Рішення

від 03.10.2019 по справі 640/20526/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 жовтня 2019 року № 640/20526/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Шевченко Н.М.,

за участі секретаря судового засідання - Поліщук О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін адміністративну справу за позовом Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві до СВК Молочна країна , Товариства з обмеженою відповідальністю Молочні продукти 2002 про визнання недійсним правочину,

за участі учасників справи:

представника позивача - Литвиненка С.С.,

представника відповідача 2 - Янка М.О., Кондратюка В.В.

У С Т А Н О В И В:

Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту - позивач, ГУ ДФС у місті Києві) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до СВК Молочна країна (далі по тексту - відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю Молочні продукти 2002 (далі по тексту - відповідач 2, ТОВ Молочні продукти 2002 ), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд визнати недійсним договір №1007-М від 10.08.2016, укладений між СВК Молочна країна та Товариством з обмеженою відповідальністю Молочні продукти 2002 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про те, що вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 09.08.2018 у кримінальній справі №199/5543/18 директора СВК Молочна країна ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України, внаслідок чого діяльність вказаного суб`єкта господарювання носить фіктивний характер, що є підставою для визнання господарського договору недійсним.

У судовому засіданні представник позивача Литвиненко С. С . підтримав заявлений позов і просив задовольнити його у повному обсязі.

Представник відповідача 1 у судові засідання не з`явився, відзиву на адміністративний позов не надав.

Представники відповідача 2 у судовому засіданні заперечували проти задоволення позову, крім того, в матеріалах справи наявний відзив, в якому відповідач 2 просить суд відмовити у задоволенні позову, в обґрунтування якого зазначає, що укладений між відповідачами правочин не суперечить Цивільному кодексу України та спрямований на настання реальних наслідків.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд зазначає наступне.

Як убачається з матеріалів справи 10.08.2016 між ТОВ Молочні продукти 2002 та СВК Молочна країна укладено договір №1007-М про поставку останнім молочної сировини (молоко коров`яче, сире, незбиране, яке піддавалося попередній фізичній обробці).

У подальшому, СВК Молочна країна виписано на користь ТОВ Молочні продукти 2002 податкові накладні від 25.08.2016 №1/2, від 21.08.2016 №1/2, від 18.08.2016 №2/2, від 14.08.2016 №4/2 на загальну суму 555 168,66 грн.

Підставою для звернення до суду контролюючого органу, став вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 09.08.2018 у кримінальній справі №199/5543/18, яким директора СВК Молочна країна ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (ПК України).

Згідно з підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи, зокрема, мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Частиною 1 ст. 202 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України встановлено:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

5. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правові наслідки нечинного правочину передбачені статтею 216 ЦК України:

1. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

2. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Тобто, у разі укладення нечинного правочину, діючим законодавством не передбачено стягнення коштів в дохід держави, а лише сторони повертаються у початковий стан (застосовується реституція).

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18.11.2014 та в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , а саме судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (пункт 4). Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред`являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним (пункт 5).

Щодо визнання недійсним правочину, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частини 3 цієї статті якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто, оспорюванні правочини можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи або прокурора, та лише після встановлення недійсності правочину застосовуються правові наслідки недійсного правочину, які передбачені статтею 228 ЦК України та ст. 208 ГК України.

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства передбачені частиною 3 статті 228, а саме: у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Аналогічні приписи містяться в частині 1 статті 208 ГК України, - якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов`язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

При цьому, застосовуючи правові наслідки визначені статтею 208 ГК України, необхідно керуватись приписами статті 207 цього кодексу, яка встановлює порядок визнання господарського зобов`язання недійсним, а саме: господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Тобто, як вже зазначалось, нікчемний правочин є таким в силу закону ( ч. 2 ст. 203, ч. 2 ст. 215, ЦК України) та правові наслідки застосовуються за загальним правилом відповідно до статті 216 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України). Тобто, правові наслідки, передбачені ч. 3 ст. 228 ЦК України та ч. 1 ст. 208 ГК України можуть бути застосовані лише після визнання судом такого правочину недійсним.

Аналіз вказаного в сукупності дає суду підстави дійти висновку, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Тобто, саме на момент вчинення правочину стороною (сторонами) мають бути дотримані вимоги ч. 1 -3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Звертаючись до суду із даним позовом, податковий орган, як на підставу для визнання правочину, укладеного між ТОВ Молочні продукти 2002 та СВК Молочна країна , недійсним, посилається на наявність вироку Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 09.08.2018 у кримінальній справі №199/5543/18 та податкові накладні від 25.08.2016 №1/2, від 21.08.2016 №1/2, від 18.08.2016 №2/2, від 14.08.2016 №4/2.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 09.08.2018 у кримінальній справі №199/5543/18, копія якого наявна у справі, затверджено угоду про визнання винуватості від 08.08.2018 та визнано винуватим ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України.

Проте, даний вирок не стосується обставин укладення правочинів між ТОВ Молочні продукти 2002 та СВК Молочна країна , оскільки такі обставини не досліджувались під час розгляду справи по обвинуваченню винних у вчиненні кримінального правопорушення. Тому вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 09.08.2018 у кримінальній справі №199/5543/18 не є належним доказом недійсності правочину, оскільки не доведено причетність до укладення (оформлення) правочинів з ТОВ Молочні продукти 2002 , обвинуваченої за вироком особи.

З матеріалів справи убачається, що в діях ТОВ Молочні продукти 2002 , відсутній умисел під час укладення договору без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об`єкту оподаткування або несплати податків.

Слід зауважити, що матеріали справи містять первинну документацію та докази економічної доцільності реалізації молочних продуктів як наслідок виконання договірних відносин (а.с. 53-60, 65, 81-110), які стороною позивача не досліджувались, аналізу не піддавались.

При цьому, як зазначило ТОВ Молочні продукти 2002 в судовому засіданні, підприємство існує з 2002 року по теперішній час, до подання цього позову податковий орган не мав жодних претензій щодо їх діяльності, дана обставина не була заперечена стороною позивача.

Разом з тим суд зауважує, що розгляд даної справи здійснено в межах заявлених позовних вимог та відповідно на підставі встановлених обставин у справі. Встановлені обставини не впливають на вирішення питання щодо правильності формування податкових зобов`язань та податкового кредиту або витрат та доходів, які потребують окремого дослідження.

Судове рішення має бути законним і обґрунтованим. Зокрема, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду справи, з урахуванням вимог статей 73, 74, 75 Кодексу адміністративного судочинства України щодо належності, допустимості та достовірності доказів або обставин, які не підлягають доказуванню, та висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними.

Судове рішення не може бути побудоване на припущеннях.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, суд дійшов висновку про відсутність належних доказів, які б підтверджували укладення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, та які б свідчили про його нікчемність, а тому позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими, та такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до положень ст. 19 Конституції України, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Керуючись статтями 241-247, 250, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (вул. Шолуденка, 38/19, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ 39439980) до СВК Молочна країна (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Галицька, 67, каб. 605, код ЄДРПОУ 39524473), Товариства з обмеженою відповідальністю Молочні продукти 2002 (вул. Народного Ополчення, 1, кім. 504, м. Київ, 03151, код ЄДРПОУ 31921687) про визнання недійсним правочину відмовити .

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя Н.М. Шевченко

Повний текст рішення складено 16.10.2019.