Рішення

від 23.09.2019 по справі 204/2595/19

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа №204/2595/19

Провадження №2/204/1028/19

РІШЕННЯ

іменем України

23 вересня 2019 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючий - суддя Книш А.В.,

секретар судового засідання Окунська М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального підприємства ПАТРІОТ Дніпровської міської ради про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до відповідача з позовною заявою, в якій просила стягнути з останнього суму заборгованості по заробітній платі у розмірі 13803,50 грн, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 100234,13 грн та судових витрат, які складаються з витрат на правову допомогу. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що у період з 01 червня 2016 року по 01 березня 2017 року вона знаходилась у трудових відносинах з відповідачем, працювала на посаді бухгалтера. За цей час їй була нарахована, але не виплачена заробітна плата у розмірі 13803,50 грн. У зв`язку з невиплатою заробітної плати позивачем 01 березня 2017 року було прийнято рішення звільнитися за власним бажанням. Будь-якого оформлення трудової книжки відповідачем не здійснювалося, а після звільнення позивач зверталася з метою отримання заробітної плати, однак виплату здійснено не було. Крім того позивач вказує, що неодноразово зверталася з вимогами здійснити відповідні записи в трудову книжку та з вимогою про надання довідки про заборгованість по заробітній платі, на що постійно отримувала відмову. Через те, що відповідач не провів повний розрахунок при звільненні позивача, остання вважає, що з відповідача також підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку. Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 травня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

25 червня 2019 року до суду надійшов відзив на позовну заяву відповідача, відповідно до якого позовні вимоги про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з 01 червня 2016 року по 31 грудня 2016 року в сумі 13803,50 грн визнав, але заперечував проти позову в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 100234,13 грн. Вважає, що позивач мала право звернутися до суду із такою вимогою протягом трьох місяців з дня, коли вона дізналася або повинна бла дізнатися про порушення свого права. Зазначає, що викладені у позові твердження позивача про те, що вона зверталася до відповідача не відповідають дійсності, оскільки жодного письмового звернення відповідач не отримував. Крім того вважає, що витрати на професійну правничу допомогу є завищеними та необґрунтованими, тому просив їх зменшити.

23 вересня 2019 року від представника відповідача Турчак С.О. надійшли додаткові пояснення, згідно яких додатково вказує, що процедура виділення коштів на діяльність відповідача передбачена Програмою фінансової підтримки та внесків до статутних капіталів комунальних підприємств Дніпропетровської міської ради на 2016-2022 роки , а обсяги фінансування визначаються рішенням про міський бюджет на відповідний рік. Враховуючи це, представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову в частині стягнення заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати у зв`язку із порушенням строків пред`явлення такого позову. Також представник відповідача зазначив, що у підприємства була відсутня об`єктивна можливість виплатити кошти, а тому відповідне повідомлення в порядку ст. 116 КЗпП України позивачу не спрямовувалось.

Представник позивача Данильченко М.С. у судове засідання не з`явився, до початку судового засідання надав суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача Турчак С.О. у судове засідання не з`явилася, надала заяву про розгляд справи за її відсутності, проти стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати заперечує.

Суд, дослідивши письмові докази, встановив наступні фактичні обставини.

Відповідач є комунальним унітарним підприємством на правонаступником КП ШКІЛЬНЕ ХАРЧУВАННЯ ШКОЛЯР Дніпропетровської міської ради (а.с.6-11,49).

Позивач у період з 01 червня 2016 року по 01 березня 2017 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем та працювала на посаді бухгалтера 1 категорії (а.с.46-47).

За період з 01 червня 2016 року по 31 грудня 2016 року позивачу була нарахована заробітна плата у розмірі 17147,20 грн, з якої до виплати підлягає 13803,49 грн (а.с.12,51).

Станом на 23 вересня 2019 року заборгованість по заробітній платі за період з 01 червня 2016 року по 31 грудня 2016 року у розмірі 13803,49 грн позивачу не виплачено.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення невиплаченої заробітної плати в сумі 13803,49 грн суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу, яка згідно ст.115 вказаного Кодексу виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Частиною 1 ст. 115 КЗпП України передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

В судовому засіданні встановлено, що заборгованість по заробітній платі позивача станом на 31 грудня 2016 року складає 13803,49 грн (а.с.51). Зазначену суму заробітної плати позивачу станом на час розгляду справи судом виплачено не було, що сторонами не оспорюється.

Позивачем доказів того, що заборгованість по заробітній платі складає саме 13803,50 грн суду не надано та розмір вказаний відповідачем суду не оспорено.

