Рішення

від 06.10.2019 по справі 425/3829/18

РУБІЖАНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.10.2019 року Провадження №2/425/119/19

Справа №425/3829/18

місто Рубіжне Луганської області

Рубіжанський міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді - Романовського Є.О.

за участю секретаря Чикунової Ю.С.,

за відсутності учасників справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Рубіжному Луганської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Рубіжанський залізобетон», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Рубіжансько-Кремінський об?єднаний міький військовий комісаріат, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що з 16.12.2016 року він працював вантажником у Приватному підприємстві «Рубіжанський залізобетон», однак 15.02.2017 року уклав контракт з Міністерством оборони України про проходження громадянами України військової служби в збройних силах України та повідомив про це відповідача. В період перебування у черговій відпустці, а саме 20.11.2018 року, позивач дізнався, що його 15.02.2017 року звільнено відповідачем на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України, внаслідок чого йому була видана трудова книжка.

На підставі вищевикладеного, позивач просив суд:

- поновити строк звернення до суду;

- поновити його на посаді вантажника Приватного підприємства «Рубіжанський залізобетон»;

- стягнути з Приватного підприємства «Рубіжанський залізобетон» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15.02.2017 року по дату прийняття рішення судом у даній справі.

Позивач та його представник в судове засідання не з?явилися, надали до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з?явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, причинини неявки суду не повідомив.

Представник третьої особи до судового засідання не з?явився, надав до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності.

Суд, розглянувши справу в межах заявлених вимог, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 та ч. 4ст. 223 ЦПК Українинеявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

За таких обставин, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності учасників справи, на підставі доказів, які додані до справи, та ухвалити заочне рішення.

07.10.2019 року згідно ч. 5 ст. 259 та ч. 1 ст. 281 ЦПК України, не виходячи до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, постановлено ухвалу про заочний розгляд справи.

Відповідно до ч. 2ст. 247 ЦПК Україниу разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цьогоКодексурозгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громаднина України (а.с.10-11).

16.12.2016 року наказом № 54-к ОСОБА_1 прийнято вантажником до Приватного підприємства «Рубіжанський залізобетон» та наказом № 10-к від 15.02.2017 року звільнений за прогул на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, що підтверджується трудовою книжкою НОМЕР_1 , завдедної 27.07.1981 року (а.с.13).

13.02.2017 року за № 730 ОСОБА_1 видано припис, згідно якого останньому до 16.02.2017 року необхідно з?явитися до смт. Десна Чернігівської області у розпорядження командира 169 НЦ військової частини НОМЕР_2 для укладання контракту на військову службу за контрактом в ЗСУ (а.с.29, 64).

15.02.2017 року ОСОБА_1 уклав контракт строком до закінчення особливого періоду, або оголошення рішення про демобілізацію з Міністерством оборони України в особі командира 300 навчального танкового полку 169 навчального центру Сухопутних військ Збройних Сил України полковника ОСОБА_2 про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України, що також підтверджується військовим квитком НОМЕР_3 від 29.10.1981 року (а.с.14-15, 16).

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_4 АДРЕСА_2 від 15.02.2017 року, сержанта ОСОБА_1 зараховано з 16.02.2017 року до 5 навчальної танкової роти за спеціальністю механік водій танку Т-64 по ВОС 117 (а.с.65).

Відповідно до відомості з Державного реєстру фізичних осіб платнів податків про суми виплачених доходів та утримання податків від 22.07.2019 року № 27605 заробітна плата ОСОБА_1 за січень лютий 2017 року становить 6 048,64 грн. (а.с.124).

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 3 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору, крім іншого є, призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно ст. 119 КЗпП України передбачено, що на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Відповідно до частини 2 вказаної вище статті, працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України "Про військовий обов`язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно доЗакону України"Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Гарантії, визначені участині третійцієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров`я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.

Згідно з ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» передбачено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою тачетвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

Пункт 10 Прикінцевих положень Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» визначає, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач з 16.12.2016 року займав посаду вантажника приватного підприємства «Рубіжанський залізобетон».

15.02.2017 року позивач добровільно взяв на себе обов`язок проходити військову службу у Збройних Силах України і підписав контракт з Міністерством оборони України.

Позивач вважає, що відповідач не дотримався вимог закону щодо збереження за ним робочого місця та виплати середнього заробітку на час проходження військової служби за контрактом, чим порушив положення ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та ст. 119 КЗпП України.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічне положення міститься й у ч. 1 ст. 4 ЦПК України.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 5 ЦПК України).

Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудований період після закінчення воєнних дій. Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначає, що особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303 "Про часткову мобілізацію", затвердженого встановленим порядком, оголошено часткову мобілізацію, у зв`язку з чим в Україні настав особливий період.

За висновками, викладеними у рішенні Вищого адміністративного Суду України від 16 лютого 2015 року у справі № 800\582\14 у справі за позовом до Президента України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду.

Враховуючи викладене, з огляду на зміст заходів мобілізації та демобілізації, визначених Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", закінчення заходів мобілізації не припинило особливий період, який діє в Україні з 17 березня

2014 року.

Оскільки встановлено, що особливий стан в країні діє дотепер і рішення про його припинення не виносилося, то рішення відповідача про звільнення позивача з роботи у зв`язку з тим, що на момент укладання ним контракту про проходження військової служби в Збройних силах України особливий період не діяв, є невірним.

Згідно з положеннями ч. 2 ст.119 КЗпП України, передбачені законом гарантії стосуються осіб, які прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.

Зважаючи на кризову ситуацію, що виникла на сході України у квітні 2014 року та безпосередньо загрожувала національній безпеці України, відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від

13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" було розпочато проведення Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

Період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року

№ 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України

(ст.1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції»).

На цей час проведення Антитерористичної операції триває і наразі існує кризова ситуація, що загрожує національній безпеці України.

Згідно ст. 4 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України», зі змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про Раду національної безпеки і оборони України" щодо вдосконалення координації і контролю у сфері національної безпеки і оборони від 25 грудня 2014 року, кризовою ситуацією вважається крайнє загострення протиріч, гостра дестабілізація становища в будь-якій сфері діяльності, регіоні, країні".

Згідно ст. 1 Закону України «Про основи національної безпеки України» національна безпека - захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, прикордонної діяльності та оборони, міграційної політики, охорони здоров`я, освіти та науки, науково-технічної та інноваційної політики, культурного розвитку населення, забезпечення свободи слова та інформаційної безпеки, соціальної політики та пенсійного забезпечення, житлово-комунального господарства, ринку фінансових послуг, захисту прав власності, фондових ринків і обігу цінних паперів, податково-бюджетної та митної політики, торгівлі та підприємницької діяльності, ринку банківських послуг, інвестиційної політики, ревізійної діяльності, монетарної та валютної політики, захисту інформації, ліцензування, промисловості та сільського господарства, транспорту та зв`язку, інформаційних технологій, енергетики та енергозбереження, функціонування природних монополій, використання надр, земельних та водних ресурсів, корисних копалин, захисту екології і навколишнього природного середовища та інших сферах державного управління при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам.

Стаття 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначає, що для громадян, які приймаються на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану та призначаються на посади, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" передбачено такий захід, як демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію та штати мирного часу.

Зі змісту контракту, який укладений ОСОБА_1 15.02.2017 року вбачається, що контракт діє до закінчення особливого періоду, або оголошення рішення про демобілізацію, у разі досягнення військовослужбовцем граничного віку перебування на військовій службі, контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби за віком.

Згідно зі статтею 11 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" рішення про демобілізацію із внесенням його на затвердження Верховною Радою приймає Президент України.

На цей час відповідних рішень Президентом України не приймалося.

Дослідивши наявні у справі докази суд дійшов висновку, що позивач уклав контракт під час дії кризової ситуації, що загрожує національній безпеці України, а особливий період в Україні не скасовано. На час дії контракту, як військовослужбовець, ОСОБА_1 користується пільгами, передбаченими ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та ч. ч. 3, 4 ст. 119 КЗпП України.

З огляду на встановлені обставини, суд вважає, що звільнення позивача із займаної посади було проведено відповідачем з порушенням вимог ст. 119 КЗпП України, тому відповідно до положень ст. 235 КЗпП України позивач, який виконує свій громадський обов`язок по захисту Вітчизни, підлягає поновленню на роботі зі стягненням з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Встановлено, що звільнення позивача відбулося 15.02.2017 року, однак трудову книжку він отримав 20.11.2018 року, коли знаходився в щорічній черговій відпустці, а до суду з позовом про поновлення на роботі позивач звернувся12.12.2018 року.

За положеннями ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Відповідно доп.4ч.1ст 263ЦК Україниперебіг позовноїдавності зупиняється якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.

