Рішення

від 10.10.2019 по справі 120/2121/19-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

10 жовтня 2019 р. Справа № 120/2121/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Чернюк Алли Юріївни,

за участю:

секретаря судового засідання: Федчук Тетяни Юріївни,

представника позивача: Мишковської Тетяни Миколаївни,

представника відповідача: Водзяновського Аркадія Васильовича,

представника відповідача: Загороднюка Дмитра Андрійовича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу:

за позовом: Фермерського господарства "Катафот" (код ЄДРПОУ: 30806619, адреса: вул. Дружби, 9, смт. Шпиків, Тульчинський район, Вінницька область, 23614)

до: Головного управління ДФС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 39402165, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21036)

про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулось Фермерське господарство "Катафот" (код ЄДРПОУ: 30806619, адреса: вул. Дружби, 9, смт. Шпиків, Тульчинський район, Вінницька область, 23614) до Головного управління ДФС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 39402165, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21036) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказав, що за результатами документальної позапланової перевірки Фермерського господарства "Катафот" з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 року по 31.12.2018 року, Головним управлінням ДФС у Вінницькій області прийнято податкові повідомлення-рішення від 02.04.2019 року за № 0003291414 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток у сумі 273876,00 грн., № 0003301414 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у сумі 146823,00 грн. із штрафними санкціями 36706,00 грн. та № 0003311414 про накладення штрафу у сумі 12985,50 грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 22.07.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

12.08.2019 року на адресу суду від представника Головного управління ДФС у Вінницькій області надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення адміністративного позову. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що податкові повідомлення-рішення прийнято правомірно та у відповідності з вимогами чинного законодавства у результаті виявлених під час перевірки порушень.

04.09.2017 року через відділ документального забезпечення (канцелярію) суду представником Головного управління ДПС у Вінницькій області подано клопотання про заміну неналежного відповідача.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 06.09.2019 року замінено відповідача у даній адміністративній справі на його правонаступника - Головне управління ДПС у Вінницькій області та відкладено судовий розгляд справи.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила суд їх задовольнити.

Представники Головного управління ДПС у Вінницькій області проти задоволення позовних вимог заперечували та просили відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

На підставі направлень № 309, № 310, № 311, № 312 від 31.01.2019 року, виданих Головним управлінням ДФС у Вінницькій області, відповідно до підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України та наказу Головного управління ДФС у Вінницькій області № 534 від 30.01.2019 року, проведена документальна позапланова виїзна перевірка Фермерського господарства "Катафот" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 року по 31.12.2018 року, валютного законодавства за період з 01.01.2015 року по 31.12.2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 року по 31.12.2018 року, відповідно до затвердженого плану перевірки.

За наслідками вказаної перевірки Головним управлінням ДФС у Вінницькій області складено акт № 526/1414-30806619 від 15.02.2019 року про результати документальної позапланової виїзної перевірки позивача, в якому зафіксовані наступні порушення:

- підпункту 291.5-1.3 пункту 291.5-1 статті 291 Податкового кодексу України оскільки, позивач не міг бути платником фіксованого податку у зв`язку із невідповідністю вимогам зазначеного пункту в частині наявності податкового боргу на 01 січня базового (звітного) року, внаслідок чого завищено фіксований податок за 2015 рік в сумі 42846,00 грн.;

- підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 290 від 29.11.1999 року, пункту 7, 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 318 від 31.12.1999 року, Закону України № 996-XIV від 16.07.1999 року "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" та Національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку за період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року в результаті заниження суми фінансового результату до оподаткування на загальну суму 1521533,00 грн. встановлено заниження податку на прибуток всього у сумі 273876,00 грн., в тому числі за 2015 рік у сумі 273876,00 грн.;

- пункту 187.1 статті 187, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 146823,00 грн., в тому числі: за лютий 2018 року - 4560,00 грн., за березень 2018 року - 33161,00 грн., за квітень 2018 року - 75492,00 грн., за серпень 2018 року - 7721,00 грн., за вересень 2018 року - 16852,00 грн., за жовтень 2018 року - 4451,00 грн., за листопад 2018 року - 4586,00 грн., в результаті чого занижено суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 146823,00 грн., в тому числі: за лютий 2018 року - 4560,00 грн., за вересень 2018 року - 73448,00 грн., за жовтень 2018 року - 64229,00 грн., за листопад 2018 року - 4586,00 грн.;

- пункту 201.1, пункту 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, а саме: не складені податкові накладні на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс), та не забезпечено на дату виникнення податкових зобов`язань платником податку складання податкових накладних в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником податку особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін, всього на загальну суму 25971,00 грн., в тому числі за серпень 2018 року - 7721,00 грн., за вересень 2018 року - 15683,00 грн., за жовтень - 2567,00 грн.;

- статті 18, пункту 51.1 статті 51, підпункту "б" пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, а саме подання податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податку та сум утриманого з них податку за 3-4 квартал 2016 року, 4 квартал 2017 року та 4 квартал 2018 року з недостовірними відомостями;

- пункту 54.2 статті 54, пункту 57.1 статті 57, пункту 176.2 статті 176, підпункту 168.1.4 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України, а саме: не своєчасне перерахування податку на доходи з фізичних осіб податковим агентом, при виплаті заробітної плати з каси підприємства в загальній сумі 6520,63 грн., в тому числі: за липень 2017 року - 344,21 грн., за березень 2018 року - 181,41 грн., за квітень 2018 року - 2014,20 грн., за липень 2018 року - 623,81 грн., за серпень 2018 року - 3357,00 грн.;

- пункту 54.2 статті 54, пункту 57.1 статті 57, пункту 176.2 статті 176, підпункту 1.4 пункту 16-1 Підрозділу 10 "Інші перехідні положення Розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України, а саме: не своєчасне перерахування військового збору податковим агентом, при виплаті заробітної плати з каси підприємства у період, що перевірявся, в загальній сумі 425,31 грн., в тому числі: у серпні 2016 року - 15,43 грн., у червні 2018 року - 77,93 грн., у серпні 2018 року - 286,68 грн., у жовтні 2018 року - 45,27 грн.

На підставі висновків вказаного акту відповідачем винесено повідомлення-рішення від 02.04.2019 року за № 0003291414 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток на суму 273876,00 грн., за № 0003301414 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на суму 146823,00 грн. із штрафними санкціями 36706,00 грн. та за № 0003311414 про накладення штрафу в розмірі на суму 12985,50 грн.

Не погоджуючись із спірними податковими повідомленнями-рішеннями позивачем подано скаргу до Державної фіскальної служби України, за результатом розгляду якої прийнято рішення № 27996/6/99-99-11-04-01-25 від 19.06.2019 року, яким залишено без змін спірні податкові повідомлення-рішення, а скаргу позивача без задоволення.

Вважаючи вказані податкові рішення-повідомлення протиправними, з метою їх скасування Фермерське господарство "Катафот" звернулось до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд враховує наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - Податковий кодекс України).

Відповідно до підпунктів 21.1.1-21.1.5 пункту 21.1 статті 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов`язані: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій; коректно та уважно ставитися до платників податків, їх представників та інших учасників відносин, що виникають під час реалізації норм цього Кодексу та інших законів, не принижувати їх честі та гідності.

Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Грошове зобов`язання платника податків відповідно до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Підпунктом 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податкове зобов`язання - це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до підпункту 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення - це письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Статтею 62 ПК України передбачено, що одним із способів здійснення податкового контролю є перевірки та звірки відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Так, порядок реєстрації та анулювання реєстрації платників єдиного податку визначений статтею 299 Податкового кодексу України, відповідно до пункту 299.1 якої реєстрація суб`єкта господарювання як платника єдиного податку здійснюється шляхом внесення відповідних записів до реєстру платників єдиного податку.

