Постанова

від 17.10.2019 по справі 379/327/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

17 жовтня 2019 року

м. Київ

справа №379/327/18

провадження №61-5792св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Таращанського районного суду Київської області від 02 серпня 2018 року у складі судді Зінкіна В. І. та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року у складі колегії суддів Музичко С. Г., Болотова Є. В., Лапчевської О. Ф.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просив визнати недійсним договір оренди землі №1 від 22 лютого 2018 року та договір оренди землі №2 від 22 лютого 2018 року, укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Позов мотивовано тим, що 20 лютого 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договори оренди належних останній земельних ділянок, площею 1,9816 га та площею 1,9906 га, що знаходяться на території Лісовицької сільської ради Таращанського району Київської області терміном на 10 років зі сплатою орендної плати в розмірі, встановленому договором. Вказані договори оренди землі зареєстровані в управлінні Держкомзему в Таращанському районі Київської області 29 грудня 2012 року, отже термін дії договору має закінчитися 29 грудня 2022 року.

У лютому 2018 року ОСОБА_2 повідомила позивача, що уклала договори оренди щодо зазначених земельних ділянок з іншим орендарем.

Так, 28 лютого 2018 року реєстратором КП Пріоритет Бартко Т. М. у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були зареєстровані договори оренди № 1 від 22 лютого 2018 року та № 2 від 22 лютого 2018 року, укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 строком на 25 років.

Отже, при укладанні оспорюваних договорів був відсутній сам предмет договору: земельні ділянки, оскільки щодо них на момент укладення оспорюваних договорів діяли договори оренди земельних ділянок від 20 лютого 2012 року, які є чинними на даний момент та на підставі яких позивач продовжує користуватись земельними ділянками.

При цьому, між позивачем та ОСОБА_2 не укладалися будь-які додаткові угоди щодо розірвання чи припинення існуючих договорів.

На підставі наведеного, позивач просив визнати недійсним договори оренди землі № 1 та № 2 від 22 лютого 2018 року, укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 02 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір оренди землі № 1, укладений 22 лютого 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо земельної ділянки, площею 1,9906 га, розташованої на території Лісовицької сільської ради Таращанського району Київської області.

Визнано недійсним договір оренди землі № 2, укладений 22 лютого 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо земельної ділянки, площею 1,9816 га, розташованої на території Лісовицької сільської ради Таращанського району Київської області.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що договори оренди землі №1 та №2, укладені між відповідачами 22 лютого 2018 року під час дії попередніх договорів оренди земельних ділянок, строк дії яких не закінчився і які не розірвано у встановленому порядку, що є підставою для визнання вказаних договорів недійсними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення і закрити провадження у справі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що договори оренди земельних ділянок від 20 грудня 2012 року, укладені з позивачем є недійсними, оскільки стороною даних договорів є фізична особа-підприємець, що суперечить статті 5 Закону України Про оренду землі . Отже позовні вимоги позивача не підлягали задоволенню, оскільки він, як фізична особа-підприємець уклав договори оренди землі, які суперечили вимогам статей 203, 215 ЦК України, та були недійсними з моменту їх укладення. Крім того, зазначені договори не зареєстровані у поземельній книзі та у книгах реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі, які велися у паперовому вигляді. Постанова Кабінету Міністрів України від 20 липня 2011 року №791, якою запроваджено електронний обіг документів між територіальними органами земельних ресурсів та ДП Центр державного земельного кадастру при проведенні державної реєстрації земель, на момент укладення вказаних договорів втратила чинність. Вказана постанова не припиняла обов`язку ведення поземельної книги територіальними органами земельних ресурсів та реєстрації у ній договорів оренди. Державного реєстру земель, станом на час реєстрації договорів оренди земельних ділянок від 20 грудня 2012 року, не існувало, а тому їх реєстрація не була здійснена.

Заявник посилається на те, що укладені з позивачем договори земельних ділянок не пройшли належної державної реєстрації, передбаченої діючим законодавством, а отже вони є нікчемними правочинами, тому власник земельних ділянок мав право укладати договори з іншим орендарем.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, ОСОБА_1 , заперечує проти доводів відповідача та просить залишити ухвалені у справі рішення судів попередніх інстанцій без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 1,9816 га та земельної ділянки площею 1,9906 га, що знаходяться на території Лісовицької сільської ради Таращанського району Київської області.

20 грудня 2012 року між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 укладено договори оренди вказаних земельних ділянок від 20 грудня 2012 року, відповідно до яких останній прийняв у строкове платне користування земельні ділянки терміном на 10 років зі сплатою орендної плати в розмірі, встановленому договором.

Вказані договори зареєстровані в управлінні Держкомзему в Таращанському районі Київської області 29 грудня 2012 року, отже термін дії договорів має закінчитися 29 грудня 2022 року.

