Рішення

від 17.10.2019 по справі 640/20242/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

1/334

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 жовтня 2019 року № 640/20242/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Центр безпеки СЛОВЯНИ

до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю Центр безпеки СЛОВЯНИ (надалі - позивач), адреса: 04050, місто Київ, вулиця Мельникова, будинок 12, квартира 90 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (надалі - відповідач), адреса: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, в якій позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0619711212 від 14 вересня 2018 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи, яке розглядалось суддею Абловим Є.В.

У зв`язку з тимчасовим відстороненням від здійснення правосуддя судді, у провадженні якого перебувала адміністративна справа №640/20242/18, для подальшого розгляду, у відповідності до пунктів 2.3.49, 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду для розгляду адміністративної справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Центр безпеки СЛОВЯНИ до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, розпорядженням керівника апарату суду №767 адміністративна справа №640/20242/18 передана на повторний розподіл справ між суддями.

Автоматичним розподілом для розгляду справи №640/20242/18 визначено суддю Клочкову Н.В.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва адміністративну справу №640/20242/18 прийнято до свого провадження суддею Клочковою Н.В.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що неправомірним є спрямування контролюючим органом сум, сплачених платником податків в рахунок погашення грошових зобов`язань з податку на прибуток, в рахунок погашення податкового боргу минулих періодів.

Відповідач проти позову заперечував, стверджуючи про те, що податкові зобов`язання нараховані правомірно та фактично сплачені із затримкою граничних строків сплати податкового зобов`язання в кількості більше 30 календарних днів.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Податковим органом проведено камеральну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності сплати суми (зобов`язання) з податку на прибуток (акт від 27.08.2018 № 6235/26-15-12-12-12/33500368) (Т.1, арк.10-11).

Перевіркою встановлено, порушення п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України (далі - ПК України, Кодекс ), ТОВ Центр Безпеки Слов`яни несвоєчасно сплачено узгоджені податкові зобов`язання задекларовані в податковій декларації з податку на прибуток підприємства за 2016, 2017 рік та в ППР від 30.09.2015 № 0008012207 і від 16.03.2018 № 0167041212, фактично сплачено із затримкою граничних строків сплати податкового зобов`язання в кількості більше 30 календарних днів. Відповідно в інтегрованій картці платника податків в автоматичному режимі розрахувався штраф за несвоєчасну сплату узгоджених податкових зобов`язань згідно п. 126.1 ст. 126 Кодексу.

За результатами проведеної перевірки відповідачем 14 вересня 2018 року винесено податкове повідомлення-рішення №0619711212 від 14.09.2018, про застосування штрафу за порушення граничного строку сплати податку на прибуток у розмірі 20% у сумі 43 520,33 грн.

В рамках процедури адміністративного оскарження, позивач звернувся до Державної фіскальної служби України зі скаргою, у якій просив скасувати оскаржуване податкове повідомлення - рішення. (Т.1, арк.14-20). Подана скарга залишена без задоволення рішенням Державної фіскальної служби України від 21.11.2018 року за № 37762/6/99-99-11-03-01-25 (Т.1, арк. 21-22).

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду та, як вбачається з матеріалів справи, позивачем в якості доказів подано копію акту перевірки, копію податкового-повідомлення рішення, копії документів щодо адміністративного оскарження, копії податкових декларацій, карток руху та платіжних доручень (Т. 1, арк. 10-34).

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позивач не погоджується з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням оскільки, відповідачем було неправомірно спрямовані грошові кошти, сплачені за податковим зобов`язанням відповідно до податкових декларацій за 2016-2017 роки у рахунок погашення податкового боргу.

Так, позивач зазначає, що в контексті спірних правовідносин порядок стягнення податкового боргу платників податків регулюється статтями 95-96 ПК України і тому ГУ ДФС у м. Києві не наділено повноваженнями самостійно, без згоди платника у автоматичному режимі погасити суму податкового боргу за рахунок сплачених грошових зобов`язань з податку на прибуток.

