Постанова

від 17.10.2019 по справі 826/17653/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/17653/18

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Бужак Н. П.

Суддів: Костюк Л.О., Файдюка В.В.

За участю секретаря: Гайворонського В.М.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2019 року, суддя Шейко Т.І., у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Медова Група" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

У С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська Медова Група" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15 червня 2018 року №00007401402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 70 411,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 15 червня 2018 року №00007411402 відповідно до якого до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції, у зв`язку з чим завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду у розмірі 3671,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржувані рішення контролюючого органу не відповідають чинному законодавству та порушують законні права та інтереси позивача.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2019 року позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

У прохальній частині апеляційної скарги відповідач просить здійснювати розгляд справи за участі його представника.

Щодо заявленого клопотання колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для задоволення клопотання про вихід із письмового провадження та проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі наказу від 11 травня 2018 року №8323, виданого Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві, уповноваженою особою контролюючого органу відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України проведена позапланова виїзна документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Медова Група" з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "Вієн ЛТД" за період з 01 вересня 2015 року по 30 вересня 2015 року.

За результатами вищезазначеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки №347/26-15-14-02-04/36798766 від 25 травня 2018 року, яким встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська Медова Група" податкового законодавства, а саме:

- пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2015 рік на загальну суму 112320 грн.;

- пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено задекларований до сплати податок на додану вартість на загальну суму 56329,00 грн.

Такі висновки податковий орган пов`язував з фактом відсутності реального здійснення господарських операцій між Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська Медова Група" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вієн ЛТД", оскільки контрагент позивача не мав реальних можливостей для здійснення господарських операцій з надання задекларованих товарів.

Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві, на підставі висновків акту 15 червня 2018 року №347/26-15-14-02-04/36798766 від 25 травня 2018 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №00007391402, яким донараховано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 112320,00 грн. податку на прибуток.

- №00007401402, відповідно до якого до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції на підставі пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у зв`язку з чим збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів на загальну суму 70411,00 грн.;

- №00007411402, відповідно до якого до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції на підставі пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у зв`язку з чим завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду у розмірі 3671,00 грн.

Позивач скористався своїм правом на подання скарги на акт та податкове повідомлення-рішення №00007391402 від 15 червня 2018 року.

Відповідно до рішення про результати розгляду даної скарги №27743/6/99-99-11-01-01-25 від 29 серпня 2018 року Державна фіскальна служба України скасувала податкове повідомлення-рішення №00007391402 від 15 червня 2018 року, аргументуючи своє рішення тим, що розрахунок показників заниження податку на прибуток, що зроблений Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві поза межами перевіряємого періоду, не відповідає вимогам Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 серпня 2015 року №727, зареєстровано у Міністерстві юстиції України від 26 жовтня 2015 року за №1300/27745, в частині якості складання висновків акта перевірки.

Податкові повідомлення-рішення від 15 червня 2018 року №00007401402 та №00007411402 позивачем в адміністративному порядку не оскаржувались.

Позивач, вважаючи рішення відповідача протиправними та такими, що прийняті з порушенням норм податкового законодавства та підлягають скасуванню, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України від 02.12.2010 року № 2755-VI, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п.п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1. ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У відповідності підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України).

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це контролюючому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов`язань за звітний податковий період. Платник податків зобов`язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до контролюючого органу.Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток підприємств мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків та визначення бази оподаткування податком на прибуток підприємств.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов`язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду (п.198.2 ст.198 ПК).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п.198.3 ст.198 ПК).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п.198.6 ст.198 ПК).

За змістом п. 200.1 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно п. 201.4 ст.201 ПК України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Відповідно до п. 201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Відповідно п. 44.1. ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV (із змінами і доповненнями) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що "господарська діяльність" - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків, а тому для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Також, відповідно до частини першої ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частина друга статті 9 Закону №996-XIV вказує, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру; господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У разі виявлення невідповідності первинного документа вимогам законодавства у сфері бухгалтерського обліку такі документи з письмовим обґрунтуванням передаються керівнику підприємства, установи. До окремого письмового рішення керівника такі документи не приймаються до виконання.

