грн. судових витрат, відшкодування яких передбачено умовами мирової угоди №212, 159,85 грн. судового збору; в іншій частині рішення від 18.12.2013 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.06.2014 рішення господарського суду Одеської області від 18.12.2013 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.03.2014 скасовано, передано справу на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

За результатами нового розгляду справи за правилами загального позовного провадження рішенням господарського суду Одеської області від 01.11.2018, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2019, позов задоволено частково: стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь МПП Фірма Альфа-М 1665,87 грн. відшкодування витрат на відновлення порушеного права, 3% річних у розмірі 9838,68 грн., 71727,42 грн. інфляційних втрат, 2720,30 грн. судового збору, 2293,68 грн. витрат на проїзд; в решті позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.05.2019 рішення господарського суду Одеської області від 01.11.2018 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2019 у справі №916/2889/13 скасовано частково; справу передано на розгляд до господарського суду Одеської області.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.05.2019 у справі №916/2889/13 касаційний суд визначив наступне:

- колегія суддів погодилась з позицією суду першої інстанції про те, що мирова угода №212 не є мировою угодою у розумінні статей 78 та 121 ГПК України у редакції, чинній до 15.12.2017, тому що вона не затверджувалася судом, а є звичайним правочином;

- суд касаційної інстанції вказав, що суди попередніх інстанцій, враховуючи положення статті 604 ЦК України, дослідивши обставини справи та надавши належну оцінку умовам мирової угоди №212, дійшли вірного висновку про те, що укладена між сторонами мирова угода не є новацією в розумінні статті 604 ЦК України, оскільки за умовами мирової угоди №212 зобов`язання відповідача за договором №212 від 21.05.2004 не було замінено на будь-яке інше (нове) зобов`язання (поставка товару, надання послуг), умов про припинення первісного зобов`язання, що виникло за вказаним договором мирова угода не містить, а зміна порядку і строку виконання такого зобов`язання, встановлення порядку погашення заборгованості не може вважатися новацією в розумінні вищевказаної норми;

- Верховний Суд вказав, що в порушення вимог статей 79, 86, 236, 269, 282 ГПК України судами першої та апеляційної інстанцій не досліджено, чи можна вважати вказану умову мирової угоди №212 договірним застереженням в розумінні частини 6 статті 232 ГК України, яке встановлює інший (значно більший) термін нарахування пені, а саме до дня погашення боргу;

- під час нового розгляду ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.06.2018 закрито провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 90366,25 грн., в тому числі 53225,43 грн. основного боргу, 26475,34 грн. інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 4072,03 грн. і 5141,73 грн. пені, з посиланням на те, що зазначені кошти вже були стягнуті з відповідача в рамках справи 5/123-08-4514. Вказана ухвала є чинною, не оскаржена та не скасована;

- також судом касаційної інстанції вказано, що виконуючи вміщені у постанові Вищого господарського суду України від 25.06.2014 вказівки щодо належного дослідження договору №212 від 21.05.2004 у співвідношенні з мировою угодою №212, судами першої та апеляційної інстанцій вірно зазначено про те, що подвійне стягнення з в/ч НОМЕР_3 коштів за одним і тим самим договором №212 від 21.05.2004, якого вимагає позивач, є порушенням загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини 1 статті 3, частина 3 статті 509 ЦК України) та положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;

- колегія суддів погодилась з висновками суду першої інстанції про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача різниці між сумою боргу, вказаною у мировій угоді №212 від 24.11.2011, та сумою боргу, яка була стягнута постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.03.2009 у справі №5/123-08-4514, що становить 1665,87 грн., обов`язок відшкодування якої прийнято в/ч НОМЕР_3 у добровільному порядку;

- суд касаційної інстанції вказав, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з в/ч НОМЕР_1 на користь МПП „Фірма „Альфа-М" боргу у сумі 1665,87 грн. (92032,12 грн. - 90366,25 грн.), що відповідно до умов мирової угоди №212 є відшкодуванням витрат на відновлення порушеного права МПП „Фірма „Альфа-М";

- Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції про неправомірність нарахування позивачем інфляційних втрат і 3% річних на суму 92032,12 грн. за період з 01.10.2008 по 28.02.2018, оскільки мирова угода №212 не є новацією зобов`язань;

- також судом касаційної інстанції зазначено, що перевіривши розрахунок, здійснений судом першої інстанції, апеляційний суд цілком обґрунтовано визнав вірним розрахунок інфляційних втрат і 3% річних, розрахованих виходячи з доведеного основного боргу в сумі 53225,43 грн. за період з 01.01.2012 по 28.02.2018, враховуючи, що за змістом пункту 2.1 мирової угоди №212 початковим моментом прострочення виконання в/ч НОМЕР_3 зобов`язань за цією мировою угодою є саме 01.01.2012;

- колегія суддів Верховного суду не прийняла до уваги недоречні аргументи скаржника про те, що без урахування пунктів 1.1, 2.1 мирової угоди №212 суд першої інстанції безпідставно змінив базу та період нарахування інфляційних втрат і 3% річних, а також при їх розрахунках неправомірно застосував методологію, згідно з якою "інфляційні на інфляційні не нараховуються";

- відтак, за наслідками проведеного судом першої інстанції перерахунку встановлено арифметично вірний розмір збитків від інфляції - 71727,42 грн., і розмір 3% річних - 9838,68 грн., тому задоволення судом позову в цій частині є обґрунтованим. З огляду на наведене, колегія суддів погодилась з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 1665,87 грн. відшкодування витрат на відновлення порушеного права, 71727,42 грн. інфляційних втрат і 3% річних у розмірі 9838,68 грн.;

- колегія суддів не погодилась з висновком судів попередніх інстанцій щодо повної відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 9525,95 грн., нарахованої позивачем на суму боргу у розмірі 92032,12 грн. за період з 01.11.2012 по 31.10.2013. У постанові ВС від 21.05.2019 судом вказано, що пунктом 4.1 мирової угоди №212 передбачено, що при порушенні строків платежів в/ч НОМЕР_3 самостійно нараховує та сплачує одночасно з сумою платежу пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу від суми простроченого платежу до дня погашення заборгованості. При цьому, період нарахування кредитором спірної суми пені становить з 01.07.2014 по 30.06.2015, тобто перевищує 6 місяців. Разом з тим, на думку касаційного суду висновок місцевого суду про те, що умовами цієї мирової угоди не передбачено нарахування пені протягом періоду, більшого ніж 6 місяців, є помилковим, внаслідок чого було безпідставно відмовлено у стягненні пені, нарахованої за рік, який передував поданню позову;

- суд касаційної інстанції погодився з висновком судів про те, що у урахуванням вимог статей 3, 509, 625 ЦК України пеня має нараховуватися кредитором на суму основного боргу (53225,43 грн.), а не на суму 92032,12 грн., яка згідно з пунктом 1.1 мирової угоди №212 складається з: суми основного боргу у розмірі 53225,43 грн., інфляційних втрат у сумі 26475,34 грн., 3% річних у розмірі 4072,03 грн., пені у розмірі 5141,73 грн., а також суми відшкодування судових витрат у розмірі 3117,59 грн.;

- під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід врахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Після повернення справи до суду першої інстанції, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.06.2019 справу №916/2889/13 розподілено судді Бездолі Ю.С.

Ухвалою суду від 18.06.2019 суддею Бездолею Ю.С. прийнято справу №916/2889/13 до свого провадження; призначено підготовче засідання призначити на 10.07.2019 о 12:00.

04.07.2019 за вх.№13244/19 до суду від Військової частини НОМЕР_1 надійшли письмові пояснення, в яких останній просив врахувати строки позовної давності та строк нарахування штрафних санкцій.

У підготовчому засіданні 10.07.2019 судом в протокольній формі в порядку ст. 183, 197 ГПК України оголошено ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 08.08.2019 о 14:00 та доручено Оболонському районному суду м. Києва проведення відеоконференції з метою забезпечення участі представника позивача у підготовчому засіданні.

