Рішення

від 15.10.2019 по справі 826/11358/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

15 жовтня 2019 року №826/11358/18

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БДФ" доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення і вимоги від 06.07.2018 року, зобов`язання вчинити дії , В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "БДФ" (01042, м. Київ, провулок Новопечерський, буд. 19/3, корпус 1, кімната 18, код ЄДРПОУ 38291428) з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, код ЄДРПОУ 39439980), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення №130083-17 про опис майна у податкову заставу від 06.07.2018;

- визнати протиправною та скасувати податкову вимогу № 130083-17 від 06.07.2018.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем протиправно було винесено податкову вимогу та рішення про опис майна у податкову заставу, оскільки грошове зобов`язання, визначене податковими повідомленнями-рішеннями від 15.08.2016 не набуло статусу податкового боргу, позаяк, такі повідомлення-рішення було оскаржено до суду, рішення по справі не набрало законної сили станом на час прийняття контролюючим органом оскаржуваних рішень.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.08.2018 відкрито спрощене позовне провадження у справі, без повідомлення учасників справи (письмове провадження), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у визнанні протиправними та скасуванні податкових повідомлень-рішень від 15.08.2016 рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.03.2018 по справі №826/13239/16 було відмовлено, а вказане рішення суду першої інстанції було залишено без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2018. Відповідна постанова Київського апеляційного адміністративного суду набрала чинності з моменту її прийняття - 11.06.2018, відтак, сума грошових зобов`язань за податковими повідомленнями-рішеннями від 15.08.2016 набула статусу податкового боргу з моменту набрання судовим рішенням апеляційної інстанції законної сили, а саме - 11.06.2018. Таким чином, контролюючим органом правомірно було прийнято податкову вимогу від 06.07.2018 та рішення про опис майна у податкову заставу.

Позивач надав відповідь на відзив, в якій наголосив, що постанова Київського апеляційного адміністративного суду була винесена не 11.06.2018, як зазначає відповідач, а 11.07.2018 , водночас, оскаржувані рішення було винесено 06.07.2018. Проте, до момент винесення Київським апеляційним адміністративним судом постанови від 11.07.2018 податковий борг ТОВ БДФ перед Головним управлінням ДФС у м. Києві був неузгодженим, тому на нього не могла нараховуватись пеня та такий борг не підлягає стягненню.

29.11.2018 на адресу суду від відповідача повторно надійшов відзив, проте, дослідивши зміст останнього, судом встановлено, що такий відзив взагалі не відноситься до суті спірних правовідносин, а стосується правовідносин, що склались між ГУ ДФС у м. Києві та ПП Дубекспо , що не є предметом розгляду даної справи.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.

Розглянувши подані позивачем документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Головним управлінням ДФС у м. Києві було проведено документальну позапланову перевірку ТОВ БДФ з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства під час проведення фінансово-господарських операцій з ТОВ Гольд-Фактор (39040936) за період з 01.06.2014 по 31.07.2014 року.

За результатами перевірки Головним управлінням ДФС у м. Києві було складено акт про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ БДФ № 124/26-15-14-07-02-38291428 від 28.07.2016 року та прийнято наступні податкові повідомлення-рішення від 15.08.2016 року №1612615147, 1622615147, 1632615147 .

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, ТОВ БДФ звернулось в Окружний адміністративний суд м. Києва із позовною заявою про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15.08.2016 року №1612615147, 1622615147, 1632615147.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.03.2018 в задоволенні адміністративного позову ТОВ БДФ про визнання протиправними та касування податкових повідомлень-рішень від 15.08.2016 року №1612615147, 1622615147, 1632615147 - було відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2018 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю БДФ на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.03.2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю БДФ до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.03.2018 року - без змін.

Водночас, 06.07.2018 контролюючим ораному було прийнято податкову вимогу №130083-17 про стягнення з ТОВ БДФ податкового боргу в розмірі 212 214, 61 грн., в тому числі: основний платіж - 194 646, 61 грн., штрафні - фінансові санкції - 15 076, 17 грн. та пеня - 2 492, 15 грн.

Також, відповідачем було прийнято рішення від 06.07.2018 №130083-17 про опис майна ТОВ БДФ у податкову заставу.

Позивач, не погоджуючись із податковою вимогою та рішенням про опис майна у податкову заставу від 06.07.2018, вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню звернувся до суду з даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до п.п. 14.1.153 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

Під податковим боргом, розуміється сума узгодженого грошового зобов`язання , не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом (п. п. 14.1.175 п. 14.1 cm. 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до пп. 20.1.19 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право, зокрема, застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи; стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов`язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до п.57.3. ст.57 Податкового кодексу України, у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України надано право платнику податків з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

Водночас, при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Аналогічна правова позиція щодо визначення моменту узгодженості податкового зобов`язання викладена в постановах Верховного суду від 21.11.2018 у справах №806/1685/16 та №2а-17983/10/2670.

Як вбачається з матеріалів справи, податкова вимога від 06.07.2018 та рішення про опис майна у податкову заставу були винесені відповідачем у зв`язку з несплатою ТОВ БДФ грошових зобов`язань, визначених податковими повідомленнями-рішенням від 15.08.2016 №1612615147, 1622615147, 1632615147 .

