Рішення

від 17.10.2019 по справі 400/1693/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2019 р. Справа № 400/1693/19 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом:Державного підприємства Миколаївський авіаремонтний завод НАРП , вул. Знаменська, 4, м. Миколаїв, 54037 до відповідача:Офісу великих платників податків ДФС, вул. Дегтярівська, 11-Г, м. Київ 119, 04119 про:визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15.03.2019 року №0001394906, №0001404906, ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство Миколаївський авіаремонтний завод НАРП (далі - позивач, ДП МАЗ НАРП ) звернулось до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Офісу великих платників податків ДФС (далі - відповідач, Офіс ВПП ДФС) від 15.03.2019 року № 0001394906 та № 0001404906.

Ухвалою від 10.06.2019 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 17.10.2019 року суд закрив підготовче провадження та перейшов до розгляду справи по суті.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що усі господарські операції між ним та його контрагентами мали реальний характер, що жодним чином не оспорювано Актом перевірки. Чинне законодавство не ставить умови виникнення бюджетного відшкодування податку на додану вартість у залежність від стану податкового обліку контрагентів позивача, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань. Під час перевірки позивачем надано усі первинні, які підтверджують реальність господарських операцій позивача з його контрагентами-постачальниками. Податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідач надав відзив на позов, в якому просить суд в задоволенні позову відмовити. В своєму відзиві зазначає, що факт наявності у позивача податкової накладної та інших облікових документів, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах. Для податкового обліку значення має сам факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум податкового кредиту. Наявність у контрагента позивача реальної можливості здійснити поставку товарів (послуг) та реальність його витрат у зв`язку з придбанням товарів (послуг), які були в подальшому поставлені позивачу - є безпосередньо пов`язаними з правом формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за період, що перевірявся контролюючим органом. Контрагенти позивача не мають матеріально-технічних умов (виробничих і складських приміщень, кваліфікованого персоналу, устаткування тощо) для постачання позивачу товару і за ланцюгом постачальників до них не надходив той товар, який в наступному постачався позивачу.

У відповіді на відзив позивач наголошує на тому, що його твердження про єдину підставу для формування податкового кредиту - складання та реєстрація податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних - ґрунтується на нормах чинного законодавства. Висновок відповідача щодо непідтвердження реальності здійснення господарських відносин між позивачем та його контрагентами зроблено на підставі аналізу податкової звітності контрагентів-постачальників по ланцюгу постачання. При цьому відповідачем не враховано принцип індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування. Під час перевірки відповідачу було надано усі первинні документи, які підтверджують реальність господарських операцій, зазначені документи описані в Акті перевірки, жодних зауважень щодо їх дійсності в Акті не наведено.

Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

З`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

У період з 23.01.2019 року по 12.02.2019 року посадовими особами Офісу ВПП ДФС проведено документальну позапланову виїзну перевірку ДП МАЗ НАРП з питань законності декларування від`ємного значення податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн., в декларації з податку на додану вартість за листопад 2018 року.

За результатами перевірки складено Акт від 18.02.2019 року № 11/28-10-49-06/09794409 (далі - Акт перевірки), висновками якого зафіксовано порушення позивачем, зокрема, абз. а п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, абз. а , б , в п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого завищено: суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку (рядок 20.2.1) податкової декларації за листопад 2018 року на суму 2157393,00 грн.; суму від`ємного значення за листопад 2018 року, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21) на суму 132420,00 грн.

На підставі Акту перевірки Офіс ВПП ДФС оформлено та направлено позивачу податкові повідомлення-рішення від 15.03.2019 року:

- № 000139490600004611401, яким ДП МАЗ НАРП зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 2157393,00 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1078696,50 грн.;

- № 0001404906, яким до ДП МАЗ НАРП застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 132420,00 грн.

Не погоджуючись з зазначеним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:

ДП МАЗ НАРП зареєстровано як юридична особа 12.06.2002 року та перебуває на податковому обліку в органах ДФС з15.08.2002 року. Основний вид діяльності згідно з КВЕД - 30.30 Виробництво повітряних і космічних літальних апаратів, супутнього устаткування.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі - Закон України № 996) передбачено, що первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію. При цьому, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Статтею 9 Закону України № 996 визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операції є первині документи.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, якщо вона спричинила реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до п. 44.2 ст. 44 ПК України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

На підставі пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку).

Порядок формування податкового кредиту визначений ст. 198 ПК України.

Відповідно до п. 198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Пунктом 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11. ст. 201 цього Кодексу.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений Податковим Кодексом термін.

У відповідності до п. 201.7 ст. 207 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст.201 ПК України визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При цьому, податкова накладна, та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Тобто, як вбачається з викладеного, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання у власній господарській діяльності.

Водночас, суд зазначає, що нормами ПК України визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється на підставі податкової накладної, яка сама по собі є підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ. При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Позивачем надано усі необхідні первинні документи в підтвердження реальності господарських операцій з його контрагентами-постачальниками: ПП Барклейс (код ЄДРПОУ 24925984), ТОВ Спероу України (код ЄДРПОУ 37689326), ТОВ Бізнес-Гармонія (код ЄДРПОУ 34272532), ТОВ Радіоаптека (код ЄДРПОУ 34431458), ТОВ Промелектроніка (код ЄДРПОУ 24510970), ТОВ Авіа-Комплект (код ЄДРПОУ 32431152), ТОВ ВО Укрспецкомплект (код ЄДРПОУ 37366256), ТОВ Профі-Ойл (код ЄДРПОУ 36589585), ТОВ НВП Спецсервіс (код ЄДРПОУ 38674939), ТОВ Сокіл-Енергія (код ЄДРПОУ 38740131), ТОВ Авиатехкомплект (код ЄДРПОУ 31800911), ТОВ Імпера Груп (код ЄДРПОУ 38677154), ТОВ Авіасервіс-Київ (код ЄДРПОУ 32596934).