В той же час, позивач звертає вагу суду на те, що за всіма вказаними в акті податковими деклараціями товариством було своєчасно та в повному обсязі сплачено зобов`язання з податку на прибуток.

На підтвердження сплати зобов`язання з податку на прибуток позивач надає платіжні доручення №211 від 10.03.2017 за призначенням про сплату податку на прибуток за 2016 рік на суму 38981 грн; №183 від 23.02.2018 за призначенням про сплату податку на прибуток за 2017 рік на суму 15082 грн та №617 від 03.07.2018 за призначенням про сплату боргу з податку на прибуток підприємства на суму 210651 грн 89 коп (Т. 1, арк.32-33).

Таким чином, на думку позивача, визначальним в даному випадку є те, з чиєї вини відбулося неповне внесення чи невнесення податку до бюджету. Якщо неперерахування податку не є наслідком винних дій платника податку, то до нього не можуть бути застосовані штрафні санкції, пеня чи пред`явлені інші вимоги щодо перерахування податкових платежів до бюджету.

В даному випадку, оскільки на момент подання податкових декларацій, граничних термінів сплати зобов`язань за такими деклараціями позивач перерахував грошові кошти для погашення саме таких зобов`язань за такими податковими деклараціями, зарахування таких коштів до бюджету із порушенням строків можливо виключно з вини контролюючого органу, у зв`язку із самостійною зміною призначення платежу.

Тобто за доводами позивача, контролюючим органом не була перерахована грошова сума за призначенням - на погашення зобов`язань по деклараціям , що фактично призвело до того, що товариство не мало можливості своєчасно погасити задекларовані зобов`язання, які воно повинно було заплатити за такими деклараціями, відповідно це стало підставою для нарахуванням контролюючим органом штрафу відповідно до статті 126 ПК України.

Відповідач з позовними вимогами не погоджується та вважає їх необґрунтованими, виходячи з наступного.

Дані камеральної перевірки свідчать про порушення термінів сплати (перерахування) самостійно узгодженої суми грошового зобов`язання з податку на прибуток ТОВ Центр Безпеки Слов`яни , задекларованої в податковій декларації з податку на прибуток підприємства за 2016-2017 рік (фактична дата погашення податкового боргу 03.07.2018, 03.07.2018 (граничний термін сплати 11.03.2017,11.03.2018) а також порушення термінів сплати (перерахування) грошового зобов`язання податку на прибуток, визначеного контролюючим органом в податковому повідомленні-рішенні (форма 'Р') №0008012207 від 30.09.2015 (фактична дата погашення податкового боргу 23.02.2018, 03.07.2018, 03.07.2018 (граничний термін сплати 26.08.2016) та в податковому повідомленні-рішенні (форма 'Ш') №0167041212 від 16.03.2018 (фактична дата погашення податкового боргу 03.07.2018 (граничний термін сплати 02.04.2018).

Відповідальність за порушення правил сплати (перерахування) податку на прибуток передбачена статтею 126 ПК України.

За доводами відповідача, у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу платника податків.

ВИСНОВКИ ЩОДО НАЯВНОСТІ/ВІДСУТНОСТІ ПОРУШЕНЬ

Під час розгляду справи, суд дійшов висновку про наявність порушення прав позивача з боку відповідача.

НОРМИ ПРАВА

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України; Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України ); Податкового кодексу України (далі - ПК України ), у відповідних редакціях, що діяли на момент спірних правовідносин.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Приписами п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк) (14.1.156); податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання (14.1.175).

Пунктом 54.1 ст. 54 Кодексу встановлено, що платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Так, п.137.1. ст. 137 ПК України встановлено, що податок на прибуток підприємства нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу.

Згідно з п. 57.1 ст. 57 Кодексу платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п.57.3 ст.57 ПК України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі несплати в установлений строк грошового зобов`язання, визначеного в цьому податковому повідомленні-рішенні, виникає право податкової застави на активи платника податків і таке грошове зобов`язання буде визнано податковим боргом.