22 лютого 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договори оренди тих же земельних ділянок строком на 25 років , які зареєстровані 28 лютого 2018 року державним реєстратором комунального підприємства ПРІОРІТЕТ Бартко Т. М. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Аналіз зазначеної норми закону дозволяє зробити висновок, що наявність укладеного в установленому порядку договору оренди земельної ділянки обмежує права власника земельної ділянки у володінні та користуванні предметом договору оренди.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою , п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до статтей 31, 32 Закону України Про оренду землі договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом;поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи-орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства). Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором. На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Відтак, укладення договору оренди землі з іншим орендарем в період дії та чинності раніше укладеного договору оренди цієї ж земельної ділянки з іншим орендарем, не є підставою для припинення чи розірвання раніше укладеного договору.

Одна й та ж сама земельна ділянка не може одночасно орендуватися для однакових потреб різними орендарями, укладення наступного договору оренди землі можливе лише після припинення дії попереднього договору оренди землі, припинення права оренди попереднього орендаря.

Установивши, що укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договори оренди земельних ділянок від 20 грудня 2012 року зареєстровані у встановленому законом порядку, термін їх дії за домовленістю сторін становить 10 років, тобто договори чинні до 20 грудня 2022 року, відомості щодо визнання в судовому порядку цих договорів недійсними, їх припинення або розірвання матеріали справи не містять, проте в період їх дії, 22 лютого 2018 року ОСОБА_2 було укладено договори оренди цих же земельних ділянок з іншим орендарем - ОСОБА_3 , суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову, оскільки передача повторно в оренду земельної ділянки іншій особі без вирішення питання про припинення або розірвання чинних договорів оренди, на підставі яких позивач користується земельними ділянками, порушує його права, як орендаря на володіння та користування ними.

Доводи касаційної скарги про недійсність укладених з позивачем договорів оренди та їх нікчемність є необґрунтованими, оскільки презумпція правомірності цих правочинів (стаття 204 ЦК України) у встановленому порядку не спростована, а порушень вимог закону під час їх укладення не вбачається, і аргументи ОСОБА_2 з цього приводу є недоведеними та такими, що спростовуються матеріалами справи та встановленими судами на їх підставі обставинами.

Чинне законодавство не містить норм, якими передбачено заборону передачі в оренду земельної ділянки фізичній особі-підприємцю, а тому посилання заявника у касаційній скарзі на недійсність (нікчемність) договорів, укладених з позивачем з тих підстав, що вони укладені з фізичною особою-підприємцем, є необґрунтованими.

Під час розгляду справи також не спростовано дійсності державної реєстрації договорів оренди, укладених 20 грудня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1

Доводи касаційної скарги, що договори оренди земельних ділянок від 20 грудня 2012 року, на підставі яких позивач користувався землею не були зареєстровані у встановленому законом порядку, спростовується зібраними у справі доказами і обставинами, встановленими судами, з яких вбачається, що вказані договори оренди зареєстровані у Держкомзем у Таращівському районі Київської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено відповідні записи від 29 грудня 2012 року. При цьому, постанова Кабінету Міністрів України від 20 липня 2011 року №791, на підставі якої були зареєстровані зазначені договори була чинна на момент реєстрації договорів оренди земельних ділянок від 20 грудня 2012 року та втратила чинність лише 01 січня 2013 року.

Під час розгляду справи, суди попередніх інстанцій дали належну оцінку доводам сторони відповідачів щодо відсутності державної реєстрації договорів оренди, укладених з позивачем, та спростовуючи їх, правильно виходили з відомостей, наданих Міжрайонним управлінням у Ставищенському та Таращанському районах ГУ Держгеокадастру у Київській області, з яких вбачається, що договори оренди земельних ділянок між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані 29 грудня 2012 року за номерами 322440004003628 та НОМЕР_1 у електронній перехідній системі реєстрації, тобто у комп`ютерній програмі. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 2011 року № 791 запроваджено електронний обіг документів між територіальними органами земельних ресурсів та ДП Центр державного земельного кадастру при проведенні державної реєстрації земель. Тому у паперовому вигляді реєстрація не проводилась. У книгах реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі, які велись у паперовому вигляді, було припинено реєстрацію з 05 серпня 2011 року.

Суди правильно виходили з того, що та обставина, що відомості щодо реєстрації договорів оренди земельних ділянок № 09 та № 10, укладених 20 грудня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не були перенесені з Перехідної реєстраційної системи до Національної кадастрової системи, не є правовою підставою для висновку, що реєстрація даного договору оренди земельної ділянки не відбулася, оскільки на період його реєстрації державним реєстратором були виконані дії по внесенню даних до діючої на той момент Перехідної реєстраційної системи.

Посилання у касаційній скарзі на те, що договори оренди укладені з позивачем, як з фізичною особою-підприємцем, а позов поданий фізичною особою, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки під час розгляду справи судами встановлено, що відповідачами порушено права та законні інтереси позивача саме як фізичної особи на право користування земельними ділянками, в тому числі, під час здійснення ним підприємницької діяльності, а тому доводи заявника про неналежність позивача є безпідставними.

За наведених обставин, доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів і встановлених на їх підставі обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК Українизнаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанції.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Таращанського районного суду Київської області від 02 серпня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська