Постанова

від 07.10.2019 по справі 817/2046/17

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2019 рокуЛьвів№ 857/7350/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Большакової О.О., Запотічного І.І.,

за участю секретаря судового засідання: Марцинковської О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Підприємства об`єднання громадян (релігійної організації, профспілки) "Святобор-Л" на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 травня 2019 року, ухвалене суддею Недашківською К.М. у м.Рівне о 13:39, повний текст якого складений 16 травня 2019 року, у справі №817/2046/17 за адміністративним позовом Підприємства об`єднання громадян (релігійної організації, профспілки) "Святобор-Л" до Західного офісу Держаудитслужби та Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Сарненської міської ради Рівненської області, про визнання дій протиправними, визнання протиправною та скасування вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

13 грудня 2017 року позивач - Підприємство об`єднання громадян (релігійної організації, профспілки) "Святобор-Л" звернувся до суду із позовом до відповідача - Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області, у якому просив визнати дії відповідача в частині формування висновків в Акті ревізії від 06.06.2017 №13-17-19-06/20 про завищення Підприємством об`єднання громадян (релігійної організації, профспілки) «Святобор-Л» вартості будівельно-монтажних робіт для Сарненської міської ради протиправними; визнати нечинним рішення - Вимогу від 16.06.2017 №13-17-19-17/3559 в частині вжиття заходів по відшкодуванню заподіяної шкоди.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року адміністративний позов задоволено частково.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позову, прийнято в цій частині нове рішення про відмову в задоволення позовних вимог, в решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 06.11.2018 постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.08.2018 та рішення Рівненського окружного адміністративного суду 13.02.2018 у справі №817/2046/17 скасовано, справу №817/2046/17 направлено на новий розгляд до Рівненського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 17 січня 2019 року залучено до участі у справі Західний офіс Держаудитслужби в якості другого відповідача та Сарненську міську раду Рівненської області в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 14 травня 2019 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що перевірка була призначена контролюючим органом на підставі незаконного рішення слідчого судді та за відсутності підстав, а сама перевірка контролюючим органом проведена із порушеннями встановленого порядку. Незаконність перевірки, на думку скаржника, має наслідком визнання незаконними її результатів, а також дій контролюючого органу, що вчинялись при її проведенні та формуванні висновків за наслідками її проведення.

Також не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову в частині визнання нечинною вимоги. Вказує, що оскаржуваною вимогою завдано імеджевих втрат та нанесено шкоду діловій репутації підприємства.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що на виконання ухвал Рівненського міського суду Рівненської області від 28.04.2017 у справі №569/3246/17 (т.2 а.с. 70) (з урахуванням ухвали від 11.05.2017 у справі №569/3246/17 (т.2 а.с. 67)), від 29.05.2017 у справі №569/8208/17 (т.2 а.с. 68), звернень слідчого управління Головного управління Національної поліції в Рівненській області від 03.05.2017 №4207/24/02-2017 та від 29.05.2017 №4902/24-2017, на підставі направлень від 05.05.2017 №186, №187 (т.2 а.с. 175, 176), інспекторами Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області проведено позапланову виїзну ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Сарненської міської ради, в ході проведення якої встановлено завдання Підприємством об`єднання громадян (релігійної організації, профспілки) «Святобор-Л» матеріальної шкоди (збитків) Сарненській міській раді на загальну суму у розмірі 710506,39 грн, про що складено акт «Позапланової виїзної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Сарненської міської ради за період з 01.01.2015 по 31.03.2017» від 06.06.2017 №13-17-19-06/20 (далі - Акт ревізії) (т.1 а.с. 63).

В межах ревізії Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області проведено зустрічну звірку Підприємства об`єднання громадян (релігійної організації, профспілки) «Святобор-Л» , про що складено Довідку зустрічної звірки щодо документального та фактичного підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між Підприємством об`єднання громадян (релігійної організації, профспілки) «Святобор-Л» та Сарненською міською радою за період з 01.01.2015 по 31.03.2017, №13-17-19-08/75 від 29.05.2017 (далі - Довідка зустрічної звірки) (т.1 а.с. 95).

Ревізією встановлено, що Підприємство об`єднання громадян (релігійної організації, профспілки) «Святобор-Л» при складанні та узгодженні договірних цін на виконання будівельно-монтажних робіт для Сарненської міської ради на стадії укладання, виконання договорів на виконання робіт по капітальному ремонту покрівель житлових будинків, на виконання робіт із реконструкції покрівель житлових будинків; на придбання товару; на виконання робіт із капітального ремонту тротуару завищило їх вартість на суму витрат (податок на додану вартість у розмірі 20 %), які фактично у період з 01 січня 2015 року по 31 березня 2017 року позивачем не здійснювались (не нараховувалися та не сплачувалися), що призвело до завищення вартості виконаних будівельно-монтажних робіт на загальну суму 710506,39 грн та заподіяння збитків Сарненській міській раді на відповідну суму.

16 червня 2017 року контролюючим органом - Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області направлено Сарненській міській раді Рівненської області лист «Про пред`явлення обов`язкових до виконання вимог щодо усунення виявлених порушень законодавства» за №13-17-19-17/3559 про вимогу усунення виявлених порушень законодавства в установленому законодавством порядку (далі - Вимога) (т.1 а.с. 10).

На виконання даної Вимоги Сарненська міська рада Рівненської області звернулася до Господарського суду Рівненської області з позовом до Підприємства об`єднання громадян (релігійної організації, профспілки) «Святобор-Л» про зобов`язання відшкодувати матеріальну шкоду, визначивши Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 25.09.2017 у справі №918/519/17 позов задоволено повністю.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду у справі №918/519/17 від 18.12.2017 апеляційну скаргу Підприємства об`єднання громадян (релігійної організації, профспілки) «Святобор-Л» на рішення Господарського суду Рівненської області від 25.09.2017 задоволено; рішення Господарського суду Рівненської області від 25.09.2017 скасовано; ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову Сарненської міської ради Рівненської області - відмовлено (т.2 а.с. 148).

Постановою Вищого господарського суду України від 24.05.2018 у справі №918/519/17 касаційну скаргу Сарненської міської ради Рівненської області залишено без задоволення; постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 18.12.2017 - без змін (т.2 а.с.143).

Позивач, вважаючи дії суб`єкта вланих повноважень в частині формування висновків в Акті ревізії про завищення Підприємством об`єднання громадян (релігійної організації, профспілки) «Святобор-Л» вартості будівельно-монтажних робіт для Сарненської міської ради та Вимогу в частині вжиття заходів по відшкодуванню заподіяної шкоди протиправними, звернувся до суду за захистом порушених прав.

З урахуванням наведеного, апеляційним судом підлягає з`ясуванню правомірність висновків суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову з урахуванням висновків Верховного суду, викладених у судовому рішенні у даній справі.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні регулює Закон України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" від 26.01.1993 № 2939-XII (далі - Закон № 2939-XII).

Частиною 1 статті 1 Закону № 2939-XII встановлено, що здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).

Згідно статті 2 Закону № 2939-XII головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.

За змістом статті 4 Закону № 2939-XII інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

Змістом пункту п`ятого частини п`ятої, частини сьомої статті 11 Закону №2939-ХІІ визначено, що позаплановою виїзною ревізією вважається ревізія, яка не передбачена в планах роботи органу державного фінансового контролю і проводиться, серед іншого, у разі надходження доручення щодо проведення ревізій у підконтрольних установах від Кабінету Міністрів України, органів прокуратури, органів доходів і зборів, Національної поліції, Служби безпеки України, Національного антикорупційного бюро України, в якому містяться факти, що свідчать про порушення підконтрольними установами законів України, перевірку додержання яких віднесено законом до компетенції органів державного фінансового контролю. Позапланові виїзні ревізії суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені цим Законом до підконтрольних установ, проводяться органами державного фінансового контролю за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Порядок взаємодії органів державної контрольно-ревізійної служби, органів прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки України, затверджено наказом Голови КРУ України, МВС України, СБУ, Генеральної прокуратури України від 19 жовтня 2006 року №346/1025/685/53 (далі - Порядок взаємодії).

Відповідно до пункту 2.1 Порядку взаємодії органи ревізійної служби проводять позапланові виїзні ревізії за зверненнями правоохоронних органів за місцезнаходженням об`єкта контролю відповідно до Закону та Порядку проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550.

Відтак, при оцінці правомірності дій Держаудитслужби щодо проведення позапланової виїзної ревізії визначальне значення має перевірка наявності підстав для проведення такої перевірки, визначених статтею 11 Закону № 2939-ХІІ, та дотримання контролюючим органом порядку проведення такої ревізії, визначеного Порядком взаємодії та Порядком № 550. Вказана група обставин не є спірною у цій справі.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного суду від 06 листопада 2018 року у даній справі.

Так, відповідно до ч.2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові особисте суб`єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту.

Позивачем при зверненні до суду, зокрема, заявлено позовну вимогу про визнання протиправними дій відповідача в частині формування висновків в Акті ревізії від 06.06.2017 №13-17-19-06/20 про завищення Підприємством об`єднання громадян (релігійної організації, профспілки) «Святобор-Л» вартості будівельно-монтажних робіт для Сарненської міської ради, після направлення справи на новий розгляд із заявою про зміну предмета або підстав позову до суду не звертався.

Постановою Верховного Суду надано правову оцінку заявленим позовним вимогам Підприємства об`єднання громадян (релігійної організації, профспілки) "Святобор-Л", переглянуто справу за наявними в матеріалах справи доказами, перевірено законність та обґрунтованість рішень суду першої та апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Щодо позовної вимоги про визнання нечинним рішення - Вимоги від 16.06.2017 №13-17-19-17/3559 в частині вжиття заходів по відшкодуванню заподіяної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.

Закон України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" від 26 січня 1993 року №2939-12, визначаючи правові та організаційні засади здійснення такого контролю, встановлює, серед іншого, завдання, функції та права органу державного фінансового контролю.

При цьому власне фінансовий контроль цим Законом визначений і як головне завдання (стаття 1), і як основна функція (стаття 2) органу державного фінансового контролю.

Відповідне завдання реалізується компетентним органом через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування (частина друга статті 2 Закону №2939-XII ), а відповідна функція полягає у здійсненні фінансового контролю, зокрема, за усуненням виявлених недоліків і порушень (абзац сьомий пункту першого частини першої статті 8 Закону 2939-XII ).

Аналіз норм пункту першого частини першої статті 8 Закону № 2939-XII свідчить про те, що суб`єктами виконання положень цього пункту є суб`єкти, визначені у статті 2 Закону № 2939, зокрема підконтрольні установи.

З метою виконання окреслених Законом завдань і функцій контролюючий орган в силу положень статті 10 Закону №2939-XII наділений правами, зокрема, пред`являти підконтрольним суб`єктам обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (пункт 7 частини першої статті 10).

В розумінні пункту 33 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 №550, акт ревізії - документ, який складається посадовими особами органу державного фінансового контролю, що проводили ревізію, фіксує факт її проведення та результати. Заперечення, зауваження до акта ревізії (за їх наявності) та висновки на них є невід`ємною частиною акта. Об`єкт контролю - підконтрольна установа, інший суб`єкт господарювання, включаючи його структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами, щодо якого орган державного фінансового контролю має повноваження та підстави для проведення ревізії відповідно до законодавства. Орган державного фінансового контролю - Держаудитслужба, її міжрегіональні територіальні органи.

Інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об`єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб (пункт 2 Порядку №550).

Результати ревізії оформляються актом, який складається на паперовому носії державною мовою і повинен мати наскрізну нумерацію сторінок (пункт 35 Порядку №550).

Відповідно до пункту 46 Порядку №550 якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, органом державного фінансового контролю у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об`єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Про усунення виявлених ревізією фактів порушення законодавства цей об`єкт контролю у строк, визначений вимогою про їх усунення, повинен інформувати відповідний орган державного фінансового контролю з поданням завірених копій первинних, розпорядчих та інших документів, що підтверджують усунення порушень.

Згідно з частиною другою статті 15 Закону № 2939-XII законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що за результатами ревізії складається акт із зазначенням опису порушень, та в подальшому внаслідок реалізації контролюючим органом своєї компетенції (завдань і функцій відповідно до законодавства) формується обов`язкова для підконтрольного суб`єкту (об`єкту контролю, його посадових осіб) до виконання вимога, яка спрямована на коригування роботи та приведення її у відповідність із вимогами законодавства.

Письмова вимога контролюючого органу породжує правові наслідки (зокрема обов`язки) для свого адресата, відтак вона наділена рисами правового акту індивідуальної дії (з урахуванням її змістовної складової, незалежно від форми документу, в якому вона міститься) і як такий акт, може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства у разі звернення із відповідним позовом.

З огляду на положення статей 5, 245 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги щодо щодо визнання протиправними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов`язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією або бездіяльністю. Встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, адміністративний суд повинен визнати такі дії протиправними.

Водночас в розумінні ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 53 рішення від 8 квітня 2010 року у справі Меньшакова проти України зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Основного Закону України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист (пункт 4.1 мотивувальної частини вказаного Рішення).

За змістом частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 щодо поняття порушення права, за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття охоронюваний законом інтерес . Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним .

ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі Перетяка та Шереметьєв проти України ).

За приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 КАС індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частин першої статті 4 КАС).

Відтак, індивідуальний акт, як результат правозастосування, адресований конкретним особам, тобто є формально обов`язковим для персоніфікованих (чітко визначених) об`єктів, вміщує індивідуальні приписи, в яких, зокрема зафіксовані суб`єктивні обов`язки адресатів цього акта, розрахований на врегулювання певної ситуації та вичерпується реалізацією.

За своєю правовою суттю вимога контролюючого органу є рішенням суб`єкта владних повноважень, яке породжує правові наслідки для особи, щодо якої спрямована така вимога; зобов`язує підконтрольну установу вчиняти певні дії.

У даній справі, з огляду на зміст спірної вимоги, яка є індивідуально-правовим актом, така породжує права і обов`язки для підконтрольної установи, якій вона адресована, та носить обов`язковий характер саме для Сарненської міської ради Рівненської області. Додатково про обов`язковий характер та адресата даної вимоги свідчать викладені в ній застереження.

Таким чином, оскільки у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права, право на оскарження даного індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав та інтересів якої він безпосереднього стосується.

Законодавчі обмеження стосовно можливості оскарження актів індивідуальної дії не шкодять самій суті права на доступ до суду, оскільки ці акти можуть бути оскаржені в суді їхніми адресатами, тобто суб`єктами, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов`язки. Одним із завдань таких обмежень є недопущення розгляду в судах позовів третіх осіб в інтересах (або всупереч інтересам) адресатів індивідуальних актів. Це досягається законодавчо встановленими обмеженнями, які є пропорційними переслідуваній меті.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В контексті наведеного колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем використано своє право на ефективний засіб (спосіб) юридичного захисту в межах судової справи №918/519/17 за позовом Сарненської міської ради Рівненської області до Підприємства об`єднання громадян (релігійної організації, профспілки) «Святобор-Л» про зобов`язання відшкодувати матеріальну шкоду, визначену спірною Вимогою (Рішення Господарського суду Рівненської області від 25.09.2017; постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 18.12.2017; постанова Вищого господарського суду України від 24.05.2018).

Аналізуючи вищенаведені правові норми та фактичні обставини справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позовні вимоги Підприємства об`єднання громадян (релігійної організації, профспілки) "Святобор-Л" є безпідставними та необгрунтованими, що має наслідком відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Керуючись статтями 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Підприємства об`єднання громадян (релігійної організації, профспілки) "Святобор-Л" залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 травня 2019 року у справі №817/2046/17 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. О. Большакова І. І. Запотічний Постанова складена в повному обсязі 15.10.2019.