Згідно з п.31.1 ст. 31 Кодексу строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

Пунктом 126.1 ст. 126 ПК України встановлено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання. - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу: при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання. - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового борг.

Пунктом 131.2 статті 131 Кодексу визначено, що при погашенні суми податкового боргу (його частини) кошти, що сплачує такий платник податків, у першу чергу зараховуються в рахунок податкового зобов`язання. У разі повного погашення суми податкового боргу кошти, що сплачує такий платник податків, в наступну чергу зараховуються у рахунок погашення штрафів, в останню чергу зараховуються в рахунок пені.

Якщо платник податків не виконує встановленої цим пунктом черговості платежів або не визначає її у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеного порядку), контролюючий орган самостійно здійснює такий розподіл такої суми у порядку, визначеному цим пунктом.

Відповідно до вимог п. 87.9 ст. 87 Кодексу у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом. Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов`язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Вказаною нормою Податкового кодексу України визначено обов`язок податкового органу на зарахування усіх платежів на погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.

Визначальним при застосуванні приписів цієї статті є наявність податкового боргу.

Зміст графи "призначення платежу" у платіжних дорученнях за будь-яких умов не має значення, що прямо передбачено п. 87.9 ст. 87 Податкового кодексу України.

Згідно зі ст. 126 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Таким чином, законодавець наділив правом податковий орган застосовувати штраф до платника податку згідно з цією нормою у випадку сплати суми грошового зобов`язання, зазначеної в платіжному дорученні з затримкою сплати, проте не наділив правом податковий орган застосовувати штраф при виконанні п. 9 ст. 87 Податкового кодексу України в разі зарахування коштів, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.

Вказані норми визначають, які дії зі сплаченими коштами зобов`язані здійснювати органи державної податкової служби в погашення податкового боргу та не встановлюють відповідальності платника податків внаслідок вчинення вказаних дій податковою службою.

Вищий адміністративний суд України розглядаючи справу № К/800/9365/16 ухвалою від 21 липня 2016 року прийняв рішення на користь платника податку.

Так, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов`язання (шляхом прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із ст.9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Роз`яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини.

Зокрема, у рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов`язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом.

Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів".

Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

На підставі викладеного ВАСУ зроблений висновок, оскільки за платником податку не закріплений податковий борг та податковий орган не наділений правом застосовувати штраф при виконанні п. 9 ст. 87 ПК України в разі зарахування коштів, що сплачує платник податків, то й збільшення суми грошового зобов`язання (шляхом прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) порушує право позивача мирно володіти своїм майном (грошима), а отже є протиправною діяльністю контролюючого органу згідно з нормами чинного законодавства України та судової практики Європейського суду з прав людини, що фактично є втручанням державних органів у мирне володіння майном платника податку.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

ПОЗИЦІЯ СУДУ

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, з урахуванням позиції Вищого адміністративного суду України у справі № К/800/9365/16 суд приходить до наступного.

Посадовими особами Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві прийнято оскаржуване ППР №0619711212 від 14.09.2018 не в межах приписів, встановлених чинним податковим законодавством, а тому воно є протиправними, та такими, що підлягає скасуванню.

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 1 762,00 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 1 762,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю Центр безпеки СЛОВЯНИ (адреса: 04050, місто Київ, вулиця Мельникова, будинок 12, квартира 90, ЄДРПОУ 33500368) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати повідомлення - рішення форми Ш №0619711212 від 14 вересня 2018 року, прийняте Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ЄДРПОУ 39439980).

3. Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю Центр безпеки СЛОВЯНИ (адреса: 04050, місто Київ, вулиця Мельникова, будинок 12, квартира 90, ЄДРПОУ 33500368) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1762 гривень (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ЄДРПОУ 39439980).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова