Рішення

від 10.10.2019 по справі 522/3565/16-ц

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Провадження № 2/522/4079/19

Справа № 522/3565/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2019 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Домусчі Л.В.,

за участю секретаря судового засідання - Вадуцкої В.І.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Фідобанк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей Одеської міської ради, про виселення з жилого приміщення та зняття з реєстраційного обліку,

ВСТАНОВИВ:

До суду 29.02.2016 року надійшов позов Публічного акціонерного товариства Фідобанк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей Одеської міської ради, про виселення з жилого приміщення та зняття з реєстраційного обліку.

В обґрунтування позову зазначено, що між Відкритим акціонерним товариством Ерсте Банк , правонаступником якого є ПАТ Фідобанк , та виробничо-комерційною фірмою Товариством із обмеженою відповідальністю Беріг було укладено кредитні договори №011-05/1174 від 14.08.2009 року та №012-05/808 від 10.08.2007 року.

У забезпечення виконання зобов`язань за вказаними кредитними договорами було укладено іпотечний договір від 25 серпня 2009 року, зареєстрований у реєстрі за №655, та іпотечний договір від 10.08.2007 року, зареєстрований у реєстрі за №3647, за якими в іпотеку банку було передано чотирьох кімнатну квартиру, заг. пл.. 105,4 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

09 лютого 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Потапчук З.А. на вказаних іпотечних договорах здійснено виконавчі написи, зареєстровані в реєстрі за №51 та №52. Дані виконавчі написи були передані на примусове виконання, у процесі примусового звернення стягнення на предмет іпотеки було встановлено, що 07.11.2013 року ОСОБА_1 за місцезнаходження іпотеки зареєстрував місце проживання членів своєї родини.

24 жовтня 2015 року ПАТ Фідобанк звернулось із вимогою до ОСОБА_1 із вимогою аби останній та члени його родини, які зареєстрували власне постійне місце проживання за адресою приміщення, яке передано в іпотеку, в добровільному порядку виселився з предмету іпотеки. Проте, вказані листи останній не отримував та останні повернулись до банку із відмітками про закінчення строків зберігання , що на думку представника банку свідчить про ухилення відповідача від виконання обов`язку щодо звільнення займаного ним та його членами родини приміщення.

Посилався на те, що звернення стягнення передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, що стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Дана справа, в порядку ст. 11-1 ЦПК України, була передана судді Нікітіної С.Й. для розгляду та ухвалою суду від 26.05.2016 року було відкрито провадження.

У зв`язку з рішенням Дисциплінарної палати від 22.08.2017 року № 2503/0дп/15-17 про притягнення до дисциплінарної відповідальності та внесення подання Вищої Ради Правосуддя про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Приморського районного суду м. Одеси, на підставі наказу в. о. керівника апарату суду Чукова Л.В. від 06.09.2017 року № 151/а про передачу нерозглянутих справ, та на підставі службової записки консультанта суду - ОСОБА_5 , з метою дотримання розумних строків розгляду справи, недопущення порушень законних прав та інтересів громадян та законних інтересів сторін по справі, здійснено повторний авто розподіл справи.

Справа надійшла до провадження судді Домусчі Л.В..

Ухвалою суду від 21.03.2018 року її прийнято до провадження та ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання на 14.05.2018 року.

У підготовчому засіданні 14.05.2018 року був присутній представник відповідача - Карпенко В. ОСОБА_6 . та представник третьої особи - Костенко О.В., які позовні вимоги не визнали та просили відмовити.

Ухвалою суду від 14.05.2018 року підготовче провадження по справі закрито та справу призначено до розгляду по суті на 17.07.2018 року.

У судовому засіданні 17.07.2018 року були присутні: представник банку - Вдовиченко Г.В., який позовні вимоги підтримав та просив задовольнити, та представник відповідача - Карпенко В ОСОБА_7 , яка позовні вимоги не визнала. Розгляд справи за клопотанням представника банку був відкладений на 13.11.2018 року.

У зв`язку з неявкою сторін та за наявності клопотання представника банку про відкладення розгляду справи 13.11.2018 року розгляд справи був відкладений на 31.01.2019 року.

31.01.2019 року розгляд справи був відкладений на 25.04.2019 року у зв`язку з зайнятістю судді у розгляді іншої справи. 25.04.2019 року розгляд справи був відкладений на 02.07.2019 року у зв`язку з перебуванням судді на лікарняному.

У зв`язку з неявкою сторін 02.07.2019 року розгляд справи був відкладений на 10.10.2019 року.

У судове засідання 10.10.2019 року сторони не з`явились, були сповіщені про час та місце розгляду справи належним чином.

У матеріалах справи міститься заява представника банку від 24.04.2019 року, згідно якої просила справу розглядати за її відсутності та наполягала на задоволенні позову.