Таким чином, господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу визначено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість зменшено розмір від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду за наслідками виявлених порушень законодавства під час здійснення фінансово-господарської діяльності з Товариством з обмеженою відповідальністю "Вієн ЛТД".

Податковим органом під час здійснення перевірки встановлено, що 01 вересня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська Медова Група" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вієн ЛТД" (постачальник) укладено договір постачання товару №63, на умовах якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти товар згідно з представленим замовленням та оплатити його на умовах даного договору.

Товар, що постачається повинен відповідати всім санітарним, гігієнічним, технічним та іншим стандартам та правилам, встановленим чинним законодавством України для даного товару.

Покупець зобов`язується оплачувати кожну конкретну партію товару в строк, що не перевищує - 120 (сто двадцять) календарних днів з дня виконання постачальником зобов`язань з поставки товару.

Даний договір набирає сили з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2016 року, або до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Вієн ЛТД" виписано на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Медова Група" наступні податкові накладні:

- №13 від 02 вересня 2015 року на суму 72000,00 грн. (12000,00 ПДВ);

- №14 від 04 вересня 2015 року на суму 72000,00 грн. (12000,00 ПДВ);

- №15 від 07 вересня 2015 року на суму 72000,00 грн. (12000,00 ПДВ);

- №16 від 09 вересня 2015 року на суму 72000,00 грн. (12000,00 ПДВ);

- №17 від 10 вересня 2015 року на суму 72000,00 грн. (12000,00 ПДВ).

Також до перевірки надано товарно-транспортні накладні щодо транспортування товару, а саме:

- ТТН №230 від 02 вересня 2015 року, перевізник ФОП ОСОБА_1 , загальна сума коштів, що підлягає сплаті 72000,00 грн. (12000,00 ПДВ);

- ТТН №231 від 04 вересня 2015 року, перевізник ФОП ОСОБА_1 , загальна сума коштів, що підлягає сплаті 72000,00 грн. (12000,00 ПДВ);

- ТТН №232 від 07 вересня 2015 року, перевізник ФОП ОСОБА_1 , загальна сума коштів, що підлягає сплаті 72000,00 грн. (12000,00 ПДВ);

- ТТН №233 від 09 вересня 2015 року, перевізник ФОП ОСОБА_1 , загальна сума коштів, що підлягає сплаті 72000,00 грн. (12000,00 ПДВ);

- ТТН №234 від 10 вересня 2015 року, перевізник ФОП ОСОБА_1 , загальна сума коштів, що підлягає сплаті 72000,00 грн. (12000,00 ПДВ).

Станом на 31 грудня 2015 року, згідно оборотно-сальдової відомості по рахунку 631, заборгованість по взаємовідносинах Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Медова Група" з Товариством з обмеженою відповідальністю "Вієн ЛТД" становить 324 000,00 грн.

В акті перевірки від 25 травня 2018 року №347/26-15-14-20-04/36798766 зазначена наступна інформація щодо контрагента - Товариства з обмеженою відповідальністю "Вієн ЛТД":

- ДПІ за основним місцем обліку - Чорноморська ОДПІ ГУ ДФС (Овідіопольське відділення);

- дата державної реєстрації - 29 січня 2015 року №1070102000005685;

- дата взяття на облік - 30 січня 2015 року;

- дата реєстрації платником ПДВ - 01 березня 2015 року - діюче.

Остання звітність подана платником податків з податку на додану вартість за березень 2016 року

Податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб і сум утриманого з них податку (форм 1 ДФ) до податкового органу платником податків подано з середньою кількістю працюючих 1 особа, директор ТОВ "Вієн ЛТД".

Податкова декларація з податку на прибуток до податкового органу платником податків не подавалась.

Згідно Єдиного реєстру податкових накладних ТОВ "Вієн ЛТД" з дати взяття на облік платником ПДВ реєструвало придбання наступних товарно-матеріальних цінностей: магнітний пускач МП 40-22 УЗ серія EVO, реле модульне затримки включення, рама установочна до РТ 2-32, вимикач - роз`єднувач ВР-32П37В31125000 УЗ 400А, транспортно-експедиційні послуги, підшипники, барабан, мастило УС-3, електроди УОНИ 13/55, канат з нерж.сталі, суміш просочувальна для обробки деревини, мед квітковий ваговий та інше.

В ході аналізу інформації з загальнодоступних джерел, а саме з "Єдиного державного реєстру судових рішень" встановлено, що проводяться досудові розслідування кримінальних проваджень, у яких встановлено, що реєстрація TOB "Вієн ЛДТ" відбулась без мети ведення господарської діяльності та щодо умисного ухилення від сплати податків.

Крім того, згідно з даними ІС "Податковий блок" встановлено, TOB "Вієн ЛТД"ОУ СУФР ГУ ДФС в Херсонській області внесено облікову картку суб`єкта фіктивного підприємництва №176/21-22-21-12-06 від 24.01.2017 року по кримінальному провадженню №32016230000000100, згідно якого допитано громадянина ОСОБА_2 , який вказав, що за грошову винагороду зареєстрував на своє ім`я підприємство.

У зв`язку з цим, відповідач дійшов висновку, що від імені TOB "ВІЄН ЛТД" діяли особи, які не мали законних повноважень на його представництво, на вчинення від його імені юридично значущих дій, оскільки не були наділені такими повноваженнями засновника/директора підприємства, які крім того не мали ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності підприємства.

Враховуючи вищенаведені обставини, а саме:

- інформацію в "Єдиному державному реєстрі судових рішень" щодо наявних кримінальних проваджень за статтею 205 Кримінального кодексу України;

- не підтвердження поставки товару по ланцюгу постачання, неспівпадання номенклатури придбаних та реалізованих ТМЦ (згідно єдиного реєстру податкових накладних (ЄРПН));

- в ході перевірки не виявляється можливим підтвердити факт реального одержання TOB "УКРАЇНСЬКА МЕДОВА ГРУПА" відповідного обсягу товарів від ТОВ "ВІЄН ЛТД", відповідач дійшов висновку про нереальність задекларованих операцій.

У взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності, аналізуючи складені між позивачем та контрагентами первинні документи, що долучені до матеріалів справи, суд зазначає, що ці документи відповідають положенням законодавства та містять обов`язкові реквізити первинного документу, які передбачені статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та пунктом 2.4 Положення, а тому вказані документи мають юридичну силу та підтверджують реальний рух активів, зміну зобов`язань та капіталу позивача.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри порушити податкове законодавство.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до підпунктом 14.136 Податкового кодексу України підприємництво - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту.

Отже, що наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентом, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, необхідно враховувати, що відповідно до вимог ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень.

Проте у разі надання контролюючим органом доказів, які свідчать, що документи, на підставі яких платник податків сформував дані податкового обліку, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, Товариство повинно мати відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що є підставою для формування платником податкового обліку.

Вказана правова позиція висловлена, у постанові Верховного Суду від 24 травня 2019 року у справі №826/7423/16 (адміністративне провадження №К/9901/5073/19).

З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська Медова Група" та його контрагент Товариство з обмеженою відповідальністю "Вієн ЛТД" належним чином зареєстровані в контролюючому органі як платники ПДВ.

Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видами діяльності Товариства з обмеженою відповідністю "Українська Медова Групи" є: 10.39-Інші види перероблення та консервування фруктів і овочів, 10.85 Виробництво готової їжі та страв, 10.89 Виробництво інших харчових продуктів, не віднесених до інших угруповань, 46.38 Оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками (основний), 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля, 47.29 Роздрібна торгівля іншими продуктами харчування в спеціалізованих магазинах.

Видами діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Вієн ЛТД" відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є: 46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту, 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля, тощо.

Із матеріалів справи вбачається, що предметом договору від 01 вересня 2019 року укладеного між позивачем та контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю "Вієн ЛТД" є постачання товару.

Таким чином, як вірно встановлено судом першої інстанції укладений договір між позивачем та контрагентом відповідали меті господарської діяльності обох суб`єктів.

