Рішення

від 21.10.2019 по справі 903/644/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 жовтня 2019 р. Справа № 903/644/19

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцьккомунбуд", с.Баїв, Луцький район

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньторгпром", с.Зміїнець, Луцький район

про стягнення 156 521 грн. 12 коп.

Суддя Кравчук А.М.

Без повідомлення (виклику сторін)

встановила: 21.08.2019 на адресу суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцьккомунбуд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньторгпром" про стягнення 156 521 грн. 12 коп., з яких 155 855 грн. 00 коп. зайво сплачені кошти, 666 грн. 12 коп. - 3% річних та 1 921 грн. 00 коп. судових витрат по справі.

Позовні вимоги обґрунтовані неповерненням відповідачем позивачу помилково перерахованих коштів в сумі 155 855 грн. 00 коп., внаслідок чого позивачем було нараховано відповідачу 3% річних в сумі 666 грн. 12 коп.

Ухвалою суду від 23.08.2019 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцьккомунбуд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньторгпром" про стягнення 156 521 грн. 12 коп. залишено без руху; зобов`язано позивача не пізніше 5-ти календарних днів з дня вручення ухвали усунути недоліки позовної заяви та подати суду докази доплати судового збору в сумі 426 грн. 82 коп.

Ухвалу суду від 23.08.2019 позивач отримав 27.08.2019, що підтверджується відміткою його представника на ухвалі суду (а.с. 5).

28.08.2019 на адресу суду надійшло клопотання позивача №92/19 від 28.08.2019 про долучення до матеріалів справи платіжного доручення №1429 від 27.08.2019 про доплату судового збору на суму 426 грн. 82 коп.

Ухвалою суду від 29.08.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; запропоновано відповідачу подати суду в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, одночасно копію відзиву надіслати позивачу, докази чого подати суду; у разі наявності заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження відповідачу подати суду заяву із обґрунтуванням заперечень протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, позивачу - протягом 5 днів з дня отримання відзиву. Попереджено сторін, що у разі не подання у встановлений строк обґрунтованих заперечень щодо розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, вони мають право ініціювати перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження лише у випадку, якщо доведуть, що пропустили строк з поважних причин.

Ухвалою суду від 17.09.2019 у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньторгпром" від 16.09.2019 про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.

Ухвалу суду від 29.08.2019 позивач отримав 06.09.2019, відповідач - 04.09.2019 (а.с. 36-37).

Строк для подання відзиву - по 19.09.2019.

Відповідач у поданому 18.09.2019 відзиві від 18.09.2019 позовні вимоги заперечує, оскільки крім зазначених позивачем ним виконувались роботи по розробці та переміщенні ґрунту на підставі відповідних рахунків та актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), у зв`язку з чим заборгованість позивача становить 50 024 грн. 75 коп.

Відзив позивач отримав 03.10.2019, що підтверджується витягом щодо відстеження пересилання поштових відправлень з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" №4300602397171.

Строк для подання відповіді на відзив - по 07.10.2019.

Позивач у поданих 07.10.2019 запереченнях №101/19 від 07.10.2019 на відзив зазначає, що у долучених відповідачем документах, як доказ виконання робіт по розробці та переміщенні ґрунту, відсутні підписи та печатки позивача, що спростовує твердження відповідача про їх виконання. Посилання відповідача на Податковий кодекс, ЗУ "Про бухгалтерський облік" та лист-роз`яснення Міністерства фінансів не заслуговує на увагу, оскільки не містить доказів виконання господарського правочину.

Заперечення на відповідь позивача на адресу суду не надходили.

Правом на ознайомлення з матеріалами справи відповідач не скористався.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи закінчення встановленого ст. 248 ГПК України двохмісячного строку на розгляд справи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Судом встановлено, що в жовтні 2018 року між ТОВ "Волиньторгпром" та ТОВ "Луцьккомунбуд" досягнуто згоди на виконання послуг по розробці та переміщенню ґрунту на загальну суму 314 145 грн. 00 коп., у зв`язку з чим позивач надав рахунки-фактури №СФ-0000210 від 22.10.2018 на суму 100 000 грн. 00 коп., №СФ-0000214 від 30.10.2018 на суму 214 145 грн. 00 коп., №СФ-0000210 від 22.10.2018 на суму 100 000 грн. 00 коп. (а.с. 9, 11).

Відповідач виконав роботи по розробці та переміщенню ґрунту, що підтверджується підписаним сторонами актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000129 (а.с. 15).

Позивач платіжними дорученнями №437 від 22.10.2018 на суму 100 000 грн. 00 коп., №511 від 06.11.2018 на суму 100 000 грн. 00 коп., №584 від 26.11.2018 на суму 70 000 грн. 00 коп., №631 від 05.12.2018 на суму 200 000 грн. 00 коп. (а.с. 10, 12-14) перерахував відповідачу 470 000 грн. 00 коп. з призначенням платежу "за розробку і переміщення ґрунту згідно рахунку №210 від 22.10.2018, №214 від 30.10.2018".

Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

При цьому, в силу ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

В силу ч. 1 ст. 208 ЦК України для правочинів (за змістом ч.2 ст.202 ЦК України договір між двома особами є двостороннім правочином) між юридичними особами встановлена письмова форма.

