Постанова

від 16.10.2019 по справі 540/61/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 540/61/19 Номер провадження 22-ц/814/2682/19Головуючий у 1-й інстанції Косик С. М. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2019 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого - судді - доповідача Дорош А.І.

Суддів: Лобова О.А., Триголова В.М.

при секретарі Ачкасовій О.Н.

переглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою АТ КБ ПриватБанк

на рішення Машівського районного суду Полтавської області від 16 серпня 2019 року, ухвалене суддею Косик С.М., повний текст рішення складено - дата не вказана

у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

У січні 2019 року АТ КБ ПриватБанк звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що з метою отримання банківських послуг відповідач підписав заяву без номера від 10.02.2011 року, згідно якої отримав кредит у розмір 5 500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, зі сплатою відсотків за користування кредитом. Оскільки відповідач зобов`язання за договором належним чином не виконує, утворилася заборгованість, тому позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 31 951,44 грн. та судовий збір.

Рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 16 серпня 2019 року позов Акціонерного товариства Комерційного банку ПриватБанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" заборгованість за договором про надання банківських послуг без номера від 10.02.2011 р. у розмірі 6 753,43 грн. та сплачений позивачем судовий збір у розмірі 406,00 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 10.02.2011 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначений розмір. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками, пеню і штрафами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 13.04.2011року, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт Універсальна : Універсальна 30 днів пільгового періоду", Універсальна, 55 днів пільгового періоду , Універсальна контракт , Універсальна голд та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, щодо розмірів і порядку нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

В апеляційній скарзі АТ КБ ПриватБанк просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості за відсотками та неустойкою з підстав порушення судом норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставини, що мають значення для справи, а також невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи та ухвалити в частині відмови у стягненні заборгованості за відсотками та неустойкою нове рішення, яким задовольнити вимоги в цій частині в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін.

Апеляційна скарга мотивована тим, що основними вимогами банку за кредитним договором до боржника є повернення наданих кредитних коштів та отримання відсотків за їх користування і ця умова є істотним фактом при наданні кредитних коштів. У разі відсутності погодження сторонами кредитного договору у письмовій формі умов договору щодо розміру відсотків за користування кредитними коштами, позикодавець має право на отримання від позичальника відсотків за користування кредитом у розмірі на рівні облікової ставки НБУ. Як вбачається з розрахунку заборгованості, за весь період користування кредитною картою відповідачем сплачувалися кошти за користування кредитом. Таким чином, процентна ставка була узгоджена сторонами. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту. Відмовляючи у стягненні відсотків по кредиту, суд першої інстанції допускає порушення основоположних норм банківського кредитування та ставить під загрозу фінансову стабільність банку, який є системною державною фінансовою інституцією, наносить фінансову шкоду тим споживачам банківських послуг, які розміщують свої кошти у банку на банківських депозитах, які надаються іншим споживачам послуг в кредит під певні відсотки. Основними вимогами банку за кредитним договором до боржника є повернення наданих кредитних коштів та отримання відсотків за їх користування і ця умова є істотним фактором при наданні кредитних коштів, враховуючи що важливою ознакою кредитної операції є те, що вона надається за рахунок залучених грошових коштів. Незважаючи на дані положення чинного законодавства, суд першої інстанції відмовив у стягненні процентів за користування кредитними коштами взагалі, чим порушив вимоги ст. 1046 та 1048 ЦК України. Активація боржником картки та користування картковим рахунком свідчить про укладення сторонами кредитного договору на визначених ними Умовах про надання та обслуговування платіжних карток. Суд першої інстанції не перевірив розрахунок заборгованості та доводи банку про те, що позичальник користувався грошовими коштами, частково виконував умови кредитного договору, частково сплачував заборгованість за договором, у тому числі відсотки (погашення відображені у розрахунку заборгованості в графі Сума погашення за наданим кредитом ), а отже визнав свої зобов`язання за угодою та розміри встановлених обов`язкових платежів. По справі вбачається, що позичальник частково сплачував заборгованість, користувався кредитними коштами, тобто погоджувався з Умовами та правилами надання банківських послуг та тарифів. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.06.2018 року у справі № 755/4365/16-ц. Відмовляючи у задоволенні частини позовних вимог, суд першої інстанції посилався на правову позицію, висловлену у постанові Великої Палати Верховного Суду України від 03.07.2019 року у справі № 14-131цс19, однак передчасно дійшов висновку про можливість відмови у задоволенні частини позовних вимог. З висновку Великої Палати Верховного Суду вбачається, що надані позивачем правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником. Однак відповідач як позичальник не заперечував факт ознайомлення з умовами та правилами чи тарифами, не доводив, що його було ознайомлено з іншими умовами та правилами, не заперечував будь-яким чином зміст таких умов.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин вбачається, що 10.02.2011 року ОСОБА_1 підписав анкету - заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, відповідно до якої він своїм підписом погодився на те, що дана заява з Пам`яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між нею та банком договір про надання банківських послуг. Також вказано те, що відповідач ознайомився і згоден з Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, що були надані у письмовому вигляді (а.с. 8).

З позовної заяви вбачається, що між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк Приватбанк та ОСОБА_1 укладений договір про надання банківських послуг без номера, що складається із Заяви позичальника разом з Пам`яткою клієнта, Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифів, за умовами якого банк видав позичальнику кредитку Універсальна, 30 днів пільгового періоду з базовою відсотковою ставкою 3,0 % на місяць, за тратами здійсненими з 01.09.2014 р. - 2,9 %, з 01.04.2015 р. - 3,6 % (а.с. 8-9).

Згідно Тарифів банку щомісячний платіж становить 7 % від заборгованості (але не менше 50 грн. та не більше залишку заборгованості), з 01.04.2014 р. - 5% від заборгованості (але не менше 100 грн. та не більше залишку заборгованості). За несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів передбачена сплата пені (списується у день списання процентів), яка складає: 0,24 % від сум загальної заборгованості (нараховується за кожен день прострочення) + 50 грн. щоразу, коли виникає прострочення за кредитом або процентами на суму від 100 грн.; 0,24 % від сум загальної заборгованості (нараховується за кожен день прострочення) + 100 грн. щоразу, коли виникає прострочення за кредитом або процентами на суму від 100 грн. другий місяць поспіль і більше. Та при порушенні строків платежів по будь-якому із грошових зобов`язань - штраф у сумі 500 грн. + 5% від суми заборгованості за кредитним лімітом, з урахуванням нарахованих і прострочених процентів і комісій (а.с. 9).

Пунктом 1.1.5.20 Умов передбачено, що при порушенні строків платежу по будь-якому грошовому зобов`язанню більш ніж на 30 днів клієнт зобов`язаний сплатити штраф у відповідності до встановлених тарифів з урахуванням нарахованих і прострочених відсотків і комісій (а.с. 15).

Згідно п. 1.1.5.21 Умов, якщо в інших розділах не визначено іншого, при непогашенні кредиту в строк, установлений графіком погашення кредиту, відсотків і винагороди заборгованість в частині своєчасно непогашеної суми кредиту вважається простроченою, на прострочену суму кредиту нараховується пеня, розрахунок якої проводиться у відповідності з розміром, установленим в заяві на приєднання до діючого договору для відсотків з дня виникнення простроченої заборгованості. У випадку непогашення вказаного простроченого зобов`язання на протязі 30 календарних днів всі сплачені після вказаної дати платежі є пенею, крім платежів направлених з врахуванням установленої договором черговості на погашення тіла кредиту. У період нарахування пені на всю суму заборгованості по кредитному договору відсотки не нараховуються (а.с. 15).

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що станом на 02.01.2019 заборгованість за даним кредитним договором перед банком становить 31951,44 грн., з яких: 6753,43 грн. - тіло кредиту; 11394,27 грн. - нараховані відсотки; 11806,05 грн. - нарахована пеня; 1997,69 грн. - заборгованість по судовим штрафам (а.с. 5-7).

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме Витяг з Тарифів та Витяг з Умов, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору відповідач розумів та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

За приписом ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно з ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як строк дії договору , так і строк (термін) виконання зобов`язання (стаття 530 ЦК України).

Статтею 525 ЦК заборонено односторонню відмову від зобов`язання або односторонню зміну його умов.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, у разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Судом першої інстанції встановлено, що в анкеті-заяві позичальника, яка підписана відповідачем 10.02.2011 року, процентна ставка не зазначена (а.с. 8).

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути такі його складові: заборгованість за нарахованими відсотками, пеню за прострочене зобов`язання, штрафи (фіксована частина та процентна складова).

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт Універсальна Універсальна, 30 днів пільгового періоду та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід`ємні частини спірного договору (а.с. 9-24).

Між тим, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву від 10.02.2011р. про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Отже, апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено той факт, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

У даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ ПРИВАТБАНК у період - з часу виникнення спірних правовідносин - 10.02.2011 року і до моменту звернення до суду із вказаним позовом - 23.01.2019 року.

Тобто, кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, неустойки наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

З огляду на вищевикладене, витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи, не визнаються відповідачем (а.с. 80) та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 10.02.2011 року шляхом підписання анкети-заяви, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Також не можна вважати складовою частиною кредитного договору Витяг з тарифів обслуговування кредитних карт (а.с. 9), оскільки він не містить реквізити сторін та їх підписи.

Також, безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами 10.02.2011р., не містить строку повернення кредиту (користування ним).

Отже, висновки суду про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь банку отриманої суми кредитних коштів та відсутність підстав для стягнення заборгованості за нарахованими відсотками, пенею за прострочене зобов`язання та штрафів є правильними та узгоджуються з встановленими по справі обставинами, наданими доказами, нормами права, що проаналізовані вище, та з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17 від 03.07.2019 р.

З викладеного вбачається, що суд першої інстанції обгрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість за тілом кредиту у розмірі 6 753,43 грн. та відмовив у задоволенні позову про стягнення з відповідача на користь позивача 11 394,27 грн. - відсотків за користування кредитом, пені - 11 806,05 грн., а також штрафів у сумі 500 грн. (фіксована частина) та 1497,69 грн. - процентна складова.

Розподіл судових витрат судом першої інстанції визначено відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не згоден з рішенням суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості за відсотками та неустойкою, не заслуговують на увагу з підстав вище викладених.

Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що за весь період користування кредитною карткою відповідачем сплачувалися кошти за користування кредитом, тому є підстави вважати, що процентна ставка була узгоджена сторонами, оскільки позивач не надав належних та достовірних доказів щодо розміру процентної ставки під час кредитування.

З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, апеляційний суд у складі колегії суддів не вбачає.

Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу АТ КБ ПриватБанк - залишити без задоволення.

Рішення Машівського районного суду Полтавської області від 16 серпня 2019 року- залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її прийняття безпосередньо до суду касаційної інстанції, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 16 жовтня 2019 року.

СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов