Рішення
від 11.10.2019 по справі 520/13340/16-ц
КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

Справа № 520/13340/16-ц

Провадження № 2/520/860/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.10.2019 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Калініченко Л.В.

при секретарі Кириковій О.О.,

за участі: представника позивача - ОСОБА_1 Руслана ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 ,

треті особи: Одеська міська рада, ОСОБА_6 ,

про витребування майна з чужого незаконного володіння,

усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення,

скасування реєстрації права власності,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Департамент комунальної власності Одеської міської ради 27 жовтня 2016 року звернулось до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , треті особи: Одеська міська рада, ОСОБА_6 , про витребування майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення, скасування реєстрації права власності, в якій позивач просить суд:

- витребувати у ОСОБА_3 - об`єкт в цілому, що складається з будівлі та споруд літ. А , И , Е , загальною площею 444,0 кв.м, основною площею 330,4 кв.м., відображений у технічному паспорті від 11.07.2011 р. розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельну ділянку, кадастровий номер 5110136900:40:001:0002, загальною площею 0,28 га, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , на користь територіальної громади м. Одеси, в особі Одеської міської ради, в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради;

- скасувати запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на домоволодіння, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 339,2 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 693894851101);

- скасувати запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, кадастровий номер 5110136900:40:001:0002, загальною площею 0,28 га, розташовану за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 51742851101);

- усунути перешкоди у користуванні майном шляхом виселення ОСОБА_3 з об`єкту в цілому, що складається з будівлі та споруд літ. А , И , Е , загальною площею 444,0 кв.м., основною площею 330,4 кв.м., відображених у технічному паспорті від 11.07.2011 р., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , а також з земельної ділянки кадастровий номер 5110136900:40:001:0002, загальною площею 0,28 га, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , на користь територіальної громади м. Одеси, в особі Одеської міської ради, в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради;

- усунути перешкоди у користуванні майном шляхом виселення ОСОБА_5 з об`єкту в цілому, що складається з будівлі та споруд літ. А , И , Е , загальною площею 444,0 кв.м., основною площею 330,4 кв.м., відображених у технічному паспорті від 11.07.2011 р., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , а також з земельної ділянки кадастровий номер 5110136900:40:001:0002, загальною площею 0,28 га, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , на користь територіальної громади м. Одеси, в особі Одеської міської ради, в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради;

- стягнути з відповідачів судові витрати пропорційно задоволеним вимогам.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у 2000 році з володіння територіальної громади міста Одесинезаконно вибула земельна ділянка, площею 0,28 га , за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:40:001:0002 .

Право власності територіальної громади м. Одеси, в інтересах якої діє Департамент комунальної власності Одеської міської ради, на земельну ділянку , площею 0,28 га , за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:40:001:0002, підтверджується тим, що у відповідності до ст. 4 Земельного Кодексу України (в редакції 1991 року, який діяв станом на 2000 рік, на дату вибуття земельної ділянки з володіння територіальної громади міста Одеси), у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність. Суб`єктами права державної власності на землю виступаютьзокрема міські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.

Згідно зі статтею 63 Земельного кодексу України, до земель міста належать усі землі в межах міста.

Крім того, як стверджує представник позивача, право комунальної власності на земельну ділянку також підтверджується тим, що згідно з рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 року № 266-ХХІ Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю жилі будинки зі всіма вбудованими нежитловими приміщеннями були передані до комунальної власності територіальної громади м. Одеси.

Так, об`єкт в цілому, що складається з будівлі та споруд літ. А , И , Е , загальною площею 444,0 кв.м, основною площею 330,4 кв.м., відображених у технічному паспорті від 11.07.2011 р., розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 Марії АДРЕСА_4 , 30 АДРЕСА_5 , належить на праві комунальної власності територіальній громаді м. Одеси на підставі Постанови КМУ від 05.11.1991 року №311 Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю та вищевказаного рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 року № 266-ХХІ, в якому зазначено, що весь житловий та нежитловий фонд переходить до комунальної власності.

Нежитлова будівля та споруди, загальною площею 444,0 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_4 , АДРЕСА_1 , належать на праві комунальної власності територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради, відповідно до свідоцтва про право власності від 23.11.2011 року , виданого на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 01.11.2007 року за №1197, рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 27.10.2011 року за №621. Вказана будівля та споруди розташовані на спірній земельній ділянці, загальною площею 0,28 га, кадастровий номер 5110136900:40:001:0002.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Земельного кодексу України (в редакції станом на 31.12.2000 р.), при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

Статтею 120 Земельного кодексу України (який діє на даний час) передбачено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

На підставі викладеного, позивач стверджує, що таким чином територіальна громада міста Одеси є повноправним власником спірної земельної ділянки і право власності на земельну ділянку не може належати іншим особам, оскільки територіальній громаді належать будівлі та споруди, розташовані на такій земельній ділянці.

Щодо того, що земельна ділянка незаконно вибула з комунальної власності поза волею власника - територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради , позивач посилається на те, що 31.12.2000 року Одеська міська рада видала ОСОБА_6 Державний акт на право приватної власності на землю Р1 № 478954, на підставі підробного рішення Одеського міського суду Київського району від 27 вересня 1998 року, за №2-0467/98, яке фактично відсутнє в Київському районному суді м. Одеси , що підтверджується відповіддю Київського районного суду м. Одеси за вих. №2197 від 28.07.2016 року.

У зв`язку з чим, позивач стверджує, що для законного набуття громадяниномправа власності на земельну ділянку необхідне волевиявлення власника землі в особі колективного органу - Одеської міської Ради народних депутатів , а у даному випадку такого волевиявлення не було , оскільки ОСОБА_6 набула право власності на спірну земельну ділянку на підставі державного акту на право приватної власності на землю, виданого 31.12.2000 року Одеською міською радою на підставі неіснуючого рішення Одеського міського суду Київського району від 27.09.1998 року за № 2-0467/98.

За змістом ст. 152 ЗК України, визнання недійсним державного акта на право власності на землю як самого по собі правовстановлюючого документа, не передбачено зазначеною нормою.

Вимога захисту порушених прав власника на землю реалізується зацікавленою особою шляхом звернення до суду з вимогою визнання відповідного рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про передачу у власність земельної ділянки недійсним.

У даному випадку , як зазначено в позові позивачем, не було передумови для видачі державного акту про право власності на землю, оскільки рішення суду, на підставі якого видано державний акт, було підробленим .

