Ухвала

від 11.10.2019 по справі 308/11688/19

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/11688/19

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2019 року м. Ужгород

Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , розглянувши клопотання слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління ГУНП в Закарпатській області капітана поліції ОСОБА_3 , у кримінальному провадженні відомості про які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13.07.2016 за №12016070100000584 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, погоджене прокурором про арешт майна,-

ВСТАНОВИВ:

Слідчий відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління ГУНП в Закарпатській області капітан поліції ОСОБА_3 ,звернувся дослідчого суддіУжгородського міськрайонногосуду ізклопотанням у кримінальному провадженні відомості про які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13.07.2016 за №12016070100000584 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, погоджене прокурором про арешт майна.

В обґрунтування клопотання зазначає наступне:

Слідчою групоювідділу розслідуванняособливо тяжкихзлочинів слідчогоуправління ГУНПв Закарпатськійобласті здійснюєтьсядосудове розслідуваннякримінального правопорушення,передбаченого ч.2 ст.364 КК України, відомості про які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13.07.2016 за №12016070100000584.

13.07.2016 слідчим відділом Іршавського відділення Хустського ВП ГУНП в Закарпатській області розпочато досудове розслідування за фактом зловживання владою та службовим становищем службовими особами Іршавського районного управління юстиції Закарпатської області, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016070100000584.

Підставою для початку досудового розслідування та внесення відповідних відомостей до ЄРДР став рапорт начальника Виноградівського МРВ УСБУ в Закарпатській області ОСОБА_4 .

Слідчий зазначає, що в ході здійснення досудового розслідування встановлено, що державний реєстратор Іршавського районного управління юстиції ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 всупереч вимогам п.4 ст.6, п.2. п.3. ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» умисно, в інтересах третіх осіб, не здійснила реєстрацію судового рішення №51604966 від 29.09.2015 року, а саме: ухвали Іршавського районого суду Закарпатської області в цивільній справі за №301\1982\15-ц. Вказаним судовим рішенням було ухвалено заборону реєстраційній службі Іршавського районного управління юстиції в Закарпатській області вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо Білківського споживчого товариства, яке знаходиться за адресою: 90132, с. Білки, вул. Центральна,6, Іршавського району, Закарпатської області, ідентифікаційний код юридичної особи-01778871.

В клопотанні вказано, що всупереч ухваліІршавського районногосуду,державний реєстраторреєструє рядюридичних фірм,а саме:

ТзОВ «Вікторія-ІК», код ЄДРПОУ 40282428, юридична адреса 90134, Закарпатська обл., Іршавський район, село Імстичево, вул. Центральна,будинок 56, дата запису в Єдиному державному реєстрі пр проведення державної реєстрації юридичної особи - 17.02.2016 року;

ТзОВ «Господар-ІК», код ЄДРПОУ 40200209, юридична адреса 90134, Закарпатська обл., Іршавський район, село Білки, вул. Центральна, будинок 64, дата запису в Єдиному державному реєстрі про проведення державної реєстрації юридичної особи 24.12.2015 року;

ТзОВ «Зірка-ІР», код ЄДРПОУ 40189201, юридична адреса 90132, Закарпатська обл., Іршавський район, село Білки, вул. Центральна, будинок 6, дата запису в Єдиному державному реєстрі про проведення державної реєстрації юридичної особи 22.12.2015 року;

ТзОВ «Марина-ІК», код ЄДРПОУ 40392658, юридична адреса 90134, Закарпатська обл., Іршавський район, село Імстичово, вул. Центральна, будинок 56, дата запису в Єдиному державному реєстрі про проведення державної реєстрації юридичної особи 04.04.2016 року;

ТзОВ «Віка-ІК», код ЄДРПОУ 40392369, юридична адреса 90132, Закарпатська обл., Іршавський район, село Білки, вул. П.Ороса, будинок 68, дата запису в Єдиному державному реєстрі про проведення державної реєстрації юридичної особи - 04.04.2016 року.

Слідчий зазначає, що таким чином, реєстрація вказаних товариств державним реєстратором Іршавського районного управління юстиції ОСОБА_5 є неправомірною та суперечить рішенню Іршавського районного суду.

13.05.2019 постановою заступника прокурора Закарпатської області досудове розслідування вказаного кримінального правопорушення доручено здійснювати слідчому управлінню ГУНП в Закарпатській області.

Слідчий зазначає, що із заяви ОСОБА_6 вбачається, що за участі членів правління Білківського споживчого товариства та голови правління ОСОБА_7 з порушення порядку встановленого законодавством про споживчу кооперацію прийнято цілу низку постанов правління споживчого товариства щодо передачі основних фондів споживчого товариства (нерухомого майна) до статутних капіталів новостворених товариств.

Крім цього, за участі голови правління ОСОБА_7 відчужено за договорами купівлі-продажу майно споживчого товариства без погодження із відповідними уповноваженими органами споживчого кооперації.

В клопотанні вказано, що зокрема у цьому списку нерухомість у с.Білки: кафе «Зодіак», кафе «Вітерець», кафе «Затишок», магазин « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (с.Білки, 131,1 м.кв.), магазин « ІНФОРМАЦІЯ_3 », забійний пункт, ресторан « ІНФОРМАЦІЯ_4 ». Також у списку незаконно відчуженого майна Білківського споживчого товариства магазин « ІНФОРМАЦІЯ_2 » у с.Імстичево (312,6 м.кв.).

На підставі постанови правління № 18 від 02.12.2015 р. передано кафе «Зодіак» (181,7 м.кв.) та магазин « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (с.Білки, 131,1 м.кв.) у статутний капітал ТОВ «Господар-ІК».

На підставі постанови правління № 4 від 21.03.2016 р. передано магазин «Господар» (с.Імстичево, 312,6 м.кв.) у статутний капітал ТОВ «Марина-ІК», а забійний пункт (321,6 м.кв.) у статутний капітал ТОВ «ВІКА-ІК».

У той же час передано й інші об`єкти нерухомості, зокрема, кафе «Затишок» (47 м.кв.) було передано до статутного капіталу ТОВ «Пілот-ІР», ресторан «Зірка» (655, 3 м.кв.) було передано до статутного капіталу ТОВ «Зірка-ІР», а у подальшому передано до ТОВ «Пілот-ІР», магазин «Гастроном» (1126,9 м.кв.) продано за договором купівлі-продажу № 1830 від 07.09.2016 р. та № 1896 від 14.09.2016 р. до ОСОБА_8 .

В клопотанні вказано, що незаконність вказаних протоколів та договорів виявляється у наступному.

Передання та продаж основних фондів Білківського споживчого товариства здійснювалось не на підставі рішень загальних зборів членів (чи уповноважених) споживчого товариства та згоди відповідної облспоживспілки, а на підставі постанов правління споживчого товариства (виконавчого органу, а не вищого органу товариства) або навіть й без таких, що не передбачено ні законодавством України про споживчу кооперацію, ні установчими документами Білківського споживчого товариства.

У кінцевому випадку вказане майно було незаконно привласнено окремими членами Білківського споживчого товариства, а також особами, що не входили до споживчої кооперації.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно:

- кафе « ІНФОРМАЦІЯ_5 », об`єкт нежитлової нерухомості загальною площею 181,7 кв.м., із наявними складовими частинами під літ. А (кафе) та літ. Б (вбиральня), який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 954385421219, зареєстрований за ОСОБА_9 .

В клопотанні вказано, що з метою упередження будь-якого обтяження, перетворення, шляхом укладення угод із відчуження нерухомого майна, а саме:

кафе « ІНФОРМАЦІЯ_5 », об`єкт нежитлової нерухомості загальною площею 181,7 кв.м., із наявними складовими частинами під літ. А (кафе) та літ. Б (вбиральня), який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 954385421219, а також забезпечення дієвості кримінального провадження, є необхідність заборонити відчуження та розпорядження вказаними об`єктами нерухомого майна.

Слідчий зазначає, що на думку органу досудового розслідування накладення арешту на речові права на вказані об`єкти нерухомого майна абсолютно відповідає як загальним правилам застосування заходів забезпечення кримінального провадження, закріпленим у ч. 3ст.132 КПК України, оскільки:

1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення особливо тяжкого злочину, що безумовно може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;

2) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий звертається із даним клопотанням, - так і спеціальним правилам застосування такого виду заходів забезпечення кримінального провадження, як накладення арешту на майно.