08.08.2019 за вх.№2-3721/19 до суду від позивача надійшла заява, яка за своєю правовою суттю є заявою про збільшення розміру позовних вимог та у протокольній формі прийнята судом до розгляду. У поданій заяві №9/7 позивач надав пояснення з урахуванням постанови ВС від 21.05.2019 та просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за зобов`язаннями, які виникли з умов мирової угоди №212 від 24.11.2011, на загальну суму 193674,26 грн., з яких: 168724,61 грн. - сума частини основного боргу з урахуванням індексу інфляції за період з 01.10.2008 та по 28.02.2018, з яких: 53225,43 грн. - сума частини основного (первісного) боргу згідно умов п.1.1 цієї мирової угоди; 115499,18 грн. - сума збільшення частини основного боргу за рахунок індексу інфляції за період з 01.10.2008 та по 28.02.2018; 15040,19 грн. - сума трьох процентів річних, нарахованих за період з 01.10.2008 та по 28.02.2018 включно; 7116,53 грн. - сума пені, нарахованої за період з 01.01.2012 та по 31.10.2013 включно; 2792,93 грн. - сума збитків від неодержаного доходу, розрахованих за період з 01.01.2012 та по 27.03.2012 включно та судові витрати. У поданій заяві позивач зазначає, що висновок суду про те, що умови п.7.3 мирової угоди набули б юридичної сили тільки у випадку затвердження мирової угоди судом, суперечить не тільки висновку ВС у цій же постанові про те, що мирова угода №212 не є процесуальним документом, а є звичайним правочином, який є правомірним і обов`язковим до виконання, якщо він не визнаний судом недійсним, але й вимогам чинного законодавства щодо дійсності правочину. Позивач вважає, що в своїх рішеннях суди фактично звільнили в/ч НОМЕР_3 від відповідальності за наслідки невиконання зобов`язань за незатвердження судом, проте укладеною сторонами мировою угодою №212.

У підготовчому засіданні 08.08.2019 судом в протокольній формі оголошено увалу в порядку ст.ст. 177, 183 ГПК України про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів; оголошено перерву у підготовчому засіданні до 28.08.2019 о 12:30 та доручено Оболонському районному суду м. Києва проведення відеоконференції з метою забезпечення участі представника позивача у підготовчому засіданні.

27.08.2019 за вх.№2-4019/19 до суду від позивача надійшла заява, яка за своєю правовою суттю є заявою про збільшення розміру позовних вимог та у протокольній формі прийнята судом до розгляду. У поданій заяві №3/8 позивач просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за зобов`язаннями, які виникли з умов мирової угоди №212 від 24.11.2011, на загальну суму 218488,18 грн., з яких: 168724,61 грн. - сума інфляційних нарахувань на частину основного боргу за період з 01.10.2008 та по 28.02.2018; 15040,20 грн. сума 3% річних на цю ж частину основного боргу за цей же період; 7116,53 грн. сума пені за період з 01.12.2012 та по 31.10.2015, згідно умов п.2.1 та п.4.1 цієї мирової угоди, а також 25781,73 грн. сума інфляційних нарахувань за період з 01.03.2018 та по 19.08.2019 та 5319,63 грн. сума 3% річних за той же період в зв`язку зі збільшенням періоду прострочення та судові витрати.

У підготовчому засіданні 28.08.2019 судом в протокольній формі оголошено перерву до 10.09.2019 о 17:00 та доручено Оболонському районному суду м. Києва проведення відеоконференції з метою забезпечення участі представника позивача у підготовчому засіданні.

03.09.2019 за вх.№17696/19 до суду від військової частини НОМЕР_1 надійшли письмові пояснення на заяву позивача, які у протокольній формі прийняті судом до розгляду, в яких відповідач зазначив про пропуск позивачем строків позовної давності за заявленими позовними вимогами про стягнення з відповідача пені. Окремо відповідач зазначив про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та заявленими до стягнення збитками. Відповідач вважає, що надані позивачем докази на підтвердження понесених витрат на проїзд господарським судом не можуть бути враховані, оскільки до суду не надано доказів, що квитки на проїзд були придбані за мінімальної вартістю, а сам квиток не є належним доказом, що підтверджує понесення витрат.

У підготовчому засіданні 10.09.2019 судом в протокольній формі оголошено ухвалу в порядку ст.ст. 183, 185, 197 ГПК України про закриття підготовчого провадження та призначення справи №916/2889/13 до розгляду по суті в той самий день після закінчення підготовчого судового засідання; оголошено перерву у судовому засіданні до 12.09.2019 о 12:30; доручено Оболонському районному суду м. Києва проведення відеоконференції з метою забезпечення участі представника позивача у судовому засіданні.

12.09.2019 за вх.№2-4413/19 до суду від позивача надійшла заява №4/9 про неприйняття до розгляду пояснень відповідача в частин неможливості для позивача при новому розгляді збільшувати розмір позовних вимог. При цьому позивач посилається на те, що господарським процесуальним законодавством (ст. 46 ГПК України) запроваджені обмеження на новому розгляді справи лише в частині зміни предмету та підстави позовних вимог, а не обмеження в частині подання до суду та прийняття судом заяв про збільшення розміру заявлених до стягнення сум.

У судовому засіданні 12.09.2019 судом в протокольній формі оголошено перерву до 26.09.2019 о 15:30 та доручено Оболонському районному суду м. Києва проведення відеоконференції з метою забезпечення участі представника позивача у судовому засіданні.

23.09.2019 за вх.№19255/19 до суду від позивача надійшла заява внаслідок здійснених позивачем перерахунків, яка за своєю правовою суттю є заявою про зменшення розміру позовних вимог та у протокольній формі прийнята судом до розгляду. У поданій заяві №6/9 позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за зобов`язаннями, які виникли з умов мирової угоди №212 від 24.11.2011 на загальну суму 215210,53 грн., з яких: 193982,34 грн. - сума інфляційних нарахувань на частину основного (первісного) грошового зобов`язання (на 53225,43 грн.), нарахованих за період з 01.10.2008 та по 19.08.2019 з урахування інфляційної складової, нарахованої до 30.09.2008, 17389,40 грн. - сума трьох процентів річних, нарахованих на ту ж частину основного (первісного) грошового зобов`язання, за період з 01.10.2008 та по 19.08.2019 згідно п.2.1 мирової угоди №212 та 3838,79 грн. - сума пені, нарахованої за період з 25.10.2012 та по 24.10.2013 включно згідно п.4.1 мирової угоди №212, а також судові витрати.

У судовому засіданні 12.09.2019 представник позивача підтримав позовні вимоги (з урахуванням поданих позивачем та прийнятих судом заяв) в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача та третьої особи у судовому засіданні 12.09.2019 заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі з підстав, викладених у письмових заявах відповідача.

У судове засідання 26.09.2019 учасники справи не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, а тому господарський суд визнав за можливе розглянути справу у судовому засіданні 26.09.2019 за відсутністю представників учасників справи.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників учасників справи, господарський суд встановив:

21.05.2004 між МПП „Фірма „Альфа-М" (виконавець) та військовою частиною НОМЕР_3 (замовник) укладено договір №212 на виконання технічного обслуговування систем зв`язку, відповідно до пунктів 1.1, 3.2, 6.1 якого виконавцем на замовлення замовника були прийняті на себе зобов`язання із виконання технічного обслуговування систем зв`язку на вузлах зв`язку в/ч НОМЕР_3 Південного оперативного командування. Оплата за виконане технічне обслуговування проводиться замовником на підставі пред`явлених виконавцем рахунків з підписаними замовником актами виконаного технічного обслуговування. Договір укладено строком до 31.12.2004 з можливістю подальшої пролонгації.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.03.2009 у справі №5/123-08-4514 рішення господарського суду Одеської області від 12.01.2009 змінено з викладенням резолютивної частини рішення у новій редакції, а саме: стягнуто з в/ч НОМЕР_3 на користь МПП „Фірма „Альфа-М" заборгованість у сумі 53225,43 грн., інфляційні втрати у сумі 26475,34 грн., 3% річних у розмірі 4072,03 грн., пеню у розмірі 5141,73 грн., держмито у розмірі 889,15 грн. та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а також держмито за звернення з апеляційною скаргою у розмірі 444,57 грн.

Підставою для задоволення позовних вимог у справі №5/123-08-4514 стало неналежне виконання відповідачем умов договору №212 на виконання технічного обслуговування систем зв`язку від 21.05.2004.

Таким чином, господарський суд дійшов висновку, що стягнуті судом у справі №5/123-08-4514 53225,43 грн. боргу є саме оплатою відповідачем послуг з технічного обслуговування систем зв`язку, наданих позивачем відповідачу за договором №212.

01.10.2011 заступником начальника відділу державної виконавчої служби Роздільнянського районного управління юстиції Одеської області було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №29953590 та постанову про відкриття виконавчого провадження ВП 29954548 з примусового виконання наказу від 01.06.2011, виданого на виконання постанови Одеського апеляційного господарського суду від 24.03.2009 по справі №5/123-08-4514 про стягнення з в/ч НОМЕР_3 на користь МПП „Фірма „Альфа-М" боргу в розмірі 89921,68 грн. (у складі яких і основний борг 53225,43 грн.) та державного мита у розмірі 444,57 грн.

24.11.2011 між в/ч НОМЕР_3 та МПП „Фірма „Альфа-М" було укладено мирову угоду про реструктуризацію зобов`язань №212, за умовами пункту 1.1 якої в/ч НОМЕР_3 були прийняті на себе зобов`язання з погашення заборгованості перед МПП „Фірма „Альфа-М", яка виникла на підставі договору №212 від 21.05.2004 та додаткових угод до нього, та з урахуванням рішення господарського суду Одеської області від 12.01.2009 по справі №5/123-08-4514 та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 24.03.2009 по справі №5/123-08-4514 на загальну суму 92032,12 грн., яка складається з суми основного боргу у розмірі 53225,43 грн., інфляційних втрат у сумі 26475,34 грн., 3% річних у розмірі 4072,03 грн., пені у розмірі 5141,73 грн., а також суми відшкодування судових витрат у розмірі 3117,59 грн., понесених Фірмою протягом періоду розгляду господарським судом справи №5/123-08-4514. Вказана мирова угода не була затверджена судом.

Згідно з пунктами 2.1, 4.1, 7.2 мирової угоди №212 військова частина НОМЕР_3 самостійно без пред`явлення рахунку з боку МПП „Фірма „Альфа-М" перераховує на поточний рахунок останньої суму боргу, вказану у договорі, не пізніше 31.12.2011 з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, нарахованих за період з 01.10.2008 до дня перерахування, якщо за період індекс інфляції перевищує 100% згідно ст. 625 ЦК України. При порушенні строків платежів в/ч НОМЕР_3 самостійно нараховує та сплачує одночасно з сумою платежу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення платежу до дня погашення заборгованості від суми простроченого платежу згідно ст.ст.534, 549, 611 ЦК України. З моменту набрання чинності цією мировою угодою зобов`язання сторін за договором №212 від 21.05.2004 та судовими рішеннями по справі №5/123-08-4514 втрачають чинність відповідно до ст. 604 ЦК України.

Таким чином, умовами п.4.1 мирової угоди №212 передбачено, що період нарахування пені перевищує 6 місяців.

З боку позивача мирова угода була підписана директором позивача Максименко Ю.Ф., з боку відповідача - командиром військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_1 .

Відповідно до довідки №2/1935 від 16.10.2013 Управління ордена Червоного прапора Південного оперативного командування на підставі директиви Міністра оборони України від 27.02.2012 №Д-322/1*1 в/ч НОМЕР_3 була розформована, правонаступником вказаної частини визначено в/ч НОМЕР_1 , а ухвалою господарського суду Одеської області від 27.02.2015 замінено відповідача по справі №5/123-08-4514 - в/ч НОМЕР_3 його правонаступником - в/ч НОМЕР_1 .