Враховуючи викладене з відповідача на користь позивача підлягає стягненню нарахована, але не виплачена заробітна плата, у розмірі 13803,49 грн.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні судом враховується, що частиною 1 ст. 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Суд враховує роз`яснення, викладені Пленумом Верховного Суду України у п. 20 своєї постанови Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24 грудня 1999 року № 13, за якими, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності у цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У правовому висновку, викладеному Верховним судом України у постанові № 6-114цс13 від 20 листопада 2013 року, встановлено, що згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В судовому засіданні встановлено, що остаточний розрахунок при звільненні позивача не був проведений з вини відповідача, так як відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності, в порядку ст. 116 КЗпП України про нараховані суми, належні позивачу при звільненні, відповідач не повідомляв позивача, оскільки у підприємства була відсутня об`єктивна можливість виплатити кошти (а.с.58-59).

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже, обов`язок із виплати заборгованості із заробітної плати покладається на роботодавця.

Визначаючи розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, суд враховує вимоги абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, згідно якого у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За п. 8 вказаного Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Таким чином, виходячи з меж позовних вимог, відповідно до яких позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з березня 2017 року до дня звернення з позовом до суду, суд виходить з наступних розрахунків:

- останніми двома повними місяцями роботи позивача є січень-лютий 2017 року;

- кількість фактично відпрацьованих позивачем календарних днів в зазначений період становить за січень 2017 року - 20, за лютий 2017 року - 20;

- позивачу за цей період нарахована заробітна плата у розмірі за січень 2017 року - 3200 грн, за лютий 2017 року - 3200 грн (а.с.52);

- середньоденний заробіток позивача за останні два повні місяця роботи становить (3200+3200) / (20+20) = 160 грн;

- кількість робочих днів з 02 березня 2017 року по 08 квітня 2019 року складає 524;

- середній заробіток за зазначений період склав 524 х 160 = 83840 грн.

При цьому суд враховує роз`яснення, викладені у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , за яким задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Таким чином, позовні вимоги слід задовольнити частково та з відповідача на користь позивача підлягають стягненню нарахована, але не виплачена заробітна плата, у розмірі 13803,49 грн, середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у розмірі 83840 грн.

Виходячи з приписів п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд вважає за можливе допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження позивачу виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Доводи відповідача щодо порушення позивачем строків звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати судом до уваги не приймається з огляду на наступне.

Аналіз положень ч.1 ст. 117 та ч.1 ст. 116 КЗпП України свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Згідно із частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у цивільній справі №6-116цс15.

Враховуючи, що відповідач станом на день звернення позивача з позовом до суду так і не виплатив позивачу всі належні їй суми при звільненні, фактично з нею не розрахувався, строк звернення позивачем з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки до суду не порушено.

Розподіляючи судові витрати судом враховується наступне.

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позивач був звільнений від сплати судового збору за подання позовної вимоги про стягнення заробітної плати, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Крім того, враховуючи, що майнові вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати задоволені частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума сплаченого судового збору пропорційно задоволених позовних вимог, що складає 838,40 грн (83840/100234,13*1002,34) та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн, що разом складає 4838,40 грн.

Доводи представника відповідача щодо того, що витрати на професійну правничу допомогу є завищеними та необґрунтованими судом до уваги судом не приймаються, оскільки позивачем надано суду в порядку ч.3 ст. 137 ЦПК України детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (а.с.16-20). Досліджуючи надані докази на понесення таких судових витрат встановлено, що вони є співмірними із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Представник відповідача в свою чергу заявляючи клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогуна виконання норм ч.6 ст. 137 ЦПК України не довів їх неспівмірність.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 264 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Комунального підприємства ПАТРІОТ Дніпровської міської ради про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати - задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства ПАТРІОТ Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату, у розмірі 13850 (тринадцять тисяч вісімсот п`ятдесят) гривень 49 (сорок дев`ять) копійок.

Стягнути з Комунального підприємства ПАТРІОТ Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у розмірі 83840 (вісімдесят три тисячі вісімсот сорок) гривень, який визначено без утримання податку з доходів фізичних осіб й інших обов`язкових платежів.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження ОСОБА_1 виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Стягнути з Комунального підприємства ПАТРІОТ Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 4838 (чотири тисячі вісімсот тридцять вісім) 40 (сорок) копійок.

Стягнути з Комунального підприємства ПАТРІОТ Дніпровської міської ради на користь Держави судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 (сорок) копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач Комунальне підприємство ПАТРІОТ Дніпровської міської ради, місцезнаходження: м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, буд.75, ідентифікаційний код юридичної особи 19093033, ідентифікаційний код юридичної особи 19093033.

Головуючий: