Постанова

від 16.10.2019 по справі 554/195/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/195/19 Номер провадження 22-ц/814/2577/19Головуючий у 1-й інстанції Троцька А. І. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2019 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Лобов О.А.,

судді: Карпушин Г.Л., Одринська Т.В.

за участю секретаря судового засідання Ачкасової О.Н.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 10 червня 2019 року (час ухвалення судового рішення з 11:37:25 год. по 11:38:47 год., дата виготовлення повного тексту рішення - 19 червня 2019 року)

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання батька.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд

В С Т А Н О В И В:

У січні 2019 року позивач ОСОБА_2 звернувся в суд із вказаним позовом, просив ухвалити рішення, яким стягувати щомісячно з відповідача на його утримання аліменти в розмірі 1/4 частин доходу відповідача.

Заявлені вимоги обґрунтував тим, що він є інвалідом другої групи з 01 грудня 2018 року та отримує пенсію у розмірі 1 497 грн. на місяць. Пенсія є єдиним джерелом його існування, значну частину якої витрачає на придбання ліків та оплату житлово-комунальних послуг. Крім того, з пенсії у примусовому порядку стягується заборгованість по оплаті житлово-комунальних послуг. Решта коштів, яка залишається після зазначених вище витрат, не дозволяє забезпечити достатній рівень життя.

Оскільки позивач є непрацездатним, він потребує матеріальної допомоги. Дружина позивача - ОСОБА_3 , не має можливості надавати йому матеріальну допомогу, оскільки вона є інвалідом третьої групи, її пенсія з 01.12.2018 року становить 1 497 грн. на місяць та заробітна плата близько 1 000 грн. на місяць. Мати ОСОБА_4 також не має можливості надавати матеріальну допомогу, оскільки утримує себе за рахунок пенсії.

Позивач вважає, що матеріальну допомогу може надавати його повнолітня дочка ОСОБА_1 , яка є працездатною, працює, отримує заробітну плату, на утриманні не має інших осіб. Оскільки добровільної допомоги відповідач не надає, тому позивач змушений звернутись до суду.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 28 травня 2019 року позов ОСОБА_2 задоволений частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на його утримання у розмірі 1/6 частин всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 11 січня 2019 року, довічно.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 384 грн.20 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначається, що місцевий суд неповно та не об`єктивно дослідив обставини, що мають значення для справи. Зокрема, стверджується, що суд не взяв до уваги, що позивач є власником майна, яке може приносити доход. Також, місцевий суд не звернув увагу на те, що позивачем належним чином не доведено розмір понесених ним щомісячних витрат на лікування та сплату комунальних послуг, а також не встановлено дійсне матеріальне становище позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , повторно навівши доводи позовної заяви, стверджує про те, що суд першої інстанції врахував усі істотні обставини та ухвалив законне рішення.

До відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 долучені світлокопії документів, які не досліджувалися судом першої інстанції. У судовому засіданні адвокат Мішина А.В., представник ОСОБА_2 , не надала доказів про існування об`єктивних причин для неподання таких доказів суду першої інстанції, а тому відповідно до ч.3 ст.367 ЦПК України апеляційній суд не приймає долучені до відзиву на апеляційну скаргу нові докази.

Перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення місцевого суду скасувати з ухваленням нового рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до ч.1, ч.2 та ч.3 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України).

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Октябрським відділом реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції у Полтавській області (а.с.3).

Відповідно до довідки МСЕК серії АВ №0859528 ОСОБА_2 є інвалідом ІІ групи загального захворювання по травень 2021 року (а.с.4).

Відповідно до довідки Полтавського об`єднаного управління ПФ України № 5080 від 14.12.2018 р. ОСОБА_2 перебуває на обліку в управлінні ПФУ Полтавського об`єднаного управління ПФУ і отримує пенсію по інвалідності у розмірі 1 497 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції врахував, що відповідачем не надано доказів в підтвердження того, що позивач ухилявся від виконання своїх батьківських обов`язків, не сплачував аліменти на її утримання, стан здоров`я сторін, неможливість одержання позивачем утримання від інших осіб, а також матеріальний стан відповідача, відсутність даних про її офіційне працевлаштування, сімейний стан, відсутність інших утриманців, та дійшов висновку про визначення розміру аліментів в 1/6 частині всіх видів заробітку (доходу) відповідача, щомісячно.

Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду, виходячи з таких міркувань.

Статтею 51 Конституції України передбачено, що повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Відповідно до частини першої статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Аналіз даної норми свідчить про те, що необхідною умовою для виникнення обов`язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є наявність двох обов`язкових підстав - непрацездатність батьків та потреба у матеріальній допомозі.

Положеннями статті 205 СК України передбачено, що суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі або у частці від заробітку з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред`явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.

Правовідносини, пов`язані з обов`язком повнолітніх дочки, сина утримувати батьків врегульовані Главою 17 Розділу ІІІ СК України (статті 202, 203 СК України). Зазначені норми права не передбачають врахування прожиткового мінімуму, встановленого законом, як безумовної умови для стягнення аліментів.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц дійшов висновку, що тлумачення статті 202 СК України свідчить, що обов`язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька у матеріальній допомозі. Зобов`язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов`язок повнолітніх дітей не пов`язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу. При встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність у матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.

У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів судам роз`яснено, що обов`язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (стаття 202 СК України), не є абсолютним.