Так, судом встановлено, що не заперечувалось відповідачем під час подання відзиву на позовну заяву, що вказані податкові повідомлення-рішення було оскаржено ТОВ БДФ до суду, тобто, позивач скористався правом, наданим пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України, а відтак, сума грошового зобов`язання, визначена в податкових повідомленнях-рішеннях від 15.08.2016 була неузгодженою до дня набрання судовим рішенням у відповідній справі законної сили.

Поряд з цим, суд звертає вагу, що твердження відповідача стосовно набрання постановою Київського апеляційного адміністративного суду в адміністративній справі №826/132239/16 законної сили - 11.06.2018 є помилковими, оскільки з копії вказаної постанови та відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень вбачається, що вказана постанова була прийнята у відкритому судовому засіданні 11.07.2018 (повний текст виготовлено 12.07.2018).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 325, постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Матеріалами справи підтверджено, що постанова Київського апеляційного адміністративного суду в адміністративній справі №826/132239/16 набрала законної сили - 11.07.2018, чого відповідачем не спростовано.

Відтак, сума грошового зобов`язання, визначено в податкових повідомленнях рішеннях від 15.08.2016 набрала статусу узгодженої саме - 11.07.2018.

Пунктом. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України визначено, що у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податковими боргом, в свою чергу, згідно з вище наведеними приписами Податкового кодексу України виступає сума узгодженого грошового зобов`язання , але не сплаченого в строк установлений Кодексом.

Водночас, оскаржувані рішення контролюючого органну було винесено ще 06.07.2018. тобто, до моменту набрання суми грошового зобов`язання ТОВ БДФ статусу узгодженого, оскільки рішення суду апеляційної інстанції було прийнято лише - 11.07.2018.

Відтак, враховуючи, що оскаржувані рішення контролюючого орану було винесено до моменту узгодження податкових зобов`язань, визначених податковими повідомленнями-рішеннями від 15.08.2016 №1612615147, 1622615147, 1632615147 , чого відповідачем під час розгляду справи не спростовано, враховуючи приписи Податкового кодексу України щодо підстав виникнення податкового боргу та порядку йог стягнення, суд вважає обґрунтованими доводи позивача стосовно протиправності оскаржуваних рішень, а саме: вимоги про стягнення податкового боргу від 06.07.2018 та рішення про опис майна у податкову заставу від 06.07.2018.

Що стосується стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно із ч.ч.1, 3, 6, 7, 9 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Таким чином, розподіл судових витрат здійснюється судом під час ухвалення відповідного судового рішення, шляхом відображення його у резолютивній частині такого рішення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, слід враховувати, що за змістом статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподілу підлягають усі здійснені документально підтверджені судові витрати.

Згідно із ч.ч.1-5 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Системний аналіз наведених вище по тексту норм права дає підстави вважати, що матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об`ємів робіт, їх кількості та видів.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акти виконаних або отриманих послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Даний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі 814/698/16.

Крім того, до суду необхідно надати і детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги разом із відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена, а також із доказами, які підтверджують здійснення відповідних витрат (у разі понесення таких).

При цьому, недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам.

Таким чином, судові витрати, в тому числі витрати на правову допомогу, повинні бути пов`язані тільки з розглядом конкретної адміністративної справи, що розглядається судом, і за надання правової допомоги за визначених законом обставин: у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Суд звертає увагу, що матеріали справи містять наступні документи на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді представником позивача, а саме: копію договору про надання правової допомоги, копію додатку до договору про надання правової допомоги, копію ордеру та платіжного доручення.

Разом з тим, суд зазначає, що в підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати калькуляцію погодинної вартості правової допомоги, яка має бути передбачена договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Калькуляція платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Аналогічний висновок висловив Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2018 року у справі №569/17904/17.

Водночас, суд наголошує, що представником позивача на підтвердження понесення судових витрат не було надано суду ані актів виконаних або отриманих послуг, ані розрахунків погодинної вартості послуг, у зв`язку з чим, суд позбавлений можливості встановити які саме послуги в межах представництва інтересів позивача саме в даній адміністративній справі було надано представником позивача та встановити співмірність наданих послуг з витраченим часом, складністю справи та сумою, яку позивач просить стягнути з відповідача.

Крім того, суд звертає увагу, що в наданому на підтвердження оплати послуг правової допомоги платіжному дорученні від 19.07.2018 вказано призначення платежу оплата за юридичний супровід зг. рахунку №20 від 17.07.2018 без ПДВ , однак, до матеріалів справи представником позивача не долучено копію вказаного рахунку згідно яким проводилась оплата послуг.

Відтак, враховуючи наведені судом обставини, враховуючи відсутність розрахунку витрат на правову допомогу, суд приходить до висновку про необґрунтованість клопотання про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 35 000, 00 грн.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 КАС України).

Керуючись ст. ст. 2, 77, 159, 243-245, 263, Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "БДФ" (01042, м. Київ, провулок Новопечерський, буд. 19/3, корпус 1, кімната 18, код ЄДРПОУ 38291428) - задовольнити.

2. Ввизнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві №130083-17 про опис майна у податкову заставу від 06.07.2018.

3. Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві №130083-17 від 06.07.2018.

4. Стягнути на Товариства з обмеженою відповідальністю "БДФ" (01042, м. Київ, провулок Новопечерський, буд. 19/3, корпус 1, кімната 18, код ЄДРПОУ 38291428) понесені ним судові витрати по сплату судового збору у розмірі 4 945, 22 грн. (чотири тисячі дев`ятсот сорок п`ять гривень двадцять дві копійки) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.Г. Вєкуа