Рішення

від 16.10.2019 по справі 320/4227/19

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2019 року м. Київ № 320/4227/19

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Колеснікової І.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у Київській області

про визнання протиправної та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом до Головного управління ДФС у Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 № Ф-4760-56 у сумі 5 211,36 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю винесення спірної податкової вимоги, якою позивачеві нараховано недоїмку, оскільки протягом 2018 року та станом на дату винесення податкової вимоги позивач працює у публічному акціонерному товаристві Державна продовольчо - зернова корпорація України та є найманим працівником, а її роботодавцем безумовно виконуються всі вимоги щодо нарахування та своєчасної сплати в повному обсязі ЄСВ. Крім того, на думку позивача, порушено процедуру, що передує винесенню вимоги, оскільки відповідачем не проведено перевірки та не складено акту, а самостійного нарахування сум єдиного внеску, що стали підставою для виникнення недоїмки, зазначеної в оскаржуваній вимозі, не здійснювалось. Також позивачем зазначено про неврегулювання ні податковим законодавством, ні Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування особливостей сплати грошових зобов`язань самозайнятою особою у разі фактичного неотримання нею доходу від такої діяльності та/або перебування нею у трудових правовідносинах.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.08.2019 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідачем позов не визнано, 28.08.2019 представником відповідача подано відзив на позов, в якому зазначено про наявність в інтегрованій картці платника податків станом на 15.05.2019 заборгованості по єдиному соціальному внеску за період: IV квартал 2018 року по І квартал 2019 року у сумі 5 211, 36 грн. Відповідачем зазначено, що обчислення єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу здійснюється не лише на підставі актів перевірки, але й на підставі облікових даних з інформаційної системи фіскального органу, зокрема, якщо платник має на кінець календарного місяця борг з єдиного внеску.

У судовому засіданні 04.09.2019 з огляду на надані представниками сторін клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження, суд вирішив продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів у передбачені Кодексом адміністративного судочинства України строки.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий Решетилівським РС УДМС України в Полтавській області 09.07.2016 (а.с.9-12).

На підставі рішення Ради адвокатів Полтавської області від 17.10.2017 №14 ОСОБА_1 має право на заняття адвокатською діяльністю, про що їй видано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії НОМЕР_3 від 17.10.2017 (а.с. 14).

Згідно довідки про взяття на облік платника податків від 23.04.2018 №1810310700009 платника податків адвоката ОСОБА_1 узято на облік у контролюючому органі 23.04.2018 за №9662 (а.с. 15).

Згідно довідки від 05.09.2019 №130-1-19/5597, наявній у матеріалах справи, ОСОБА_1 працює у публічному акціонерному товаристві Державна продовольчо - зернова корпорація України з 10.06.2014 до цього часу на посаді начальника відділу виконання рішень та банкрутства управління претензійно - позовної роботи юридичного департаменту апарату управління.

15.05.2019 відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4760-56, відповідно до якої у позивача наявна заборгованість станом на 30.04.2019 зі сплати єдиного внеску, що становить 5211, 36 грн. (а.с.16).

13.06.2019 позивачем подано до Державної фіскальної служби України скаргу на вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 №Ф-4760-56.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 19.07.2019 №34386/6/99-99-4-05-02-25 вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Київській області від 15.05.2019 №Ф-4760-56 залишено без змін, а скаргу ОСОБА_1 від 13.06.2019 б/н - без задоволення.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття контролюючим органом спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки), позивач звернулася з даним позовом до суду про визнання її протиправною та скасування.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спірні правовідносини врегульовано Податковим кодексом України від 02.12.2010 №2755-VI (далі - ПК України) та Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).

Згідно вимог пункту 12 статті 1 Закону № 2464-VІ основне місце роботи - місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, де знаходиться (оформлена) його трудова книжка, до якої вноситься відповідний запис про роботу.

Відповідно до пункту 41.1. статті 41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи.

Згідно частин першої та другої статті 12 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №2464-VI від 08.07.2010, завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску.

За визначенням, яке міститься в пп.14.1.226. п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. В свою чергу, незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно пункту 3 цієї ж частини, застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування .

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Згідно пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (база нарахування єдиного внеску), єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час, відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно пункту 1 частини першої статті 7 Закону №2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Системний аналіз пп.14.1.226. п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України та статей 4, 7 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №2464-VI від 08.07.2010 свідчить на користь того, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 має право на зайняття адвокатською діяльністю, що підтверджується свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю від 17.10.2017 серії НОМЕР_3 (а.с.14).

Матеріали справи свідчать, що у період з 10.06.2014 по цей час позивач працює на посаді начальника відділу виконання рішень та банкрутства управління претензійно - позовної роботи юридичного департаменту апарату управління публічного акціонерного товариства Державна продовольчо - зернова корпорація України .

Відтак, у розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї регулярно нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального страхового внеску, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, зокрема у періоди, коли вона була найманим працівником і не здійснювала адвокатської діяльності як самозайнята особа, не отримувала доходу від цієї діяльності.

Як встановлено судом, позивач має право на заняття адвокатською діяльністю, втім, реалізовувала його не як самозайнята особа, а як найманий працівник публічного акціонерного товариства Державна продовольчо - зернова корпорація України .

Суд звертає увагу, що відповідна інформація повинна бути у відповідача та мала бути врахована ним при прийнятті спірної вимоги.

Разом із тим, представником відповідача до суду не надано будь-яких пояснень або належних та допустимих доказів того, що позивач здійснювала та здійснює незалежну професійну діяльність поза межами публічного акціонерного товариства Державна продовольчо - зернова корпорація України як самозайнята особа та отримує дохід від такої діяльності.

Ураховуючи,що позивач як самозайнята особа (адвокат) поза межами публічного акціонерного товариства Державна продовольчо - зернова корпорація України не працює, відповідно доходів від незалежної професійної діяльності не отримує, тому визначена в оскаржуваній вимозі Головного управління ДФС у Київській області від 15.05.2019 №Ф-4760-56 сума єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 5211, 26 грн. фактично є подвійним оподаткуванням одного й того самого доходу позивача.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 28.03.2019 у справі №820/6324/17. Відповідно до вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Разом із тим, податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (п.4.1.4 пп. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України).

Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №2464-VI від 08.07.2010 не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення незалежної професійної діяльності.

З системного аналізу норм Закону №2464- VI вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Отже, в розумінні Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №2464-VI від 08.07.2010 позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, зокрема у періоди, коли він був найманим працівником, а не самозайнятою особою.

Водночас, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Відповідно до частини першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес`АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття суспільний інтерес має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі Колишній король Греції та інші проти Греції ). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить суспільний інтерес (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі Трегубенко проти України ).

Критерій пропорційності передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар . При цьому з питань оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і з питань наявності суспільного , публічного інтересу, визнає за державою досить широку сферу розсуду , за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.

Отже, з огляду на практику ЄСПЛ оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 №Ф-4760-56 не відповідає критерію пропорційності , адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску - страхування особи, в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем.

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем під час розгляду справи не надано належних та допустимих доказів на підтвердження висновків щодо несвоєчасної сплати позивачем ЄСВ за відповідний період, у той час як матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 вчасно та у повному обсязі здійснювала сплату ЄСВ.

У зв`язку з цим, суд вважає, що спірна вимогу про сплату боргу (недоїмки) прийнято відповідачем протиправно та необґрунтовано, а відтак, підлягає скасуванню.

Системно проаналізувавши приписи законодавство України, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір в сумі 768,40 грн. згідно квитанції від 29.07.2019 №51 (а.с.3).

Враховуючи задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 768,40 грн., підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Головного управління ДФС у Київській області.

Керуючись ст.ст. 9, 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС у Київській області (код ЄДРПОУ 39393260, адреса місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 5а) про визнання протиправної та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 № Ф-4760-56 у сумі 5 211,36 грн.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місце проживання: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області (код ЄДРПОУ 39393260, адреса місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 5а) судовий збір у розмірі 768, 40 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Колеснікова І.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 16 жовтня 2019 року