За змістом положень ст.81 ЦПК України кожна із сторін зобов`язана довести належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами (ст.77-80 ЦПК України) ті, обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

За правилами ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Факти, на які посилається позивач в обгрунтування своїх вимог:

-він є інвалідом другої групи,

-розмір пенсії, яка є єдиним джерелом існування, становить 1 497 грн.,

-основна частина пенсії витрачається на придбання ліків, оплату комунальних послуг.

-з пенсії у примусовому порядку стягується заборгованість з оплати житлово-комунальних послуг.

У підтвердження наведених фактів, тобто тих обставин, які на думку позивача свідчить про те, що він потребує матеріальної допомоги, у справу надані такі докази:

-світлокопія довідки до акта огляду МСЕК від 10 квітня 2018 року, згідно якої ОСОБА_2 підтверджено встановлення другої групи інвалідності за загальним захворюванням, наступний огляд у квітні 2021 року (а.с.4),

-світлокопія довідки від 14 грудня 2018 року про розмір виплаченої пенсії за жовтень-листопад 2018 року, згідно якої виплати жовтень і листопад склали по 1 452 грн., за грудень 2018 року - 1 497 грн. (а.с.5),

-світлокопії документів стосовно ОСОБА_3 (дружини позивача), згідно яких вона є інвалідом третьої групи і отримує пенсію у таких же розмірах, що і позивач, працює, отримуючи заробітну плату у розмірі приблизно 1 000 грн. на місяць, отримує житлову субсидію (а.с.6-9).

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 , зокрема посилалася на наявність у позивача нерухомого і рухомого майна : 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 , загальною пл. 88,8 кв.м., житловою пл. 65,8 кв.м.; 3/4 частини земельної ділянки пл. 0,15 га., для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель, кадастровий номер: 5324081907:07:001:0071, в с. Залізничне Полтавського району та області; 3/4 частини житлового будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_2 загальною пл. 165,9 кв.м., житловою пл. 86,9 кв.м.; легковий седан-В, марки МЕRCEDES-ВЕNZ, 1997 року випуску, державна реєстрація 19.07.2006р.; легковий седан-В, марки ВАЗ-2ЮЗ, 1980 року випуску, державна реєстрація 15.12.2015р.; легковий седан-В, марки ВАЗ-2101, 1976 року випуску, державна реєстрація 22.06.2016р.; легковий седан-В, марки ВАЗ-2101, 1974 року випуску, державна реєстрація 17.09.2016р.; легковий седан-В, марки ВАЗ-2101, 1977 року випуску, державна реєстрація 17.09.2016р. (а.с.32-35, 37-38а).

У відповіді на відзив (а.с.56-57) ОСОБА_2 стверджував, що усе належне йому майно перебуває під арештом у зв`язку із примусовим стягненням з нього заборгованості з оплати за надані комунальні послуги, проте відповідні докази суду не надані.

Аналізуючи наявні у справі докази, апеляційний суд констатує, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження розміру його щомісячних витрат на лікування, оплату комунальних послуг, розміру стягнень за виконавчими документами; не надано доказів у підтвердження факту накладення арешту на все його майно, що позбавляє його можливості реалізувати право на розпорядження вказаним майном, тоді як з наданого відповідачкою витягу відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та з Державного реєстру іпотек відомості щодо обтяжень майна позивача відсутні (а.с.33 зворот).

Окрім того, згідно довідки МСЕК серії АВ №0859528 ОСОБА_2 є інвалідом ІІ групи загального захворювання по травень 2021 року, що не виключає можливість зміни стану його здоров`я.

Відсутні докази звернення позивача до Державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні з урахуванням рекомендацій МСЕК.

За твердженням самого позивача він проживає у шлюбі із ОСОБА_3 , яка, маючи третю групу інвалідності, працює та окрім пенсії отримує заробітну плату, хоча і невеликого розміру.

Мати позивача, про яку він сам наводить дані у позові, отримує пенсію у розмірі 3 853 грн. 11 коп. (а.с.10).

Отже, наявні у справі докази у їх сукупності не є достатніми у відповідності до ст.80 ЦПК України для того, щоби зробити обґрунтований висновок про те, що позивач є особою, яка потребує матеріальної допомоги у розумінні ст.202 СК України.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що потреба ОСОБА_2 в матеріальній допомозі належним чином не доведена та не встановлена, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Позивач ОСОБА_2 відповідно до п.3, п.9, ч.1 ст.5 ЗУ Про судовий збір звільнений від сплати судового збору, отже витрати ОСОБА_1 зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги (а.с.76,77) згідно ч.6 ст.141 ЦПК України мають бути компенсовані за рахунок держави.

Під час розгляду справи відповідач ОСОБА_1 понесла витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5 000 грн., які підтверджені належними доказами (а.с.39-43, 62-63).

Позивачі у справах про стягнення аліментів і такі, що є інвалідами другої групи, не звільнені від сплати витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема витрат на професійну правничу допомогу п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України), проте суд відповідно до ч.1 ч.3 ст.136 ЦПК України вправі звільнити особу від сплати витрат, пов`язаних з розглядом справи, або зменшити їх розмір, зважаючи на його майновий стан.

Враховуючи, що ОСОБА_2 отримує дохід у виді пенсії з розмірі прожиткового мінімуму, апеляційний суд визнає можливе звільнити його сплати витрат професійну правничу допомогу, які понесла ОСОБА_1 у зв`язку з розглядом цієї справи.

Керуючись ст.367, ст.374 ч.1 п.2, ст.376 ч.1 п.1,3,4, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 10 червня 2019 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів відмовити.

Витрати ОСОБА_1 зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 1 152 грн. 60 коп. компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 16.10.2019 року.

Головуючий: О.А. Лобов

Судді: Г.Л. Карпушин

Т.В. Одринська