Надалі, як стверджує позивач, 15серпня 2006 року ОСОБА_6 продала , а ОСОБА_5 купив земельну ділянку № 3 НОМЕР_1 /1 по АДРЕСА_4 , площею 0, 28 га.

На підставі вказаного договору купівлі-продажу 04.05.2007 року , ОСОБА_5 отримав в Одеському міському управлінні земельних ресурсів державний акт серії ЯЕ № 111735 на право власності на вказану земельну ділянку, кадастровий номер 5110136900:40:001:0002, який був зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів за № 010750500599.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру прав на нерухоме майно від 25.10.2016 року, на даний час вказана земельна ділянка зареєстрована за ОСОБА_3 на підставі договору дарування, серія та номер: 3451, виданого 20.12.2012 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Михайлюченко С.О., витяг про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів серія та номер 12345485, виданий 20.12.2012 року тим же нотаріусом.

Позивач зазначив, що враховуючифакт вибуття майна з комунальної власності територіальної громади міста Одеси поза волею власника, власник майна вимушений звернутися із позовом до кінцевого набувача - ОСОБА_3 із віндикаційним позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкод шляхом виселення та скасування реєстрації права власності.

Крім того позивач стверджує, що нежитлова будівля та споруди , загальною площею 444,0 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , також незаконно вибули з власності територіальної громади міста Одеси поза волею власника.

Право комунальної власності на весь житловий та нежитловий фонд закріпилося після проголошення незалежності України та було відображене у постанові КМУ від 05.11.1991 р. Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю та у рішенні Одеської обласної ради народних депутатів Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області від 25.11.1991 р. № 266-ХХІ.

Крім того, право комунальної власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради на нежитлову будівлю та споруди, загальною площею 444,0 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджуються свідоцтвом про право власності від 23.11.2011 р., виданим на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 01.11.2007 р. № 1197, рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 27.10.2011 р. № 621. Вказана будівля та споруди розташовані на земельній ділянці, загальною площею 0,28 га, кадастровий номер 5110136900:40:001:0002.

В ході підготовки даного позову Департаменту стало відомо, що вказана будівля та споруди поза волею власника - територіальної громади в особі Одеської міської ради - вибули з комунальної власності і на теперішній час на праві приватної власності зареєстровані за ОСОБА_3 .

З інформаційної довідки з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що 16.07.2015 року за ОСОБА_3 було зареєстровано (з відкриттям розділу) право приватної власності на домоволодіння, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 339,2 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 .

Співробітниками Департаменту було здійснено виїзд за місцем розташування об`єкту та встановлено, що на спірній земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1 , відсутні будь-які інші об`єкти нерухомості, крім раніше зареєстрованих за територіальною громадою міста Одеси.

Таким чином, ОСОБА_3 здійснила подвійну реєстрацію права власності на будівлю та споруди, які належать територіальній громаді, при цьому зазначивши іншу адресу, вул. Марії АДРЕСА_4 / АДРЕСА_5 а.

Позивач стверджує, що Одеська міська рада є колегіальним органом, органом місцевого самоврядування, вона діє лише через створені нею виконавчі органи місцевого самоврядування, виконавчий комітет, відділ, управління та інші створювані радамивиконавчі органи. Виключний перелік вказаний органів міститься в Законі України Про місцеве самоврядування .

Департамент комунальної власності Одеської міської ради є виконавчим органом Одеської міської ради і здійснює облік, контроль та управління комунальним майном відповідно до Положення про Департамент комунальної власності Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 19.02.2013 року за № 2752-VI.

У відповідності до чинного законодавства України, рішення щодо відчуження комунального майна приймається виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради, однак враховуючи те, що Одеською міською радою рішень щодо відчуження спірного приміщення не приймалось, позивач вважає, що приміщення вибуло з комунальної власностіпоза волею власника.

Згідно зі ст. 400 ЦК України, недобросовісний володілець зобов`язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 4 ст. 78 Закону У країни Про виконавче провадження , виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від особи (осіб), яка виселяється, її майна, домашніх тварин та у забороні такій особі користуватися цим приміщенням. Примусовому виселенню підлягають виключно особи, зазначені у виконавчому документі.

Таким чином, Департамент вимушено просить суд виселити ОСОБА_5 , ОСОБА_3 з будівлі та споруд комунальної власності, а також з земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , що стало приводом для звернення до суду з цим позовом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.10.2016 року, справу за вказаним позовом було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 28.10.2016 року відкрито провадження у цивільній справі на підставі вищевказаної позовної заяви Департаменту комунальної власності Одеської міської ради та призначено попереднє судове засідання.

Тієї ж дати Київським районним судом міста Одеси постановлено ухвалу, якою вжито заходи забезпечення позову, а саме: накладено арешт на домоволодіння, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 339,2 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_4 / АДРЕСА_5 а (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 693894851101), яке зареєстроване на праві приватної власності за ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ); накладено арешт на земельну ділянку , кадастровий номер 5110136900:40:001:0002, загальною площею 0,28 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 51742851101), яка зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ); встановлено заборону ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії щодо відчуження щодо відчуження, користування, розпорядження будь-яким шляхом домоволодінням , об`єктом житлової нерухомості, загальною площею 339,2 кв.м., розташованим за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 693894851101), та земельною ділянкою, кадастровий номер 5110136900:40:001:0002, загальною площею 0,28 га, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 51742851101), в тому числі передачу в та під заставу, здійснювати будівництво, проведення ремонтних, будівельних реконструкцій, реєструвати декларації про початок будівельних робіт та про готовність об`єкта до експлуатації.

22 грудня 2016 року Київським районним судом міста Одеси постановлено ухвалу, якою витребувано докази у приватних нотаріусів Одеського міського нотаріального округу Федорченко Т.М. та ОСОБА_7 та Відділу державної реєстрації прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради.

20 березня 2017 року до суду надійшли витребувані документи від приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Федорченко Т.М. на виконання вказаної ухвали суду.

11 квітня 2017 року до суду надійшли витребувані документи від приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Михайлюченко С.О. на виконання вказаної ухвали суду.

12 квітня 2017 року, на виконання ухвали суду від 22 грудня 2016 року, надійшли з Відділу державної реєстрації прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради витребувані судом документи, а саме копія реєстраційної справи №693894851101.

23 червня 2017 року до суду від представника відповідача ОСОБА_3 . надійшли заперечення проти позову, в яких представник просить суд відмовити у задоволенні позову, з посиланням на те, що позивачем не доведено належними доказами факт незаконного вибуття з комунальної власності територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради земельної ділянки, площею 0,28 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Також представник відповідачки зазначила, що вважає також не доведеним і безпідставним твердження позивача про те, що належний Одеській міській раді на праві власності об`єкт нерухомості, який складається з будівлі та споруд літ. А , И , Е , загальною площею 444,0 кв.м, основною площею 330,4 кв.м., відображений у технічному паспорті від 11.07.2011 р. розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та належний ОСОБА_3 на праві власності об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 339,2 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 а (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 693894851101), є одним тим самим майном, а відтак вважає необґрунтованими вимоги позивача про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Одночасно у зазначених запереченнях проти позову, представник відповідачки заявила вимогу про застосування строку позовної давності.

Крім того, 17.05.2017 року судом було постановлено ухвалу про витребування доказів з Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, КП Бюро технічної інвентаризації Одеської міської ради.

На виконання зазначеної ухвали суду, 24.07.2017 року до суду надійшла відповідь з Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, а 04.08.2019 року з КП Бюро технічної інвентаризації Одеської міської ради.

31 серпня 2017 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради на виконання ухвали суду від 17.05.2017 року надало до суду належним чином завірену: копію рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 року за №266-ХХІ Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області з додатками до нього; копію відповіді Департаменту архівної справи та діловодства Одеської міської ради від 04.07.2017 року за №1872-11.1-29 з додатками та копію рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 27.10.2011 року за №621 з додатком.

Також, 31 серпня 2017 року судом було постановлено ухвалу про витребування з Департаменту документально-організаційного забезпечення Одеської міської ради: рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 01.11.2007 року №1197 Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси ; усіх документів, які стали підставою для внесення змін до викладення пункту 36 додатка до рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 01.11.2007 року №1197 Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси , в наступній редакції 36. Будівлі та споруди, загальною площею 444,0 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

07 листопада 2017 року до суду надійшли витребувані документи з Департаменту документально-організаційного забезпечення Одеської міської ради на виконання вказаної ухвали суду.

22 листопада 2017 року Київським районним судом міста Одеси постановлено ухвалу, якою витребувано з Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради належним чином завірені копії матеріалів реєстраційної справи за реєстраційним №51742851101 щодо об`єкту нерухомого майна: земельної ділянки, кадастровий номер 5110136900:40:001:0002, загальною площею 0,28 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , на виконання якої 26 січня 2018 року до суду надійшли витребувані докази з вказаної установи.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 24 вересня 2018 року призначено по цивільній справі №520/13340/16-ц - судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено експертам Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, на вирішення яких поставлені наступні питання:

1. На яких саме земельних ділянках розташовані нежитлові будівлі та споруди, загальною площею 444,0 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та домоволодіння, загальною площею 339,2 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 а?

АДРЕСА_6 . Чи відповідає фактичне розташування будівель та споруд розташованих за адресою: АДРЕСА_1 та домоволодіння розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , відносно меж земельної ділянки, з кадастровим номером 5110136900:40:001:0002, загальною площею 0,28 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , наданої технічної документації, виготовленої ТОВ Одеський регіональний центр землеустрою та оцінки земель 2007 НОМЕР_3 №57 ?

Вказаною ухвалою суду попереджено експерта про кримінальну відповідальність за ст. ст. 384, 385 КК України, та на час проведення експертного дослідження провадження по справі зупинено.

17 січня 2018 року до суду надійшло клопотання від представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про витребування доказів, в якому представник просить суд витребувати з КП БТІ ОМР план квартири, в межах якого розташовані об`єкти нерухомості, розташовані за адресами: АДРЕСА_2 Марії АДРЕСА_7 , та матеріалів інвентаризаційної справи на зазначені об`єкти нерухомості, посилаючись на те, що вказані матеріали за необхідні і будуть сприяти повному і всебічному проведенню експертного дослідження, призначеного ухвалою суду від 24.09.2018 року.

Враховуючи вказані обставини, що дане питання розглядається судом у відкритому судовому засіданні за участі сторін по справі, а провадження по справі зупинено, матеріали цивільної справи перебували в Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України на проведенні судово-економічної експертизи, 22 січня 2019 року Київським районним судом міста Одеси було направлено відповідний лист до експертної установи про повернення матеріалів справи.

Однак, 20 лютого 2019 року до Київського районного суду міста Одеси надійшов лист з Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, в якому повідомлено, що матеріали справи можуть бути повернуті до суду лише після отримання ухвали суду про скасування судом ухвали про призначення експертизи.

22 лютого 2019 року судом знов направлено на адресу Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України лист з вимогою про повернення матеріалів справи №520/13340/16-ц, для розгляду клопотання представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про витребування доказів.

20 березня 2019 року до Київського районного суду міста Одеси були повернуті матеріали цивільної справи №520/13340/16-ц.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 20 березня 2019 року поновлено провадження по справі та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.

11 квітня 2019 року судом було постановлено ухвалу, з урахуванням внесених до неї виправлень на підставі ухвали суду від 19.04.2019 року, про витребування з Комунального підприємства Бюро технічної інвентаризації Одеської міської ради належним чином завірені копії документів, а саме: планів кварталу, в межах якого розташовані об`єкти нерухомості, розташовані за адресами: АДРЕСА_2 Марії АДРЕСА_7 а; матеріалів інвентаризаційної справи на об`єкти нерухомості, , розташовані за адресами: АДРЕСА_2 Марії АДРЕСА_8 , 30 АДРЕСА_5 а.

23 травня 2019 року до суду надійшло повідомлення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз про неможливість надання висновку за №18-3990/3991 від 14.05.2019 року.

13 червня 2019 року до суду надійшли з Комунального підприємства Бюро технічної інвентаризації Одеської міської ради витребувані судом документи на виконання ухвали суду від 11 квітня 2019 року.

У підготовчому судовому засіданні 09.07.2019 року представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 заявила заяву про відвід судді Калініченко Л.В., як головуючому в цій справі.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 09.07.2019 року визнано заяву представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про відвід судді - необґрунтованою. Зупинено провадження по цивільній справі №520/13340/16-ц за позовною заявою Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , треті особи: Одеська міська рада, ОСОБА_6 , про витребування майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення, скасування реєстрації права власності - до вирішення питання про відвід. Заяву передано до канцелярії Київського районного суду м. Одеси для визначення в порядку ч.1 ст. 33 ЦПК України судді, який буде вирішувати питання про відвід судді Калініченко Л.В.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу заяву про відвід для розгляду було розподілено судді Маломуж А.І.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 15.07.2019 року у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про відвід судді - відмовлено.

