Постанова

від 16.10.2019 по справі 813/1092/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2019 рокуЛьвів№857/6731/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Матковської З.М.,

суддів: Бруновської Н.В., Улицького В.З.,

при секретарі судового засідання: Мельничук Б.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2018 року у справі №813/1092/18 (головуючий суддя у суді першої інстанції Сподарик Н.І.) за адміністративним позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Свєнціцького-16 до Міністерства культури України треті особи Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації, ОСОБА_1 про визнання протиправним і скасування наказу,-

В С Т А Н О В И В:

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Свєнціцького-16 звернулось до суду із позовом до Міністерства культури України про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства культури України від 20.02.2018 року №150 Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» (включаючи відповідні додатки) в частині занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення об`єкта в Львівській області - будинку, за адресою: м.Львів, вул.І.Свєнціцького, 16 (вид об`єкта: архітектури).

Ухвалою суду від 02.04.2018 року відкрито загальне позовне провадження, залучено до участі у справі третіх осіб, призначено підготовче засідання та залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради і Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації.

28.03.2019 року ОСОБА_1 залучено до участі у справі № 813/1092/18 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача протокольною ухвалою суду.

Третьою особою ОСОБА_1 подана апеляційна скарга на ухвалу суду від 02.04.2019р. про відкриття провадження у справі. Вважає, що оскаржуваний наказ міністерства культури України від 20.02.2018 року №150 Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України є нормативно - правовим актом, владні повноваження відповідача Міністерства культури України поширюються на всю територію України, тому відповідно до норм ч.1 ст. 27 КАС України, даний спір підлягає розгляду Окружним адміністративним судом м. Києва. З урахуванням наведеного просить ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 02.04.2019 р. про відкриття провадження у справі № 813/1092/18 скасувати та направити справу для розгляду за встановленою підсудністю до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Відповідачем, Міністерством культури України поданий відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначає, що за своїм змістом наказ Міністерства культури України від 20.02.2018 року №150 Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України не зачіпає прав, свобод і законних інтересів громадян, не має міжвідомчого характеру та не містить норм права, цей наказ не є нормативно-правовим актом, являється документом інформаційного характеру та не підлягає державній реєстрації.

Також зазначає, що Міністерством юстиції України з 26 по 30 березня 2018 року проведено щомісячну безвиїзну та щомісячну виїзну перевірки Міністерства культури України щодо додержання законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів за лютий 201 8 року. Під час проведення перевірки щодо додержання законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів Міністерством культури України здійснено перевірку 82 наказів (№ № 92 - 173), виданих суб`єктом нормотворення з 01 лютого 2018 року по 28 лютого 2018 року, за результатами якої нормативно-правових актів, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер і підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України, не виявлено. За результатами зазначених перевірок порушень вимог законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів не виявлено.

Крім цього вважає, що апелянт пропустила строк на апеляційне оскарження, оскільки 28.03.2019 року ОСОБА_1 залучено до участі у справі №813/1092/18 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, а згодом до суду було подано пояснення третьої особи - ОСОБА_1 від 12.04.2019 року за підписом її представника - адвоката Матушек В. В., який відповідно до Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність представляє інтереси ОСОБА_1 , натомість апеляційна скарга подана лише 14.06.2019 р. З урахуванням наведеного просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а судове рішення (ухвалу) Львівського окружного адміністративного суду від 02.04.2018 року про відкриття загального позовного провадження у справі № 813/1092/18 - без змін.

Сторони в судове засідання не прибули, хоча належним чином були повілмоленні про лату судового засідання. Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

У статті 4 КАС України наведено визначення понять. У цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні, зокрема нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Для нормативних правових актів характерні такі ознаки: вони завжди містять хоча б одну норму права; приймаються лише правотворчими суб`єктами - у межах їх компетенції.

Суб`єктами прийняття нормативних актів є народ, органи державної влади, територіальні громади, органи місцевого самоврядування, органи автономних утворень, можуть бути - громадські організації, підприємства і інші інституції, передбачені законодавством; створюються з дотриманням певної законодавчо визначеної особливої правотворчої процедури, стадіями якої є розроблення, розгляд та обговорення проектів, ухвалення нормативних актів, їх офіційне опублікування і введення в дію; ухвалюються суб`єктами правотворчості у формах, визначених законодавством для відповідного акта (так, Верховна Рада України, зокрема, приймає закони, Президент України - укази, Кабінет Міністрів України - постанови).

Нормативно-правові акти як офіційні письмові документи створюються відповідно до усталених вимог. Зокрема, це вимоги щодо реквізитів, до яких належать, зокрема: назва акта (загальна та індивідуальна), вказівка на суб`єкта прийняття, предмет регулювання, дата і місце його прийняття, підпис відповідальної посадової особи. Також це вимоги щодо структури нормативно-правового акта, що залежить від його особливостей, виду.

Основні елементи: преамбула - вступна частина акта, яка не містить норм права та у якій наводиться обґрунтування закону, визначаються його мета, завдання, а іноді проголошуються світоглядні положення; статті або пункти - містять первинні елементи нормативно-правового акта - нормативні приписи (розпорядження). У свою чергу, статті можуть поділятися на частини (часто вони позначаються цифрами; якщо не позначені, то частиною є окремий абзац), частини - на абзаци, пункти, підпункти. Статтю акта, її частини прийнято скорочено позначати так: статтю - ст. , частини статей - ч. , пункт - п. тощо. Статті, пункти в нормативних актах мають наскрізну нумерацію; глави - можуть виділятися у великих за обсягом актах; розділи - об`єднують глави у великих за обсягом актах (може бути і навпаки - статті, пункти об`єднані в розділи, а вони - у глави); частини - найбільші підрозділи акта, присутні, як правило, у кодексах (загальна та особлива частини).

Нормативні правові акти підлягають обов`язковій державній реєстрації та обліку. Так, нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, що стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер, реєструються в Міністерстві юстиції України. В Україні створено Єдиний державний реєстр нормативних актів.

Обов`язковість державної реєстрації нормативно-правових актів передбачена Указом Президента України від 03.10.92 № 493 Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади (із змінами), постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.92 № 731 Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади .

Згідно із пунктами 2, 3 вказаної Постанови № 731, державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи чи законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. На державну реєстрацію подаються нормативно-правові акти, прийняті уповноваженими на це суб`єктами нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, що містять норми права, мають не персоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування.

Разом з тим, відповідно до пункту 3.4 наказу Міністерства юстиції України від 12.04.2005 № 34/5 Про вдосконалення порядку державної реєстрації нормативно-правових актів у Міністерстві юстиції України та скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів , зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 12 квітня 2005 року за № 381/10661 на державну реєстрацію не подаються акти: персонального характеру (про склад комісій, призначення на посаду і звільнення з неї, заохочення працівників тощо); дія яких вичерпується одноразовим застосуванням, крім актів про затвердження положень, інструкцій та інших актів, що містять правові норми, а також тимчасові, строк дії яких вичерпано; оперативного, організаційно-розпорядчого характеру (разові доручення) та інші, які не мають нормативного характеру, зокрема ті, які містять лише індивідуально-конкретні приписи; якими доводяться до відома підприємств, установ і організацій рішення органів вищого рівня; спрямовані на організацію виконання рішень вищестоящих органів і власних рішень міністерств, інших органів виконавчої влади, що не мають нових правових норм; рекомендаційного, роз`яснювального та інформаційного характеру (методичні рекомендації, роз`яснення, у тому числі податкові, тощо), нормативно- технічні документи (національні та регіональні стандарти, технічні умови, будівельні норми і правила, тарифно-кваліфікаційні довідники, кодекси усталеної практики, форми звітності, у тому числі щодо державних статистичних спостережень, адміністративних даних та інші).

Оскаржуваний наказ Міністерства культури України від 20.02.2018 року №150 Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за своє суттю є документом інформаційного характеру, який лише визначає перелік об`єктів культурної спадщини, тобто не зачіпає прав, свобод і законних інтересів громадян, не має міжвідомчого характеру та не містить норм права.

Отже, наведене вище свідчить про те, що цей наказ не є нормативно-правовим актом, а являється документом інформаційного характеру та не підлягає державній реєстрації.

Відповідно до частини 1 статті 27 КАС України, адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України чи іншого суб`єкта владних повноважень, повноваження якого поширюються на всю територію України, крім випадків, визначених цим Кодексом, адміністративні справи з приводу оскарження рішень Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель та рішень у сфері державної допомоги суб`єктам господарювання, адміністративні справи за позовом Антимонопольного комітету України у сфері державної допомоги суб`єктам господарювання, адміністративні справи, відповідачем у яких є дипломатичне представництво чи консульська установа України, їх посадова чи службова особа, а також адміністративні справи про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, про заборону (примусовий розпуск, ліквідацію) політичної партії вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

З урахуванням наведених вище висновків суду апеляційної інстанції щодо відсутності ознак нормативно - правового акту у оскарженого позивачем наказу, відповідно відсутні підстави передбачені ч. 1 ст. 27 КАС України щодо виключної підсудності даної справи Окружному адміністративному суду м. Києва

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування ухвали суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2018 року у справі №813/1092/18 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення, у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя З. М. Матковська судді Н. В. Бруновська В. З. Улицький Повний текст постанови складено 18.10.2019р.