Постанова

від 08.10.2019 по справі 1540/3759/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 жовтня 2019 року

Київ

справа №1540/3759/18

адміністративне провадження №К/9901/18734/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Гусака М.Б., Усенко Є.А.,

за участю секретаря судового засідання: Лупінос Я.В.

учасники судового процесу:

представник позивача: Шолар О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Одеського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2018 року (суддя Кравченко М.М.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 9 квітня 2019 року (головуючий суддя Бітов А.І., судді: Лук`янчук О.В., Ступакова І.Г.) у справі №1540/3759/18 за позовом Державного підприємства Одеська залізниця до Одеського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2018 року Державне підприємство Одеська залізниця (далі по тексту - позивач, ДП Одеська залізниця ) звернулося до суду з позовом до Одеського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі по тексту - відповідач, Одеське УОВПП ДФС), в якому просило, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неподання до відповідного органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновку про повернення на поточний рахунок ДП "Одеська залізниця" надміру сплачених грошових зобов`язань з податку на прибуток у розмірі 77740595,61 грн. та з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 639050,92 грн.;

- зобов`язати відповідача підготувати та подати до відповідного органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок про повернення ДП "Одеська залізниця" надміру сплачених грошових зобов`язань з податку на прибуток у розмірі 77740595,61 грн. та з ПДВ у розмірі 639050,92 грн.

Вимоги адміністративного позову обґрунтовано тим, що, виходячи зі змісту листів-відповідей контролюючого органу та інформації, відображеної у картках особового рахунку, факт наявності переплати не є спірним, проте Одеським УОВПП ДФС не вчинено передбачених законом дій, а саме не подано уповноваженому органу висновок про повернення позивачу відповідних сум коштів з бюджету, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 9 квітня 2019 року, адміністративний позов задоволено.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що ДП "Одеська залізниця" сплачувало авансові внески з податку на прибуток. За результатами декларування з податку на прибуток за 2015 рік сума сплачених авансових внесків перевищила суму нарахованого податку на прибуток на суму 76237180 грн., в результаті в інтегрованій картці платника (далі - ІКП) сума переплати збільшилась на цю суму.

Станом на 31 грудня 2016 року переплата в ІКП складала 78288242,50 грн. За результатами декларування з податку на прибуток за 2016 рік сума податку на прибуток нарахованого за звітний податковий період складала - 130092 грн.

Протягом 2017 року відповідно до відомостей ІКП позивачу було повернуто/перераховано 373856,83 грн.

Станом на 31 грудня 2017 року переплата за даними ІКП складала 78036055,67 грн.

Протягом 2018 року відповідно до відомостей ІКП позивачу повернуто/перераховано 245 470,06 грн.

Станом на 31 липня 2018 року за даними обліково-звітної інформаційної системи органів ДФС у ДП "Одеська залізниця" за кодом БК 11020100 (податок на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності) з урахуванням повернутої суми податку на прибуток, переплата становила 77790586 грн., яка виникла за рахунок сплати податку на прибуток починаючи з 2015 року, сплати авансових внесків з податку на прибуток та за рахунок зменшення нарахувань по декларації за 2015 рік та за 2016 рік на 76237180 грн. та 130092 грн.

ДП "Одеська залізниця" листом від 17 березня 2017 року №Н-7/218 звернулось до Одеського УОВПП ДФС з проханням повернути надміру сплачений податок на прибуток у розмірі 77497022 грн., а саме: частково врахувати в рахунок сплати транспортного податку (25000 грн.) та земельного податку (431183,12 грн.), а суму 77040638,88 грн. або повернути на розрахунковий рахунок, або зарахувати на інтегровану картку особового рахунку ПАТ "Укрзалізниця" як правонаступника.

Листом від 31 травня 2017 року №Н-7/384 ДП "Одеська залізниця" звернулось до Одеського УОВПП ДФС з проханням повернути надміру сплачений податок на прибуток у розмірі 77040638,88 грн. на розрахунковий рахунок ДП "Одеська залізниця".

Одеське УОВПП ДФС надало відповідь №31437/10/28-10-49-11 від 7 червня 2017 року, якою повідомлено, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" передбачено велику кількість соціально важливих програм, реалізація яких пов`язана з виконанням доходної частини бюджету, питання щодо повернення надміру сплаченого податку на прибуток у сумі 77040638,88 грн. знаходиться на розгляді.

Листом від 14 березня 2018 року №Н-7/210 ДП "Одеська залізниця" звернулось до Одеського УОВПП ДФС з проханням повернути надміру сплачений податок на прибуток у сумі 77940555,61 грн. на поточний розрахунковий рахунок ДП "Одеська залізниця".

Одеське УОВПП ДФС надало відповідь від 27 березня 2018 року №13581/10/28-10-49-11, якою повідомлено, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" передбачено велику кількість соціально важливих програм, реалізація яких пов`язана з виконанням доходної частини бюджету, питання щодо повернення надміру сплаченого податку на прибуток у сумі 77940,56 тис. грн. знаходиться на розгляді.

ДП "Одеська залізниця" протягом 2016-2017 років заявило ПДВ до відшкодування у розмірі 38317424 грн., фактично відшкодовано ПДВ на розрахунковий рахунок платника 37991222 грн., у т.ч. протягом 2016 року - 20785976 грн., протягом 2017 року - 17205246,47 грн.

Станом на 1 січня 2018 року рахується переплата за даними ІКП (КБК 14010100) у сумі 283345,92 грн. Станом на 31 липня 2018 року за даними обліково-звітної інформаційної системи органів ДФС у ДП "Одеська залізниця" за кодом БК 14010100 (ПДВ із вироблених в Україні товарів) з урахуванням відшкодованої суми податку, переплата становить 639050,92 грн., яка виникла за рахунок добровільної сплати ПДВ, починаючи з 2015 року та збільшення переплати на суму 284564 грн.

ДП "Одеська залізниця" листом від 6 квітня 2018 року №Н-7/283 звернулось до Одеського УОВПП ДФС з проханням повернути суму надміру сплаченого ПДВ у сумі 639050,92 грн. на поточний розрахунковий рахунок ДП "Одеська залізниця".

Одеське УОВПП ДФС надало відповідь листом від 17 квітня 2018 року №16881/10/28-10-49-11, що на теперішній час сума надміру сплачених грошових зобов`язань з ПДВ не є узгодженою. В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходяться справи №815/4309/17 та №815/686/17 щодо донарахованих сум грошових зобов`язань з ПДВ по ДП "Одеська залізниця" та запропоновано повернутись до цього питання після отримання судових рішень по вказаним судовим справам.

Станом на час звернення із позовом до суду сума переплати за даними в ІКП ДП "Одеська залізниця" за кодом БК 11020100 складає 77740595,61 грн., за кодом БК 14010100 складає 639050,92 грн.

Задовольняючи вимоги адміністративного позову в повному обсязі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вказав, що законодавством не передбачено такої підстави для відмови у поверненні надміру сплачених грошових зобов`язань, як наявність судових справ та неузгоджених податкових зобов`язань. При цьому відповідачем фактично підтверджено наявність надміру сплачених сум в картках особового рахунку позивача та відсутність податкового боргу. Суди також вказали, що у разі відсутності заявленої до повернення суми за даними інформаційних систем орган ДФС повинен був надати заявнику письмову відмову у поверненні коштів з бюджету з пропозицією щодо звірення стану розрахунків за відповідним платежем.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Одеське УОВПП ДФС подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на те, що в провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебувають справи №815/686/17 та №815/4309/17 щодо донарахованих сум грошових зобов`язань з податку на додану вартість та податку на прибуток ДП Одеська залізниця . На переконання скаржника, суми надміру сплачених зобов`язань із ПДВ не є узгодженими, а тому вирішення питання про повернення надміру сплачених сум є передчасним.

Крім того, до касаційної скарги відповідачем долучено клопотання про заміну Одеського управління Офісу великих платників податків ДФС на належного відповідача - Офіс великих платників Державної фіскальної служби, яке вмотивоване тим, що Одеське УОВПП ДФС є відокремленим підрозділом та не є контролюючим органом в розумінні пункту 43.5 статті 43 ПК України. Всі видатки здійснюються саме Офісом великих платників Державної фіскальної служби.

На переконання колегії суддів, означене клопотання задоволенню не підлягає, оскільки фактично заявником перед судом касаційної інстанції поставлено питання про заміну відповідача у справі на належного, втім відповідно до положень частини сьомої статті 48 КАС України заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції. Слід зауважити, що ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції відповідне клопотання Одеським УОВПП ДФС не подавалось. Окрім наведеного, колегія суддів враховує також і те, що ДП Одеська залізниця перебуває на податковому обліку саме в Одеському УОВПП ДФС, а предметом розгляду у межах даного спору є саме бездіяльність контролюючого органу щодо неподання висновку про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань та зобов`язання вчинити такі дії.