За положеннями пункту 299.2 цієї статті центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, веде реєстр платників єдиного податку, в якому міститься інформація про осіб, зареєстрованих платниками єдиного податку.

Щорічне підтвердження статусу платника єдиного податку, умови та порядок такого підтвердження встановлені правилами підпункту 298.8.1 пункту 298.8 статті 298 Податкового кодексу України.

Згідно з довідкою про набуття (підтвердження) статусу платника єдиного податку четвертої групи № 2628 від 14.07.2015 року, виданої Немирівською об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Вінницькій області, судом встановлено, що Фермерське господарство "Катафот" являється платником податку четвертої групи на підставі поданої податкової декларації та додатків до неї на 2015 рік.

Пунктом 299.10 та пунктом 299.11 статті 299 Податкового кодексу України визначено, що реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у разі: 1) подання платником податку заяви щодо відмови від застосування спрощеної системи оподаткування у зв`язку з переходом на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, - в останній день календарного кварталу, в якому подано таку заяву; 2) припинення юридичної особи (крім перетворення) або припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем відповідно до закону - в день отримання відповідним контролюючим органом від державного реєстратора повідомлення про проведення державної реєстрації такого припинення; 3) у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 цього Кодексу; 4) якщо у податковому (звітному) році частка сільськогосподарського товаровиробництва платника єдиного податку четвертої групи становить менш як 75 відсотків.

У разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення виїзних документальних перевірок платника єдиного податку четвертої групи невідповідності вимогам підпункту 4 пункту 291.4 та пункту 291.5-1 статті 291 цього Кодексу у податковому (звітному) році або у попередніх періодах, такому платнику за такі періоди нараховуються податки та збори, від сплати яких він звільнявся як платник єдиного податку четвертої групи, та штрафні (фінансові) санкції (штрафи), передбачені главою 11 розділу II цього Кодексу. Такий платник податку зобов`язаний перейти до сплати податків за загальною системою оподаткування, починаючи з наступного місяця після місяця, у якому встановлено таке порушення.

Згідно з підпунктом 291.5-1.3 пункту 291.5-1 статті 291 Податкового кодексу України не може бути платником єдиного податку четвертої групи суб`єкт господарювання, який станом на 1 січня базового (звітного) року має податковий борг, за винятком безнадійного податкового боргу, який виник внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).

Таким чином, суд критично оцінює доводи контролюючого органу про те, що відповідно до підпункту 291.5-1.3 пункту 291.5-1 статті 291 Податкового кодексу України позивач не може перебувати на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності - IV групі єдиного податку сільськогосподарських товаровиробників з огляду на наявність у позивача податкового боргу у розмірі 47509,42 грн., оскільки ці норми встановлюють умови за якими суб`єкти господарювання не можуть набувати статусу платника єдиного податку четвертої групи. Умовою, яка виключає набуття цього статусу, серед іншого, є податковий борг станом на 1 січня базового (звітного) року, і ця умова не стосуються підтвердження статусу такого платника.

У даному випадку, позивач з 01.01.2015 року став платником єдиного податку четвертої групи, а тому вимоги підпункту 291.5-1.3 пункту 291.5-1 статті 291 Податкового кодексу України щодо відмови у такій реєстрації (неможливості застосування спрощеної системи оподаткування) за наявності податкового боргу до спірних правовідносин не застосовуються.

Аналіз вищевказаних норм свідчить про те, що реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у встановлених законом випадках. При цьому, прийняття контролюючим органом рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку можливе лише на підставі проведеної документальної перевірки відповідного платника податку та встановлених в ході останньої порушень, відповідно до яких платник податків не може перебувати на спрощеній системі оподаткування (бути платником єдиного податку четвертої групи). Проте, відповідачем відповідне рішення про анулювання реєстрації шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку не приймалося.