З листів Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області №10-08/307-2893 від 08.05.2018 та №10-08/308-2894 від 08.05.2018, повідомлення від 14.05.2018 про безспірне списання коштів з рахунку в/ч НОМЕР_1 , меморіального ордеру №7 від 11.05.2018 на суму 77291,08 грн., меморіального ордеру №9 від 11.05.2018 на суму 6481,72 грн., меморіального ордеру №6 від 11.05.2018 на суму 6148,88 грн., меморіального ордеру №5 від 11.05.2018 на суму 444,57 грн. вбачається, що на виконання судових рішень у справі №5/123-08-4514 з рахунків відповідача було списано грошові кошти на загальну суму 90366,25 грн., присуджені до стягнення на користь МПП „Фірма „Альфа-М". Тобто, судову рішення у справі №5/123-08-4514 виконано в примусовому порядку в повному обсязі.

Вважаючи, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов`язання за мировою угодою про реструктуризацію зобов`язань №212 від 24.11.2011 в частині сплати суми боргу в строки, визначені умовами цієї мирової угоди, позивач звернувся до господарського суду з відповідним позовом.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Як вже було зазначено вище, направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції у постанові від 21.05.2019 у справі №916/2889/13 визначив, що:

- мирова угода №212 не є мировою угодою у розумінні статей 78 та 121 ГПК України у редакції, чинній до 15.12.2017, тому що вона не затверджувалася судом, а є звичайним правочином;

- укладена між сторонами мирова угода не є новацією в розумінні статті 604 ЦК України, оскільки за умовами мирової угоди №212 зобов`язання відповідача за договором №212 від 21.05.2004 не було замінено на будь-яке інше (нове) зобов`язання (поставка товару, надання послуг), умов про припинення первісного зобов`язання, що виникло за вказаним договором мирова угода не містить, а зміна порядку і строку виконання такого зобов`язання, встановлення порядку погашення заборгованості не може вважатися новацією в розумінні вищевказаної норми;

- при новому розгляді справи судам слід визначити, чи можна вважати мирову угоду договором у розумінні господарського та цивільного законодавства.

Господарський суд за результатами нового розгляду справи вважає, що у розумінні положень господарського процесуального законодавства укладена мирова угода №212 від 24.11.2011 не є мировою угодою у розумінні ГПК України, оскільки не затверджена судом.

Згідно з ч.2 ст. 604 ЦК України зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).

Оскільки за умовами мирової угоди №212 зобов`язання відповідача за договором №212 від 21.05.2004 не було замінено на будь-яке інше (нове) зобов`язання, умов про припинення первісного зобов`язання, що виникло за вказаним договором мирова угода не містить, а зміна порядку і строку виконання такого зобов`язання, встановлення порядку погашення заборгованості не може вважатися новацією в розумінні вищевказаної норми, то мирова угода №212 від 24.11.2011 не є новацією у розумінні ст. 604 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України).

За положеннями ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Особа може відмовитися від свого майнового права. Відмова від права власності на транспортні засоби, тварин, нерухомі речі здійснюється у порядку, встановленому актами цивільного законодавства. Особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом. Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Вимогами ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За вимогами ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ч.1, ч.7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

У відповідності до ч.2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Проаналізувавши матеріали справи, приймаючи до уваги загальні засади цивільного законодавства, зокрема, свободу договору; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, з урахуванням вказівок суду касаційної інстанції у постанові від 21.05.2019, господарський суд дійшов висновку, що укладаючи мирову угоду №212 від 24.11.2011 сторони висловили згоду на взяття на себе певних зобов`язань, а тому укладена мирова угода містить у собі ознаки господарського договору та відповідно породжує для сторін певні права та обов`язки.

Так, в останній поданій та прийнятій судом заяві позивач остаточно просить суд стягнути з відповідача на підставі мирової угоди №212 215210,53 грн., з яких:

- 193982,34 грн. - сума інфляційних нарахувань на частину основного (первісного) грошового зобов`язання (на 53225,43 грн.), нарахованих за період з 01.10.2008 та по 19.08.2019 з урахування інфляційної складової, нарахованої до 30.09.2008;

- 17389,40 грн. - сума трьох процентів річних, нарахованих на ту ж частину основного (первісного) грошового зобов`язання, за період з 01.10.2008 та по 19.08.2019 згідно п.2.1 мирової угоди №212;

- 3838,79 грн. - сума пені, нарахованої за період з 25.10.2012 та по 24.10.2013 включно згідно п.4.1 мирової угоди №212;

- судові витрати.

