Постанова

від 16.10.2019 по справі 826/9354/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/9354/17 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2019 року м. Київ

Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Кузьменка В. В.,

суддів Лічевецького І. О, Степанюка А. Г.,

за участю секретаря Кірієнко Н.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Яценко Юрія Володимировича на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 липня 2019, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0013711306 від 22.06.2017 року.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.07.2019 позов залишено без задоволення

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

В судове засідання з`явилися представники сторін. Представник апелянта підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, до суду надано відзив на апеляційну скаргу.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзив на апеляцію, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції дійшов до висновку про відмову в задоволенні позову, виходячи з того, що судом встановлена відсутність здійснення реальних господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Колегія суддів погоджується з таким висновком виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що посадовими особами Головного управління ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податку на додану вартість по фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ ТРАНСФЕРГРУПП (код ЄДРПОУ39033887) за травень 2014 р, червень 2014 р, липень 2014 р, липень 2014 р, з ТОВ ВИДАР ТРАНС УКРАЇНА (код ЄДРПОУ 39182365) за вересень 2014 року.

Повідомлення про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки від 01.02.2017 року № 4/26-52-13-06 та копію наказу направлено позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення 01.02.2017 року.

Фізичною особою-підприємцем на письмовий запит про надання пояснення та документального підтвердження з питань господарських відносин від 09.12.2014 року за №653/10/26-52-17-01-47, документи не були надані.

За результатами проведення перевірки складено Акт від 20.02.2017 року №76101560/26-52-13-06/ НОМЕР_1 , яким встановлено порушення п.188.1 ст. 188, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в загальній сумі 53064,00 грн, в т.ч. в травні 2014 року на загальну суму 15748 грн, в червні 2014 року на загальну суму 17241 грн, в липні 2014 рок на загальну суму 2509, у вересні 2014 року на загальну суму 17566 грн. За результатами перевірки донараховано податку на додану вартість в загальній сумі 53064 грн.

На підставі акту перевірки перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0013711306 від 22.06.2017 року, яким визначено (донараховао) органом податкового контролю 53064 грн за податковим зобов`язання із податку на додану вартість та 13 266 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням від 22.06.2017 позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку обставинам справи колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Так, пунктом 198.1 ст. 198 ПК України визначено право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.6 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Колегія суддів зазначає, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до законодавства необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, наприклад, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для визначення податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, зокрема, у випадку не здійснення самих операцій.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з`ясувати, зокрема, рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції та установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як встановлено, позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ ТРАНСФЕРГРУПП та ТОВ ВИДАР ТРАНС УКРАЇНА щодо організації перевезення вантажу. На підтвердження цього позивачем надано суду копії актів надання послуг у травні-вересні 2014 року.

Відповідно до акту перевірки ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ ТРАНСФЕРГРУПП щодо підтвердження господарських відносин платника податків в період з 01.04.2014 року по 30.06.2014 року встановлено, що в податковій звітності відсутня будь-яка інформація про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

Згідно податкової звітності, поданої до податкового органу, інформація про загальну чисельність працюючих на ТОВ ТРАНСФЕРГРУПП відсутня. Фактично у ТОВ ТРАНСФЕРГРУПП відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, матеріали для здійснення основного виду діяльності.

Ненаданням ТОВ ТРАНСФЕРГРУПП первинних бухгалтерських та податкових документів не підтверджують фактичного постачання послуг на його адресу, свідчить про відсутність взаєморозрахунків ТОВ ТРАНСФЕРГРУПП з його постачальниками та покупцями, тому підтвердження наявності фактичного руху активів відсутнє.

Згідно із отриманої податкової інформації від ДПІ в Облонському р-ні Головного управління ДФС у м. Києві неможливе проведення зустрічної звірки ТОВ ВИДАР ТРАНС УКРАЇНА по взаємовідносинах з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за період з 01.09.2014 року по 30.09.2014 року.

Колегія суддів зазначає, що суду не надано первинних документів, які підтверджують господарські відносини між позивачем та ТОВ ВИДАР ТРАНС УКРАЇНА .

У зв`язку із відсутністю договорів про господарську діяльність, актів приймання-передачі товарів, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів не становлено факт взаємовідносин між ТОВ ВИДАР ТРАНС УКРАЇНА на адресу контрагентів-постачальників.

Також звіркою встановлено про відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

ТОВ ВИДАР ТРАНС УКРАЇНА не надано підтверджуючих документів щодо виникнення податкових зобов`язань.

Апелянт вказує, що усі податкові накладні були заповнені належним чином, а контрагенти позивача зареєстровані як платники податку та перебували на обліку як платники ПДВ.

Водночас колегія зазначає, що наявність первинних документів, які мають обов`язкові реквізити, визначені у законі, не є безумовною підставою для визнання правомірності формування податкового кредиту за умови якщо такі первинні документи складені від імені суб`єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), створеного з метою фіктивного підприємництва. Такий висновок зумовлений тим, що статус нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Відповідно, вчинені під час здійснення нелегальної діяльності операції не можуть бути легалізовані, а їх відображення у бухгалтерському та податковому обліках надавати передбачені законом податкові вигоди.

Скаржник зазначає, що з визначення транспортно-експедиторської послуги, яке надано в Законі України Про транспортно-експедиторську діяльність від 01.07.2004 року транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Суб`єкти господарювання, що здійснюють подібну діяльність, як правило не здійснюють саме перевезення та не використовують для цього власний транспорт - їх завдання, як вказує апелянт, полягає у ефективному посередництві: пошуку за замовленням клієнта належних перевізників, укладанні від його імені поговорів фрахту та перевезення, обліку поставок, складанні документації на перевезення, рідше, організації охорони та страхування товарів, що перевозяться, шляхом укладання за дорученням клієнта відповідних договорів, тощо. Така діяльність не передбачає обов`язкової наявності тієї чи іншої матеріально-технічної бази чи великої кількості співробітників.

Проте, колегія суддів враховує, що на підтвердження реальності господарських відносин позивачем не надано суду будь-яких документів на підтвердження організації перевезень та посередництва, зокрема, листування з клієнтами, пошук виконавців, роздруківки прайс-листів, копії рекламних буклетів, витягів з електронних листів тощо.

Тобто, виконання договорів позивача не підтверджується дослідженими судом документами, так як вони не відповідають вимогам, встановленим ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 року.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до змісту ст. 44 ПК України, платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Вказані недоліки наданих позивачем документів та відсутність значної кількості первинних документів та обліку, не дають можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеним контрагентом.

Така правова позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05.03.2012 року, у якій ВСУ зазначено, що сама лише наявність у платника податків податкових накладних, виписаних від імені його контрагентів, не є достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту, якщо особи, від імені яких складено такі документи заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Наведені обставини та досліджені колегією суддів документальні докази в їх сукупності, є достатніми для висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом не мали товарного характеру, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором, а оформлені лише документально, що в свою чергу призвело до встановлення податковим органом порушень формування позивачем податкового кредиту.

Колегія суддів наголошує на тому, що реальність операцій позивачем суду не доведено.

Враховуючи викладене у сукупності, апелянтом не було надано доказів на підтвердження вимог апеляційної скарги. Інші доводи, викладені апелянтом в апеляційній скарзі вказаного не спростовують, тому колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права ухвалив рішення повно і всебічно з`ясувавши обставини справи.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Яценко Юрія Володимировича на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 липня 2019 у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 липня 2019 - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко

Судді: І. О. Лічевецький

А. Г. Степанюк

Повний текст постанови ивготволено 17.10.2019