Оскільки ОСОБА_1 лише 20.11.2018 року, під час перебування у відпустці, дізнався про звільнення його з посади вантажника приватного підприємства «Рубіжанський залізобетон» і на момент звернення до суду з даним позовом продовжував проходження військової служби, суд вважає, що позивач з поважних причин пропустив строк звернення до суду, а тому, заява про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою для захисту порушених цивільних прав підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Визначаючи розмір середнього заробітку позивача, суд керується Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 та відомостями з Державного реєстру фізичних осіб платнів податків про суми виплачених доходів та утримання податків від

22.07.2019 року № 27605.

Так, відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середнього динна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів за цей період.

Положеннями розділу III Порядку передбачені виплати, які підлягають і не підлягають урахуванню, зокрема при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Зважаючи, що позивач звільнений у лютому 2017 року, для обчислення суми середньоденної заробітної плати слід враховувати виплати за останні два календарні місяці, що передують звільненню, тобто січень лютий 2017 року та кількість відпрацьованих робочих днів у цьому періоді.

Відповідно до відомості з Державного реєстру фізичних осіб платнів податків про суми виплачених доходів та утримання податків від 22.07.2019 року, заробітна плата позивача за січень лютий 2017 року становить 6048,64 грн. (а.с.124), а відпрацював він за січень 2017 року 21 день, а за лютий- 11 днів . Отже, середньоденна заробітна плата позивача складає 195,12 грн. (6 048,64 : (20+11).

Період вимушеного прогулу становить 658 робочих днів з 15.02.2017 року до 07.10.2019 року.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу визначається в сумі 128388,96 грн. (195,12 х 658) і ця сума підлягає стягненню з Приватного підприємства «Рубіжанський залізобетон» на користь ОСОБА_1 з відрахування прибуткового податку й інших обов`язкових платежів за роз`ясненнями, викладеними у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Аналогічна правова позиція у аналогічних правовідносинах міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 березня 2019 року у справі справа № 425/1801/17, провадження № 61-23734св18.

Відповідно доч.6ст.141ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір у розмірі 1283,89 грн., оскільки позовні вимоги задоволені у повному обсязі.

На підставі п. п. 2 та 4 ст. 430 ЦПК України, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення його на роботі на посаді вантажника приватного підприємства «Рубіжанський залізобетон» з 15 лютого 2017 року, суд вважає необхідним допустити негайне виконання рішення в частині поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць в розмірі 3024, 32 грн.

(6048, 64:2), з відрахування прибуткового податку й інших обов`язкових платежів. Керуючись ст. ст. 12-13, 76-81, 141, 263-265, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

В И Р І Ш И В:

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду за захистом свого порушеного права.

Позов ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Рубіжанський залізобетон», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Рубіжансько-Кремінський об?єднаний міький військовий комісаріат, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити

Поновити ОСОБА_1 на посаді вантажника приватного підприємства «Рубіжанський залізобетон» з 15 лютого 2017 року.

Стягнути з приватного підприємства «Рубіжанський залізобетон» (місце знаходження: Луганська область, м. Рубіжне, вул. Трудова, 5, ЄДРПОУ 33075518)на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в період з 15 лютого 2017 року по 07 жовтня 2019 року включно у розмірі 128 388 (сто двадцять вісім тисяч триста вісімдесят вісім) гривень 96 копійок (з відрахуванням прибуткового податку й інших обов`язкових платежів).

Стягнути з приватного підприємства «Рубіжанський залізобетон» (місце знаходження: Луганська область, м. Рубіжне, вул. Трудова, 5, ЄДРПОУ 33075518) на користь держави судовий збір у розмірі 1 283 (тисячу двісті вісімдесят три) гривні

89 копійок на такі реквізити: отримувач коштів ГУК у м. Києві /м. Київ/ 22030106, код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA 798999980000031211256026001, кодкласифікації доходів бюджету22030106.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 3 024 (три тисячі двадцять чотири гривні) 32 копійки (з відрахуванням прибуткового податку й інших обов`язкових платежів) допустити до негайного виконання.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом тридцяти днів з дня його проголошення, позивач не подав апеляційної скарги, а відповідач не подав письмової заяви про перегляд заочного рішення. У випадку подання позивачем апеляційної скарги, заочне рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У випадку подання відповідачем заяви про перегляд заочного рішення, якщо його не скасовано, воно набирає законної сили у випадку подання відповідачем апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заява про перегляд заочного рішення може бути подана до Рубіжанського міського суду Луганської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Заочне рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги до Луганського апеляційного суду через Рубіжанський міський суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Рішення суду складено 15 жовтня 2019 року.

Суддя Є.О. Романовський