Рішення від 18.10.2019 по справі 910/11170/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.10.2019Справа № 910/11170/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С. , розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Салді Сервіс

до Товариства з обмеженою відповідальністю Промаркет Україна

про стягнення 164 326, 50 грн.,

Без виклику (повідомлення) представників учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Салді Сервіс (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Промаркет Україна (далі - відповідач) про стягнення 164 326, 50 грн., з яких 161 748, 13 грн. заборгованості за недопоставлений товар, 1 622, 00 грн. 3% річних, 956, 37 грн. інфляційних втрат.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що між ним та відповідачем було укладено у спрощений спосіб договір поставки, на виконання умов якого та на підставі виставлених рахунків позивач здійснив попередню оплату, однак товар відповідачем поставлений не був. У зв`язку з цим позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Одночасно з позовною заявою позивачем було подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах суми заявлених позовних вимог у розмірі 164 326, 50 грн., що обліковуються на поточних рахунках відповідача.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.08.2019 відкрито провадження у справі № 910/11170/19, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.08.2019 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Салді Сервіс про забезпечення позову.

12.09.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано клопотання про долучення до матеріалів справи документів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала від 19.08.2019 про відкриття провадження у справі № 910/11170/19 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення (трек-номер 0103051203880) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Означена ухвала була отримана відповідачем 22.08.2019 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з трек-номером 0103051203880.

Відповідно до пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Крім цього, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України Про доступ до судових рішень для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 19.08.2019 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 19.08.2019, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що відповідач виставив позивачу для оплати рахунки на загальну суму 162 828, 02 грн., а саме:

- рахунок № 108 від 27.03.2019 на суму 129 780, 02 грн. на поставку труби проф. 100х60х4;

- рахунок № 112 від 29.03.2019 на суму 8 946, 00 грн. на поставку листа г.к. 10 ст. 3 та листа г.к. 6 ст. 3;

- рахунок № 115 від 01.04.2019 на суму 24 102, 00 грн. на поставку труби проф. 100х60х4.

Вищевказані рахунки були оплачені позивачем у повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями № 193 від 27.03.2019 на суму 129 780, 02 грн., № 201 від 01.04.2019 на суму 8 946, 00 грн., № 204 від 01.04.2019 на суму 24 102, 00 грн.

Проте, незважаючи на здійснену позивачем попередню оплату відповідач товар позивачу не поставив.

З акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2019 року по 15.04.2019 року вбачається, що до виникнення між сторонами спірних правовідносин відповідач поставляв, а позивач оплачував товар, у зв`язку з чим за позивачем виникла заборгованість в сумі 1 079, 89 грн.

Таким чином, різниця недопоставленого відповідачем товару станом на час розгляду справи складає 161 748, 13 грн.

21.06.2019 року позивач направив відповідачу претензію № 15/04/191 від 15.04.2019 про повернення попередньої оплати в сумі 161 748, 13 грн., яка відповідачем задоволена не була.

У зв`язку з цим позивач вирішив звернутися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Пунктом 1 частини 1 статті 208 Цивільного кодексу України встановлено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Разом з тим, згідно із пунктами 1, 2 частини 1 статті 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією з сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (частина 1 статті 207 Цивільного кодексу України).

За змістом частини 1, 2 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно із частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у письмовій формі. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телефонограмами тощо, а також прийняттям до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Судом встановлено, що відповідач виставив позивачу для оплати рахунки на загальну суму 162 828, 02 грн., а саме рахунок № 108 від 27.03.2019 на суму 129 780, 02 грн., рахунок № 112 від 29.03.2019 на суму 8 946, 00 грн., рахунок № 115 від 01.04.2019 на суму 24 102, 00 грн., які містять посилання на договір № 05-04/18 від 01.04.2018.

Проте, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що між сторонами було укладено Договір № 05-04/18 від 01.04.2018, і що саме на виконання умов означеного договору відповідачем виставлялись відповідні рахунки.

Навпаки, позивач у позовній заяві наполягає на тому, що рахунки були виставлені відповідачем та оплачені позивачем внаслідок укладеного у спрощений спосіб договору поставки.

Відповідач вищевказані доводи позивача не спростував, жодних доказів на підтвердження наявності укладеного між сторонами договору № 05-04/18 від 01.04.2018 не надав.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно з частиною 1 статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Виходячи з аналізу зазначених норм процесуального права, обов`язок доказування тих обставин, на які посилаються учасники судового процесу, як на підставу своїх вимог або заперечень покладено на сторони. При цьому, суд позбавлений прав самостійно збирати докази, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на відсутність у матеріалах справи договору № 05-04/18 від 01.04.2018, суд дійшов висновку про те, що шляхом складання та надання відповідачем рахунків, а позивачем їх оплати між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що на виконання укладеного сторонами у спрощений спосіб договору поставки позивачем сплачено на користь позивача грошові кошти в якості передоплати за товар, однак товар від відповідача на суму попередньої оплати у розмірі 161 748, 13 грн. позивач не отримав.

При цьому, судом визначено правову природу сплаченої суми коштів в розмірі 161 748, 13 грн. саме як попередня оплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов`язань.

Правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов`язань за договором - не змінюється і залишається такою доти, поки сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.

Питання щодо повернення попередньої оплати у випадку непоставки товару врегульовано статтею 693 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач в обґрунтування своїх вимог.

Так, відповідно до частин 1, 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту цієї норми вбачається, що договором на покупця може покладатися обов`язок здійснити попередню оплату товару, тобто оплату до передання товару продавцем. Шляхом попередньої оплати може бути сплачено повну вартість товару або її частину. Розмір попередньої оплати та строки її сплати встановлюються договором. У випадках, коли договір передбачає обов`язок покупця щодо попередньої оплати, проте не встановлює строків її здійснення, строки оплати визначаються відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України. Отже, продавець має право вимагати здійснення попередньої оплати у будь-який час, а покупець повинен здійснити таку оплату у семиденний строк із дня пред`явлення вимоги.

Непередання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановлений строк надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З аналізу вищевказаних положень чинного законодавства вбачається, що умовою застосування положень статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Таким чином, покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати лише у випадку, якщо продавець не здійснить поставку товару продавцю у встановлений строк.

Матеріали справи свідчать про те, що сторонами не узгоджено строк поставки товару, в зв`язку з чим суд вважає, що така поставка мала бути здійснена відповідачем після спливу семиденного строку від дня пред`явлення позивачем вимоги про поставку товару в порядку частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України.

Проте, звертаючись до суду з даним позовом позивачем не було надано жодних доказів, які містять відомості щодо конкретних дат і термінів поставки товару, зазначеного у рахунках № 108 від 27.03.2019, № 112 від 29.03.2019, № 115 від 01.04.2019.

Так само, позивачем не було надано жодних доказів на підтвердження направлення відповідачу вимоги про поставку товару.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що строк виконання відповідачем обов`язку передати товар на суму попередньої оплати, яка дорівнює 161 748, 13 грн. не настав.

За таких обставин, оскільки строки поставки товару між сторонами врегульовані не були і позивачем не надано доказів звернення до відповідача з письмовою вимогою про поставку товару в порядку частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, у відповідача обґрунтовано були відсутні підстави виконувати вимогу позивача про повернення коштів з огляду на те, що за приписами ст. 693 Цивільного кодексу України вимогу про повернення коштів позивач має пред`являти у разі невиконання вимоги поставити товар.

З огляду на вищевикладене, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження неналежного виконання відповідачем свого зобов`язання зі своєчасної поставки товару позивачу, що є умовою для застосування положень статті 693 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача попередньої оплати в сумі 161 748, 13 грн.

Що стосується заявлених позовних вимог в частині стягнення 1 622, 00 грн. 3% річних та 956, 37 грн. інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З аналізу положень статей 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України вбачається, що грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора

Таким чином, статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено можливість стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов`язання.

За своєю суттю обов`язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов`язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.

Стягнення з відповідача суми попередньої оплати не є наслідком порушення ним грошового зобов`язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов`язань, а з інших підстав - повернення сплаченої попередньої оплати за непоставлений товар.

Оскільки стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором поставки, не вважається грошовим зобов`язанням у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, то застосування позивачем частини другої статті 625 Цивільного кодексу України щодо нарахування до стягнення з відповідача суми інфляційних втрат та трьох процентів річних є помилковим.

Вказана правова позиція повністю узгоджується з висновками Верховного Суду щодо застосування статті 625 Цивільного кодексу України, які викладені у постановах у справі № 911/2652/17 від 07.06.2018, у справі № 916/75/18 від 20.11.2018, у справі № 910/5773/18, у справі № 910/5773/18 від 01.07.2019, у справі № 910/9288/18 від 21.06.2019, у справі № 922/1151/18 від 24.09.2019, які були враховані судом під час прийняття рішення у даній справі відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з тим, суд зазначає, що частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено спеціальний спосіб захисту покупця товару, який здійснив попередню оплату, від неналежного виконання зобов`язань з боку продавця, відповідно до якої на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

За приписами статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.10.2017 у справі № 910/8318/16, а також у постанові Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 923/1151/17.

В даному випадку, розмір таких процентів сторонами встановлено не було, що виключає можливість їх стягнення з відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 1 622, 00 грн. 3% річних, 956, 37 грн. інфляційних втрат.

При цьому, суд відхиляє посилання позивача на правові позиції, висловлені у постановах Верховного Суду України у справі № 910/22034/15 від 01.06.2016 та Верховного Суду у справі № 910/10156/17 від 10.04.2018, оскільки правові висновки про застосування норм матеріального права, зокрема статті 625 Цивільного кодексу України, викладені у наведених постановах, зроблені виходячи з інших правовідносин сторін, є відмінним від застосування зазначеної норми у даних правовідносинах і не суперечать визначеній у даному рішенні правовій позиції.

Судові витрати по сплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу покладаються на позивача відповідно до приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Салді Сервіс до Товариства з обмеженою відповідальністю Промаркет Україна про стягнення 164 326, 50 грн.

2. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

4. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 18.10.2019 року.

Суддя В.С. Ломака