Приймаючи до уваги викладене і те, що об`єкт нерухомого майна, а саме: кафе « ІНФОРМАЦІЯ_5 », об`єкт нежитлової нерухомості загальною площею 181,7 кв.м., із наявними складовими частинами під літ. А (кафе) та літ. Б (вбиральня), який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 954385421219, являється предметом злочинного посягання та підпадає під критерії, визначені ст.98 КПК України, а також може підлягати спеціальній конфіскації, тому з метою забезпечення збереження речових доказів та можливої спеціальної конфіскації майна на даний об`єкт нерухомого майна слід накласти арешт, а тому керуючись ст. ст. 40,132, 170-171 КПК України, ст.ст.96-1 та 96-2 Кримінального кодексу України слідчий просить:

накласти арешт,шляхом заборонивідчуження тарозпорядження,на наступнийоб`єкт нерухомогомайна,а саме: кафе « ІНФОРМАЦІЯ_5 »,об`єкт нежитловоїнерухомості загальноюплощею 181,7кв.м.,із наявнимискладовими частинамипід літ.А (кафе)та літ.Б (вбиральня),який розташованийза адресою: АДРЕСА_1 ,реєстраційний номероб`єкта нерухомогомайна 954385421219. Відповідно до п.5 ч.5 ст.173 КПК України виконання ухвали в частині внесення відомостей про арешт майна до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно покласти на реєстратора центру надання адміністративних послуг (ЦНАП) Виконавчого комітету Ужгородської міської ради.

У зв`язку із наявним ризиком укладення удаваних угод із даним нерухомим майном клопотання про арешт майна просить розглянути без виклику власника за ким вони зареєстровані або у кого перебувають у володінні.

Слідчий в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду клопотання повідомлявся належним чином, подав рапорт про розгляд поданого ним клопотання за його відсутності.

Відповідно до ч. 2. ст. 172 клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.

Слідчий суддя вважає, що слідчим не доведено необхідність розгляду клопотання за відсутності власника майна, жодних доказів до клопотання або наведення обґрунтованих підстав в самому клопотанні вважати, що власником майна можуть буди здійснені дії, які призведуть до псування, перетворення, втрати, знищення речових доказів, або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню слідчим не наведено, тому про час і місце розгляду клопотання було повідомлено власника майна стосовно якого подане клопотання.

Особа, щодо майна якої вирішується клопотання в судове засідання не з`явилася. Про час і місце розгляду справи повідомлялася належним чином, так, на її адресу судом надіслано повістку про судовий виклик, копія якої міститься в матеріалах справи. Разом з тим, неприбуття такої у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.

Дослідивши клопотання та додані до нього матеріали, слідчий суддя приходить до наступного висновку.

З матеріалів клопотання встановлено, що слідчою групоювідділу розслідуванняособливо тяжкихзлочинів слідчогоуправління ГУНПв Закарпатськійобласті здійснюєтьсядосудове розслідуваннякримінального правопорушення,передбаченого ч.2 ст.364 КК України, відомості про які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13.07.2016 за №12016070100000584.

13.07.2016 слідчим відділом Іршавського відділення Хустського ВП ГУНП в Закарпатській області розпочато досудове розслідування за фактом зловживання владою та службовим становищем службовими особами Іршавського районного управління юстиції Закарпатської області, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016070100000584.

Підставою для початку досудового розслідування та внесення відповідних відомостей до ЄРДР став рапорт начальника Виноградівського МРВ УСБУ в Закарпатській області ОСОБА_10

13.05.2019 постановою заступника прокурора Закарпатської області досудове розслідування вказаного кримінального правопорушення доручено здійснювати слідчому управлінню ГУНП в Закарпатській області.

Згідно п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України заходом забезпечення кримінального провадження є арешт майна. Відповідно до ч.5 ст. 132 КПК України, під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються.

За змістом ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Відповідно доч.2ст.170КПК Україниарешт майнадопускається зметою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Згідно з ч. 3 ст. 170 КПК України з метою забезпечення збереження речових доказів арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно зі ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність та співмірність обмеження прав власності завданням кримінального провадження.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого, прокурора, який звертається з клопотанням про арешт майна, оскільки у відповідності до п. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Речовими доказами відповідно до ст. 98 КПК України є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Між тим, слідчий, обґрунтовуючи своє клопотання в розумінні вимог ст. 132 КПК України, не наводить у ньому достатніх і належних доказів тих обставин, які є визначальними та необхідними для накладення арешту на майно.

Також не доведено органом досудового розслідування і існування ризиків, визначених у абзаці другому ч. 1 ст. 170 КПК України або достатність підстав вважати, що такі ризики можуть мати місце, як і не обґрунтовано належним чином мету застосування такого заходу забезпечення в даному кримінальному провадженні.

Крім того, матеріали провадження не містять будь-яких відомостей на обґрунтування того, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, завдяки чому може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий звернувся до суду з клопотанням про накладення арешту на дане конкретне майно.

Також слідчий суддя звертає увагу на те, що до клопотання про арешти майна слідчий не долучив жодних доказів та не навів жодних доводів, що дозволяли б слідчому судді встановити розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Згідно з положеннямист. 172 КПК Українислідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першоїстатті 170 цього Кодексу.

При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другоїстатті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другоїстатті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другоїстатті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другоїстатті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Судовим розглядом встановлено, що кримінальне провадження триває понад три роки, на даній стадії досудового слідства, жодній посадовій особі (юридичній особі) не повідомлено про підозру, а слідчим у клопотанні не доведені підстави вважати, що майну, на яке просить накласти арешт, загрожує знищення, чи воно підлягає спеціальній конфіскації, або конфіскації, як виду покарання, або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, або відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, відомості про цивільний позов у кримінальному провадженні відсутні.

Надані слідчим матеріали до клопотання, не підтверджують підстави, мету та не містять відповідного обґрунтування необхідності арешту майна, а також розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

З тексту клопотання вбачається, що воно складається з викладення скороченого змісту фактичних обставин кримінального правопорушення (фабули), встановлених органом досудового розслідування та численних посилань на положення КПК України без належного обґрунтування співвідношення вказаних положень процесуального закону з фактичними обставинами даного кримінального провадження.

При цьому, обов`язок доведення необхідності арешту покладається на слідчого, який звернувся з клопотанням про арешт майна.

З урахуванням вищевикладеного, слідчий суддя прийшов до висновку про те, що відсутні завдання арешту майна, так як не має підстав вважати, що земельна ділянка будепошкоджуватися, псуватися, знищуватися, перетворюватися або відчужуватись.

Щодо твердження слідчого, про те, що арешт майна слід накласти з метою упередження будь-якого обтяження, перетворення, шляхом укладення угод із відчуження нерухомого майна, а саме: кафе « ІНФОРМАЦІЯ_5 », об`єкт нежитлової нерухомості загальною площею 181,7 кв.м., із наявними складовими частинами під літ. А (кафе) та літ. Б (вбиральня), який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 954385421219, слідчий суддя вважає за необхідне вказати на те, що згідно Інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 10.10.2019 р., власником вказаного об`єкту нерухомості , а саме вказаної будівлі є ОСОБА_9 , відповідно до договору купівлі продажу від 26.06.2017 року. З вказаного часу будь яких дій щодо переоформлення права власності чи відчуження щодо вказаного об`єкту нерухомості вчинено не було.

Крім того, як вбачається з клопотання та доданих до нього матеріалів, слідчим не надано доказів того, що в даному кримінальному провадженні заявлено або подано цивільний позов. Що ж стосується ухвали про забезпечення позову від 29.09.2019 року в справі №301/1982/15-ц, то відповідно до її резулятивної частини накладено заборону на вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо Білківського споживчого товариства. При цьому відомостей стосовно заборони вчинення будь-яких дій стосовно нерухомого майна в ухвалі відсутні.

Згідно диспозиції ч. 2 ст. 364 КК України кримінальна відповідальність, передбачена за зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, що спричинило тяжкі наслідки.

Разом з тим, в клопотанні відсутнє обґрунтування правових підстав для арешту вказаного нерухомого майна, чи таке відповідає і критеріям речових доказів, визначених у ст.98 КПК України, відсутня розумність і співрозмірність обмеження права власності фізичних осіб, не вказано чи мають відношення до даного кримінального провадження тим особи які володіють таким майном, не вказується чим доводиться неправомірність отримання такого майна особами. Крім того, на час звернення з клопотанням про накладення арешту відсутні будь-які відомості про статус вказаного нерухомого майна, а саме, чи визнано речовим доказом, чи підтверджує вказане майно що-небудь, стосовно зловживання владою та службовим становищем.

Таким чином, ні з клопотання ні з матеріалів, які обґрунтовують клопотання, в порушення вимог п. 1 ч. 2 ст. 171 КПК України не вбачається підстав, у зв`язку з якими потрібно здійснити арешт вказаного майна.

Окрім того у клопотанні відсутні докази наявності достатніх підстав чи розумних підозр вважати, що майно на яке слідчий просить накласти арешт є доказом злочину і відповідає критеріям зазначеним у статті 98 КПК України.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора.

В силуст. 41 Конституції України, ст. 1 протоколу № 1 доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободкожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, ніж на користь суспільства і на умовах, передбачених Законом або загальними принципами міжнародного права.

Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції гарантує право на вільне володіння своїм майном, яке звичайно називається правом на власність.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі АГОСІ проти Об`єднаного Королівства). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

Відповідно до ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження визначено захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Статтями7,16 КПК Українивстановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Відповідно до ст.29 Загальної декларації прав людини, "кожна людина, здійснюючи свої права і свободи, повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання й поваги прав і свобод інших та з метою задоволення справедливих вимог моралі, громадського порядку та загального добробуту в демократичному суспільстві". Мета, підстави і межі здійснення прав людини конкретизуються також у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, в Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права, а також в Європейській Конвенції про захист прав особи й основних свобод. Конституція України також передбачає межі здійснення громадянами своїх прав. Так, згідно зі ст. 64, конституційні права і свободи людини та громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень можуть встановлюватися в умовах воєнного або надзвичайного стану. Аналіз зазначеної статті дозволяє зробити висновок про те, що закріплені в ній критерії (підстави) правомірного обмеження прав і свобод людини та громадянина базуються на принципі співвідношення публічних і приватних інтересів.

Вимога щодо забезпечення балансу між приватним та публічним інтересом слідує власне зі структури статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, вживаючи будь-яких заходів, у тому числі заходів з позбавлення особи її майна, держава повинна подбати про забезпечення при цьому відповідного пропорційного співвідношення між засобами, які застосовуються для цього, і метою, що ставиться. Отже, у кожній справі, в якій зазначається про порушення цієї статті, Суд повинен з`ясувати, внаслідок чого саме відповідна особа була змушена нести непропорційний і надмірний тягар. Як при втручанні у право мирного володіння майном, так і при утриманні від застосування заходів, необхідно забезпечити справедливий баланс між вимогами загальних інтересів суспільства та необхідністю захисту основних прав відповідної особи. Вимога щодо забезпечення такого балансу випливає зі структури статті 1 Першого Протоколу, якщо розглядати її в цілому. Зокрема, вживаючи будь-яких заходів, у тому числі й заходів з позбавлення особи її майна, держава повинна дбати про забезпечення при цьому відповідного пропорційного співвідношення між засобами, які застосовуються для цього, і метою, що ставиться.

Відповідно до пунктів 69,73 рішення Європейського суду з прав людини від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції" (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються щодо обмеження права власності та метою, яку прагнуть досягти органи досудового розслідування.

На теперішній час слідчим не доведено, що в застосуванні цього заходу є необхідність, і що потреби досудового розслідування у даному кримінальному провадженні, виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, як арешт зазначеного нерухомого майна.

Відтак, доводи слідчого щодо необхідності накладення арешту, оскільки існує обґрунтована підозра щодо вчинення особливо тяжкого злочину, що безумовно може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження є необґрунтовані. Слідчим не наведено достатніх підстав вважати, що майно, на яке він просить накласти арешт, є предметом злочину, не надано слідчому судді відповідних доводів щодо мети застосування такого виду забезпечення кримінального провадження як арешт майна, а також не вказано виконання яких саме завдань планує досягти слідчий при застосуванні такого виду заходів забезпечення кримінального провадження, як накладення арешту на майно.

Беручи до уваги вищевикладене,оцінюючирозумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, наслідки арешту майна для третіх осіб, обґрунтованість необхідності обмеження у праві власності нерухомим майном, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання слідчого є необґрунтованимта таким що не підлягає задоволенню.

З урахуванням наведеного слідчий суддяприходить до переконання, що у задоволенні внесеного клопотання слідчого про арешт майна слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 7, 132, 98, 167, 170-173 КПК України, слідчий суддя,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволені клопотання слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління ГУНП в Закарпатській області капітана поліції ОСОБА_3 , у кримінальному провадженні відомості про які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13.07.2016 за №12016070100000584 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, погоджене прокурором про арешт майна відмовити.

Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_1