Сума основного боргу у розмірі 53225,43 грн. на даний час погашена.

Як визначено Верховним Судом у постанові від 21.05.2019, відправляючи справу на новий розгляд: є правильним застосування методології, згідно з якою "інфляційні на інфляційні не нараховуються"; безпідставним є відмовляти у стягненні пені, нарахованої за рік, який передував поданню позову; базою для нарахування інфляційних втрат, 3% річних та пені є сума доведеного основного боргу 53225,43 грн.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Водночас вимогами п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов`язання є сплата неустойки, а в силу вимог ч.2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

У ч.6 ст. 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як зазначено вище, сплата відповідачем пені передбачена умовами п.4.1 укладеної між сторонами та незатвердженої судом мирової угоди, яка враховуючи вільну згоду на її укладення, з урахуванням позиції Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №916/2889/13 є договором у розумінні господарського та цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи факт прострочення сплати відповідачем боргу, виходячи із зобов`язань, взятих на себе відповідачем в п.п. 2.1 та 4.1 укладеної між сторонами мирової угоди №212 від 24.11.2011, перевіривши розрахунки позивача та встановивши, що позивачем помилково обрано більшу, ніж належить, базу для нарахування пені та сум за ст. 625 ЦК України, господарський суд здійснив перерахунок заявлених позивачем до стягнення сум та відповідно дійшов висновку про правомірність, підставність та необхідність задоволення заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача 96283,06 грн. інфляційних втрат та 13762,78 грн. 3% річних, нарахованих на суму основного боргу 53225,43 грн. за період з 01.10.2009 (після періодів нарахувань, визначених у постанові Одеського апеляційного господарського суду від 24.03.2009 у справі №5/123-08-4514, виходячи з того, що у відповідності до умов укладеної сторонами мирової угоди №212 основний борг підлягає індексуванню, обрахуванню 3% річних та пені за весь період його наявності) по 14.05.2018 (день безспірного списання на користь позивача суми основного боргу).

Щодо нарахованої пені, то відповідачем у відповідній поданій до суду письмовій позиції заявлено суду про пропуск позивачем строків позовної давності за вимогами про стягнення пені.

Відповідно до вимог ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з ч.ч. 3,4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позивачем нараховано відповідачу пеню на підставі укладеної між сторонами мирової угоди №212, яка передбачала більший період нарахування пені, ніж ч.6 ст. 232 ГК України, відповідно за період з 25.10.2012 по 24.10.2013, тобто, за рік, що передував зверненню ним до господарського суду з відповідним позовом на суму боргу 53225,43 грн., що визнається господарським судом правомірним, а отже позовні вимоги про стягнення нарахованої пені у розмірі 3838,79 грн. є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином, позовні вимоги Малого приватного підприємства Фірма Альфа-М підлягають частковому задоволенню на суму 96283,06 грн. інфляційних втрат, 13762,78 грн. 3% річних та 3838,79 грн. пені, в решті позову слід відмовити.

Іншого сторонами не доведено.

Інші наявні в матеріалах справи документи вищевикладених висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1.Позов Малого приватного підприємства Фірма Альфа-М задовольнити частково.

2.Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь Малого приватного підприємства Фірма Альфа-М (04053, м. Київ, вул. Артема, буд. 59-А, кв. 37, код ЄДРПОУ 30726900) 96283 /дев`яносто шість тисяч двісті вісімдесят три/ грн. 06 коп. інфляційних втрат, 13762 /тринадцять тисяч сімсот шістдесят дві/ грн. 78 коп. 3% річних та 3838 /три тисячі вісімсот тридцять вісім/ грн. 79 коп. пені.

3.В решті позову - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-Західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.

Повне рішення складено 10 жовтня 2019 р.

Суддя Ю.С. Бездоля