Виконання робіт за договорами підтверджується первинними бухгалтерськими документами, дефектність яких не встановлена у визначеному законом порядку.

Складені на виконання задекларованих робіт податкові/видаткові накладні зареєстровані належним чином у контролюючому органі.

Відповідачем не заперечується про наявність у контрагента позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Вієн ЛТД" працюючої особи.

Податковий орган дійшов висновку про фіктивність господарських операцій між позивачем та його контрагентом лише на підставі аналізу податкової звітності з податкових інформаційних баз. В той же час, контролюючим органом не встановлювалась можливість укладення Товариством з обмеженою відповідальністю "Вієн ЛТД" інших цивільних договорів, як і не доведена неможливість постачання товару згідно укладеного з позивачем договору офіційно задекларованими працюючими особами Товариства з обмеженою відповідальністю "Вієн ЛТД".

Щодо посилання в Акті перевірки на наявні пояснення в кримінальному провадженні з приводу керівника контрагента позивача - ОСОБА_2 , то дані пояснення в кримінальному провадженні не можуть свідчити про участь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Медова Група" у схемі ухилення від сплати податків. Наявне кримінальне провадження є свідченням лише тієї обставини, що проводиться досудова перевірка фактів, викладених в кримінальних провадженнях, збираються необхідні докази на доведення наявності чи відсутності в діяннях посадових осіб підприємств злочинних діянь, що передбачені кримінальним законодавством. Сам факт наявності кримінального провадження та проведення досудового розслідування не може бути доказом, що доводить наявність фіктивних ознак діяльності будь-якого з підприємств та за своєю сутністю не може встановлювати та підтверджувати порушення вимог податкового чи іншого законодавства.

В Акті перевірки відсутні будь-які дані щодо наявності вироків (які набрали законної сили) та інших судових рішень по кримінальним провадженням відносно посадових осіб вищевказаних підприємств.

Покази ОСОБА_2 в кримінальному провадженні в якості свідка жодним чином не свідчать про фіктивність та дефектність документів, підписаних ОСОБА_2 , оскільки чинне законодавство не покладає на добросовісного платника податку обов`язку перевіряти дійсний намір керівника свого контрагента на вчинення певних дій. Чи відповідали такі дії дійсним намірам особи, може підтвердити або ж спростували лише вирок суду, або інше рішення за наслідками кримінального провадження. Більше того, покази ОСОБА_2 жодним чином не спростовують постачання товару, вчинених на виконання укладених договорів.

При цьому варто зазначити, що в акті перевірки відповідач не ставив під сумнів достовірність даних, які містяться в первинних бухгалтерських документах, зміну руху активів позивача, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства.

Відповідачем також не заперечувалось і те, що виписані контрагентами податкові накладні відповідають вимогам статті 201 ПК України та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до матеріалів справи на момент здійснення господарських операцій із позивачем ТОВ Вієн ЛТД було зареєстровано як юридичнаособа, перебувало на обліку у відповідних територіальних ДПІ, володіє спеціальною податковою правосуб`єктністю (зокрема, станом на день складання податкових накладних були платниками ПДВ), яка, у тому числі, надавала право за рахунок проведених операцій формувати їх покупцям податковий кредит.

Отже, фактично позивачем було надано документи, які дають можливість дійти висновку про рух активів у процесі здійснення зазначених вище господарських операцій, наявності спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції та існуванню зв`язку між фактом придбання товарів (робіт, послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку та доказів на підтвердження отримання позивачем робіт.

Посилання відповідача на відсутність у контрагента позивача необхідних ресурсів, судом першої інстанції обґрунтовано не взято до уваги, з огляду на те, що в акті не зазначено, а представником відповідача не доведено суду, якої саме техніки, транспорту чи складських приміщень або людських ресурсів потребують операції з надання послуг й відсутність яких унеможливлює фактичне виконання цих операцій. До того ж суд враховує практику ЄСПЛ, а саме у пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" ЄСПЛ зазначив, що "компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків".

Викладені відповідачем аргументи для визначення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість є недостатніми, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податків в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу, знаходження за заявленою юридичною адресою тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Посилання ж відповідача на протоколи допиту директорів ТОВ Вієн ЛТД ОСОБА_2 згідно досудового слідства, який повідомив, що господарської діяльності не вів, первинні бухгалтерські документи не складав, податкові накладні не підписував, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки сам по собі протокол допиту чи наявність кримінального провадження не є достатніми та допустимими доказами відсутності реального здійснення господарської операції. Такі докази не спростовують факту зміни майнового стану позивача, як добросовісного платника податків внаслідок здійснення господарських операцій із зазначеним контрагентом.

Разом зтим, факт нікчемності правочинів або визнання їх недійсними, і такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, має бути визнаний в судовому порядку. В даному випадку доказів наявності вироків суду відносно позивача чи його контрагента за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України (фіктивне підприємництво), відповідачем не надано.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.06.2019 року у справі № 809/414/14, від 28.05.2019 року у справі № 826/15112/16.

Колегія суддів зазначає, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Отже, господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

У пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України" ЄСПЛ зазначив, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Так, наведені інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 74 КАС України. Чинним законодавством України на сторону господарських операцій - покупця товару (робіт, послуг), який є платником податків, не покладено обов`язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару (послуг) зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту.

Колегія суддів зазначає, що податковим органом ні в суді першої , ні в суді апеляційної інстанції не подано доказів, які однозначно свідчили б про неправдивість одержаних від платника документів, підтверджували б фіктивний характер спірних операцій та недобросовісність позивача як платника податків, відповідачем не надано суду жодних доказів, які підтверджували б те, що вчинення правочину (укладення договору), на підставі якого виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов`язків чи свідчили б про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності товариства, господарській меті з метою досягнення правових наслідків та які порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Отже, позивач як платник податків самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним самим податку до бюджету відповідно до законодавства України. Він не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентом первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 14 березня 2018 року у справі №803/1198/16.

Посилання відповідача на те, що контрагенти позивача фігурують у матеріалах досудових розслідувань, порушених за ознаками кримінального правопорушення не є доказом протиправного формування витрат чи податкового кредиту і не тягне за собою правових наслідків для платника.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини першої статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Так, законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту є Кримінальний процесуальний кодекс України (далі КПК України).

У частині першій статті 23 КПК закріплено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Частина друга цієї ж статті визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частиною четвертою статті 95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Отже, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

Відповідно до частини 6 статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06 листопада 2018 року у справі №822/551/18 (адміністративне провадження №К/9901/61751/18).

Крім того, колегія суддів зазначає, що ні на момент проведення податкової перевірки та фіксації її наслідків, ні станом на час розгляду даної справи в судах першої та апеляційної інстанції, інформація стосовно винесення вироку щодо посадових осіб контрагента позивача відсутня.

Факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним доказом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що доводи контролюючого органу щодо нереальності господарських операцій по ланцюгу постачання зводяться до переоцінки обставин у справі та є безпідставними, оскільки не можуть бути доказом невиконання договірних зобов`язань саме контрагентами позивача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі №808/2090/14.

Таким чином, висновок про безтоварність господарських операцій може ґрунтуватись на належних, допустимих і достатніх доказах і не може ґрунтуватись на припущеннях. Контролюючий орган при вирішенні справи не обґрунтовував позицію щодо збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість та зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість безтоварністю вищевказаних господарських операцій та не довів суду шляхом надання належних, достовірних та достатніх доказів.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що висновки відповідача викладені в акті перевірки не спростовують реальність господарських операцій позивача з його контрагентом.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем підтверджено реальність господарських операції з його контрагентом, тому податкові повідомлення-рішення від 15 червня 2018 року №00007401402 та №00007411402 є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо клопотання Головного управління ДФС у.м. Києві про долучення нових доказів, колегія суддів зазначає, що вказані докази не спростовують реальність господарськи операції ТОВ "Дайджест Груп".

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2019 року.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2019 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Судя-доповідач: Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Файдюк В.В.