У поданому відзиві на касаційну скаргу позивач просив залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, наголошуючи на тому, що як положення статті 43 ПК України, так і норми Порядку взаємодії територiальних органів Державної фіскальної служби України, мiсцевих фiнансових органiв та територiальних органiв Державної казначейської служби України у процесi повернення платникам податкiв помилково та/або надмiру сплачених сум грошових зобов`язань та пені, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 15 грудня 2015 року №1146 (далі - Порядок №1146) містять виключні підстави для відмови у поверненні надміру сплачених сум грошових зобов`язань. Серед вказаних підстав відсутні наявність судових спорів та неузгодженість грошових зобов`язань. При цьому питання сплати сум грошових зобов`язань, які оскаржуються, буде вирішено лише після набрання законної сили судовими рішеннями у цих справах.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Підпунктом 14.1.115 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що надміру сплачені грошові зобов`язання - суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов`язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.

Відповідно до підпункту 17.1.10 пункту 17.1 статті 17 ПК України платник податків має право на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом.

Стаття 43 ПК України визначає умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені.

Пунктом 43.1 вказаної статті передбачено, що помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

За правилами пункту 43.2. цієї ж статті, у разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов`язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків.

Відповідно до пункту 43.3 статті 43 ПК України обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

Платник податків подає заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов`язання та/або податкового боргу з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення у готівковій формі коштів за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку (пункт 43.4. статті 43 ПК України).

Положення статті 43 ПК України узгоджуються з нормами Порядку №1146.

Так, пунктом 5 Порядку №1146 повернення помилково та/або надмiру сплачених сум грошових зобов`язань та пені у випадках, передбачених законодавством, здiйснюється виключно на пiдставi заяви платника податку (за винятком повернення надмiру утриманих (сплачених) сум податку на доходи фiзичних осiб, якi розраховуються органом ДФС на пiдставi поданої платником податкiв податкової декларацiї за звiтний календарний рiк шляхом проведення перерахунку за загальним рiчним оподатковуваним доходом платника податку), яка може бути подана до територіального органу ДФС за місцем адміністрування (обліку) помилково та/або надмiру сплаченої суми протягом 1095 днiв вiд дня її виникнення.

У пункті 6 Порядку № 1146 визначено відомості, які має містити така заява.

Відповідно до пункту 8 Порядку № 1146, у разі якщо вказана у заяві платника сума (її частина) за даними інформаційних систем обліковується як помилково та/або надміру сплачена, орган Державної фіскальної служби готує: висновок на повернення такої суми (її частини) за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку; два примірники реєстру висновків за платежами, належними державному бюджету, за формою згідно з додатком 2 до цього Порядку; три примірники реєстру висновків за платежами, належними місцевим бюджетам, та платежами, які підлягають розподілу між державним та місцевими бюджетами, за формою згідно з додатком 3 до цього Порядку.

Пункт 15 Порядку №1146 визначає, що у разі якщо вказана у заяві платника сума за даними інформаційних систем в повному обсязі відсутня як помилково та/або надміру сплачена, орган ДФС у строки, передбачені пунктом 8 цього Порядку для формування та передачі висновку до органу Казначейства, готує та направляє платнику письмову відмову у поверненні коштів з бюджету з пропозицією щодо проведення звірення його стану розрахунків за відповідним платежем.

Аналіз вказаних норм дає змогу дійти висновку, що обов`язковою передумовою повернення платнику податків надміру/помилково сплачених коштів, є одночасна наявність наступних обставин: 1) відсутність у такого платника податкового боргу; 2) подання платником податків заяви про повернення коштів протягом 1095 днів від дня виникнення переплати; 3) відповідність поданої заяви вимогам пункту 43.4 Податкового кодексу України. За наслідками подання відповідної заяви орган ДФС у визначені законом строки повинен або підготувати висновок про повернення такої суми, або надати письмову відмову у поверненні коштів з бюджету з пропозицію проведення звірення стану рахунків (у разі відсутності в інформаційних базах даних ДФС відомостей щодо розміру заявленої до повернення суми).

Аналогічний правовий висновок викладено і в постановах Верховного Суду від 18 червня 2019 року (справа №826/3490/18), від 13 червня 2019 року (справа №812/1017/16), від 11 червня 2019 року (справа №826/8802/16), від 5 березня 2019 року (справа 814/3233/15), від 28 лютого 2019 року (справа №805/1218/16-а), від 5 лютого 2019 року (справа №826/7672/17).

Так, ДП Одеська залізниця 14 березня 2018 року була подана заява про повернення надміру сплаченої суми з податку на прибуток у розмірі 77940555,61 грн., щодо якої відповідачем було надано лист-відповідь від 27 березня 2018 року №13581/10/28-10-49-11 і повідомлено, що у 2018 році передбачено велику кількість соціально важливих програм, реалізація яких пов`язана з виконанням доходної частини бюджету, питання щодо повернення надміру сплачених сум знаходиться на розгляді (том 1 а.с.41-43, 44).

6 квітня 2018 року позивачем подано заяву про повернення надміру сплачених сум з ПДВ у розмірі 639050,92 грн., стосовно якої контролюючий орган, з посиланням на пункт 15 Порядку №1146, зазначив, що сума сплачених грошових зобов`язань з ПДВ не є узгодженою, оскільки на розгляді у суді знаходяться справи №815/4309/17 та №815/686/17 щодо донарахованих ДП Одеська залізниця сум грошових зобов`язань з ПДВ, та запропонував повернутись до вирішення цього питання після отримання судового рішення по вказаним судовим провадженням (том 1 а.с.68-69).

Суди попередніх інстанцій надали оцінку вказаним заявам позивача та встановлено їх відповідність вимогам, передбаченим законом. Наявність у ДП Одеська залізниця податкового боргу перед бюджетом судами попередніх інстанції не встановлено. Зазначене також не заперечується і відповідачем. З заявою про повернення надміру сплачених сум податку позивач звернувся до контролюючого органу в межах 1095-денного строку.

При цьому слід зауважити, що відповідач, надаючи відповідь-лист на заяву позивача від 14 березня 2018 року, не дотримався вимог Порядку №1146, оскільки фактично відмовив у задоволенні поданої заяви з підстав, не передбачених чинним законодавством.

У наданій відповіді на заяву від 6 березня 2018 року, контролюючий орган, хоча і керувався положенням пункту 15 Порядку №1146, але не зазначив, чи відсутні повністю чи частково в інформаційних базах даних органу ДФС відомості про заявлену до повернення суму.

Разом з тим, суди встановили, що спірні суми обліковувались в ІКП ДП Одеська залізниця станом на час звернення до Одеського УОВПП ДФС з відповідними заявами, а саме за кодом БК 11020100 у розмірі 77940555,61 грн., за кодом БК 14010100 - 639050,92 грн. При цьому суди врахували, що станом на час розгляду справи надміру сплачена сума з податку на прибуток зменшилась до 77740595,61 грн. відповідно до даних ІКП.

Суди попередніх інстанцій правильно відхилили посилання відповідача на наявність судових проваджень у справах №815/4309/17 та №815/686/17, оскільки відповідно до пункту 56.18 статті 56 ПК України при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили. За таких обставин, грошові зобов`язання за оскарженими в судовому порядку податковими повідомленнями-рішеннями не вважаються узгодженими та відповідно не набувають статусу податкового боргу.

Правильними є висновки судів попередніх інстанцій, що ні положення статті 43 ПК України, ні Порядку №1146 не визначають таких підстав для відмови у наданні висновку про повернення надміру сплачених сум грошових зобов`язань як наявність неузгоджених податкових зобов`язань.

Посилання скаржника на існування ймовірності винесення судових рішень на користь податкового органу, що свідчитиме про узгодження податкового боргу, визнаються колегією суддів безпідставними та такими, що ґрунтуються на припущеннях. До моменту набрання законної сили відповідними судовими рішеннями відсутні підстави вважати підтвердженою наявність у платника податкового боргу за визначеними контролюючим органом грошовими зобов`язаннями. У разі винесення судових рішень на користь органу ДФС питання стягнення відповідного боргу до бюджету має вирішуватись у встановленому законом порядку.

Доводи касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у відзиві на адміністративний позов, апеляційній скарзі та з урахуванням яких суди попередніх інстанцій вже надавали оцінку встановленим обставинам справи. У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі статті 9 КАС України.

Відповідач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин у справі, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, проте це знаходиться за межами касаційного перегляду, встановленими частиною другою статті 341 КАС України.

Поряд з цим колегією суддів касаційного суду враховується, що відповідно до постанови від 12 лютого 2019 року у справі №826/7380/15 (провадження №11-778апп18) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, викладеного в постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі №21-881а15, від 17 листопада 2015 року у справі №21-4371а15, від 2 грудня 2015 року у справі №21-2650а15, від 20 квітня 2016 року №21-452а16, від 7 березня 2017 року у справі №820/19449/14, та вказала, що ефективним способом захисту порушеного права позивача на повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ та отримання пені на суму податку, не відшкодовану платнику протягом визначеного законодавством строку, є стягнення таких сум з Державного бюджету України через Казначейство на користь платника податків.

Колегія суддів враховує такі висновки Великої Палати Верховного Суду і не вбачає підстав для відступу від такої позиції, проте, вважає за необхідне при розгляді цієї справи застосувати принцип правової визначеності як одного із суттєвих елементів верховенства права, яким повинен керуватися суд згідно статті 6 КАС України.

Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на недосконалість чинного законодавства України і необхідність дотримуватися принципу правової визначеності. Зокрема, у рішенні Сєрков проти України (SERKOV v. UKRAINE) (Заява № 39766/05) від 7 липня 2011 року Європейський Суд з прав людини наголосив на наступному:

39. Суд визнає, що, дійсно, можуть існувати переконливі причини для перегляду тлумачення законодавства, яким слід керуватись. Сам Суд, застосовуючи динамічний та еволюційний підходи в тлумаченні Конвенції, у разі необхідності може відходити від своїх попередніх тлумачень, тим самим забезпечуючи ефективність та актуальність Конвенції (див. рішення у справах Вілхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії (Vilho Eskelinen and Others v. Finland), [ВП], заява № 63235/00, п. 56, ECHR 2007?IV та Скоппола проти Італії (Scoppola v. Italy № 2) [ВП], заява № 10249/03, п. 104, ECHR 2009?...).

40. Проте Суд не вбачає жодного виправдання для зміни юридичного тлумачення, з якою зіткнувся заявник. Насправді, Верховний Суд України не навів жодних аргументів, щоб пояснити відповідну зміну тлумачення. Така відсутність прозорості мала обов`язково вплинути на довіру суспільства та віру в закон. З огляду на обставини цієї справи Суд вважає, що спосіб, у який національні суди тлумачили відповідні положення законодавства, негативно вплинув на їхню передбачуваність .

У рішенні у справі "Сутяжник проти Росії" (№8269/02) ЄСПЛ зробив висновок про те, що не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму, судове рішення може бути скасоване лише з метою виправлення істотної судової помилки.

Таким чином, принцип правової визначеності виявляється, серед іншого, не тільки у чіткості та зрозумілості норм права, які підлягають застосуванню, але й забезпеченні єдності судової практики та єдиному розумінні та тлумаченні відповідних норм права судами. Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, відсутність механізму, що забезпечує узгодженість практики національних судів, утворює стан постійної невизначеності, що, у свою чергу, є порушенням права на справедливий суд.

Системне тлумачення зазначених правових категорій дозволяє дійти висновку, що Верховний Суд не тільки забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, як про це зазначається у частині 1 статті 36 Закону України Про судоустрій і статус суддів , а й забезпечує остаточне вирішення спору як суд останньої інстанції, адже саме рішення Верховного Суду гарантують дотримання принципу правової визначеності (Верховний Суд постановляє остаточні судові рішення, які не можуть ставитися під сумнів). Поряд з цим, Верховний Суд має уникати випадків правового пуризму, в т.ч. скасування правомірних рішень, ухвалених відповідно до усталеної на той час судової практики, лише на тій підставі, що станом на час розгляду справи судом касаційної інстанції змінилось юридичне тлумачення відповідної правової норми.

У межах даної справи суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги у заявленій позивачем редакції та ухвалив рішення у справі про зобов`язання відповідача підготувати та подати до відповідного органу, що здійснює казначейське обслуговування, висновок про повернення ДП Одеська залізниця надміру сплачених коштів з податку на прибуток та з податку на додану вартість. Зазначене рішення в повній мірі відповідало існуючій та усталеній на той час практиці Верховного Суду України (станом на 18 жовтня 2018 року). Будь-які зауваження з боку сторін щодо невідповідності обраного способу захисту ні до суду апеляційної, ні до суду касаційної інстанції не надавались.

Жодних порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, окрім того, що за наслідками зміни правового підходу Великою Палатою Верховного Суду з приводу належності обраного способу захисту у справах даної категорії, висловленої у постанові від 12 лютого 2019 року, при касаційному перегляді оскаржуваних рішень не встановлено.

На переконання колегії суддів, зміна судової практики, що відбулась після ухвалення судами остаточного рішення, не повинна порушувати принцип правової визначеності та стабільності правового регулювання, чинного на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, з огляду на що відсутні підстави для втручання в оскаржувані судові рішення.

В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин колегія суддів вважає, що висновки судів є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Крім того, ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2019 року у цій справі було зупинено виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2018 року та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 9 квітня 2019 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Відповідно до частини третьої статті 375 КАС України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне поновити виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2018 року та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 9 квітня 2019 року.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 375 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Одеського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2018 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 9 квітня 2019 року у справі №1540/3759/18 залишити без змін, поновивши їх виконання.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується.

Повне судове рішення складено 11 жовтня 2019 року.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

М.Б. Гусак

Є.А. Усенко ,

Судді Верховного Суду