Однак, згідно ст. 218 ЦК України, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідач виконав на замовлення позивача роботи, надіслав рахунки на їх оплату, сторони підписали акт здачі-прийняття робіт, позивач здійснив їх оплату, отже сторони уклали договір підряду у спрощений спосіб.

Такого ж висновку дійшов Вищий господарський суд України у постанові № 21/5005/14068/2011 від 11.05.2012.

Згідно рахунків №СФ-0000210 від 22.10.2018, №СФ-0000214 від 30.10.2018, акту здачі-приймання робіт №ОУ-0000129 вартість виконаних робіт становить 314 145 грн. 00 коп.

Позивач перерахував відповідачу 470 000 грн. 00 коп., що на 155 000 грн. 00 коп. перевищує вартість виконаних робіт, у зв`язку з чим 26.06.2019 надіслав на адресу відповідача претензію з вимогою про повернення протягом семи календарних днів зайво сплачених грошових коштів в сумі 155 855 грн. 00 коп.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина перша статті 612 названого Кодексу визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Вимогу про повернення протягом семи календарних днів зайво сплачених грошових коштів в сумі 155 855 грн. 00 коп. відповідач отримав 01.07.2019, що підтверджується витягом щодо відстеження пересилання поштових відправлень з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" (а.с. 17), проте залишив без відповіді та задоволення.

Таким чином, заборгованість відповідача складає 155 855 грн. 00 коп., підтверджена матеріалами справи, підставна і підлягає до стягнення з відповідача, оскільки в силу ст. 193 ГК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтю 625 Цивільного кодексу України розміщено у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 Цивільного кодексу України. Отже, положення розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5Цивільного кодексу України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 Цивільного кодексу України).

Таким чином, дія статті 625 Цивільного кодексу України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15, від 01.10.2014 № 6-113цс14 (зобов`язання з відшкодування заподіяної злочином майнової та моральної шкоди є грошовим зобов`язанням) та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, від 16.05.2018 у справі № 14-16цс18, де суд відступив від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02.03.2016 у справі № 6-2491цс15, про те, що положення статті 625 Цивільного кодексу України щодо 3% річних застосовується лише до договірних, а не деліктних правовідносин.

З нарахованих позивачем 666 грн. 12 коп. 3% річних підставними та підлягають до стягнення з відповідача 563 грн. 64 коп., нараховані за період з 09.07.2019 по 21.08.2019.

У позові на суму 102 грн. 48 коп. слід відмовити у зв`язку з помилкою позивача у визначенні періоду нарахування, оскільки претензія відповідачем отримана 01.07.2019, з врахуванням ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України і ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України строк оплати по 08.07.2019.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України , доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України , належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Заперечення відповідача не приймаються судом з огляду на таке.

Позивачем здійснено оплату лише рахунків №СФ-0000210 від 22.10.2018, №СФ-0000214 від 30.10.2018, що відображено у призначенні платежу в платіжних дорученнях №437 від 22.10.2018, №511 від 06.11.2018, №584 від 26.11.2018, №631 від 05.12.2018.

Посилання на інші рахунки відсутнє.

Право визначити призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику, особі, що здійснила відповідний платіж (постанова Верховного Суду від 19.06.2018 №809/34/17).

Таким чином, відповідач позбавлений права самостійно зараховувати грошові кошти на оплату інших, відмінних від призначення платежу рахунків.

Докази про звернення відповідача до позивача з пропозицією перерозподілу коштів в матеріалах справи відсутні.

Крім того, долучені ТОВ "Волиньторгпром" акти здачі-прийняття робіт №ОУ-0000155, №ОУ-0000191, №ОУ-0000012 по рахунках-фактурах №СФ-0000254 від 26.11.2018, №СФ-0000274 від 05.12.2018, №СФ-0000023 від 02.01.2019 щодо надання послуг екскаватора, автомобіля КАМАЗ, замовником не підписані та не є предметом даного спору.

ТОВ "Волиньторгпром" не позбавлений права на звернення до суду з вимогою про стягнення з ТОВ "Луцьккомунбуд" грошових коштів на підставі спірних рахунків-фактур, актів здачі-приймання робіт.

Квитанція про реєстрацію податкової накладної не є належним доказом надання відповідних послуг на замовлення позивача.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (постанова Конституційного суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003 року).

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в частині задоволених вимог в сумі 2 346 грн. 28 коп. відповідно до ст.ст. 129-130 ГПК України слід віднести на нього.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 232, 237, 238, 241, 247- 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньторгпром" (вул. Затишна, 20, с.Зміїнець, Луцький р-н., Волинська обл., код ЄДРПОУ 25090275) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцьккомунбуд" (вул. Перемоги, 1, с.Баїв, Луцький р-н., Волинська обл., код ЄДРПОУ 38079098)

- 155 855 грн. 00 коп. зайво сплачених коштів, 563 грн. 64 коп. 3% річних та 2 346 грн. 28 коп. витрат по сплаті судового збору, а всього 158 764 грн. 92 коп. (сто п`ятдесят вісім тисяч сімсот шістдесят чотири грн. 92 коп.).

3. У позові на суму 102 грн. 48 коп. відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

повний текст рішення

складений 21.10.2019

Суддя А. М. Кравчук