17.07.2019 року судді Калініченко Л.В. було передано матеріали вказаної справи за наслідком розгляду заяви про відвід судді.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 17 липня 2019 року поновлено провадження по справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

У судове засідання призначене на 11 жовтня 2019 року з`явився представник позивача Департаменту комунальної власності Одеської міської ради - Добров Р.М., який підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 заперечувала проти задоволення позову, просила суд у його задоволенні відмовити, а також підтримала повторно подану до суду 28.08.2019 року за вх. №42670 заяву про застосування наслідків пропущення строку позовної давності.

Інші учасники процесу у судове засідання не з`явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили, відзив або пояснення проти позову до суду не надали.

Статтею 223 ЦПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки.

У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Судом також враховується, що відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі „Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

З урахуванням вищевикладених положень, з урахуванням думки з`явившихся сторін по справі, судом було ухвалено провести розгляд справи в судовому засіданні 11.10.2019 року за відсутності не з`явившихся сторін по справі.

Заслухавши пояснення представників сторін по справі, дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позов не підлягаючим задоволенню, з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено, що 31 грудня 2000 року Одеською міською радою народних депутатів було видано ОСОБА_6 державний акт на право приватної власності на землю серії Р1 №478954, відповідно до якого останній передано у приватну власність земельна ділянка, площею 0,28 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням: для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та для ведення особистого підсобного господарства.

Державний акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1272/19.

З вказаного державного акту вбачається, що його було видано на підставі рішення Одеського міського суду Київського району Ради народних депутатів від 27 вересня 1998 року за №2-0467/98.

15 серпня 2006 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 було укладеного договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Федорченко Т.М., зареєстрований в реєстрі за №4754.

Під час розгляду справи, судом були витребувані належним чином завірені копії документів, що стали підставою для укладення цього договору, та встановлено, що приватним нотаріусом Федорченко Т.М. з метою перевірки належного набуття ОСОБА_6 права власності на вказану земельну ділянку, було здійснено відповідний запит до Одеського міського управління земельних ресурсів Державного комітету України по земельних ресурсах, на який 25.07.2006 року отримано відповідь за вих. №844 з підтвердженням, що дійсно земельна ділянка, площею 0,2800 га, у межах згідно з планом розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_6 , що посвідчено державним актом на право приватної власності на землю, який був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1272/19 від 31 грудня 2000 року. Також було зазначено, що згідно даних державного земельного кадастру, ці земельна ділянка належить до категорії земель за основним цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови.

05 жовтня 2006 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Федорченко Т.М. було видано дублікат вказаного договору купівлі-продажу, який зареєстровано в реєстрі за №5602.

За умовами вказаного договору, ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_5 придбав у власність земельну ділянку, площею 0,28 га, розташовану в АДРЕСА_2 , по АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням: для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та для ведення особистого підсобного господарства , яка належала продавцю на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 №478954, виданого Одеською міською радою 31 грудня 2000 року на підставі рішення Одеського міського суду Київського району від 27 вересня 1998 року, за №2-0467/98, та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №2-1272/19.

19 жовтня 2006 року ОСОБА_5 звернувся з заявою до ТОВ Одеський регіональний Центр землеустрою та оцінки земель про підготовку технічної документації із землеустрою щодо складення державного акту на право власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на підставі договору купівлі-продажу від 15.08.2006 року, реєстр №5602.

На підставі вказаної заяви, ТОВ Одеський регіональний Центр землеустрою та оцінки земель виготовило вказану технічну документацію із землеустрою.

04 травня 2007 року Одеське міське управління земельних ресурсів видало ОСОБА_5 державний акт серії ЯЕ №111735 на право власності на земельну ділянку, площею 0,2800 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та ведення особистого селянського господарства, на підставі дублікату договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05 жовтня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Федорченко Т.М., зареєстрованого в реєстрі за №5602. Кадастровий номер земельної ділянки: 5110136900:40:001:0002. Державний акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010750500599.

20 грудня 2012 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Михайлюченко С.О., зареєстрований в реєстрі за №3451.

За умовами вказаного договору, ОСОБА_5 передав своїй дочці ОСОБА_3 безкоштовно у власність земельну ділянку, площею 0,2800 га, в тому числі по угіддям: рілля - 0,2800 га, в межах згідно з планом, надану для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:40:001:0002.

На підставі зазначеного договору та вказаного державного акту, 12 квітня 2013 року державним реєстратором Одеського міського управління юстиції Перчик І.О. було проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку, номер запису про право власності №820409, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 51742851101.

Зазначені обставини підтверджуються інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за №71347018 від 25.10.2016 року, а також матеріалами реєстраційної справи №51742851101, належним чином завірена копія якої була витребувана судом ухвалою суду від 22.11.2017 року.

З вказаної інформаційної довідки також вбачається, що 16 липня 2015 року державним реєстратором Одеського міського управління юстиції Заяць К.В. зареєстровано за ОСОБА_3 право власності на домоволодіння, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 339,2 кв.м., житловою площею 20,5 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності : 10646778, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 693894851101.

З метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, під час розгляду справи судом ухвалою від 22.12.2016 року було витребувано належним чином завірену копію вказаної реєстраційної справи.

Так, з зазначеної реєстраційної справи вбачається, що державна реєстрація за ОСОБА_3 на вказане домоволодіння було проведено на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане 03.08.2015 року Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області, індексний номер 41613499, на право власності на домоволодіння, площею 339,2 кв.м., житловою площею 20,5 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 а.

Також в матеріалах вказаної реєстраційної справи наявний витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень за №41613575 від 03.08.2015 року, в якому зазначений опис домоволодіння, площею 339,2 кв.м., житловою площею 20,5 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з яким об`єкт в цілому складається з житлового будинку під літ. А та надвірних споруд, згідно технічного паспорту.

В матеріалах реєстраційної справи також наявна довідка з Адресного реєстру міста Одеси про резервування адреси об`єкта нерухомого майна за №352522/1, видана 14 жовтня 2013 року за замовленням ОСОБА_3 , згідно з якою у адресному реєстрі міста Одеси на підставі Положення про адресний реєстр міста Одеси, договір дарування земельної ділянки від 20.12.2012 року зарезервовано наступну адресу об`єкта нерухомого майна - домоволодіння, а саме: АДРЕСА_1 .

На підставі вищевикладеного, судом встановлено, що на цей час ОСОБА_3 є власником:

- земельної ділянки, площею 0,2800 га, надану для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:40:001:0002;

- домоволодіння, площею 339,2 кв.м., житловою площею 20,5 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з житлового будинку під літ. А та надвірних споруд, згідно технічного паспорту.

Надалі 12 вересня 2016 року Відділом самоврядного контролю за використанням і охороною земель та дотриманням вимог земельного законодавства управління земельних ресурсів Департаменту комунальної власності Одеської міської ради було здійснено огляд земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за наслідком чого встановлено, що зазначена земельна ділянка з боку вулиці Естонська огороджена парканом бетонної конструкції, металеві ворота, через які здійснюється доступ до зазначеної земельної ділянки був закритий та будь-які особи відсутні, а також встановлено, що на частині земельної ділянки здійснюється складування дров.

Позивач стверджує, що ОСОБА_6 не належним чином отримала у право власності земельну ділянку, площею 0,28 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:40:001:0002, оскільки зазначене майно вибуло з власності територіальної громади міста Одеси поза її волею та вказаний державний акт серії Р1 №478954, було видано на підставі підробного рішення суду, у зв`язку з чим, позивач стверджує, що останній власник зазначеної земельної ділянки ОСОБА_3 отримала це майно від особи, яка не мала право на розпорядження ним, у зв`язку з чим позивач просить суд витребувати це майно у ОСОБА_3 , що стало приводом для звернення до суду з цим позовом.

Відповідно до ст.158 Земельного Кодексу України, виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Відповідно до ст.14 Конституції України, право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами і державою виключно відповідно до закону.

Згідно ст.41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним, примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить зокрема:

а) розпорядження землями територіальних громад;

б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;

в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;

г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;

є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства;

ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства;

й) вирішення земельних спорів.

Статтею 80 ЗК України передбачено, що суб`єктами права власності на землю є у тому числі територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Відповідно до Положення про Департамент комунальної власності Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 19.02.2013 року за №2752-VI, Департамент комунальної власності Одеської міської ради є виконавчим органом Одеської міської ради та правонаступником Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради.

Одним з основних завдань Департаменту є забезпечення реалізації повноважень Одеської міської ради у галузі земельних відносин відповідно до чинного законодавства.

На підставі вищевикладеного, суд доходить до висновку, що Департамент комунальної власності Одеської міської ради в межах своїх повноважень звернулось до суду з позовом про вирішення спору щодо майна, яке вважає комунальною власністю, а відтак є належним позивачем.

Щодо вимоги позивача про витребування земельної ділянки з незаконного володіння ОСОБА_3 , суд зазначає наступне.

Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності.

Зокрема, стаття 388 ЦК України, надає власнику право витребувати майно у добросовісного набувача.

Згідно із частиною першою статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 Цивільного кодексу України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння.

Таким чином, для витребування земельних ділянок у добросовісного набувача, доведенню підлягають, як факт належності земельних ділянок на момент до вибуття земельної ділянки із власності, так і факт вибуття земельної ділянки без волі власника.

Отже, для вирішення цього питання є обов`язковим встановленню, чи належала спірна земельна ділянка, площею 0,28 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:40:001:0002, Одеській міській раді на праві комунальної власності, чи вибула остання поза волею власника, а отже чи належним чином ОСОБА_6 отримала її у власність, за наслідком чого земельна ділянка була в подальшому відчужена на користь ОСОБА_5 та передана в дар ОСОБА_3 .

Статтею 23 ЗК України (в редакції, яка діяла станом на час набуття ОСОБА_6 права власності на вказану земельну ділянку), право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються

сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

Як вже судом встановлювалось, спірна земельна ділянка належала на праві власності ОСОБА_6 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 №478954, виданого Одеською міською радою 31 грудня 2000 року на підставі рішення Одеського міського суду Київського району Ради народних депутатів від 27 вересня 1998 року за №2-0467/98.

Відтак, як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_6 набула права власності на спірну земельну ділянку, в установленому законом порядку оформила на своє ім`я державний акт.

Позивач стверджуючи, що вказаний державний акт був виданий без достатніх правових підстав та поза волею власника, а відтак не створює юридичних наслідків, посилався на те, що рішення суду на підставі якого видано державний акт було підроблено.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підтвердження зазначених обставин позивач посилається лише на лист Київського районного суду міста Одеси від 28.07.2016 року за вих. №2197.

З вказаного листа вбачається, що судом підтверджено, що згідно перевірки алфавітних покажчиків по цивільним справа за 1998 року під номером №2-0467/1998 не зареєстровано жодної цивільної справи.

В матеріалах справи також наявний лист Київського районного суду міста Одеси від 10 грудня 2015 року, за підписом голови суду, наданий на ім`я ОСОБА_8 , яким засвідчено, що згідно алфавітного покажчика за 1998 рік в Київському районному суді міста Одеси була зареєстрована цивільна справа № 2-467/1998 за позовом ОСОБА_6 до Одеської міської ради про визнання права власності. Однак, на теперішній час вказана цивільна справа в архіві суду не значиться. Та згідно акту прийому-передачі цивільних справ в архів суду за 1998 рік передана не була.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже проаналізувавши вищевказані докази, судом встановлено, що у зв`язку з тим, що в порядку номері справи №2-0467/1998, було вказано значення 467 через початкову цифру 0 , судом було надано відповідь про відсутність цієї справи.

У той же час, у відповідності до наданих судом відомостей вбачається, що в провадженні Київського районного суду міста Одеси перебувала цивільна справа № 2-467/1998 за позовом ОСОБА_6 до Одеської міської ради про визнання права власності, що спростовує посилання позивача про взагалі відсутність рішення суду по зазначеній справі.

Доказів на підтвердження того, що після отримання вказаної довідки, Одеською міською радою вчинялись дії з відновлення втраченого судового провадження, у відповідності до ст. 489 ЦПК України, до суду не надано.

На підставі вищевикладеного, суд вважає доводи представника позивача про те, що ОСОБА_6 було видано державний акт на право приватної власності на землю серії Р1 №478954, виданого Одеською міською радою 31 грудня 2000 року, на підставі підробного рішення Одеського міського суду Київського району Ради народних депутатів від 27 вересня 1998 року за №2-0467/98, необґрунтованими та недоведеними.

Крім того, суд звертає увагу на те, що підроблення документів і використання завідомо підробленого документа є кримінальними правопорушеннями, за яке ст. 358 КК України передбачено покарання.

Однак, в матеріалах цивільної справи відсутні докази, щодо порушення кримінального провадження за фактом підроблення вказаного рішення суду.

У відповідності до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підставі вищевикладеного в сукупності, суд дійшов висновків, що позивачем не доведено, що з комунальної власності Одеської міської ради незаконно вибула, поза волею останнього, спірна земельна ділянка, як і те, що державний акт на підставі якого ОСОБА_6 набула право власності на вказану земельну ділянку, було видано без достатніх правових підстав, з урахуванням того, що представником позивача не доведено підроблення рішення Одеського міського суду Київського району Ради народних депутатів від 27 вересня 1998 року за №2-0467/98, яке стало підставою для видачі державного акту.

У зв`язку з чим, суд дійшов до висновку, що ОСОБА_6 у законний спосіб набула право власності на спірну земельну ділянку, площею 0,28 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:40:001:0002, яка в подальшому була відчужена і подаровано, останнім власником якої є ОСОБА_3 , на підставі чого суд позовні вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про витребування майна із чужого володіння задоволенню не підлягають.

Аналізуючи заяви відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності в цій частині вимог, суд виходить з наступного.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення підвідомчих органів, виконуючих функції територіальних органів місцевого самоврядування, як територіальної громади міста Одеси, до суду із заявою про захист державних інтересів.

Обчислення позовної давності в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. У такому випадку дата прокурорської перевірки не має значення для визначення початку перебігу позовної давності.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 357/9328/15-ц (провадження № 14-460цс18).

Також, для визначення початку перебігу виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) фактори. При цьому, правило частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення строку, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Такий правовий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у Постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року № 6-152цс14, яка є обов`язковою для всіх судів України відповідно до ст. 360-7 ЦПК України.

Суд звертає увагу, що позивачем в цій справі є Департамент комунальної власності Одеської міської ради, який є виконавчим органом Одеської міської ради, саме яким в свою чергу 21.12.2000 року було видано на підставі рішення Одеського міського суду Київського району Ради народних депутатів від 27 вересня 1998 року за №2-0467/98, державний акт серії Р1 №478954 ОСОБА_6 на право власності на спірну земельну ділянку.

Отже, позивачеві, як структурному органу Одеської міської ради станом на 31.12.2000 року було відомо про видачу вказаного державного акту, під час чого здійснюється перевірка наданих документів, однак з позовом в цій частині вимог, позивач звернувся лише після спливу шістнадцяти років, а саме - 27.10.2016 року, тобто з пропуском позовної давності.

Одночасно зазначаємо, що оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ).

За змістом пункту 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. № 14 Про судове рішення у цивільній справі встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Суд зазначає, що особливістю вирішення спору про захист порушеного права за умови пропуску строку позовної давності є те, що сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові лише за умови обґрунтованості позову, тобто за умови наявності порушеного права.

Таким чином, пропущення строку позовної давності є підставою для відмови в позові в разі доведеності позовних вимог. Тому враховуючи, що стороною позивача позовні вимоги в цій частині вимог не доведені, суд відмовляє в їх задоволенні на загальних підставах, незалежно від спливу строку позовної давності.

Під час ухвалення рішення суду, суд застосовує практику ЄСПЛ, щодо втручання у право власності та мирне володіння майном.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар . Одним із елементів дотримання принципу пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах Рисовський проти України (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), Кривенький проти України (рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, встановивши порушення статті 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов`язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.

У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідачів критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Як зазначено у п.70,71 справи Рисовський проти України аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу належного урядування . Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах Беєлер проти Італії [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, Онер`їлдіз проти Туреччини [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах Онер`їлдіз проти Туреччини (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та Беєлер проти Італії (Beyeler v. Italy), п. 119).

Принцип належного урядування , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі Ґаші проти Хорватії (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі Трґо проти Хорватії (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип належного урядування може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, та Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), п. 38).

Згідно ст.74 ЗУ Про місцеве самоврядування , органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

Як встановлено в судовому засіданні, нібито незаконно отриманий державний акт на підставі якого вибуло майно з власності територіальної громади міста Одеси, було видано 31 грудня 2000 року, на підставі якого надалі була здійснена державна реєстрація права власності на цей майно, яке в подальшому було відчужено і подаровано, на підставі договорів купівлі-продажу і дарування, після укладення кожного, кожен з відповідачів здійснював державну реєстрацію права власності.

Також суд зазначає, що ОСОБА_5 набув право власності на спірну земельну ділянку у 2006 році, тобто через шість років, після набуття її у власність ОСОБА_6 , а саме придбавши її у останньої на підставі договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Федорченко Т.М., якою при посвідченні договору перевірявся факт правомірності набуття ОСОБА_6 у власність даної земельної ділянки, та 25.07.2006 року отримано лист Одеського міського управління земельних ресурсів Державного комітету України по земельних ресурсах, яким підтверджено правомірність набуття права власності, а отже підтверджено цей факт належним державним органом, який в свою чергу в межах наділених функцій, здійснює державний контроль за додержанням земельного законодавства, в тому числі встановленого порядку вилучення і надання земельних ділянок, режиму використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення та умов надання, власниками земельних ділянок і землекористувачами, що встановлено п.7 ч.4 Положення про Державний комітет України по земельних ресурсах, затверджений указом Президента України від 14 серпня 2000 року за №970/2000.

Відтак, відповідач у справі не може нести тягар відповідальності за фактичне визнання державою права власності при видачі державних актів, здійсненні реєстрації права власності органами БТІ, Одеським міським управлінням юстиції, Одеським міським управлінням земельних ресурсів Державного комітету України по земельних ресурсах, на спірне майно.

Таким чином, суд приходить до висновку, що задоволення позову порушить принцип належного врядування оскільки потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.

Щодо вимог позивача про витребування з незаконного володіння ОСОБА_3 - об`єкт в цілому, що складається з будівлі та споруд літ. А , И , Е , загальною площею 444,0 кв.м, основною площею 330,4 кв.м., відображений у технічному паспорті від 11.07.2011 р. розташований за адресою: АДРЕСА_1 , суд зазначає наступне.

Позивач в цій частині вимог стверджував, що приміщення, які зареєстровані на праві власності за ОСОБА_3 , є одним тим самим майном, що належить на праві комунальної власності Одеській міській раді, якою було набуто у власність нерухоме майно раніше ніж відповідачем, а сталось це через те, що ОСОБА_3 здійснила подвійну реєстрацію права власності на цей об`єкт.

Так, судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 01.11.2007 року Про реєстрацію об`єктів комунальної власності міста Одеси за №1197, зобов`язано КП ОМБТІ та РОН оформити та видати Одеській міській раді свідоцтва про право власності на об`єкти, зазначені в додатку до цього рішення, відповідно до якого передано у тому числі: приміщення першого та другого поверхів за №401, загальною площею 419,8 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_4 .

24 грудня 2007 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради було видано Територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради свідоцтво про право власності на нежилі приміщення першого та другого поверхів №401, які складаються з нежитлових приміщень 1-го та 2-го поверхів, загальною площею 419,8 кв.м., відображених у технічному паспорті від 22.05.2007 року, які розташовані за адресою: АДРЕСА_4 .

На підставі вказаного свідоцтва, 09 січня 2008 року КП ОМБТІ та РОН було проведено державну реєстрацію права власності за Територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради на вказані нежитлові приміщення, номер запису №2820 в книзі:1ог-103, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно за №17306891 від 09.01.2008 року.

11 липня 2011 року за замовленням Департаменту комунальної власності Одеської міської ради було зарезервовано адресу нежитлової будівлі: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про Комунального підприємство ПРАВО про резервування адреси за №335224/1 від 11.07.2011 року.

Згідно технічного паспорту, виготовленого КП ОМБТІ та РОН 11.07.2011 року на нежитлові будівлі та споруди, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , вбачається, що останні складаються з: будівлі та споруд під літ. А , И , Е , загальною площею 444,0 кв.м., основною площею 330,4 кв.м.

Надалі 27 жовтня 2011 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради прийнято рішення за №621 Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси , яким внесено зміни до пункту 36 додатка до рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 01.11.2007 року за №1197 Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси , та викладено його у наступній редакції: Будівлі та споруди, загальною площею 444,0 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Надалі, 23 листопада 2011 року на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 01.11.2007 року за №1197; рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 27.10.2011 року за №621; замість свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради від 24.12.2007 року серії САВ №345324, зареєстрованого КП ОМБТІ та РОН від 09.01.2008 року номер запису: 2820 в книзі: 7ог-103, Виконавчим комітетом Одеської міської ради видано свідоцтво серії НОМЕР_4 про право власності на нежитлові будівлі та споруди, відповідно до якого Одеській міській раді належить на праві комунальної власності об`єкт, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який в цілому складається з будівлі та споруд під літ. А , И , Е , загальною площею 444,0 кв.м., основною площею 330,4 кв.м., відображених у технічному паспорті від 11.07.2011 року.

На підставі вказаного свідоцтва, 16 грудня 2011 року за територіальною громадою міста Одеси, в особі Одеської міської ради було зареєстровано право власності на вказаний об`єкт нерухомості, про що КП ОМБТІ та РОН зроблено номер запису 2820 в книзі 13ог-27, реєстраційний номер: 21689823, що підтверджується витягом про реєстрацію прав за №32529905 від 16.12.2011 року.

Як вже встановлювалось судом, ОСОБА_3 на праві власності належить домоволодіння, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 339,2 кв.м., житловою площею 20,5 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане 03.08.2015 року Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області, індексний номер 41613499.

Позивач в цій справі стверджує, що ОСОБА_3 подвійно здійснено реєстрацію права власності на вказаний об`єкт, який в свою чергу належить Одеській міській раді, та фактично складається з будівлі та споруд літ. А , И , Е , загальною площею 444,0 кв.м, основною площею 330,4 кв.м., відображений у технічному паспорті від 11.07.2011 р., та є одним тим самим об`єктом нерухомості.

Як вже встановлено, Одеській міській раді належить на праві власності з 23.11.2011 року нежитлові приміщення - об`єкт, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який в цілому складається з будівлі та споруд під літ. А , И , Е , загальною площею 444,0 кв.м., основною площею 330,4 кв.м., відображених у технічному паспорті від 11.07.2011 року.

У той же час, ОСОБА_3 на праві власності з 03.08.2015 року належить домоволодіння, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 339,2 кв.м., житловою площею 20,5 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з житлового будинку під літ. А та надвірних споруд, згідно технічного паспорту.

В матеріалах цивільної справи, також наявні технічні паспорти на належні сторонам по справі будівлі, а саме:

- технічний паспорт на виробничий будинок - нежитлові будівлі та споруди по АДРЕСА_1 , виготовлений КП ОМБТІ та РОН 11.07.2011 року, реєстраційний номер 13ог-27-2820, користувачем або власником якого зазначений - Територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради;

- технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок по АДРЕСА_1 , виготовлений ТОВ БТІ Одеса 10 червня 2015 року, користувачем якої зазначено - ОСОБА_3 .

Відповідно до п. 1.4. Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №127 від 24.05.2001 року, технічна інвентаризація - комплекс робіт з обмірювання об`єкта нерухомого майна з визначенням його складу, фактичної площі та об`єму, технічного стану та/або з визначенням змін зазначених характеристик за певний період часу (у разі наявності попередньої інвентаризаційної справи) із виготовленням необхідних документів (матеріалів технічної інвентаризації, технічного паспорта) та обов`язковим внесенням відомостей про об`єкт нерухомого майна до Реєстру об`єктів нерухомого майна (після створення цього Реєстру).

Технічний паспорт - документ, що складається на основі матеріалів технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна, містить основні відомості про нього (місцезнаходження (адреса), склад, технічні характеристики, план та опис об`єкта, ім`я/найменування власника/замовника, відомості щодо права власності на об`єкт нерухомого майна, відомості щодо суб`єкта господарювання, який виготовив технічний паспорт тощо) та видається замовнику. Технічний паспорт має бути прошнурований, пронумерований та скріплений підписом керівника суб`єкта господарювання, який проводив інвентаризацію, а також підписом виконавця робіт і контролера із зазначенням серії та номера кваліфікаційного сертифіката на право виконання робіт з технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна.

Отже, технічний паспорт є інформаційно-довідковим документом, виготовленим на підставі проведеної технічної інвентаризації за заявою замовника, в якому відображається фактичний стан об`єкта та який не є правовстановлюючим документом. В цю технічну документацію можуть вноситися відповідні зміни, а також передбачено порядок її виправлення.

Дослідивши вказані обставини та технічні паспорти об`єктів нерухомості вбачається, що вказані об`єкти розташовані за різними адресами, відрізняються площею, різниця яких становить більше 100 кв.м., мають різні складові, а також різні за функціональним призначенням, у зв`язку з чим, суд позбавлений можливості встановити, що зазначені об`єкти, на які позивачем та відповідачем зареєстровано право власності, фактично є одним тим самим об`єктом нерухомого майна.

Позивач під час розгляду справи, в порушення вимог ст. 81 ЦПК України, не надав до суду належних доказів на підтвердження зазначених посилань в обґрунтування позову.

За клопотанням представника відповідача ОСОБА_3 , а також оскільки суд володіє лише спеціальними знаннями в сфері права, а для встановлення цих обставин необхідні технічні знання, ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 24 вересня 2018 року призначено по цивільній справі №520/13340/16-ц - судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено експертам Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, на вирішення яких поставлені наступні питання:

У підготовчому судовому засіданні 09 липня 2019 року представник відповідача наполягала на направленні матеріалів цивільної справи для проведення судово-економічної експертизи, призначеної ухвалою суду від 24.09.2018 року.

Однак, судом у зазначеному клопотанні в судовому засіданні було відмолено, оскільки чинним Цивільним Процесуальним Кодексом України не передбачено вирішення судом питання про направлення матеріалів цивільної справи до експертної установи для проведення експертизи, з урахуванням того, що на виконання ухвали суду від 24.09.2018 року, експертом винесено повідомлення про неможливість надання висновку по справі №520/13340/16-ц, у зв`язку з чим представнику відповідача було роз`яснено, що у відповідності до чинних положень ЦПК України, для ініціювання питання про призначення відповідної експертизи, вона не позбавлена права на заявлення відповідного клопотання в порядку передбаченому чинними положеннями ЦПК України.

Крім того, під час ухвалення зазначеного клопотання, судом враховувалось, що відповідач може скористатись правом, передбаченим положеннями ст. 106 ЦПК України , та провести експертизу за своїм власним замовлення і подати до суду такий висновок.

У відповідності до ст. 106 ЦПК України, представником відповідача ОСОБА_3 було надано до суду висновок №104/2019 судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 19 серпня 2019 року, проведений ПП Одеський науково-дослідницький центр експертних досліджень ім. Скибінського С.С. , відповідно до якого експертом встановлено, що в результаті винесення (закріплення) меж в натурі земельної ділянки, кадастровий номер 5110136900:40:001:0002, розташованої по АДРЕСА_1 , від повідно до даних, відображених в наданому Технічному звіті по кадастровому зніманню земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , вигото вленому Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_9 Миколайовичем 2019 р., та за результатами проведеного візуально-інструментального огляду, було встановлено, що на вищевказаній земельній ділянці, кадастровий номер 5110136900:40:001:0002, розташовані: капітальна нежитлова будівля, загальною площею по внутрішнім обмірам - 339,2 кв.м. та капітальна нежитлова будівля, площею забудови 17,7 кв.м.

На інші питання, судовим експертом відповіді не надано, з зазначенням про не можливість.

На підставі викладеного вбачається, що на належній ОСОБА_3 земельній ділянці, з кадастровим номером 5110136900:40:001:0002, розташовані: капітальна нежитлова будівля, загальною площею по внутрішнім обмірам - 339,2 кв.м. та капітальна нежитлова будівля, площею забудови 17,7 кв.м.

У той же час, суд позбавлений можливості встановити, що саме належні Одеській міській раді на праві власності нежитлові будівлі та належне відповідачеві на праві власності нерухоме майно, яке розташоване на належній ОСОБА_3 на праві власності земельній ділянці, є одним тим самим майном.

Відтак, як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, відповідачка ОСОБА_3 є належним власником окремого об`єкту нерухомості - домоволодіння, об`єкту житлової нерухомості, загальною площею 339,2 кв.м., житловою площею 20,5 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , відмінного від об`єкту нерухомості належного Одеській міській раді.

З урахуванням того, що представником позивача не доведено, що ОСОБА_3 незаконно отримано у право власність спірний об`єкт нерухомості, суд вважає необґрунтованими вимоги позивача про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння.

З урахуванням того, що вимоги позивача про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення, скасування записів про державну реєстрацію права власності є похідними від заявлених вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння, які задоволенню не підлягають, суд доходить до висновку що у задоволенні позову в решті вказаних вимог також слід відмовити.

Відмовляючи у позові, судом враховується, що відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Після всебічного, повного дослідження, оцінки наявних матеріалів та обставин справи суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Зважаючи на відмову у задоволенні позову розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Відповідно до ч.9 ст. 158 ЦПК України, у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

З урахуванням відмови у задоволенні позовних вимог, суд доходить до висновку про необхідність скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 28 жовтня 2016 року по цивільній справі №520/13340/16-ц.

З урахуванням вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1, 2, 3, 10, 76-83, 89, 141, 158, 259, 263, 264, 265, 268, 352, 354, п. 15.5 розділу ХІІІ Перехідні положення, ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (місцезнаходження: 65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1) до ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_9 ), ОСОБА_5 (місце проживання: АДРЕСА_10 ), треті особи: Одеська міська рада (місцезнаходження: 65003, м. Одеса, пл. Думська, 1), ОСОБА_6 (місце проживання: АДРЕСА_11 ), про витребування майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення, скасування реєстрації права власності - залишити без задоволення.

Скасувати заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 28 жовтня 2016 року по цивільній справі №520/13340/16-ц, а саме:

- Скасувати арешт на домоволодіння, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 339,2 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 693894851101), яке зареєстроване на праві приватної власності за ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 );

- Скасувати арешт з земельної ділянки , кадастровий номер 5110136900:40:001:0002, загальною площею 0,28 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 51742851101), яка зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 );

- Скасувати встановлену заборону ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_9 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) вчиняти будь-які дії щодо відчуження, користування, розпорядження будь-яким шляхом домоволодінням , об`єктом житлової нерухомості, загальною площею 339,2 кв.м., розташованим за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 693894851101), в тому числі передачу в оренду та під заставу, здійснювати будівництво, проведення ремонтних, будівельних робіт, реконструкції, реєструвати декларації про початок будівельних робіт та про готовність об`єкта до експлуатації;

- Скасувати встановлену заборону ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_9 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) вчиняти будь-які дії щодо відчуження, користування, розпорядження будь-яким шляхом земельною ділянкою, кадастровий номер 5110136900:40:001:0002, загальною площею 0,28 га, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 51742851101), в тому числі передачу в та під заставу, здійснювати будівництво, проведення ремонтних, будівельних реконструкцій, реєструвати декларації про початок будівельних робіт та про готовність об`єкта до експлуатації.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено - 18 жовтня 2019 року.

Головуючий Калініченко Л. В.


Суд	Київський районний суд м. Одеси
Дата ухвалення рішення	11.10.2019
Оприлюднено	18.10.2019
Номер документу	85012996
Судочинство	Цивільне

Калініченко Л. В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 11.10.2019 по справі 520/13340/16-цКИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

Судовий реєстр по справі —520/13340/16-ц

Рішення від 11.10.2019

Рішення
від 11.10.2019 по справі 520/13340/16-ц
КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