Представник відповідача та відповідачі причини неявки суду не повідомили та жодних клопотань до суду не заявляли. У матеріалах справи містяться заперечення на позов представника ОСОБА_1 - ОСОБА_8 . від22.11.2016 року (т.1, а.с.245-248), згідно яких заперечував проти задоволення позовних вимог та просив відмовити із посиланням на те, що відсутні правові підстави для виселення відповідачів із зазначеної квартири без надання їм іншого постійного житла. Додатково посилався на те, що довіреність представника банку Болінського С.С. на теперішній час є недійсною та останній не може представляти інтереси банку. Також, вимоги банку щодо зняття відповідачів із реєстрації обліку визначені як окремі вимоги є необґрунтованими та такими, що не відповідають чинному законодавству.

Також, 31.01.2019 року представник третьої особи - Костенко ОСОБА_9 В. надала до суду заяву, згідно якої просила справу розглядати за її відсутності, позовні вимоги не підтримала та просила прийняти рішення з врахуванням прав та інтересів дитини відповідача.

Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. При цьому суд враховує, що по суті справи сторони надавали суду свої пояснення.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до ст.ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Крім того, на вимогу зазначених норм процесуального права, датою ухвалення судового рішення, ухваленого за відсутності осіб, які беруть участь у справі, є дата складення повного судового рішення.

У зв`язку з цим, датою складення цього судового рішення є 17 жовтня 2019 року.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши у минулих судових засіданнях пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, судом встановлено наступні обставини.

Із матеріалів справи судом встановлено, що між Відкритим акціонерним товариством Ерсте Банк , правонаступником якого є ПАТ Фідобанк , та виробничо-комерційною фірмою Товариством із обмеженою відповідальністю Беріг було укладено кредитні договори №011-05/1174 від 14.08.2009 року та №012-05/808 від 10.08.2007 року.

За умовами кредитного договору №011-05/1174 від 14.08.2009 року позичальник мав отримати від кредитора грошові кошти на суму 2 000 000, 00 грн., зі строком користування до 13.11.2009 року, зі сплатою 25% річних (т.1, а.с.9-16).

Також, між сторонами (банком та позичальником) укладався ряд додаткових угод до кредитного договору №011-05/1174 від 14.08.2009 року, зокрема 20 жовтня 2009 рок додаткова угода №1 (т.1, а.с.17), 12 листопада 2009 року додаткова угода №2 (т.1, а.с.18), 25 грудня 2009 року додаткова угода №3 (т.1, а.с.19-21), 25 грудня 2009 року - додаткова угода №4 (т.1, а.с.22-27), 31 травня 2010 року - додаткова угода №5 (т.1, а.с.28-29), 13 липня 2010 року - додаткова угода №6 (т.1, а.с.31-32), 30 липня 2010 року - додаткова угода №7 (т.1, а.с.34), 31 серпня 2010 року - додаткова угода №8 (т.1, а.с.35), 15 грудня 2010 року - додаткова угода №9 (т.1, а.с.36).

За умовами кредитного договору №012-05/808 від 10.08.2007 року позичальник мав отримати від кредитора грошові кошти на суму 510 000, 00 дол. США, зі строком користування до 09.08.2010 року, зі сплатою 11% річних (т.1, а.с.56-63).

До вказаного кредитного договору між сторонами також укладався ряд додаткових угод: 10.08.2007 року - додаткова угода №1 (т.1, а.с.64), 10.08.2007 року - додаткова угода №2 (т.1, а.с.65-72), 14 серпня 2009 року - угода про внесення змін (т.1, а.с.73-81), 20 жовтня 2009 року - угода про внесення змін №2 (т.1, а.с.82), 25 грудня 2009 року - угода про внесення змін №3 та додаткова угода №4 (т.1, а.с.83-91), 31 травня 2010 року - додаткова угода №8 (т.1, а.с.92-93), 31 серпня 2010 року - додаткова угода №9 (т.1, а.с.94).

У забезпечення виконання зобов`язань за вказаними кредитними договорами було укладено іпотечний договір від 25 серпня 2009 року, зареєстрований у реєстрі за №655 (т.1, а.с.37-43), та іпотечний договір від 10.08.2007 року, зареєстрований у реєстрі за №3647 (т.1, а.с.95-102), за якими іпотекодавцем ОСОБА_1 було передано в іпотеку банку чотирьохкімнатну квартиру, заг. пл.. 105,4 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

09 лютого 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Потапчук З.А. на вказаних іпотечних договорах було здійснено виконавчі написи, зареєстровані в реєстрі за №51 (т.1, а.с.54-55) та №52 (т.1, а.с.113-114), згідно яких запропоновано у рахунок погашення боргу за кредитними договорами звернути стягнення на вказану чотирьохкімнатну квартиру, заг. пл.. 105,4 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , власником та іпотекодавцем якої є ОСОБА_1 ..

Як вбачається з підставою позову, дані виконавчі написи були передані на примусове виконання, у процесі примусового звернення стягнення на предмет іпотеки було встановлено, що 07.11.2013 року ОСОБА_1 за місцезнаходження іпотеки зареєстрував місце проживання членів своєї родини.

Згідно довідки (виписки із домової книжки про склад сім`ї та реєстрацію) від 02.07.2014 року (т.1, а.с.145), у спірній квартирі зареєстровані: ОСОБА_1 , донька - ОСОБА_2 , 2012 р.н., та син - ОСОБА_3 , 2008 р.н..

Згідно позову та матеріалів справи, 24 жовтня 2015 року ПАТ Фідобанк направило відповідачу вимогу аби останній та члени його родини, які зареєстрували власне постійне місце проживання за адресою приміщення, яке передано в іпотеку, в добровільному порядку виселились із предмета іпотеки.

Доказів щодо отримання даних вимог відповідачем суду не надано, останні повернулись до банку із відмітками про закінчення строків зберігання (т.1, а.с.156-157).

Вирішуючи спір суд виходить із наступного.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Усталена практика Верховного Суду України засвідчує, що вирішення питання про виселення особи з житла у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки має відбуватись із дотриманням гарантій, передбачених положеннями статті 109 ЖК Української РСР.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття майно , що міститься в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції, має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У рішенні від 07 липня 2011 року у справі Сєрков проти України (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію законів .

Частиною першою статті 40 Закону України Про іпотеку передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Згідно із положенням частини другої статті 40 Закону України Про іпотеку та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Стаття 109 ЖК Української РСР закріплює правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України).

Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Законом України від 22 вересня 2011року № 3795-VI Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг внесено зміни до статті 109 ЖК УРСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Вказаний висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).

Також у постанові від 13 вересня 2019 року по справі № 562/2520/16-ц Верховний суд визначив, що неможливість виселення особи без надання іншого житла не залежить від наявності у неї на праві власності чи іншому праві користування будь-якого іншого житла та/чи можливості проживати у ньому.

Крім того статтею 109 ЖК УРСР не передбачено звільнення від обов`язку надання жилого приміщення у разі наявності у осіб, про виселення яких ставиться питання, іншого житла.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до положень ст.ст. 77-80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивач вказує на те, що відповідачі не погоджуються добровільно виселитися з квартири.

Разом з тим, позивачем жодним доказом не доведено, що квартира, з якої останній просить виселити відповідачів, та яка була передана в іпотеку банку відповідачем ОСОБА_1 , була придбана саме за кредитні кошти, що були надані банком позичальнику для купівлі цієї квартири, адже в даному випадку виселення з квартири можливе або у разі якщо квартиру придбано за кредитні кошти, або у разі якщо квартиру придбано не за кредитні кошти, виселення з неї можливе лише за умови надання особам, які там проживають, іншого житлового приміщення.

Навпаки із наданих суду матеріалів вбачається, що спірна квартира, заг. пл.. 105,4 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 , була отримана відповідачем у власність за договором дарування від 08 серпня 2003 року (т.1, а.с.136).

При цьому, саме позивач мав довести належними доказами (поданням копії кредитного договору та копії іпотечного договору), що обраний ним спосіб захисту є законним та відповідає обставинам справи і вимогам чинного законодавства України, оскільки позивач повинен довести ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог.

За таких умов відсутні правові підстави для задоволення вимог позивача про виселення відповідачів, оскільки позивачем не доведено наявності в нього права на застосування обраного ним способу захисту своїх прав.

При цьому, згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі Кривіцька і Кривіцький проти України ( Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine , заява № 30856/03) поняття житло не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Навіть, якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення стосовно такої особи статті 8 Конвенції.

Окрім того, суд враховує, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (свідоцтва про народження т.2, а.с.59-60) на час звернення банку до суду з відповідним позовом та на час розгляду справи судом є малолітніми особами, а отже у відповідності до ст. 46-47 ЦПК України не мали та не мають цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, а тому не можуть бути учасниками спору.

Відповідно до положень ст. 7 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні , зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Позовна вимога про зняття відповідачів з реєстраційного обліку є похідною від вимоги про виселення, а тому підстави для її задоволення відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 15-16, 316, 317, 319, 321, 328, 334, 346, 386, 391 ЦК України, ст. 109 ЖК УРСР, Законами України Про іпотеку , Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні , ст.ст. 1, 2, 3, 13, 19, 42, 43, 48, 49, 59, 76-81, 89, 95, 209, ч.1 ст. 223, 229, 241, ст. 247, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Фідобанк (код ЄДРПОУ 14351016, місцезнаходження: м. Київ, вул. Воздвиженська, 58) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей Одеської міської ради, про виселення з жилого приміщення та зняття з реєстраційного обліку - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складено 17.10.2019 року.

Суддя: Домусчі Л.В.