Аналогічні правові висновки висвітлено у постанові Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 805/1396/17-а та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19.04.2019 року у справі № 822/2037/18.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Згідно з пунктом 133.6 статті 136 Податкового кодексу України суб`єкти господарювання, що застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, визначені главою 1 розділу XIV цього Кодексу не є платниками податку на прибуток.

Таким чином, суд доходить висновку, що висновки акта перевірки щодо заниження податку на прибуток у результаті заниження суми фінансового результату до оподаткування є необґрунтованими та безпідставними.

За змістом підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України "господарська діяльність" - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України надано визначення "податковий кредит" - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1, пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Аналізуючи вказані норми Податкового кодексу України суд зазначає, що податкове законодавство дає право платнику податку на додану вартість на податковий кредит у разі придбання товарів та послуг, які будуть використовуватися ним в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності. А тому, придбання товарів та послуг платником податку на додану вартість для здійснення своєї господарської діяльності дає право на формування податкового кредиту.

Як вбачається зі змісту акта перевірки, контролюючим органом зроблено висновок про те, що придбані платником податків товари, зокрема, комбікорм для свиней та курей-несучок використовуються в операціях, що не є господарською діяльністю платника податків.

Так, згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань одним із видів економічної діяльності Фермерського господарства "Катафот" є, зокрема, розведення свиней (код КВЕД 01.46).

Разом із тим, зі звіту про виробництво продукції тваринництва, кількість сільськогосподарських тварин і забезпеченість їх кормами за 2018 рік, судом встановлено наявність у Фермерського господарства "Катафот" вищевказаних сільськогосподарських тварин. При цьому, на спростування вказаної обставини відповідачем жодних доказів та доводів суду не надано.

03.01.2018 року між Шпиківською селищною радою та Фермерським господарством "Катафот" укладено угоду про інвестиційну діяльність та соціальне партнерство № 1, згідно з пунктом 2.1.1 якої інвестор зобов`язується на власний ризик і на власні кошти відповідно до умов цієї угоди здійснювати інвестиційну діяльність та фінансувати заходи по соціально-побутовому, культурному обслуговуванню селищної громади, об`єктів інфраструктури селища. Сума фінансування становить 200,00 грн. за 1,00 га орендованої землі. Загальна площа орендованих земель Фермерським господарством "Катафот" 402,406 га. Відповідно до розрахунку сума соціальної угоди становить 80481,00 грн. Внесок на соціальний розвиток громади може надаватись інвестором, як у товарному виразі так і в грошовій формі, шляхом перерахування коштів на спеціальний рахунок ради.

Згідно акта прийому-передачі майна до вищевказаної угоди від 04.09.2019 року, на виконання підпункту 2.1.1 пункту 2.1 угоди укладеної між Шпиківською селищною радою та Фермерським господарством "Катафот", передано наступне майно: фотоапарат, кронштейн, телевізор, ноутбук, підготовка та тестування до роботи ПК, налаштування "Стандарт", технозахист ТВ 60 місяців та технозахист НМ 40 місяців.

Таким чином, посилання відповідача на те, що Фермерське господарство "Катафот" не має права на бюджетне відшкодування, адже позивачем сформований податковий кредит за господарськими операціями, які не пов`язані з основною господарською діяльністю (відсутність економічної мети - отримання прибутку), судом визнаються незмістовними, оскільки для підтвердження права платника податків на формування податкового кредиту з податку на додану вартість достатньо наявності мети використання товарів та послуг, що ним придбані, незалежно від фактичних результатів такого використання.

Суд зазначає, що неотримання економічного ефекту від придбання товарів та послуг у періоді, коли вони придбані, само собою не свідчить про негосподарський характер таких операцій, оскільки такий економічний ефект не обов`язково має настати одразу після придбання послуг, а мета його отримання може мати довгострокову перспективу.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов`язкові реквізити, перелік яких наведений у пункту 201.1 статті 201 ПК України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, Податковим кодексом України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: відсутність зв`язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність реальних поставок), відсутність податкової правосуб`єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає й те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Приписами пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Якщо надіслані податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1статті 192 цього Кодексу, протягом операційного дня продавцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин.

Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється не пізніше п`ятнадцяти календарних днів, наступних за датою їх складання.

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Виявлення розбіжностей даних податкової накладної та Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення контролюючими органами документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. Таке право зберігається за ним протягом 60 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв`язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Згідно з пунктом 198.5 статті 198 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України; б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов`язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З метою застосування цього пункту податкові зобов`язання визначаються по товарах/послугах, необоротних активах: придбаних для використання в неоподатковуваних операціях - на дату їх придбання; придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, - на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

У разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу, виявлено нестачу придбаних таким платником товарів (крім випадку, якщо така нестача обумовлена знищенням внаслідок дії обставин непереборної сили, що підтверджується відповідно до законодавства), для цілей розділу V цього Кодексу такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Суд наголошує, що відповідно до вимог статті 10 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" єдиним належним та допустимим доказом залишку чи нестачі товарно-матеріальних цінностей є акт інвентаризації.

У свою чергу підпунктом 20.1.9 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи мають право вимагати під час проведення перевірок від платників податків, що перевіряються, проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки.

Згідно з пунктом сьомим розділу І Положення про інвентаризацію активів та зобов`язань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 879 від 02.09.2014 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 30.10.2014 року за № 1365/26142, проведення інвентаризації є обов`язковим на підставі належним чином оформленого документа органу, який відповідно до закону має право вимагати проведення такої інвентаризації. У цих випадках інвентаризація має розпочатися у термін та в обсязі, зазначених у належним чином оформленому документі цих органів, але не раніше дня отримання підприємством відповідного документа.

Тобто, контролюючі органи мають право вимагати від посадових осіб платників податків, що перевіряються у ході перевірок, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки у присутності посадових осіб контролюючого органу.

Однак, у матеріалах справи відсутні докази проведення такої інвентаризації або належні докази які б свідчили про те, що податковий орган скористався своїм правом та запитував проведення інвентаризації основних фондів, а тому суд ставить під сумнів доводи відповідача, викладені в акті про результати документальної позапланової виїзної перевірки позивача № 526/1414-30806619 від 15.02.2019 року, щодо відсутності на залишках відповідних товарів, придбаних платником податку - Фермерським господарством "Катафот".

Судом встановлено та дана обставина підтверджується матеріалами справи, що Фермерське господарство "Катафот" мало фінансово-господарські взаємовідносини із Товариством з обмеженою відповідальністю "Серпень".

16.02.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Серпень", як постачальником, та Фермерським господарством "Катафот", як покупцем, укладено договір поставки № 160218-3, згідно з яким постачальник зобов`язується у строки, визначені договором, передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його вартість. Згідно з пунктами 1.2, 5.1 та 5.2 вказаного договору найменування товару визначене в додатках до цього договору, які складають його невід`ємну частину. Ціна за одиницю товару кожного найменування, визначається на дату поставки і наводиться у додатках та/або рахунках фактурах. Загальна сума договору визначається сукупністю додатків та/або накладних, які є невід`ємною частиною цього договору. У випадку розбіжностей даних у додатках щодо кількості і ціни товару в порівнянні з даними у відповідній видатковій накладній перевагу має видаткова накладна. Видаткова накладна є невід`ємною частиною договору та підписується з боку покупця особою, уповноваженою довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей (товару).