Крім того, всі податкові накладні складені і зареєстровані після 01.07.2017 року, отже відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України суми податку на додану вартість, які відносились позивачем до податкового кредиту в листопаді 2018 року, не потребують будь-якого іншого додаткового підтвердження з його боку.

Що стосується посилання у Акті перевірки на відсутність у контрагентів позивача основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, необхідної кількості управлінського та технічного персоналу, а також на те, що контрагенти-постачальники попередньо не купували такі ТМЦ, суд зазначає наступне:

Податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб. Позивач не має та не може мати вплив на дотримання постачальниками вимог податкового та іншого законодавства або на стан їх бухгалтерського та податкового обліку. Допущені контрагентами порушення тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб, проте вказані обставини не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру своїх витрат та податкового кредиту.

Аналогічна позиція міститься у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 року у справі № 802/1155/17-а та від 29.01.2019 року у справі №823/453/13-а.

Діючим законодавством встановлений принцип не втручання в господарську діяльність інших господарюючих суб`єктів. Будь-яке втручання можливо не інакше, як у випадках та на підставах, прямо передбачених законом.

Крім того, ст. 61 Конституції України закріплено індивідуальний характер юридичної відповідальності. Тобто, законодавство не передбачає відповідальності платника податків за дії інших платників, в тому числі підприємств, установ, підприємств, організацій, з якими платник мав господарські стосунки. Позивач відповідає лише за господарські операції, безпосереднім учасником яких він є, і не може бути притягнений до відповідальності за порушення, які ним не було вчинено.

Згідно із практикою Європейського Суду з прав людини, яка, на підставі ст. 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини від 23.02.2006 року № 3477-IV, повинна застосуватися як джерело права, платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником своїх зобов`язань (рішення від 22.01.2009 року по справі Булвес АД проти Болгарії ,). На думку суду, таки вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного Інтересу та вимогами захисту права власності.

Висновок про недопустимість покладення тягаря негативних наслідків від встановлення протиправності дій контрагента платника податків Європейський суд з прав людини також зробив 09.01.2007 року у рішенні Інтерсплав проти України та у рішенні від 18.03.2010 р. по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії . При цьому у п. 23 вказаного рішення Європейський суд з прав людини наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Втім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника ( Бізнес Сепорт Сентре ) це не мало б.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко констатує правило індивідуальної відповідальності платника податків та наголошує, що добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через будь-які негаразди із його контрагентом.

За таких обставин, за чинними нормами права будь-яка відповідальність, у тому числі цивільна, податкова, фінансова носить індивідуальний характер і стосується лише винної особи, через що на позивача не може бути покладено відповідальність за невиконання або неналежне виконання контрагентами обов`язків зі своєчасності, правильності ведення бухгалтерського і податкового обліку та звітності.

Водночас, нормами податкового законодавства визначено, що формування складу валових витрат та нарахування податкового кредиту здійснюються на підставі відповідного первинного документу та податкової накладної, яка сама по собі є підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Єдиною підставою для настання відповідальності платника податку, є неможливість підтвердження сум податку, включеного до складу податкового кредиту, податковими накладними, проте, відповідні податкові накладні були зареєстровані на користь позивача в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Крім того, необхідно зазначити, що ні в Акті перевірки, ні у відзиві на позовну заяву відповідачем не зазначено, якими доказами підтверджується інформація про відсутність у контрагентів позивача основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, необхідної кількості управлінського та технічного персоналу. Акт перевірки не містить інформації про проведення перевірок або зустрічних звірок контрагентів-постачальників позивача.

За таких обставин, інформація про контрагентів-постачальників позивача сформована без дослідження первинних документів податкового обліку, а отже не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 31.05.2019 року у справі № 812/1787/17.

Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не довів правомірності оскаржуваних рішень, натомість позивачем надано усіх необхідних доказів в підтвердження обґрунтованості його позовних вимог, що є підставою для задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 2, 19, 77, 139, 241 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Державного підприємства Миколаївський авіаремонтний завод НАРП (вул. Знаменська, 4, м. Миколаїв, 54037, код ЄДРПОУ 09794409) до Офісу великих платників податків ДФС (вул. Дегтярівська, 11-г, м. Київ 119, 04119, код ЄДРПОУ 39440996) - задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.03.2019 року № 0001394906.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.03.2019 року № 0001404906.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків ДФС (вул. Дегтярівська, 11-г, м. Київ 119, 04119, код ЄДРПОУ 39440996) на користь Державного підприємства Миколаївський авіаремонтний завод НАРП (вул. Знаменська, 4, м. Миколаїв, 54037, код ЄДРПОУ 09794409) судові витрати в сумі 19210,00 грн. (дев`ятнадцять тисяч двісті десять гривень 00 коп.).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 17.10.2019 року.

Суддя О.В. Малих