29.03.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Серпень", як постачальником, та Фермерським господарством "Катафот", як покупцем, укладено договір поставки № 29/03/2018-1, згідно з яким у терміни і на умовах, визначених договором постачальник зобов`язується поставляти покупцю товар на умовах відстрочення кінцевого платежу, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити товар в повному обсязі. Найменування, асортимент, ціна і кількість товару, а також строки та порядок оплати та поставки товару визначаються у додатках до даного договору. Згідно з пунктами 3.1-3.3 договору поставки ціна товару визначається у додатках до договору, що є невід`ємною частиною договору та у видаткових накладних (у випадку відсутності зазначення ціни у додатках). Загальна ціна договору являє собою сумарну ціну товару, що поставляється в рамках даного договору згідно додатків, що є його невід`ємною частиною або за видатковими накладними, у випадку не оформлення сторонами відповідних додатків. Загальна ціна договору може бути змінена (скоригована). Оскільки всі платежі за договором здійснюються покупцем лише в національній валюті України (гривні), базова ціна не є підставою для здійснення покупцем платежів, а є лише розрахунковою основою для визначення платіжної ціни у майбутньому за банківським курсом.

На підтвердження виконання вказаних договорів позивачем надано: додатки № 1, № 2 до договору поставки № 160218-3 від 16.02.2018 року, додаток № 1 до договору поставки № 29/03/2018-1 від 29.03.2018 року, видаткові накладні № 234 від 03.04.2018 року, № 100 від 16.04.2018 року, № 101 від 16.05.2018 року, № 760 від 19.09.2018 року, № 832 від 24.10.2018 року, № 850 від 06.11.2018 року. Разом із тим, позивачем надано копії платіжних доручень № 25 від 26.02.2018, № 39 від 26.03.2018 року, № 116 від 19.09.2018 року, № 140 від 19.10.2018 року, № 146 від 25.10.2018 року та № 157 від 06.11.2018 року, якими підтверджується здійснення оплати на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Серпень".

Так, згідно зі статтею 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

При цьому, відповідачем не надано до суду доказів визнання судом недійсними правочинів, укладених позивачем з контрагентом зазначеним в акті про результати документальної позапланової виїзної перевірки № 526/1414-30806619 від 15.02.2019 року.

Доказів реалізації відповідачем повноважень, передбачених підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України щодо визнання договорів позивача з контрагентом, зазначеними у вищевказаному акті перевірки, недійсними до суду не надано.

Доказів притягнення службових осіб позивача до кримінальної відповідальності за здійснення операцій із Товариством з обмеженою відповідальністю "Серпень" викладених акті перевірки, відповідачем до суду також не надано.

Згідно з пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи. Таким чином Податковим кодексом України та судовою практикою закріплено принцип індивідуалізації відповідальності платника податків.

На думку суду, сам по собі факт наявності кримінального провадження № 12016000000000376 від 20.09.2016 року, в яких фігурує контрагент Фермерського господарства "Катафот", не є беззаперечним аргументом для визнання операцій позивача з цим контрагентом фіктивними (на чому наполягає відповідач), а лише потребує додаткової перевірки наявності чи відсутності дефектності, з правової точки зору, наданих позивачем документів на підтвердження або спростування відповідних фактів.

Суд наголошує, що податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентом у ланцюгу постачання податку до бюджету, а відтак якщо останній не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобов`язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Статтею другою Закону України від 16.07.1999 року № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення (частина 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов`язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 2.15 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, визначено, що первинні документи підлягають обов`язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув`язка окремих показників.

Податковим органом не зазначено про наявність недоліків при досліджені первинних документів та не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені наданими позивачем документами, а також не надано жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі. Об`єктивних та достовірних доказів неможливості складання податкових накладних, які зазначені в акті про результати документальної позапланової виїзної перевірки № 526/1414-30806619 від 15.02.2019 року відповідачем до суду не надано.

Разом із тим суд зазначає, що податкові органи наділені Податковим кодексом України достатніми повноваженнями для зібрання належних, допустимих та достатніх доказів задля виявлення та фіксування порушень податкового законодавства платниками податків.

Зокрема, пунктом 73.5 статті 73 Податкового кодексу України передбачено, що з метою отримання податкової інформації контролюючі органи мають право проводити зустрічні звірки даних суб`єктів господарювання щодо платника податків.

Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб`єкта господарювання, що здійснюється контролюючими органами з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з`ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

У даному випадку жодних перевірочних заходів відносно спірного контрагента в рамках перевірки господарської діяльності позивача контролюючим органом не проводилося, висновки відповідача ґрунтувалися виключно на припущеннях.

У контексті наведеного, суд критично оцінює посилання відповідача на обставини, встановлені у ході досудового розслідування, як на підставу нереальності господарських правовідносин позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю "Серпень".

Крім того, суд зазначає, що посилання представника відповідача у судовому засіданні на відсутність у Фермерського господарства "Катафот" будь-яких сертифікатів є необґрунтованими, з огляду на те, що оцінка поведінки учасників податкових правовідносин здійснюється насамперед із застосуванням норм податкового, а не інших галузей законодавства. Для з`ясування змісту господарської операції необхідно брати до уваги термінологію та вимоги податкового законодавства, а обґрунтування податкових правопорушень не може здійснюватися з посиланням на недотримання норм інших галузей законодавства.

Суд звертає увагу, що сертифікаційні документи на товар, які не містять відомостей про учасників та умови господарської операції з поставки, не можуть слугувати підтвердженням або спростуванням реальності господарської операції, оскільки вони не є документами первинного бухгалтерського або податкового обліку, що фіксують рух активів. А тому неподання платником сертифікаційних документів на придбаний товар не може слугувати спростуванням реального виконання господарської операції.

Тобто, самі по собі паспорти/сертифікати якості/відповідності не є первинними документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та ПК України, не приймають участі у формування даних бухгалтерського та податкового обліку, а відтак не можуть слугувати підставами для висновків щодо реальності господарських операцій.

Верховний Суд у постановах від 17.10.2018 року у справі № 802/364/16-а, від 16.10.2018 року у справі № 804/9952/15 зазначив, що сертифікати відповідності (якості продукції) не належить до документів, на підставі яких формується бухгалтерський і податковий облік та не містить відомостей про господарську операцію, ненадання позивачем у спірних правовідносинах сертифікатів якості товару не є доказом наявності складу податкового правопорушення.

Таким чином, відсутність зазначених документів ніяким чином не може вплинути на реальність господарських операцій та правомірність формування податкового кредиту.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Одним із принципів податкового законодавства України відповідно до норм статті 4, пункту 56.21 статті 56 Податкового Кодексу України є принцип презумпції добросовісності дій, рішень платника податків, у зв`язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання фіскальному органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено належними та допустимими доказами, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

Такий підхід національного законодавства також узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в пункті 110 рішення від 23.07.2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції". Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Відповідно до частини першої та другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, встановлено, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986 року, "Щокін проти України" від 14.10.2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000 року, "Булвес"АД проти Болгарії" від 22.01.2009 року, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" мас широке значення (рішення від 23.11.2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того. ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02.'' .2004 року в справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

З огляду на викладене, винесені податковим органом оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 02.04.2019 року за № 0003291414 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток у сумі 273876,00 грн., № 0003301414 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у сумі 146823,00 грн. із штрафними санкціями 36706,00 грн. та № 0003311414 про накладення штрафу у сумі 12985,50 грн. є неправомірними та такими, що підлягають скасуванню.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши докази, наявні у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до положень статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Так, відповідно до частини першої, другої статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною третьою статті 134 КАС України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частин 4 та 5 статті 134 КАС України, встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 30 вказаного Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною згодою. Без сумніву, суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

При цьому, як зазначалося вище, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої винесено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений час адвокатом, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначені суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації сторін, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інші витрати, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Судом встановлено, що на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача надано договір про надання правової допомоги від 24.04.2019 року, розрахунок вартості наданих послуг від 10.10.2019 року, що містить перелік (опис) наданих послуг та виконаних робіт, рахунок на оплату № 01 від 24.04.2019 року, а також платіжне доручення № 60 від 24.04.2019 року, що підтверджує оплату в розмірі 170000,00 грн. за надані послуги.

Як видно з матеріалів справи, між позивачем Фермерським господарством "Катафот" та адвокатом Мишковською Тетяною Миколаївною укладено договір про надання правової допомоги від 24.04.2019 року.

За умовами цього договору клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання на юридичний супровід, представництво та захист його інтересів в порядку та на умовах, визначених цим договором, в усіх судових установах, органах державної влади, правоохоронних органах, інших підприємствах, установах, організаціях, незалежно від форм власності, з усіма правами, які надані законом позивачеві, відповідачеві, третій особі і потерпілому, свідку, підозрюваному, обвинуваченому, у тому числі з правом повної або часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, зміни предмета позову, укладення мирової угоди, оскарження рішення суду, а клієнт зобов`язується оплатити такі послуги. Згідно з пунктом 2.1 вказаного договору, правнича допомога надається адвокатом клієнтові у вигляді підготовки процесуальних документів, усних та письмових консультацій, представництва інтересів у судах та надання іншої правової допомоги у справі щодо оскарження податкових повідомлень-рішень.

Доказом понесення витрат позивача на правничу допомогу є платіжне доручення № 60 від 24.04.2019 року, згідно якого на виконання умов договору 24.04.2019 року позивач сплатив гонорар у розмірі 17000,00 грн.

Як вбачається із розрахунку вартості наданих послуг позивачеві надано такі юридичні послуги, як правовий аналіз податкових повідомлень-рішень (8 годин), підготовка скарги на податкові повідомлення-рішення (6 годин), підготовка позовної заяви з додатками (7 годин) та участь у судових засіданнях (3 години), на загальну суму 34100,00 грн.

Суд зазначає, що вивчення та правовий аналіз доказів по справі, пошук, вивчення та правовий аналіз судової практики в аналогічних спорах, підготовка адміністративного позову, додатків та відповіді на відзив відноситься до виду адвокатської діяльності про складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

При цьому, підготовка скарги на податкові повідомлення-рішення та позовної заяви з додатками по цій справі не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи, адже, за змістом вони є ідентичними, а усі документи, необхідні для складання і подання до суду позовної заяви були у позивача в наявності.

Крім того, відповідно до протоколів судових засідань від 09.09.2019 року, від 18.09.2019 року та від 10.10.2019 року загальна їх тривалість складає не більше 02 год. 00 хв., тоді як адвокатом наведено однаковий розрахунок вартості по 1200,00 грн. за кожне судове засідання.

Таким чином, виходячи з обсягу та характеру матеріалів, як доказів у справі, кількості сторін та відсутності інших учасників у справі, суд вважає розмір вартості наданих послуг визначених у розрахунку вартості наданих послуг, рахунку на оплату та платіжному дорученні неспівмірними з обсягом наданих адвокатом послуг, а відтак, вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу - необґрунтованими.

Водночас, суд вважає, що співмірною та розумною у даній справі загальною компенсацією вартості наданих адвокатом послуг є сума 8000,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області № 0003291414 від 02.04.2019 року про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток у сумі 273876,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області № 0003301414 від 02.04.2019 року про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у сумі 146823,00 грн. із штрафними санкціями у сумі 36706,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області № 0003311414 від 02.04.2019 року про накладення штрафу у сумі 12985,50 грн.

Стягнути на користь Фермерського господарства "Катафот" судові витрати зі сплати судового збору при звернені до суду у сумі 7055,86 грн. (сім тисяч п`ятдесят п`ять гривень вісімдесят шість копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області.

Стягнути на користь Фермерського господарства "Катафот" понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 8000,00 грн. (вісім тисяч гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області.

У стягненні решти суми витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Фермерське господарство "Катафот" (код ЄДРПОУ: 30806619, адреса: вул. Дружби, 9, смт. Шпиків, Тульчинський район, Вінницька область, 23614);

Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 43142454, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21100).

Рішення у повному обсязі виготовлене: 16.10.2019 року

Суддя Чернюк Алла Юріївна